Валентина Федорчук, тренер по спортивним танцям с. 2

Коли Валентина та Валерій потрапили на "Янтарну пару" в Каунасі, Литва, вони були парою "В" класу. Вони чесно пройшли весь шлях від "Е" до "В" класу, набираючи очки на різних змаганнях. Тоді їх як найкращу пару України запросили до Прибалтики на "Янтарну пару".

Валентина Федорчук згадує про цю подію: "Ми з Валерієм були на "Янтарній парі" 1972 року. Для нас це був перший такий розкішний конкурс. Ми потрапили як у казку. Жили у шикарному готелі "Норіс", у чудових номерах. Там були пари із багатьох країн світу. Ми про таку красу ще ніколи не чули і, тим більше, не бачили. Валерій Корзинін вчився в Інституті іноземних мов. Він чудово знав англійську та її, щоб можна було спілкуватися, і мене, як його партнерку, запросили до компанії. Ми сиділи з норвежцями, фінами, німцями, які згодом стали переможцями багатьох конкурсів. Усі один одного обіймали. І мене якийсь хлопець обійняв, говорячи ламаною російською: "Давай вип'ємо". Усі були, як одна родина. Все це було дико і незвично.

Пізніше вони поїхали в "Тріс Мергеліс" - шикарний ресторан, де їх усіх чудово приймали, і Валентина почувала себе як справжня леді. Так вона пізнавала цей світ, це суспільство - фантастичне, казкове явище. Був ще один такий момент. Коли вони прийшли першого дня виступати, Валерій забув туфлі і побіг за ними в готель, а треба було пробувати паркет. Вони танцювали на цементних підлогах, на лінолеумі, на чому завгодно, крім паркету. А тут був справжній паркет, причому як дзеркало. Як згадувала Валентина: Ми його так і не скуштували. Виходимо, а перед нами "лід". Я кажу: "Валерій, дивися, щоб ми не впали». Це було єдиною думкою упродовж усіх танців. Перший день – це була катастрофа. Ми танцювали невдало. Другого дня кажу: "Валерій, сьогодні латиноамериканська програма. Нам втрачати нічого. Тут усі супер-пари, а ми лише "В" клас. Нам треба спокійно танцювати". Ми спробували підлогу та класно станцювали. Потрапили до чвертьфіналу, хоча суперників було дуже багато. Обійшли багато пар міжнародного класу, і нам автоматично надали "А" клас.

Після цього конкурсу їх помітили. Почали запрошувати на серйозні турніри. Їхніми тренерами та друзями стали Пятрас Янулявічус та його партнерка Лайма Бальсявічуте. Пятрас навчав їх танцювати. Він приїжджав, вів семінари, брав Валентину як партнерку, як помічницю, коли Лайма не приїжджала. Валентина з ним працювала і дуже багато в нього навчилася, тому що Прибалтика завжди славилася своїм стандартом. Пятрас організовував фірмовий турнір у Паланзі. Він запрошував пари з різних республік (тоді ще був великий, могутній Радянський Союз). Вони жили у цьому чудовому курортному місті. Там був танцювальний майданчик і під ним, унизу, кімнатки. Після конкурсу вони тиждень там відпочивали. Пятрас їх возив на Курську косу. Вони їли вугрів, які там водяться, приготовлені за спеціальними рецептами.

Для них були в новинку нічні бари та ресторани типу "Дерев'яні черевички". Вони вперше засмагали на дикому нудистському пляжі (дами окремо, чоловіки окремо), блукали дюнами. На піску було спекотно, а море обпалювало крижаним холодом. Після такого тижня відпочинку вони насилу влазили у свої костюми та танцювали ще раз турнір у суботу та неділю (це були 69-72 роки).

Було багато традиційних конкурсів. Найцікавіше було те, що виставляли янтарні призи, розкладені на дошці та вручали їх переможцям. Думаю, конкурс називався "Янтарна пара" тому, що там добувають янтар або буштир та виготовляють вироби з нього.

Валентина з Валерієм на цей час уже почали потрапляти у фінали. І ось пари - фіналісти виходили і в черговості з першого по шости місця вибирали собі призи. У Валентини й досі зберігаються ці прикраси.

Найбільшими кумирами у всіх на той час були Юрайте та Чесловас Норвайші.