Там, скоріше за все, руїна

Дня сьогоднішнього в прийдешнє.

Там повільно здіймається в обрій

Дим стихії пожарищ ярих.

І ярь сонця на схід чи на захід

Проливає зорю червону 

По всьому широкому полю,

Яке парує туманом

Від щойно пролитої крові

Рукою рашиста злою...

Не сховатись в окопі у полі

Від тої зорі, що захмарна

День ретельно ховає за ранок

Та в холодний у сутінках вечір.

...У сучасності не вгадаєш,

Коли візія явить явне

Чи прикличе мару з уяви.

То ж, питаєш себе самого 

<<...А ти хмари читати вмієш?...

Що за хмарою тою?...Знаєш?...>>.

...Там, напевне, лазурний берег,

Небо синє, пляж та сонце.

Там кохання!

Безглузддя!

Скоріше за все, ти мариш.

******Ярь - тут: весна

Візія - привид

Одягає неспішно смокінг.

Закрутився босоніж в темінь,

В темінь мерзлу та дощову.

Вмить розхитався у танці.

Із заплющеними очіма

Покрокував крізь вітер у мряку

З усіма сподіваннями в безвість

На танок свій рухливий у вічність.

Шепотів та хрипів,

В захлинанні 

Мовив щось про кохання дивне,

Про печалі та обрії темні...

...І здійняв він угору руку!

Запалив над собою сонце -

Смолоскипу яскравий омах.

Розтопились щоб хмари темні!

Відчинилось щоб небо навстіж!!!...

...Запалало те сонце жовте.

Смолоскип догоряв та танув,

По краплині спадав смолою.

І в розірваних хмарах золою

Стала ніч та кидала зорі,

Що ядучим огорнуті димом.

...Та не спинявся - ішов він

Ночі нічніший, чорний.

Задихався,

Гучно але все співав він

Сповідь свою про свободу,

Про омнність, ницисть та зраду.

Танцював в божевільному танці,

Ніч місив та топтав у калюжах

У полоні горя роз"ярень.

Віялом навколо себе

Нестерпні розплескував болі...

Шаленів він у ритмі танцю!

Та з плечей своїх скинув смокінг,

Кинув в місяць його...У місяць,

Що іклом 

Простромлював ніч зі сміхом,

З диким реготом в люті до ночі... -

Аж захлинався в зорях, 

Згасав у повільних хмарах!

...Та вже обрій у схід палає!

В криваво багрових загравах

Поглинув відчай та морок,

Які стомлені в ритмах танцю

Зникають в агонії ночі..................

Десь оселюся там, гадаю,

Прозорим привидом мишей.

Мисливцем тихим, хитрим блазнем

У чорній темряві глухій

Я полюватиму щоразу

На тих тварюк в пітьмі лихій.

От, тільки ножик не вгрузає -

Плиском лягає дзвінко в ґрунт.

Озветься галасом навзаєм

Та тим псує мені всю гру!

Ламає здумочки фантазій

Ганебним ляпанням в стіну.

Чи то вже я кривий та зазий

Ціляти в темряву нічну?...

В якій сміються заметілі,

Здіймають, кружають сніги.

В кружлянні тому білі тіні

В лелітках з поглядом нудьги.

Але ці тіні (точно знаю!),

То віддзеркалення мене.

В тіні бо плентаю, по краю.

Допоки все в мені засне.

Допоки мапу та про місяць,

Забуду навіть про ножа -

Оточать сни, ліси та...лиси

В лісах здіймуть хвостом пожар.

Згорить усе в біді одразу -

Увесь непотреб та нудьга,

Бридке, огидне та відразне,

Та лінь, байдужість та снага...

...А рано вранці встану з болем

У обважнілій голові

Та розгамузою поволі

Словесно дякую сові -

Вона така ж, як я охоча

До полювання гризунів.

Та ще до того і пророча

Та упокорює мій гнів...

Опохмелюся на сніданку,

Верну бадьорість та снагу.

І зникне птаха на світанку,

В сліпучо білому снігу.

І нависає важко небо

Над ницим побутом життя

(В руінї, дурістю ганебне,

В безвихідь, шляхом в небуття).

...Та знову вішаю на стінку

Ту мапу місяця та мрій.

Кидаю ніж крізь білі тіні,

Крізь заметілі безнадій.

Та зазирну у Всесвіт ночі,

В зіркові очі 

Та за грань

Струминних променів в структурі

Пірамідального буття,

У несвіт,

Фальш,

У небуття.

Туди, де час сягнуть не може -

Війна відроджень там...війна.

Там у люстерках плазмовидних

Взаємознищення світів

Та перетворення гібридні,

Зубовний скрегіт в темноті.

Там всі подробіці містерій!

Шляхи, якими йде життя... -

Воно ad astra,

Прагне ери,

У трансі,

В пісні та святах.

Там все живе та все бездушне 

У метушливості своїй

Крихке, розламне та розрушне,

Жертовне в лютості стихій.

Все тимчасове прагне крапки

Та пам"ятає про межу -

Свічу запалюють 

Та рампи

На славу правлять.

Стережуть -

Аби з Фортуною у танці

Не розкрутитись в різнобіч,

Як сонячні протуберанці

В біду, у розпач, вічну ніч.

Бо згине все -

Птахи, тварини,

Рослинний світ та світ людський...

Не дай нам, Бог, такої днини!...

Я зачиняю світ вузький -

В який невмсно зазирнулось,

За коло креслене пером,

Чорнильно крапкою замкнулось.

Та за невидимим замком

Билину думаю нескладну,

Пірнаю в мрії мов у сни... -

Були ж билини у баладах?...

Були та є!

Куди ж без них..................

як вирують, бісом крутяться сніги

(кучугурами вляглися під дахи).

як зіграють мені музи на бандурі... -

я порину у свої за мрійні думи.

та заслухаюсь в каміні як нуртує стуг,

завиванням у кружлянні завірюх.

і огорне раптом в затишок самотність,

у тепло камінне, в тишу, у дрімотність.

тихо вляжеться, засне на коці пес.

і проллється в душу мир та спокій від небес...

...аж ось... - зірочка з"явилась у віконці!

наче кликав хтось, тримав її в долонці.

я здивований підскочив до вікна,

аби глянути... - там що за дивина?

...а там янгол вже вітри усі розвіяв.

- ...всіх з Різдвом Христовим нас! Його славімо! -

янгол славу провіщав по всій землі!

і раділися дорослі та малі.

золотився усміхався в небі місяць

над полями, над лісами та над містом,

повключалися свічками вікна хат,

в іскорках засяяв білий-білий сад!...

...як зіграють мені музи на бандурі -

я порину у святкові мрійні думи,

що ніколи вже не згаснути отій

зірки свтлої любові та надій.

...і зіграли мені музи на бандурі!

у зіркову ніч, у місячну та студну.

біля ніг розлігся, спить на коці пес.

мир та спокій ллється в душу від небес......

******студний - грудневий

******стуг - вогонь, вогнище, багаття, ватра

******коц (тут) - невеличкий килимок, ковдрачка

зітхання вітру в тиші цій як злочин,

коли усе у тиші білих снів.

у ночі цій утаєна знемога.

кружляє сніг у холоді мовчань,

які імлою білої тривоги

у спогадах закохань та кохань -

там суєта і сміх, шампанське, квіти.

там незбагненно дивний світ!

а тут - зима бліда, струпка, сухітна

закута, скута в непрозорий лід...

але здаля лунають срібні сурми -

розгорнуті знамена шумних свят!

крихкі мережки кружають ажурні

та метушаться, шумно гомонять -

гукають казку (може, чародійство?...)

у втомі ночі та у тиші міст.

аж недарма бурхливий та іскристий

їх вільнодумний водевільний зміст.

свята вже поруч, ось вже, очі в очі... -

вже блискітки у тиші білих снів,

коли тривожно спить в обіймах ночі

у зморі місто в сяйві ліхтарів.

розпоряджатись життям як тобі заманеться та хтозна-як.

любити жінок, горілку та з м'ясом борщі.

трактувати зло та добро абстрактно, байдуже, абияк.

тримати в кишені ключ від вагомих дверей у духовний свій храм

та дріб'язковість вважати як щось величним, величне ж - мілким.

полюбляти розумні розмови із мареннями на пополам.

суперечки по суті зі світом та із собою самим.

протиріччя занурити в п'яний задушливий чад

та озирати навколишнє з-під обважнілих повік

як абсурднокумедний щоденний ляльковий парад. 

...і ліків немає від того...і часу кінчається лік.

мовиш, бурмочеш вустами пошерхлими в дим

- ...усе не так просто! хоча спочатку вважалось таким простим...

по вінця чарку наливаю.

себе зі святом привітаю

та за пустий присяду стіл.

лиш хліб та сало, огірок -

ото і вся моя трапеза

у час, коли іду по лезу

і як останній кожен крок.

мене пригорне п'яний сум -

думки сховає у тумані

надій якихось, у омані,

у цю пусту зими красу -

холодну, сіру, у вітрах,

ще й з мокрим снігом та дощами,

що льодом голим під ногами,

скляні вмерзають на гілках.

...то ж, мимрю щось там в темноті

про сум, про зиму неприглядну,

про цю війну дебільну, кляту!

про тишу мертву в самоті...-

немов виспівував слова.

та враз схилилась голова,

мене зманив чаклунний сон,

в безвихідь, в хату без вікон.

2.

...прокинусь ранком весь ніякий.

папір розкиданий зім'ятий

навколо мене наче сніг... -

то ж, пісню скласти я не зміг.

а розпочав свій новий день

холодним душем, пивом білим

(на опохмєл воно не хіло),

шуканням слова до пісень... -

пісень, що вчора я не встиг

зафіксувати на папері -

зімкнулись віка наче двері,

Морфей здогнав та переміг.

та не знайду ніяк тепер

тих слів проспіваних уночі

(такі магічні та пророчі!)...

немов би наче хтось їх спер.

просив у Бога помогти -

що не за славою в гонитві

згадати хочу у молитві

слова... - знаменами нести!

...але все марно та дарма!

не пригадав чарівну пісню.

вона є втрачена...невмисно.

виходить, облизня спіймав.

поруч диких стихій руйнівних співіснуємо, тому що ми симбіонти.

хоч підступні та хижі, нищителі інших життів заради розширення площ

та комфорту свого існування.

так улаштовані всі ми в жорстокості безкомпромісній...

...а над землею з землі світ рослинний прямує до неба!

чи навпаки - світ рослин проростає життями у землю.

від океану річки згори в океани спадають -

забинтовують світобудову у води цілющі відтворень.

чи вистачить сил їм втопити безглуздість людської жадоби?

крізь розум та душі спаданням стрімких водоспадів

обмити свідомість людську до глибин усвідомлення сутності світу природи -

світу, який балансує у симбіозі на ґрунті буття?.........

і онде там, за брамою відторгнення

маячить світотінями буття у сьогоденні.

всі кажуть, там, за брамою цією розстріляно гуманність,

згвалтовано усі чесноти людства та кинуте зі сміхом звірині

на остаточне знищення...

того не може бути! маячня!!!...

то поголос людський...і, певне, з переляку.

тому що там орудують рашисти (орки, вбивці, злодії, кати) -

голодна зграя, зомбована у злиднях в зненависті, ідеями рашизму...

во істину, війна - ганьба...водночас і трагедія народів.

...за брамою відторгнення буттям у сьогоденні,

в оборі часу загнаний у кут

п'ю каву.

плутані думки розплутую...навіщо?...

а дивний дощ ледь чутний о цю пору нашіптує імжею молитви...вустами Бога?

а чи ні?...від мене Богу?

невже відторгнений у світі від буття я ще на крок наблизився до Нього?

...в умиротворені бо приспана тривога.

смакуєш солоні горішки із пивом...

в кімнаті осяяній стишеним світлом

сидиш, осягаєш добу та події -

завзяті бої та змагальні турніри

за гідність, кохану, свободу та віру.

а ще - за якусь там останню надію.

проблеми, питання складні, нездоланні,

шляхи у самотність в хаосі марноти.

в додачу іще катаклізми в природі!

і холод, і голод, з нудьги позіхання...

- ...і що то за світ такий?!... - мовиш до себе. -

такий суперечний, не зрозумілий.

ні сенсу, ні змісту! в жадобі суцільній,

у русі в сліпу та до втрат без потреби... -

у стомлену осінь в похмурості днини

подумалось так неосудно у млінні

у простір барвистий, у хвилі та лінії

від листопадних злітань тихоплинних.

...імжею раптом та мерзлістю слідом - 

завершиться днина подихом вогким

у затишок теплий, добробут та спокій

твого паралельного дивного світу -

де ти наче є і наче відсутній.

нічийний, безликий та мерехтливий

смакуєш солоні горішки із пивом,

шукаєш у світі сенсу та суті......

******я б назвав це запізнілим віршиком, але все ж таки мова йде тут про "стомлену осінь", яка вже пішла у спочинок...

- ...і скільки ж їх?... -

не стане чисел!

- ...а не суди!... -

і не суджу.

сиджу за столиком, пишу

епоху, міф та славу словом!

та олівцем простим в руці

слова, жбурляю камінці

у світ,

в забруднений світогляд... -

можливо там, у хащах тих,

у схові десь злодюжка ліг,

зарив, що вкрав

в глибокій ямі.

та визирає з-поміж спин -

чекає миті чи хвилин

від пограбованих шаноби.

......не дочекався. 

втік.

сховав себе за нову долю

(лиш кілька баксів відслинив...

по чим тепер у світі воля?...).

...а я оце собі пишу.

сиджу, 

слова у речення складаю

під мелодійний,

дивний рок -

сягає він аж до зірок!

в дрімоті слухаю,

кайфую........

чи то прірва там?

чи стіна?

може, море там?

Всесвіт зморений?

чи то брама там 

льодова?...

і з минулості

в обрій подихом,

що є осені аналой -

у забутості 

юрма ворохом

падолистами

в обрій той.

у синизності

день розплатаний

в нерухомості  мовчазний.

лабіринтами

юлиць-вуличок

мов розіпнутий

темний птах

весь обплутаний

день без виходу -

листя осені 

на вітрах

середмістю

в різнокольорі

чи вітрильник то,

чи вітряк.

і вітрила там

густо латані

на отих ото 

кораблях,

що на отмелю

хитко хитані

з лопотаннями 

у стягцях.

а незримими

втаємничено

тьмяно сяючи ліхтарі

мов привиддями

з німим окриком

у безвиході

угорі

на цій вулиці,

що без виходу

і що прірвою,

і стіна...

...у цікавості

мрія думкою

в скронях дзвонами

мов скляна -

в пошук виходу

в цій безвиході,

з тої дурості,

з туману.

чи з уявності

фентезійної,

з ліні,

млявості

чи зі сну?.........

******розплатаний = розпластаний

і будинки, завулки теж...

і немає цій зливі меж!

очі вирячені вітрин

сяють полисками краплин -

їх в далекі несуть краї

невгамовані ручаї.

в дощ уплетений срібний сніг

тане, падаючи до ніг.

мерзнуть в крапельках ліхтарі

в цій осінньо-зимовій грі.

а у променях безліч фар

злива в райдузі супер стар.

у лелітки вдяглись авта...

пада усмішка на вуста.

і не віють вітри від віт.

парасолевий різноцвіт

прикрашає дощу печаль

в цих осінніх в плачу прощань.

і стікає вода зі стріх,

від дворів та із вулиць всіх,

та зістрибує з парасоль

і пірнає у море доль.

...так на місто спадає дощ

та полоще простори площ

і будинки, завулки теж...

і немає цій зливі меж.

тікати,

бігти

чи повзти

від бруду зради

та брехні

у ці осінні 

мерзлі дні?...

коли в очах

і сміх,

і страх,

від глупоти 

аж з'їхав дах

та від словесного лайна

не відмиває дощ сповна.

та мусиш жить,

лайно те пить...

а злите зло у мозок

злить!

і сміх потворний

свій від віч

кидаєш осені у стріч...

крізь дні ідеш

немов пливеш.

до майбуття,

в глибінь гребеш,

у глянець сонячний

та блиск...

немов від того маєш зиск.

......щоб супокій собі знайти -

весь в бруді,

в зраді,

у брехні

у ці осінні

мерзлі дні

не знаєш ти

чому,

куди ідеш,

тікаєш,

бігаєш,

повзеш.

з горя на горій від непокори.

місяць оновлений світу старому

війнами з миром до кожного дому.

гідність - бідою, здобуток і втрата.

звалище значень в обрії хатні.

тропіки, стежки - путами плетень

в толеруванні плутаних плентань.

і маскарадна з'єднана єдність -

гуморна штучність та посередність.

сльози від сміху в гламурному часі -

вина, горілка, пиво та кваси.

диспути - деспоти, спори елітні.

картами мапи тисячолітні -

битва у дурня уперта і вправна

в більшість та меншість, у рівноправ'я.

програш - то весело, виграшу - слава!

святом святкується святість оравна.

...ось і межа насувається в сутінь.

все тимчасове - в добрі чи то в люті.

жереб на долю - звивиста риска

зміною?...зрадою?...ризиком?...зиском?...

...о! ні суму, ні болю, ані печалі... -

лише задума...лише мовчання.

в суєті у тлумі 

рухатися треба

та штовхатись ліктем

зліва...справа також

та тримати ліки 

на випадок всякий.

...де там тії гапти -

стежку гаптувати,

болота як раптом

та залізні ґрати.

і тлумить як вітер

всі, що в тлумі, долі.

а життя як витвір,

де не грають ролей.

де живуть, існують

та гостюють люде,

здрастують, хворують,

день у алілуях.

і ці хмари в небі

білосірі в шумі

зовсім без потреби

в суєті у тлумі.

і лягають тіні

на ліси осінні,

степ, гаї...з оселі,

там, в якомусь дворі

гойдалка зі скрипом 

та й з вітрами в хорі

мовить в небо хрипло.

хитані дерева

плачуть листопадом... -

впало листя кревне

з гілок

в землю саду.

пахне впалим листям

(щем в душі та спогад...).

небо хмарне висне

наче Божий погляд.

......вийшов тихо з хати

на стежину саду,

щоб не заблукати

у думках безладних.

опершись на костур

йду під сонцем хмарним.

у серпанку осінь

поруч мене...гарна.

слідкувати за тінню наче за часом,

який неспинно прямує поперед мене.

під ритми кроків своїх складати нескладні рядки

з хаотично розкиданих різнорозмірних літер.

прислухатися серця,

пульсуючих в скронях думок (ось-ось віддзеркаляться в слові).

забути пройдешнє.

з заплющеними очима неспішно ступати крізь сьогодення.

зі спогадами в сумці у лівій руці,

спиратися правою на тростину -

просуватися над хідником (усупереч гравітації).

блаженно всміхатися вирвам, кратерам, циркам від авіабомб.

іти крізь лавину куль, снарядів та мін...радіти життю.

не помічати болю, страждань, пожежі...руїну.

супроводжувати вітер веселий весни та літа поглядом суму.

замріяними очима - в обрії волі, веселками котра, в цвітінні.

вітати життя!

проминути життям в калейдоскопічному світі,

якого замкнено на себе самим собою в собі,

відділеного від світу мойого.

вбити свиню - що колосом глиняного індивіда

рохкає під талісманом (гібридна курка) на триколорі.

торкатися кроком ораної вибухами землі,

перекопаної окопами тверді, вітчизни -

яку від мене відчужують москалі вже котре століття...з глибинних років.

...пройтися отак окупованим містом.

пройтися під небом безмежної сині,

відчинити віконниці сонця

у небажанні знати,

не помічати

як призвичаївся

до незвичайного...

виявилось що тупцюю на місці.

нині ж часу вже ніц не зосталось -

мізер лише для журливої пісні.

слухаю спів пташиний на ранні.

п'ю собі каву посеред саду.

день тепер кожен як наче останній...

і цьому нема ні поради, ні ради.

каву свою допиваю неспішно.

занурюю думи у чари та трелі... -

слухаю голос гармонії тиші

та відриваюсь...і світу не треба.