Історія жилмасиву Південного ГЗК с.3

         Безіменні солдати

 Розвиток житлового масиву Південного ГЗК, що почалося через десять років після війни, військової теми торкнулося безпосередньо. Будівництво - це земляні роботи, а де ще, якщо не в землі, зберігаються сліди минулого і пам'ять про війну ? Хто знає, може бути багато солдатів так і залишилися б безіменними, якби на ПГЗК тоді не "копнули".

      Береги Інгульця під час визволення Кривого Рогу у лютому 1944 року були рясно политі солдатською кров'ю. Після звільнення старого міста і району криворізьких рудників німці відступили в західному і південно - західному напрямках за річку Інгулець, за яким встановилася лінія фронту. Спроби форсувати річку велися радянськими військами в різних місцях. У підсумку 25 лютого стрілецьким частинам вдалося створити плацдарм у районі Радушне, який і увійшов в історію під назвою Інгулецького. Там два тижні, до середини березня 1944 року, йшли важкі бої. 

        У районі сіл Мотронівка, Салтикове (Іванівка) і Новий Кривий Ріг весь цей час велася боротьба за плацдарм, протягом якої берега Інгульця покривалися солдатськими тілами. Через кілька років після війни, коли почалося будівництво Південного ГЗК, спогади про недавнє минуле були ще дуже свіжі. Діти, граючись у дворах, постійно знаходили гільзи і патрони. У багатьох подвір'ях знаходили безіменні солдатські могили, а скільки було масових поховань, точно не знав ніхто.

        Такі братські могили, коли після бою трупи просто кидали в одну яму, почали виявляти тільки згодом, та й то часто випадково. Зокрема, коли велося будівництво залізничного мосту через Інгулець, то братську могилу знайшли під час риття фундаменту під опору прямо на березі. Останки вилучали, особи загиблих по можливості намагалися встановити. Вчитель середньої школи № 73 Ольга Мірошникова згадує, як тоді школярі хотіли допомогти родичів загиблих. Хлопці надсилали листи у всі кінці Радянського Союзу і в підсумку родичі знали про знахідки.

        Багато років поспіль приїжджала в Кривий Ріг з Москви мама Юзефа Чібчіна - сімнадцятирічного солдатика, який загинув на Інгульці. Його ім'я висічене на плиті, встановленій на меморіалі в сквері мікрорайону Південного ГЗК. Цей меморіал з'явився також на місці братської могили. Він виник там, де колись росли фруктові дерева - залишки селянських садів. Відразу після закінчення бойових дій тут були масово поховані радянські воїни. Коли на цьому місці почалося будівництво Палацу культури і з'явився сквер, могилу виявили і почали встановлювати імена. Коли до тридцятої річниці Дня Перемоги у сквері встановили пам'ятну скульптуру солдата з мечем у руці, під нею висікли на камені десять нових імен. Але всі знали, що похованих було набагато більше, адже і братських могил в окрузі було не одна і не дві. Виявити всі, напевно, не вдасться, але з часом пошукові роботи дають свої результати. У 2008 році в сквері було встановлено ще сім меморіальних плит, на яких вказані 310 прізвищ загиблих на цій землі солдатів.

        Проспект Південний

    Травень - час, коли проспект Південний можна побачити у всій його красі, тобто прикрашеним квітучими каштанами. Але так було не завжди. Після початку будівництва комбінату в 1952 році на щойно розмічених вулицях висаджувалися дерева, які швидко ростуть, щоб якомога швидше озеленити район. Цими деревами були тополі та акації. Згодом керівники району вирішили, можливо, на київський манер, змінити зелене убрання тоді ще вулиці Шкірятова. Крім каштанів, прикрасою проспекту є і два будинки на площі. Будувалися вони в п'ятдесяті роки, і завдяки тому, що поняття "типовий проект" тоді ще не існувало, подібних цим будинкам в Кривому Розі.