Олена Василівна Касьянова народилася 22 травня 1952 року у багатодітній сім’ї. Батько Огненко Василь Васильович працював у шахті. Мати Огненко Єфросінья Єремєєвна, 1913 року народження, мати-героїня народила 11 дітей. Батько Огененко Василь Васильович працював на шахті. Олена закінчила Донецький політехнікум та отримала кваліфікацію техніка-електрика.

З 1971-по 1974 роки Олена Касьянова працювала у донецькому відділі комплексного проектування НДІ «Промтрансдніпроект» 1971, керівником техпропаганди обласного будинку культури профтехосвіти 1971-1974, керівником ансамблю бального танцю (1974).

З 1974 по 1978 рік Олена Касьянова навчалась у Київському державному інституті культури, який закінчила з відзнакою за спеціальністю «Культурно-освітня робота»,  отримавши кваліфікацію керівника самодіяльного хореографічного колективу. Під час навчання разом з чоловіком О.Є.Касьяновим  стала лауреатом Всеукраїнського, Всесоюзного та Міжнародного конкурсів виконавців бальних танців.

З 1978 по 2008 році Олена Касьянова працювала в Київському державному інституті культури (пізніше  - Київському національному університеті культури і мистецтва) на посадах викладача (1978-1989), старшого викладача (1989-1990), доцента кафедри хореографії (1990-1994)  виконуючого обов’язки професора кафедри бальної хореографії (2002-2003), завідувача кафедри бальної хореографії (1994-2002), (2003-2008), декана факультету режисури та хореографії (1996-1998).

З 1978 по 1986 Олена Касьянова без відриву від виробництва навчалась заочно в трирічній аспірантурі-стажуванні при кафедрі хореографії московського державного інституту театрального мистецтва ім. А.В.Луначарського за спеціалізацією історико-побутовий танець, сучасний бальний танець.

З 1981 року по 1986 року Олена Касьянова як здобувач при аспірантурі вищезазначеного закладу працювала над дисертаційним дослідженням на тему: шляхи розвитку радянської бальної хореографії  (історичний аналіз періоду 1917-1941 рр.), яке захистила там само у 1987 р. отримавши науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. У дисертації розглядався складний процес становлення бального танцю в нових соціокультурних реаліях: від неприйняття і повної заборони в перші  роки радянської влади через вульгаризований підхід до перегляду репертуару часів НЕПУ, рецидива ригоризму в молодіжному дозвіллі років першої п’ятирічки до поступового допуску західних танців у культустановах за умови їхнього збалансування з новими радянськими зразками наприкінці 1930-початку 1941 рр.

з 1988 р. Олена Касьянова опікується проблемами мистецької освіти, має досвід у підготовці пакету документів до ліцензування, атестації мистецьких спеціальностей різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, навчально-методичного забезпечення фахових дисциплін, надає консультації з їхньої підготовки викладачам мистецьких та педагогічних навчальних закладів України.

У співавторстві з Л.Ю.Цвєтковою являється розробником першого покоління Галузевих держстандартів України зі спеціальності «Хореографія» освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» (2003), «бакалавр» і «магістр» (2005). Основні курси, що викладала в Київському національному університеті культури і мистецтв: «Історія бального танцю», Композиція синтезованих сценічних форм бального танцю», «Методика викладання  фахових дисциплін, «Методика організації навчального процесу в мистецьких навчальних  закладах», «Методика організації хореографічних закладів»  та інше. Здійснювала керівництво магістерськими роботами та кандидатськими дисертаціями.

В Національній музичній академії України імені П.І.Чайковського читає такі курси:

-«Історія хореографічного мистецтва (спеціалізація «Музична режисура» та «Музична культурологія») – компетентність в застосуванні танцювальних жанрів і стилів в оперних творах різних історичних епох;

-«Хореографія» («Музична режисура») компетентність в режисерських інтерпретаціях танцювально-пластичних сцен в оперних виставах;

-«Танець» (спеціалізація «Спів») компетентність у створенні вокально-сценічного образу в  опері танцювально-пластичними засобами виразності).
В академії започаткувала  проведення спільного заліку з «Історії хореографічного мистецтва», «Хореографії», «Танцю» у формі  театралізованої програми на тему: «Танець в історії  музичного театру» з апробацією на глядача. Студенти спеціалізації «Музична режисура» здійснювали їхню жанрово-стильову інтерпретацію, художнє оформлення та світлову партитуру в контексті певної історичної доби. Студенти спеціалізації «Спів» виконували танцювальні фрагменти з опер, дотримуючись у створенні вокально-сценічного образу рольових завдань, визначених режисером-інтерпретатором.

За час роботи у вищих навчальних закладах 3-4 рівнів акредитації Олена Касьянова підготувала майже 1 тисяча фахівців, бакалаврів, спеціалістів, більш як 100 магістрів (36 як науковий керівник магістерських робіт), які працюють у навчальних закладах  України, Польщі, Італії, Америки, Канади у професійних мистецьких колективах. Серед них 16 кандидатів наук, 1 народна артистка України, 1 заслужений діяч мистецтв України, 9 заслужених артистів України, 4 заслужених працівника України, 1 срібний призер першого Міжнародного конкурсу «Танцювальне Євробачення», 7 бронзових призерів Чемпіонату Світу з формейшн, 36 лауреатів Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів майстрів мистецтв, 40 викладачів вищих навчальних закладів 3 та 4 рівнів акредитації.

Олена Касьянова має більше 50 наукових публікацій. Брала участь у 34 Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях з актуальних проблем мистецької освіти, науки і практики, апробуючи результати досліджень.

Балетмейстер постановок у співавторстві з О.Є.Касьяновим більш як 20 авторських програм, як за участю студентського театру бального танцю демонструвалися на провідних сценах України та за кордоном (Австрія, Нідерланди, Італія, Іспанія, Португалія, Азорські острови, Польща, Угорщина, КНР, КНДР та інші. і транслювалися по телеканалах УТ-1, УТ-2, ТРК «Київ», «Культура».

У співавторстві з О.Є.Касьяновим  балетмейстер багатьох мистецьких заходів міжнародного, державного, урядового рівнів. За участю студентського бального танцю здійснювали обслуговування мистецьких заході дипломатичних прийомів Президента України в Маріїнському палаці, Дипломатичній академії, Днів Європи в Україні, Віденських балів під патронатом посольства Австрії, Президентських балів та Міжнародних балів-маскарадів, концертів до державних і професійних свят, благодійних акцій для багатодітних сімей, сиріт, інвалідів, зустрічей Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, Мера Києва зі студентською молоддю (2000-2008). 2 листопада 2020 року помер від інсульту чоловік Олени Касьянової Олег Касьянов.

Родилась 22 мая 1952 года в многодетной семье. Отец Огненко Василий Васильевич работал в шахте. Мать Огненко Ефросинья Еремеевна, 1913 года, мать-героиня родила 11 детей. Отец Огененко Василий Васильевич работал на шахте. Елена закончила Донецкий политехникум. Получила квалификацию техника-электрика.

С 1971 по 1974 годы работала в Донецком отделе комплексного проектирования НИИ «Промтрансднипроект» 1971, руководителем техпропаганды областного дома культуры профтехобразования 1971-1974, руководителем ансамбля бального танца (1974).

С 1974 по 1978 год училась в Киевском государственном институте культуры, который окончила с отличием по специальности «Культурно-просветительная работа», получив квалификацию руководителя самодеятельного хореографического коллектива. Во время учебы вместе с мужем О.Е.Касьяновим стала лауреатом Всеукраинского, Всесоюзного и Международного конкурсов исполнителей бальных танцев.

С 1978 по 2008 году работала в Киевском государственном институте культуры (позже - Киевском национальном университете культуры и искусства) на должностях преподавателя (1978-1989), старшего преподавателя (1989-1990), доцента кафедры хореографии (1990-1994) исполняющего обязанности профессора кафедры бальной хореографии (2002-2003), заведующий кафедрой бальной хореографии (1994-2002), (2003-2008), декана факультета режиссуры и хореографии (1996-1998).

С 1978 по 1986 без отрыва от производства училась заочно в трехлетней аспирантуре-стажировке при кафедре хореографии московского государственного института театрального искусства им. А.В.Луначарского за специализацией «Историко-бытовой танец, современный бальный танец».

С 1981 года по 1986 года как соискатель при аспирантуре вышеупомянутого заведения работала над диссертационным исследованием на тему: пути развития советской бальной хореографии (исторический анализ периода 1917-1941 гг.), которое защитила там же в 1987 г. Получив научную степень кандидата искусствоведения. В диссертации рассматривался сложный процесс становления бального танца в новых социокультурных реалиях: от неприятия и полного запрета в первые годы советской власти через вульгаризированный подход к пересмотру репертуара времен НЭПа, рецидива ригоризму в молодежном досуге годы первой пятилетки к постепенному допуска западных танцев в культучреждений на условиях их сбалансирования с новыми советскими образцами в конце 1930-начале 1941 года.

С 1988 г. Елена Касьянова занимается проблемами художественного образования, имеет опыт в подготовке пакета документов к лицензированию, аттестации художественных специальностей разных образовательно-квалификационных уровней, учебно-методического обеспечения специальных дисциплин, предоставляет консультации по их подготовке преподавателей художественных и педагогических учебных заведений Украины.

В соавторстве с Л.Ю.Цветковою Елена Касьянова является разработчиком первого поколения отраслевых госстандартов Украины по специальности «Хореография» образовательно-квалификационных уровней «специалист» (2003), бакалавр и магистр (2005). Основные курсы, преподавала в Киевском национальном университете культуры и искусств: «История бального танца», «Композиция синтезированных сценических форм бального танца», «Методика преподавания специальных дисциплин, «Методика организации учебного процесса в художественных учебных заведениях», «Методика организации хореографических заведений» и прочее. Осуществляла руководство магистерскими работами и кандидатскими диссертациями.

В Национальной музыкальной академии Украины имени П.И.Чайковского читает такие курсы:

- «История хореографического искусства (специализация« Музыкальная режиссура» и «Музыкальная культурология») - компетентность в применении танцевальных жанров и стилей в оперных произведениях различных исторических эпох;

- «Хореография» («Музыкальная режиссура») компетентность в режиссерских интерпретациях танцевально-пластических сцен в оперных спектаклях;

- «Танец» (специализация «Пение») - компетентность в создании вокально-сценического образа в опере танцевально-пластическими средствами выразительности).

В академии начала проведения общего зачета по «Истории хореографического искусства», «Хореография», «Танца» в форме театрализованного программы на тему: «Танец в истории музыкального театра» с апробацией на зрителя. Студенты специализации «Музыкальная режиссура» осуществляли их жанрово-стилевое интерпретацию, художественное световую партитуру в контексте определенной исторической эпохи. Студенты специализации «Пение» выполняли танцевальные фрагменты из опер, соблюдая при создании вокально-сценические образа ролевых задач, определенных режиссером-интерпретатором.

За время работы в высших учебных заведениях 3-4 уровней аккредитации подготовила почти 1000 специалистов, бакалавров, специалистов, более 100 магистров (36 как научный руководитель магистерских работ), работающих в учебных заведениях Украины, Польши, Италии, Америки, Канады в профессиональных художественных коллективах. Среди них 16 кандидатов наук, 1 народная артистка Украины, 1 заслуженный деятель искусств Украины, 9 заслуженных артистов Украины, 4 заслуженных работника Украины, 2 серебряных призера первого Международного конкурса «Танцевальное Евровидение», 7 бронзовых призеров Чемпионата Мира по формейшн, 36 лауреатов Всероссийских и международных конкурсов мастеров искусств, 40 преподавателей высших учебных заведений 3 и 4 уровней аккредитации.

Елена имеет более 50 научных публикаций. Принимала участие в 34 Международных и Всеукраинских научных конференциях по актуальным проблемам художественного образования, науки и практики, апробируя результаты исследований.

Балетмейстера постановок в соавторстве с О.Е.Касьяновим более 20 авторских программ, как с участием студенческого театра бального танца демонстрировались на ведущих сценах Украины и за рубежом (Австрия, Нидерланды, Италия, Испания, Португалия, Азорские острова, Польша, Венгрия, КНР , КНДР и другие. и транслировались по телеканалам УТ-1, УТ-2, ТРК «Киев», «Культура».

В соавторстве с О.Е.Касьяновым балетмейстер многих художественных мероприятий международного, государственного, правительственного уровней. С участием студенческого бального танца осуществляли обслуживание культурных мероприятий дипломатических приемов Президента Украины в Мариинском дворце, Дипломатической академии, Дней Европы в Украине, Венских балов под патронатом посольства Австрии, президентских баллов и международных баллов-маскарадов, концертов к государственным и профессиональным праздникам, благотворительных акций для многодетных семей, сирот, инвалидов, встреч Президента Украины, Премьер-министра Украины, Председателя Верховной Рады Украины, Мэра Киева со студенческой молодежью (2000-2008).

10 ноября 2023 года отмечал свой день рождения, Павел Лидовский, известнейший в Украине педагог многих любительских и профессиональных пар спортивных танцев, руководитель ТСК "Элит", Днепр, судья международной категории.

Тысячи танцоров благодарны ему все, что он сделал для развития нашего вида спорта и искусства. Его личный вклад в создание танцевального спорта Днепропетровщины и Украины – неоценим! Уверен, Вы нужны и много ещё сделаете на этом поприще.

У Вас и у нас впереди много интересной и важной работы по его дальнейшему развитию.

Вы по-прежнему стройны и элегантны, внимательны к мелочам и отзывчивы к просьбам. Вы полны мудрости и бесценного опыта, человеческого и организаторского. Вы стали символом успеха и мастерства, синонимом вкуса и профессионализма.

Желаю никогда не утратить интереса к своей деятельности и с каждым днём стремиться к большим победам, желаю никогда не уставать и всегда пополнять свой арсенал яркими идеями, желаю невероятно красивых постановок и по-настоящему талантливых учеников, желаю замечательного настроения и счастливой насыщенной жизни.

С Днем рождения.

Легенди танцю

ВАЛЕНТИНА ВОЛОДИМИРІВНА ФЕДОРЧУК (УКРАЇНА)

Валентина спочатку вважала себе "сірою мишкою". У оточуючих помічала насамперед переваги, а вже потім недоліки. Легко переймалася проблемами своїх подруг та близьких, їй щиро хотілося допомогти всім, і за цим вона могла забувати про свої власні труднощі та біди.

Їй знадобилося багато часу, щоб повірити в себе і розкрити в собі жінку-вулкан, жінку-натхнення, жінку, яка може все, щоб здобути впевненість у собі та певну суворість…

Валентина мала невгамовну енергію, до неї завжди тяглися люди різного віку і, особливо, діти. Всі знали, коли Валя тут завжди буде свято, рух, веселощі. У неї завжди був нескінченний потік ідей, сяйво доброти, бажання зробити світ кращим. Раніше вся танцювальна країна знала Валентину Федорчук як Валентина Меняйленко. Вони - Валентина та Валерій Корзинін перші чемпіони України з бальних танців у 1972 році.

Валентина Федорчук народилася 28 грудня 1948 року та святкування її дня народження розтягувалося до 31 числа. У її житті є свято, на якому збираються батьки та діти всього танцювального клубу – її передноворічний день народження. Це вже стало доброю традицією.

З 1968 року Валентина Меняйленко з Валерієм Корзиніним танцювали на "Київських каштанах", організатором якого був Будинок мистецької самодіяльності. Валентина та Валерій виграли цей конкурс. Тоді обов'язковою була "Радянська програма" плюс європейська та латиноамериканська. Залік був загальним за всіма програмами одночасно. Набагато пізніше почався поділ. Далі 69-70 роки і згодом – були Всеукраїнські конкурси, фестивалі бального танцю, де збиралися пари з різних міст.

Найбільшою подією для пари Меняйленко-Корзинін була Прибалтика, де проходили міжнародні турніри «Янтарна пара». Спершу вони просто їздили туди дивитися. Були збори, метушня, купівля квитків, для них це був як виїзд за кордон. Після такої поїздки Валентині здалося, що в неї стався переворот у свідомості.

Вона побачила, як це насправді має бути. Живі, справжні та дуже гарні бальні танці, в яких, крім схем та фігур, були ще емоції, шикарні костюми, різні образи кожної пари.

До цього був такий момент. Валя з Валерієм поїхали на свій перший виїзний конкурс до Єлгави (місто під Ригою, Латвія). Тоді не було переодягань і Валентина танцювала латиноамериканські танці у дуже великій пачці.

Потім була поїздка до Таганрогу. Там кумиром усіх танцюристів був Олександр Зубков. Валя з Валерою думали, що вони королі в бальному танці, і неодмінно виграють! Але коли вони вийшли до зали, то побачили щось незвичайне. Усі стояли, накладали макіяж, одягали костюми, відбувалося щось інше – все не так, як у них. Вони з Валерієм були вражені. Хлопці нічого цього не бачили, не знали, не вміли… Це було з тим, що у Москві збиралася вся інформація. Зі столиці давали «відмашку» на поїздки, рознарядку, хто і куди їде. І всі наші перші танцюристи: Попови, Норвайші та інші знають, як було важко отримати дозвіл на закордонні поїздки. Виїжджали лише обрані пари, за якимись дзвінками, спеціальними запрошеннями, за «блатом». Від тих, кому вдалося побувати за кордоном, усі дізнавалися про танці.

В Україні Валентина Меняйленко та Валерій Корзинін були першою парою, яка почала виїжджати за кордон. Спочатку це були змагання у Чехословаччині.

Згодом Валентина та Валерій теж стали продумувати макіяж та костюми, бо перші турніри вони взагалі танцювали у ситцевих сукнях, у звичайних туфлях на шпильках та марлевих «стокілограмових» накрохмалених спідницях.

Танцювало багато пар, усім це дуже подобалося. Дітей у бальних танцях не було – це вважалося заняттям для дорослих. Валя почала танцювати у віці 16 років.

По відношенню до бальних танців завжди було якесь велике протистояння з боку вищих органів. Їх називали буржуазним видом мистецтва, а конкурси забороняли клубам проводити самостійно.

Коли Валентина та Валерій потрапили на "Янтарну пару" в Каунасі, Литва, вони були парою "В" класу. Вони чесно пройшли весь шлях від "Е" до "В" класу, набираючи очки на різних змаганнях. Тоді їх як найкращу пару України запросили до Прибалтики на "Янтарну пару".

Валентина Федорчук згадує про цю подію: "Ми з Валерієм були на "Янтарній парі" 1972 року. Для нас це був перший такий розкішний конкурс. Ми потрапили як у казку. Жили у шикарному готелі "Норіс", у чудових номерах. Там були пари із багатьох країн світу. Ми про таку красу ще ніколи не чули і, тим більше, не бачили. Валерій Корзинін вчився в Інституті іноземних мов. Він чудово знав англійську та її, щоб можна було спілкуватися, і мене, як його партнерку, запросили до компанії. Ми сиділи з норвежцями, фінами, німцями, які згодом стали переможцями багатьох конкурсів. Усі один одного обіймали. І мене якийсь хлопець обійняв, говорячи ламаною російською: "Давай вип'ємо". Усі були, як одна родина. Все це було дико і незвично.

Пізніше вони поїхали в "Тріс Мергеліс" - шикарний ресторан, де їх усіх чудово приймали, і Валентина почувала себе як справжня леді. Так вона пізнавала цей світ, це суспільство - фантастичне, казкове явище. Був ще один такий момент. Коли вони прийшли першого дня виступати, Валерій забув туфлі і побіг за ними в готель, а треба було пробувати паркет. Вони танцювали на цементних підлогах, на лінолеумі, на чому завгодно, крім паркету. А тут був справжній паркет, причому як дзеркало. Як згадувала Валентина: Ми його так і не скуштували. Виходимо, а перед нами "лід". Я кажу: "Валерій, дивися, щоб ми не впали». Це було єдиною думкою упродовж усіх танців. Перший день – це була катастрофа. Ми танцювали невдало. Другого дня кажу: "Валерій, сьогодні латиноамериканська програма. Нам втрачати нічого. Тут усі супер-пари, а ми лише "В" клас. Нам треба спокійно танцювати". Ми спробували підлогу та класно станцювали. Потрапили до чвертьфіналу, хоча суперників було дуже багато. Обійшли багато пар міжнародного класу, і нам автоматично надали "А" клас.

Після цього конкурсу їх помітили. Почали запрошувати на серйозні турніри. Їхніми тренерами та друзями стали Пятрас Янулявічус та його партнерка Лайма Бальсявічуте. Пятрас навчав їх танцювати. Він приїжджав, вів семінари, брав Валентину як партнерку, як помічницю, коли Лайма не приїжджала. Валентина з ним працювала і дуже багато в нього навчилася, тому що Прибалтика завжди славилася своїм стандартом. Пятрас організовував фірмовий турнір у Паланзі. Він запрошував пари з різних республік (тоді ще був великий, могутній Радянський Союз). Вони жили у цьому чудовому курортному місті. Там був танцювальний майданчик і під ним, унизу, кімнатки. Після конкурсу вони тиждень там відпочивали. Пятрас їх возив на Курську косу. Вони їли вугрів, які там водяться, приготовлені за спеціальними рецептами.

Для них були в новинку нічні бари та ресторани типу "Дерев'яні черевички". Вони вперше засмагали на дикому нудистському пляжі (дами окремо, чоловіки окремо), блукали дюнами. На піску було спекотно, а море обпалювало крижаним холодом. Після такого тижня відпочинку вони насилу влазили у свої костюми та танцювали ще раз турнір у суботу та неділю (це були 69-72 роки).

Було багато традиційних конкурсів. Найцікавіше було те, що виставляли янтарні призи, розкладені на дошці та вручали їх переможцям. Думаю, конкурс називався "Янтарна пара" тому, що там добувають янтар або буштир та виготовляють вироби з нього.

Валентина з Валерієм на цей час уже почали потрапляти у фінали. І ось пари - фіналісти виходили і в черговості з першого по шости місця вибирали собі призи. У Валентини й досі зберігаються ці прикраси.

Найбільшими кумирами у всіх на той час були Юрайте та Чесловас Норвайші.

себе збоку. На тому рівні, який був тоді, це було справді пристойно, як тільки зараз Валентині з'ясувалося.

Хочеться відзначити, що далі у Валентини та Валерія пішло величезне творче піднесення, вони вимагали великих творчих перемог. Найяскравішими виїзними виступами були саме в Паланзі, Прибалтиці. Вони стали завойовувати перші, другі та треті місця. В Україні вони завжди були першими і завжди танцювали десять танців – "десятку".

І ще дуже цікавий випадок розповіла Валентина.

Вони мали суперника – гідного, розумного, талановитого – Бориса Калініченка. Був момент, коли вони з Валерієм – зірки, що вже відбулися, "круті". Валя задумливо, з сумом, усміхається і каже: "Як зараз пам'ятаю цю картину – стою біля дзеркала, підходить Борис. Він завжди приходив щось куштувати, танцювати. Виглядав, як "качок" - сильний, накачаний, загалом, не схожий на танцюриста. І він завжди мав проблему з музикою, тому завжди вважав ритм. Я, за своєю дурістю, наївністю сказала фразу, яка, мабуть, стала для нього надалі стимулом, щоби добре танцювати. "Ну, що ти напружуєшся, у тебе все одно нічого не вийде". Він відповів: "Я тобі доведу. І я тебе обіграватиму! Я з тобою змагатимусь!" У свою чергу мені довелося відповісти: Ну, дай Бог! Так і сталося. Борис став у пару з Ольгою Костюк. Вона була така худенька, мініатюрна. Стандарт Валентина і Валерій все-таки вигравали, а от у латині розпочалися серйозні змагання. Оцінки у суддів були то 2:3, то 3:2, то їх, то на нашу користь. Борис своєю працелюбністю довів, що людина може зробити неможливе. Він мав якесь чуття – талант. То був самородок. Вперше в Україні, та не лише в Україні, а тоді й у СРСР, зробив концертні шоу-номери, цілі програми. Робив чудові постановки. Його запрошували до Москви та Прибалтики. Він не закінчував жодних інститутів з бальної чи будь-якої іншої хореографії (та їх тоді й не було). Просто образно думав. Пропонував: "Давайте зробимо так, спробуємо це", і все, як би само собою виходило. Настав момент, коли Валерій та Борис стали сильними танцюристами, відомими у всьому СРСР. І вони поділилися.

Валера пішов працювати до Жовтневого Палацу культури. Пізніше створив свій ансамбль "Ритм", а Борис залишився з урахуванням ДК заводу "Ленінська кузня", що на Старовокзальній філіал заводу "Ленінська кузня" за готелем "Либідь" - ансамбль бального танцю "Каштан". На цих місцях вони працювали дуже довго. Борис, на жаль, так і помер у своїй залі.

Сьогодні Валентина Федорчук часто каже фразу, яку довго виношувала: "Якби так рано з життя не пішли Валерій та Борис, можливо все бальне танцювання – і показове, і спортивне, розвивалося б зовсім в іншому руслі". Тому що це були "стовпи" бальної хореографії, люди, які мали феноменальні знання та вміння, чудову творчу інтуїцію, і які пішли з життя так рано – один, а потім інший. Для танцювального світу це була трагедія.

Валентина вважає, що їй дуже пощастило у тому, що вона з ними спілкувалася, дружила, багато чого вчилася. І завжди було трохи завидно і прикро, що у Прибалтиці – Юрайте та Чесловас Норвайші, у Росії – Тетяна та Юрій Сіверс – це пари-реліквії.

Їх усі знають та поважають, знають, що це родоначальники бальних танців цих країн. Попов, Чеботарьов, Бруно-Білоусов… Люди їх знають. Це Боги – бальній хореографії.

В Україні, на жаль, ніхто не знає своєї історії спортивного бального танцю, хто стояв біля її джерел.

Був цікавий момент, коли один із професійних танцюристів – Сергій Кравчук (Одеса) дізнався у Володимира Смирнова, що Валентина дуже гарно танцювала, і сказав: "Я перед Вами знімаю капелюх". Валентина запитала: "З якого приводу?". "Я думав, Ви просто номенклатурний працівник, добрий організатор, а ви, виявляється, самі танцювали, були чемпіонкою України і тренер зі спеціальності!".

Багато хто так думає, хоча Валентина Федорчук все життя працює з парами на паркеті і це для неї завжди найголовніше. Валя засмучується з цього приводу. "Багато хто просто вважає, що я організовую великі міжнародні турніри – і це все".

Валерій Корзинін, Оля Костюк, Борис Калініченко, Вадим Єлізаров, Олексій Літвінов, Олег Шумаєв, Леонід Верлан, Аркадій та Наталія Курлянд, Валерій Захарченко, Марина Андрусенко та Сергій Набатов, і багато інших – це всі люди, безмежно віддані цьому чудовому мистецтву – мистецтву бального танцю, і гідні того, щоб про них пам'ятали. Адже вони були першими".

Невипадково танцюристи кажуть, що бальні танці – це "хворі" танці. Хто захоплювався цим серйозно, той хворів на це назавжди. І ця хвороба невиліковна.

Назва їй - КОХАННЯ до Його Величності БАЛЬНОМУ ТАНЦЮ!

Валентина та Валерій довго та успішно танцювали. Потім він запросив її працювати до Палацу культури "Жовтневий". Але Валі було важко перебудуватись. Одна річ працювати у школі, а інша, коли приходять дорослі люди, і треба серйозно займатися. Вона цілий рік ходила до нього на уроки, записувала кожне його слово – як він робить розминку, які зауваження. Наприклад, вона бачила, що у пари щось не так, але як виправити їхні помилки не знала. А він як чарівник поправить тут, поверне там, і пара на очах змінювалася. Згодом Валентина набула досвіду. Довго зберігала ці записи і лише рік тому викинула. Вже накопичено досвід та знання. Проте вона дуже довго користувалася саме тим, що записувала за Валерієм Миколайовичем.

На даний момент Валентина Володимирівна Федорчук є головою колегії АСТУ, суддею найвищої категорії Всесвітньої Ради Танцю, заслуженим тренером України зі спортивного танцю, президентом ДЮСТУ "Спорт-Данс" проспект Берестейський (Перемоги) 38.

За роки своєї діяльності вона виростила безліч пар, які танцювали на змаганнях усіх рівнів. Найбільша її гордість – це чемпіони України 1998 року, майстри спорту міжнародного класу, Олена Федорчук (донька Валентини Федорчук) та В'ячеслав Крикливий.

Під її керівництвом проводяться традиційні змагання зі спортивних танців "Парад надій". А у 1996-98 роках у місті Києві відбулися "Кубки Світу" зі спортивних танців, одним із організаторів яких була Валентина Федорчук.

Валентина і зараз залишається талановитим керівником, організатором, балетмейстером та просто прекрасною людиною. Невипадково ім'я Валентина означає – сильна, міцна. Вона просто чудово підходить для жінки, яка може все!

ИСТОЧНИК:

VALENTINA FEDORCHUK (Ukraine)Танцевальные истории 2023

https://dance-story.ru

› tpost

Валентина Федорчук, источник: dance-story.ru