Про людей...

репост



Останнім часом я часто думаю про те, як важливо оточувати себе людьми, поруч з якими хочеться бути кращим …

Ви помічали, що є люди – зі змістом.
Поруч з ними немов ростеш душею. Вони говорять про складне просто. І роблять те, що вважають важливим не на догоду комусь, а тому що у всьому, в роботі, відносинах, захопленнях – для них важливий сенс.

Є люди – сердечність.❤️
Поруч з ними відпочиваєш душею. У них можуть бути найпростіші погляди на життя і життя їх далеко не завжди легке. Але вони мають дивовижний дар – зігрівати втомлені серця, зігрівати – нічого не вимагаючи натомість. Вони знають, що світ сповнений випробувань, болю і хаосу, але якщо вони можуть допомогти хоча б одному серцю, вони будуть поруч, тому що на самоті легко зламатися, а разом, разом можна обійнятися і пережити біль.

Є люди – істина.💐
З ними непросто, вони позбавляють ілюзій, змушують дивитися правді в обличчя і бачити свої недосконалості. Але якщо налаштуватися з ними на одну хвилю, то стає зрозумілим таємний задум – бути справжнім. На початку це може налякати. Адже нас вчили бути хорошими, та й це нормальне бажання – бути хорошим. Ось тільки бути і здаватися, це різні за суттю речі. Перебуваючи поруч з людьми – істина, ми вчимося приймати себе і бачити різні боки, як хороші, так і слабкі, щоб зрозуміти, в чому наша справжня сила.

Є люди – глибина.🌹
Вони несуть знання про світ, про взаємини, про природу речей і щедро цим діляться. Вони не випинають те, чим володіють, не кричать про це на кожному кроці, вони своїм життям – простим і справжнім кажуть: «Все просто. Просто треба знати і робити ». Їх мудрість прозора і глибока, раніше таких людей було багато. Мої бабусі були такими – вони жили просто і глибоко, з вірою і любов’ю.

Є люди – музи.💐
Поруч з ними в нас прокидається творча іскра. Вони можуть бути веселими і сумними. Вони самі можуть не володіти якимось особливим талантом або володіти відразу декількома і при цьому головною їх перевагою є те, як вони впливають на нас. Ми раптом починаємо вірити в свої таланти, ламаємо стереотипи «у мене це точно не вийде» і просто починаємо робити: нерівно, косо, нескладно, але, завдяки цим людям, ми відкриваємо в собі безмежну можливість творити.

Є люди – течія.🍃
З ними поруч ми входимо в особливий стан, коли раптом, немов за помахом чарівної палички все починає змінюватися. Ми потрапляємо в незримий потік, який несе нас до нових відкриттів, подій і поворотів долі.

Є люди – мета.🌹
Потрапляючи в їх поле, ми вчимося ставити і досягати цілей. Їх дії точні і множинні. Вони знають чого хочуть, і вірять в те, що все можливо. Вони як магніт притягують до себе ресурси: гроші, зв’язки, можливості. Вони вчать в помилках робити висновки і діяти далі. Вони не досконалі, але вони точно знають, що не буває мрії без способу її досягти.

Є люди – нагорода.💐
Вони не вчать, не наставляють, не надихають і не спонукають на великі справи. Поруч з ними легко розслабитися і бути собою. Вони вчать слухати своє серце і довіряти йому. Такі люди – нагорода, яку ми часто недооцінюємо і усвідомлюємо лише, коли втрачаємо з ними зв’язок …

🍃🌹🍃🌹🍃🌹🍃🌹🍃
Шукайте тих, поруч з ким ви ростете, тих, хто вірить в вас і вчить підніматися і бачити крізь хмари сонце. І пам’ятайте, що ви теж для когось можете стати істиною, потоком, глибиною або змістом, щоб одного разу знайти головну нагороду – справжнього себе …💐

Алла Новак

Любити чи ненавидіти?

https://blog.i.ua/user/6728933/2423887/

Як сумно...
Сумно читати подібні одкровення...
Ні, це добре, дуже добре бути відкритою і відвертою людиною. Бути сміливою людиною, ділитися наболілим.
Не канючити, не жалітися, не випрошувати допомоги...
Але ж як, мабуть, самотньо і погано на Душі, якщо відвертість виплескується в мережу...на загальний огляд...
Як нестерпно боляче бути не маючи близької рідної істоти, з якою можна було б відволіктися від реалій цього життя, отримати підтримку та пораду......

Світ безмежно широкий....
Він різний. 
Десь читала роздуми про те, що ми наповнюємо своє життя змістом самостійно. Самостійно обираємо радіти чи сумувати, боротися чи пливти за течією.... І тільки від нашого вибору залежить як ми будемо почуватися і яким буде наше життя..... Любити чи ненавидіти....


"Любити – це ніколи не робити боляче.
Ні в гніві, ні в образі, ні в люті.
Любити – це охороняти чиєсь серце не тільки від зовнішнього світу, а й від себе – своєї агресії, свого поганого настрою і дратівливості.
Любити – це означає берегти ❤"

День пам'яті жертв масових убивств у Бабиному Яру

Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-tragediyi-babynogo-yaru-2022


Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Groaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

(продовження за посиланням)

Найдорожчий ресурс нашого життя

Доброго ранку.
Сьогодні я хочу поговорити про найдорогоцінніший наш ресурс після самого життя.
Він є у кожного. Ми отримуємо його при народженні у великій кількості й тільки від нас залежить якість нашого буття завдяки цьому ресурсу.....
Так, це про Час.

https://uakino.me/filmy/genre-action/301-chas.html

Свого часу, коли вперше я побачила цей фільм, мене дуже вразила одна сцена з нього (відгадаєте , яка?)......
Нещодавно я знову натрапила на нагадування про цей фільм і передивилася його знову.
Він вартий того, щоб його подивитися.
Подивитися й замислитися -  а що ви робите зі своїм життям? Чи цінуєте Ви свій Час???

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Про що фільм "Час":

Науково-фантастичний трилер «Час» занурює глядача в світ, коли людству вдається перемогти ген старіння. Правда, за те, щоб перестати старіти в віці 25 років, доводиться непогано платити, тому безсмертя можуть собі дозволити тільки багатії, а бідним і раніше залишається боротися за життя.
Вілл Салас (Джастін Тімберлейк) - успішний власник вічності, але він родом з гетто, його мати тяжко хвора, шансів на порятунок у неї немає, якщо тільки Віллу не вдасться викрасти час, в чому його і звинувачує хронополіція - корумповані «вартові вічності». Несправедливо звинуваченому в злочинах, яких він не скоював, чоловікові доводиться захопити заручницю і рятуватися втечею. В результаті ця парочка стає несподіваною потужною зброєю на війні з усталеною системою ...

Ще раз про ШІ та майбутнє людства....

«Найбільша людська слабкість — воля до життя»

https://uaserials.pro/2632-eks-mahina.html

Що краще за сонячну погоду?

  • 26.09.24, 19:55
https://blog.i.ua/user/323504/2423691/

Справді?
Ви питаєте?

Мир! Спокій. Впевненість у завтрашньому дні.
І не важливо, яка погода за вікном.
Головне, щоб ті, кого ми любимо були живі й здорові! Щоб не літали ракети над головою. Не вмирали діти, люди, тварини...

У природи не буває поганої погоди. Є поганий одяг. 
Є дурість й жадібність людей. 
Є теракти й війни, знищені життя.
Є стихійні явища, але вони, як правило, наслідок нерозумної поведінки людини.

Є психічна кінетична енергія. Яка має дуже сильну руйнівну силу.
На жаль.

А сонячна погода це стан. Навіть коли йде дощ, вам може бути дуже сонячно всередині.
І від погоди це не залежить. Зовсім!

Andrea Vanzo

Знову про Любов....


“Music is the universal language that connect our soul”

Ми — П'ЯТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ на планеті? Загублений світ

Знаю про Вашу нелюбов до подібних версій.
Та тут є на що звернути увагу й над чим замислитися.
(по секрету скажу - зерно істини тут існує)
Втім, можете не дивитися, якщо вкрай не цікаво.
Сараули тут нема ;))


Сергієва Пустинь. Храм серед лісу.

На межі божевілля

Я ні в якій мірі не принижую почуття людини, що вірує та маю особисті уявлення й ставлення до подібних речей....
Взагалі, тема релігії та віри - заборонена для обговорення. Тому що виникає багато суперечок та конфліктів під час дискусій. Користь чи шкода, кожен вирішує для себе сам, самостійно.

Є в нашому місті незвичне місце. І дивна людина.
Джерело https://news.telegraf.com.ua/ukr/kiev/2024-09-15/5871460-kresty-iz-palok-altar-i-chastokol-kak-vyglyadit-tainstvennaya-sergieva-pustyn-v-goloseevskom-lesu-video?traffic_source=ukr.net
Там можна переглянути світлини. Знайти локацію.
Допис публічний, у ЗМІ. Тому я вирішила розмістити його тут теж.

І ось трохи відео про це місце.








У Голосіївському лісі є незвичайний "храм" просто неба, який прийнято називати Сергієва пустинь. Організував це місце у 1999 році киянин Сергій Борисов. У гущавині лісу він вирішив побудувати свою власну "церкву", яка буде відрізнятися від усіх інших.

Чоловік самотужки багато років поспіль будував пустинь і зрештою тут з'явилися хрести, намети, печери та навіть подоба кафедри. Люди по різному ставляться до цього місця. Для одних — це притулок божевільного, а для інших — храм. У будь-якому разі, всі, хто відвідав пустинь, залишилися під великим враженням і говорять про те, що тут неймовірна енергетика.

"Телеграф" розповідає читачам історію цього таємничого місця і ділиться його координатами.

Історія Сергієвої пустині

Сергієва пустинь знаходиться на Теремках, у Голосіївському районі столиці. Це місце скоріше схоже на капище, де начебто змішалося язичництво, християнство та незрозуміла магія. Тут можна побачити багато ікон, інформаційні таблички, "псевдокафедру", дерев’яний "Чесний хрест", позначену піском територію вівтаря та багато іншого.

Збудував це місце у 1999 році киянин Сергій Борисов. Одні говорять про те, що він був колишнім художником і фотографом, а інші — що він колись мав сан священнослужителя, але розчарувався в сучасному християнстві і вирішив стати відлюдником.

Сергій пішов у ліс і почав будувати свою пустинь. Він дуже товариський і неагресивний — з радістюкомунікує з усіма, хто до нього приходить. Сергій говорить про те, що для спілкування з Богом не потрібна церква (будівля) і саме тому, він "оселився" у лісі.

Насправді місце це виглядає дуже незвичайно і навіть лякаюче. Відомо, що тут Сергій викопав багато печер у яких по черзі сам і ночував.

Чоловік надихався Антонієм Печерським, який заснував перший на Русі печерний храм. Сергій і сам регулярно одягався в балахон синього кольору з шарфом, на якому вишитий білий хрест, а також череп з кістками…

У саморобній келії, яка вирита в землі, Сергій здійснює молебні. Також тут зрідка можна побачити записки з іменами за здоров'я та упокій, які залишають "парафіяни".