Думки вголос

Невигадані історії

 Початок.

«Случайность – частный случай закономерности…»

Вчора було дуже тепло.

Якщо не згадувати про жахіття, яке коїться зараз в моїй країні, дякувати Богові і захисникам нашого міста,  у нас спокійно, хоча ще лунають сирени, хоча ще інколи прилітають «дарунки», які знешкоджують… Так от, вчора побачила таке гарне деревце….Зараз весна і все розквітає, цвіте. А деревце, яке я побачила, було просто чарівне. Осяяне сонечком, воно стояло як лялечка.

Про страх, тривожність.

Я користуюсь вайбером і там зараз дуже багато різних груп долучилося з порадами спеціалістів, психологів… Саме там я прочитала про тривожність. Виявляється нашу тривожність збільшує звичка пити каву. Я не берусь аналізувати це явище. Просто пишу. Можливо, це буде комусь цікаво.

Я також п’ю каву, останнім часом дуже рідко. Вона додає мені сил, впевненості, вона розфарбовує мій світ і наповнює приємними відчуттями, якщо так можна так сказати.

Про страх.

По-перше, це нормально. Це інстинкт самозбереження. Це нормально – боятися. Але в кожному відчутті існує певна межа. Ми всі травмовані різними подіями і кожна особистість реагує на це відчуття, на страх, по різному.

Страх самотності… це від невпевненості, це від приниження своєї значимості, страх загубитися, страх не знайтися, страх бути непотрібним…

Думаю, дієві ліки від усього цього - переключати свою увагу на інші речі. Знайти себе, знайти щось улюблене, те, що надихає і викликає радість…

Колись Екзюпері, мій улюблений письменник, писав про мистецтво маленьких кроків.

Загалом.. знаю з власного досвіду: якщо «картинка» лякає, опускаються руки і не знаєш як вчинити, не можеш нічого робити, починай з малого. Очі бояться, руки роблять. Починай з малого!

Стосовно самотності. Ми живемо в суспільстві. Хіба можна бути самотнім, коли навколо цілий світ? Коли навколо стільки всього цікавого.

Самотність -  це вибір людини. Людина, яка через певні страхи, свої страхи, замикається в собі і відкидає навколишній світ…

Знаю, це важко, важко переступити межу, інколи, без допомоги тих, хто розуміє, тих, хто також був в такій ситуації.. Важко цього позбутися.

…Що можу сказати… Тільки з особистого. Книжки, музика. Спілкування. Тварини. Найдієвіший спосіб – допомагати тим, кому ще гірше. Якщо подивитися, є багато людей, які страждають набагато більше, ніж ми. Допомагати тим, кому ця допомога потрібна. Не нав’язуючи. Бо не кожен зможе прийняти цю допомогу.

І про вміння говорити правду…

Чи потрібно говорити правду. Правда буває болючою, знищуючою, вбиваючою… Буває надихаючою, підтримуючою… Якщо розглядати витоки цієї правди… На початку завжди лежать вчинки. На початку. Потрібно позбутися не наслідків. Потрібно позбутися причин. Тобто, щоб не було соромно говорити правду, треба докорінно змінити себе, своє ставлення до світу, свої вчинки, свої погляди… тоді, думаю, ми не будемо боятися бути собою і говорити правду.

На жаль, ідеальних людей не буває. Нам є що удосконалювати. Саме в цьому і полягає життя. Саме в цьому полягає життя.

Якби не було темряви, то не було б і світла.

Якось так.

10.35. 22.01.22

Про каву. Про фото.

Про каву. Мені не можна пити кави. Ніколи не була її цінителькою, віддаючи перевагу фруктовим чаям… Ранкова кава – це ритуал. Заряд бадьорості та гарного настрою на весь день. Сили та натхнення, якщо хочете. З філіжанки кави починається мій день… починався.

Декілька днів, як я вже перестала вживати цей чарівний напій. Не скажу, що я гурман і особливо знаюся на сортах кави. Є улюблені, ті, яким віддаю перевагу. Постійна в своєму виборі. Втім, у всьому, не тільки в тому, що стосується кави.

Я сова…. Мої біоритми такі, що прокидаючись ранками, за звичкою рано, мій організм ще спить і силу та бадьорость я відчуваю тільки ближче до другої половини дня. Тому мій день зсувається.. я можу нескінченно довго не лягати спати. А вранці прокинутися тоді, коли мені потрібно. Без будильника. А ось сили… без кави ніяк)

Думка прибігла… Ми всі, кожен, народжуємося абсолютно здоровими та з однаковим «набором» життєвих функцій та здібностей. Як конструктор. І що потім кожен робить зі своїм життям і що отримує у результаті.. «букет» хвороб, успіх і радість, розпач і забуття. теж залежить від нас.

Про фото.

Мені подобається розглядати світлини.. свої та чужі. Просто світлини.

Окремо – про мистецтво передавати навколишній світ через об'єктив фотокамери… Можливо, я колись напишу і про це.

Зараз про обличчя. Обличчя людей на фото….В них цілий світ. Кажуть, по фото можна визначити, що за людина перед тобою. Ну приблизно, звичайно… Це навіть не визначення, я б сказала… це внутрішній відгук на те, що бачиш… перед очима.

Знаєте секрет? Чому ми закохуємося… Ми бачимо своє відображення в інших… Ми можемо бачити лише те, що несемо в собі… І нічого більше. Не побачити те, чого в тобі нема. І не впізнати. Навіть через роки спілкування та спільного життя… Люди залишаються собою завжди. Їх ніщо не змінює. Ні час, ні простір.