Важливі замітки
Останні статті
- спогади
07.12.2025, 02:22 - Занурення в глибину себе
06.12.2025, 08:20 - Альбом «Джерело» | Пісні достатку
06.12.2025, 07:47
Свіжі фотографії
я люблю...
- 14.10.25, 23:23
"Я люблю просто бачити, чути чи читати тих людей, що цікаві мені, близькі духом.І не говоритиму, що мені це не важливо - ще як важливо! - знати, що все прийнято та взаємно...
Бо буває так, що і твоє світло не потрібне...
Навіть від найчистішого серця подароване...
І це нормально, насправді...
І ніяк не ділить людей на поганих та добрих...
Просто не збіглося...
Тому взаємність і є єдиним показником наявності того, що пов'язує людей незримими нитками.
І навряд чи потрібно наполегливо пропонувати своє світло тому, хто не поспішає до тебе у відповідь...
Свої - відгукуються..."
Лілія Град
Продовжуючи розпочату тему....
- 12.10.25, 08:08
Про людей …
Останнім часом я часто думаю про те, як важливо оточувати себе людьми, поруч з якими хочеться бути кращим …
Ви помічали, що є люди – зі змістом.
Поруч з ними немов ростеш душею. Вони говорять про складне просто. І роблять те, що вважають важливим не на догоду комусь, а тому що у всьому, в роботі, відносинах, захопленнях – для них важливий сенс.
Є люди – сердечність.
Поруч з ними відпочиваєш душею. У них можуть бути найпростіші погляди на життя і життя їх далеко не завжди легке. Але вони мають дивовижний дар – зігрівати втомлені серця, зігрівати – нічого не вимагаючи натомість. Вони знають, що світ сповнений випробувань, болю і хаосу, але якщо вони можуть допомогти хоча б одному серцю, вони будуть поруч, тому що на самоті легко зламатися, а разом, разом можна обійнятися і пережити біль.
Є люди – істина.
З ними непросто, вони позбавляють ілюзій, змушують дивитися правді в обличчя і бачити свої недосконалості. Але якщо налаштуватися з ними на одну хвилю, то стає зрозумілим таємний задум – бути справжнім. На початку це може налякати. Адже нас вчили бути хорошими, та й це нормальне бажання – бути хорошим. Ось тільки бути і здаватися, це різні за суттю речі. Перебуваючи поруч з людьми – істина, ми вчимося приймати себе і бачити різні боки, як хороші, так і слабкі, щоб зрозуміти, в чому наша справжня сила.
Є люди – глибина.
Вони несуть знання про світ, про взаємини, про природу речей і щедро цим діляться. Вони не випинають те, чим володіють, не кричать про це на кожному кроці, вони своїм життям – простим і справжнім кажуть: «Все просто. Просто треба знати і робити ». Їх мудрість прозора і глибока, раніше таких людей було багато. Мої бабусі були такими – вони жили просто і глибоко, з вірою і любов’ю.
Є люди – музи.
Поруч з ними в нас прокидається творча іскра. Вони можуть бути веселими і сумними. Вони самі можуть не володіти якимось особливим талантом або володіти відразу декількома і при цьому головною їх перевагою є те, як вони впливають на нас. Ми раптом починаємо вірити в свої таланти, ламаємо стереотипи «у мене це точно не вийде» і просто починаємо робити: нерівно, косо, нескладно, але, завдяки цим людям, ми відкриваємо в собі безмежну можливість творити.
Є люди – течія.
З ними поруч ми входимо в особливий стан, коли раптом, немов за помахом чарівної палички все починає змінюватися. Ми потрапляємо в незримий потік, який несе нас до нових відкриттів, подій і поворотів долі.
Є люди – мета.
Потрапляючи в їх поле, ми вчимося ставити і досягати цілей. Їх дії точні і множинні. Вони знають чого хочуть, і вірять в те, що все можливо. Вони як магніт притягують до себе ресурси: гроші, зв’язки, можливості. Вони вчать в помилках робити висновки і діяти далі. Вони не досконалі, але вони точно знають, що не буває мрії без способу її досягти.
Є люди – нагорода.
Вони не вчать, не наставляють, не надихають і не спонукають на великі справи. Поруч з ними легко розслабитися і бути собою. Вони вчать слухати своє серце і довіряти йому. Такі люди – нагорода, яку ми часто недооцінюємо і усвідомлюємо лише, коли втрачаємо з ними зв’язок …
Шукайте тих, поруч з ким ви ростете, тих, хто вірить в вас і вчить підніматися і бачити крізь хмари сонце. І пам’ятайте, що ви теж для когось можете стати істиною, потоком, глибиною або змістом, щоб одного разу знайти головну нагороду – справжнього себе …
Мережа
Прості істини
- 11.10.25, 08:08
Твоя особиста внутрішня свобода починається тоді, коли ти вмієш сказати: "Стоп".
Якщо хтось чи щось не чіпляє, засмучує, не влаштовує,
суперечить твоїм принципам, поглядам, мріям і не є цінним, –
значить, стоп.
Ти і тільки ти обираєш своє оточення та свої інтереси.
Ти вирішуєш, кого можна впустити у своє життя, а кого з нього викреслити.
На що витратити свій час та емоції, а на що не звернути увагу.
І так у всьому. Без сором'язливості та почуття провини.
Пам'ятай, хто єдиний капітан твого життя – Ти.
Все розумієш … пройшовши деякий період життя.
Джерело - мережа
_____________________________________________________________________________________________________________________
Вона почала прокидатися о 6:00, щоб бігати.
Вона пішла на терапію.
Він сказав: «мені й так нормально».
Вона записалась на курси, почала інвестувати, вийшла за межі «маленьких» розмов.
А він залишився в мемах і новинах.
І одного разу, за вечерею, вона зрозуміла: вони більше не рухаються в одному напрямку.
Він не поганий. Просто залишився там, де їй уже тісно.
Ріст одного завжди підсвічує зупинку іншого.
Коли хтось розвивається, а інший застряє у «як раніше», виникає обрив.
Вона слухає лекції — він дивиться TikTok.
Вона планує подорож у нову країну — він жаліється на ціни у супермаркеті.
І це не про елітність. Це про вектор.
Там, де не збігаються погляди на розвиток — скоро не збігаються і погляди одне на одного.
Справжній розрив завжди приходить тихо.
Ти ділишся — а тебе слухають крізь «ага».
Ти надихаєшся — а він позіхає.
Він сміється з відео, а ти в цей час читаєш про майбутнє.
І нема драми. Але тіло мовчки вимикається.
Ти перестаєш тягнутись.
Не тому, що не любиш.
А тому, що поруч нема опори. Є лише повтор.
Поруч — не той, з ким хочеться йти. А той, з ким «треба» залишатися.
Ти мовчиш — не тому, що все влаштовує.
А тому, що безсенсовно.
Бо він усе одно скаже: «Ну ти знову все ускладнюєш».
І в тобі щось гасне.
Ти перестаєш захоплюватися.
А коли перестаєш захоплюватися — перестаєш хотіти.
Коли перестаєш хотіти — починається внутрішня зрада.
Спершу собі. Потім — стосункам.
І ти продовжуєш бути поруч, уже знаючи: ти пішла першою. Просто не ногами.
Найчесніше, що можна сказати:
«Ти не зобов’язаний змінюватися. Але і я не зобов’язана залишатися».
Стосунки — це не «завжди». Це «доти, поки ми йдемо в одному напрямку».
Ти можеш стояти. Але тоді втрачаєш право бути поруч.
Бо любов — це не лише про почуття. Це про рух.
А любов без руху перетворюється на рутину, де немає тебе справжньої.
І ось тут найглибша біль мого клієнта:вона не зраджує, коли обирає себе.
Вона зраджує, коли залишається там, де вже закінчилася вона.
З мережі, але погоджуюсь з кожним словам.
Дякую тому, хто написав.
Дипломатка
- 10.10.25, 08:08
https://uaserials.com/8859-dyplomatka.html
Про що серіал "Дипломатка" (2 сезони):
Кадрова дипломатка, дружина відомого політика, вступає на посаду посла у Великій Британії. У розпал міжнародної кризи вона поєднує роботу з бурхливим сімейним життям.
Третій сезон - прем'єра 16 жовтня 2025 року.
https://uafix.net/serials/diplomatka/sezon-3/
Позолочене століття
- 09.10.25, 08:08
https://uaserials.my/5984-pozolochene-stolittya.html
Про що серіал (3 сезони):
1882 рік, США. Після смерті батька юна Маріан Брук змушена переїхати з Пенсильванії до Нью-Йорка. Дівчина селиться в будинку своїх багатих тітоньок Агнес ван Рійн та Ади Брук, вперше близько стикаючись з американським вищим світлом та особливостями класової системи. В результаті Громадянської війни і економічного зростання в країні з'являється багато нових багатіїв від бізнесу і промисловості, які хочуть стати частиною еліти. Разом зі своєю приятелькою Пеггі Скотт Маріан виявляється мимоволі втягнутою в протистояння своєї тітки із сім'єю безпринципних та казково багатих залізничних магнатів.
Гортаючи сторінки блогів...
- 08.10.25, 16:25
1. Спілкування/ етапи дотику
2. Не змінююся/змінююся - плин часу
Коли починаєш спілкування з незнайомою людиною (зовсім незнайомою, яка випадково з'явилася в твоєму житті) дуже важко знайти спільні теми для розмов, розкрити внутрішній світ співбесідника і розкритися самому.
Бувають випадки (і у мене в житті таке траплялося), коли з першої хвилини відчуваєш "впізнавання" - спорідненість душ, гармонію. Розмова "про щось" виникає сама собою і не бентежить, як її продовжити.
Ну так, іноді поруч з людиною можна прожити все життя й не відчути себе рідними й близькими.
Не беруся аналізувати чому так відбувається.
Мабуть, нам потрібно вчитися спілкуванню.....
Але справжнє диво трапляється тоді, коли ви ніби на одній хвилі... Легко все, є зацікавленість, взаєморозуміння, сприйняття. Спілкування викликає спокій, задоволення. Немає напруження і внутрішнього конфлікту.
Збігаються цілі й прагнення, напрямок руху.
Час дуже тендітна річ.
Та про що я подумала в першу чергу - "Важлива не обкладинка, а зміст". Внутрішній світ, а не вигляд.
Нормально, коли людина з плином часу набуває певних знань, навичок, вподобань, коли її сутність наповнюється емоціями, прагненнями, хобі, всім тим, що оточує нас з дитинства - турботою рідних і близьких, спілкуванням з друзями, захопленнями... Коли складовою життя є моральні цінності й пріоритети...
А зовнішність...
Кажуть, людину можна впізнати по очах. Тільки вони залишаються без змін. Хоча життя накладає певний відбиток і на них. Але це вже, скоріше, про емоції..... Про здатність до співчуття, переживання, емпатію.....
Якщо.... з плином часу душа людини не заповнюється цими скарбами світу, залишається на межі розвитку дитини, це добре чи погано? Так, у кожної дорослої людини всередині є малюк, не всі про нього здогадуються, не всі здатні реагувати на світ очима дитини, залишити душу чистою...
Що ж щодо зовнішності....
Ой не треба поспішати. З власного досвіду знаю, що вікові зміни настають раптово і незворотно. І я знаю, коли це відбувається й що на це впливає.
Тому радійте, допоки вашого чола не торкнулася рука перемін.
І все ж підкреслю - найважливіше зміст, а не обкладинка. Людяність, порядність й інші чесноти, а не зовнішність....
