спогади

Тваринки сховаються у свої нірки і будуть чекати поки прийде весна, адже їм більше нічого робити. Комірки заповнені їжею, яку вони назбирали влітку та восени, і вони просто позасинають солодкими довгими і безтурботними снами.

Холодно... Дуже холодно...

Сидиш вдома, загорнувшись у дві ковдри та сумуєш.

Тихо і спокійно...

Телефон мовчить вже два тижні підряд, жодної звісточки від дорогих твоєму серцю людей. На жаль.., а так хотілося б почути знайомий голос та звичайні слова: “Як справи?”.

П’єш каву з молоком - улюблену - таку гарячу і запашну. Поряд лежить книжка, у пошарпаній палітурці із загнутими кутиками та помітками на полях, читана-перечитана багато разів.

Мимоволі, перед очима виникає образ багаття що палає, навколо якого зібралися всі мої друзі. Літній вечір, і ми сидимо близько-близько один біля одного. Хтось грає на гітарі та співає, а хтось ділиться своїми враженнями від нашого відпочинку в лісі, на який ми нарешті вибралися, розірвавши безперервний ланцюг завантажених сірих буднів...

Я ж просто дивлюся на яскраві і такі далекі мерехтливі зорі в темному синьому небі. Мені так добре, мої мрії нарешті починають здійснюватися - я починаю розуміти, що таке щастя, але не звичайне людське щастя, а щастя саме для мене.

Запах вогнища, чисте повітря, жодного звуку довкола, крім наших голосів, темно... і ми - всі разом! Я на своєму місці, серед людей, які мене люблять та поважають. Нам весело та добре.

Час не стоїть на місці.

Життя швидко плине.

Відкриваю очі, і я вже не одна в своєму маленькому помешканні. ...Гарячі та палкі обійми. Моя Кохана людина поруч. І сум розвіявся!

Зима - це радість теплих хвилин, проведених разом з людьми, що тебе розуміють, хоча навколо й затишшя. У тебе є час на роздуми. Все спить,.. метушливе життя завмирає на хвильку, але справжні почуття нікуди не зникають... Вони - Вічні...

(щоденник  09:13:13 2/10/2006)