Я викреслюю нiч...

"... коли самотність наче б’є у груди тихим дзвоном, 

у відлунні, мабуть, чується ім’я... ім’я... ім’я..."

Я викреслював ніч непоступливим словом "самотність".

Я викреслював день, але вдень менш помітно, що сам.

Та помстилася ніч, опаливши тавром: "Незворотність".

І даремно, що я молитви шепотів небесам.

Незворотність вмовляла самотність вустами безсоння.

А мені навіть слово немає сказати кому.

Раптом зірка відбилась оголена на підвіконні.

Наче прагла навчити коханням ламати тюрму.

І тоді зрозумів, що не те і не тих я послухав.

Серед ночі і я хоч комусь подарую забаву:

- Я нарешті із нею, - розтанув із вдячністю цукор...

- Ми нарешті разом, - усміхнулась солодкою кава...