Однажды один человек пришол к парикмахеру. Как известно, парикмахеры любят поговорить и порассуждать о жизни, и этот парикмахер не был исключением. "Бога нет - говорил он клиенту уверенным тоном. - Посмотри вокруг, сколько больных, несчастных людей. Страдания и войны, граюежи и депрессии... Где Бог? Конечно, его нет..."
Посеитель был большим мудрецом, поэтому он не спорил, а думал. Он думал все то время, пока сидел в кресле в маленькой парикмахерской. Он понимал, что не сможет сейчас объяснить этому парикмахеру величие Бога и его замысла. Парикмахер закончил свою работу, и мудрец вышел на улицу. Это была улица бедного района с мусором на тротуаре. навстречу мудрецу шел человек. Это был нищий, ужасно заросший, грязный, с огромной бородой и всклоченными волосами. До него оставалось метров 30, он шел навстречу мудрецу, вышедшего из парикмажерской. Мудрец быстро вернулся в парикмахерскую и сказал сидевшему с сигаретой и чашкой кофе парикмахеру: " Парикмахеров не существует! Сейчас я тебе это докажу". парикмахер подумал, что этот человек сошел с ума. А мудрец взял парикмахера за руку и вывел его из стеклянных дверей на улицу. Он показал ему на бродягу, который был в 10 метрах от них: "Посмотри на этого человека. Если бы на свете были парикмахеры, то разве ходили бы такие нестриженные люди?" Парикмахер удивоенно посмотрел на мудреца и ответил: "Так ведь он ко мне не приходит. Не буду же я за ним бегать. Я сижу и жду, пока люди придут ко мне".
 Мудрец сказал ему: "Слышали твои уши, что язык произнес? Бог, конечно, есть. Но в мире есть все то зло и страдания потому что люди к Нему не приходят! Люди выберают ту жизнь, которой живут, а потом обвиняют Бога в своих страданиях или спрашуют его "за что?" Ответ один: потому что люди делают то, что делают, они  имеют тот результат, который имеют".

В природе сплошь и рядом встречаются примеры излишеств. Тысячи семян в яблоках, которые, как известно, падают недалеко от яблони, дадут жизнь еще паре, от силы, - если уж и птицы подключатся к процессу, - десятки яблонек. Мишей, например, всегда рождается намного больше, чем нужно для устойчивости популяции, но выживают немногие, именно они и продолжают мышиный род. В организме нашем упрятаны глубоко от нас самих множество ресурсов, дающих возможность действовать и выжить в самых экстремальных ситуациях.

Да что там организм! Человек, владелец этого организма, с рождения наделен богатейшими ресурсами: интелектуальными, духовными. генетическими. Но он или же не знает этого, или, даже узнав о них из популярных статей, не видит, для чего все это могло бы ему сгодится, даже если он раскроет их в себе.

Потому и проживает человек от рождения до смерти на мизерной доле того, что ему дано. Зачем нам все
эти излишества?

Здесь вспоминается один диалог:

Верблюжонок:
- Мама, а почему у нас такие некрасивые копыта? Вот у газели...
Верблюдица:
- Понимаешь, сынок, когда мы идем по большой пустыне, наши копыта помогают нам не утонуть в песке.
Верблюжонок:
- Мама, а почему у нас такие толстые некрасивые губы? Вот у зебры...
Верблюдица:
- Понимаешь, сынок, когда мы идем по пустыне, благодаря им только мы можем питаться верблюжьей колючкой.
Верблюжонок:
- Мама, а почему у нас такой некрасивый мохнатый горб на спине? Вот у ослика...
Верблюдица:
- Понимаешь, сынок, благодаря ему только мы можем неделями идти без воды по вековой пустыне.
Верблюжонок:
- Мама, если все, что у нас есть, нужно нам для жизни в великой пустыне, тогда что мы делаем в этом зверинце?

Если бы у нас, у людей, появились подобные вопросы, как у поумневшего верблюжонка из анекдота, и если бы с нами рядом была мама, которая все знает, мы бы тоже задали ей пару вопросов. Мы бы спросили: почему мы носим с собой постоянно такой мощнейший аппарат, как мозг? Это странно не только потому, что мы используем только считанные проценты его мощности. Странно то, на что мы используем даже эти крохи!

Словил у нас на айке вот такой банер:

Увага! Україні приходить піздєц.
В Україну занесли невідому хворобу. Симптоматика: дибілізм, заторможенність, паніка, массове одягання шарфів на їбальнік, намордніків на писок, психоз при чуєнні звуків кашлю, віра в Великих Магів-Целителів які літають на вертольотах і розбризкують чарівні, мега-убер-супер еффективні ліки від Свинячого Грипу АH1N1. Анамнез: хвороба починається при прослуховуванні, перегляді ЗМІ, спілкування з уже зараженими представниками людської раси, починається паніка, массове скуповання усіх ліків в аптеках, похуй від чього, главне купити (особливо массово почали рокуповувати давно вже застоявшіся на складі аптеки препарати типу "пурген"), массове поїдання часнику та цибулі (і заробляння різного типу гастритів) і росповсюдження чуток по типу "іспорчений телефон" (тіпа в мене захворів друг свата брата сестри мого батька по маминій лінії, температура - лопає градуснік, очі вилазять з орбіт, відпадають ноги, вуха скручуються в трубочку, руки вигинаються на другу сторону, тіло приймає колір гнилого банану, хоча насправді тіп кашляє бо курить дохуя).
ЗАСОБИ ЛІКУВАННЯ:
- засовування затичок в вуха;
- заліпити очі пластіліном;
- пити всьо шо горить і має вище 40%;
- піти поїбатись (накрайняк вздрочнути);
- взяти обріз і іти хренячити заражених людей.

А взагалі: менше слухай хуйню! =)))).

Повідомте всім знайомим!

  Пока человек - часть системы (а он ей будет всегда, потому что общество формирует его личность), у него будут подобные необходимые вещи. Ну не сжигать же свой паспорт?   Но ролик шикарный. Мы скороспелый плод чей-то фантазии - отлично сказано!!

   А что если для эксперимента выключить телевизор, не пить пиво, не покупать газет, а еще, страшно подумать, отключить Интернет? Для чистоты эксперимента желательно уехать на природу, в безлюдное место, дней так на десять. Что произойдёт? Что с вами случится?
   Ничего страшного - вы просто прозреете. Ведь для нас создали виртуальный мир и хитро убедили, что он настоящий. Вы просто увидите над головой всё то же небо, что и две тысячи лет тому назад, а по этому небу будут плыть все те же облака. Там вы услышите всё те же звуки природы, а над головой будут всё те же звёзды. Вы забудете о политике и политиках, забудете о банкирах с их кризисами. Поймёте, что не так уж важно как сыграл «Милан» с «Ромой», или как был одет популярный артист. А если будете внимательными, то природа откроет вам свои секреты, о которых никогда не поведает людям бульварная пресса.
   Так какой мир реальный? Мир, созданный Богом, или виртуальный мир временно правящего князя?
   Ведь для того, чтобы поместить в матрицу, не обязательно человека, усыпив, укладывать в подвал. Достаточно нагрузить его информацией, и он сам уснет, окунувшись в иллюзию виртуального мира. Он перестанет замечать реальный мир. Когда осознаете это, тряхните головой, в которой утихнут споры, откроются глаза, голова прояснится. «Как хорошо! Ну, здравствуй, реальный мир!» - скажете вы.
   С пробуждением!

Как-то в одно селение пришёл и остался жить старый мудрый человек. Он любил детей и проводил с ними много времени. Ещё он любил делать им подарки, но дарил только хрупкие вещи. Как ни старались дети быть аккуратными, их новые игрушки часто ломались. Дети расстраивались и горько плакали. Проходило какое-то время, мудрец снова дарил им игрушки, но ещё более хрупкие.

Однажды родители не выдержали и пришли к нему:

— Ты мудр и желаешь нашим детям только добра. Но зачем ты делаешь им такие подарки? Они стараются, как могут, но игрушки всё равно ломаются, и дети плачут. А ведь игрушки так прекрасны, что не играть с ними
невозможно.

— Пройдёт совсем немного лет, — улыбнулся старец, — и кто-то подарит им своё сердце. Может быть, это научит их обращаться с этим бесценным даром хоть немного аккуратней?

   Історія: Пам'ятник Б. Хмельницькому встановлено у 1993 році, в 500-ту річницю міста Хмельницького. Його скультором був В. Борисенко, а архітектором — М. Копил.

   Цікаві подробиці: Всі визнають, що пам'ятник Б.Хмельницькому виглядає досить незграбним. З художньої точки зору пам'ятник має декоративно-паркову форму, тобто його риси силуетні, а не деталізовані. Таке враження, що скульптор бачив лише зменшену копію свого творіння і не уявляв як він буде виглядати в натуральну величину.
   Як виявилось, задум скульптора та архітектора був зовсім іншим — пам'ятник з самого початку призначався для розміщення на високому пагорбі, звідки він мав чітко проглядатись з усіх сторін міста. Первинним місцем розташування пам'ятника було перехрестя вулиць Сковороди та Кам'янецької. Вже навіть була відведена відповідна земельна ділянка, але була одна проблема: на даній ділянці було розміщено декілька приватних житлових будинків і місто мало надати мешканцям цих будинків нове житло. Але «прозорливі» мешканці заздалегідь попрописували у свої будинки
всіх родичів і знайомих. А згідно тодішнього законодавства, держава у такому випадку мала надати повноцінне житло всім прописаним мешканцям. От і вийшло, що замість 4-5 квартир місто мало надати понад 10 квартир.А таке «задоволення» місту було «не по кишені»... Ось і залишився пам'ятник гетьману, який мав стати символом нашого міста, нікому не потрібним. Тільки у 1993 році, коли місто мало святкувати свою 500-ту річницю, мер Хмельницького — М. Чекман — згадав за цей пам'ятник і доручив архітекторам знайти для нього гідне місце. Були різні варіанти. Найпершим і найочевиднішим було місце біля обласної адміністрації та ради. Але виникло делікатне питання: яким боком має стояти пам'ятник? Якщо обличчям до площі, до людей — то виходило, що спиною гетьмана та задом коня до входу у найвищі державні установи області. Якщо ж навпаки — то взагалі незрозуміло для чого його ставити... Коли нашим «державним мужам» розтлумачили вірогідні сценарії використання цього факту під час масових демонстрацій, вони тут же відмовились від цього місця!
   Наступним вірогідним місцем розташування пам'ятника став міст через залізничні колії на вул. Кам'янецькій. Існував проект розташування Б.Хмельницького над цим мостом. Архітектор, який це пропонував, доводив, що це буде найпередовіший проект у Європі. Пам'ятник мав кріпитись на металевих стовпах і його мало бути видно здалеку по всій вулиці Кам'янецькій. Але постало те саме питання: яким боком ставити пам'ятник — до центру чи від нього? Потім додалось ще одне: що будуть бачити водії та пішоходи, які будуть проїжджати або проходити під цією пам'яткою? Невдовзі відмовились і від цієї ідеї. А свято вже наближалось і пам'ятник мав бути десь встановлений. І тогочасний головний архітектор нашого міста М.Копил обрав, на його думку, «найменше зло» - місце біля обласної філармонії. Богдан Хмельницький і його кінь прекрасно проглядаються з вулиці Кам'янецької, і це напевне його чи не єдина перевага. Всі, навіть архітектор, який його ставив, визнають що пам'ятник поставлено невдало. Він не несе того задуму, для якого був зроблений, і він не став тим символом міста, яким мав би стати по праву. Така ситуація породила масу «народних» назв пам'ятника. Одна з найпоширеніших назв — «пам'ятник коню Богдана Хмельницького». На жаль, відхід від задуму скульптора не приніс очікуваної пошани як самому скульптору, так і Богдану Хмельницькому, якого вшанували в такий спосіб.