Сценка зі шкільного життя

У класі перерва. За партою Петренко і Іванченко. Петренко збирає речі в портфель. 
Іванченко: Ти куди це зібрався? 
Петренко: Я з алгебри піду! Нема що там робить. Нутром чую, мене запитають, а я нічогісінько не знаю.

Іванченко: Та облиш! Питають тих, у кого на лобі написано «Я не вивчив!». 
Петренко: От бачиш! (стукає себе по лобі) Хіба нема?
Іванченко: Треба зробити так, ніби ти готовий! Аутотренінг! 
Петренко: Що? 
Іванченко: Аутотренінг! Самонавіювання! Повторюй за мною: у мене до уроку алгебри все готово! 
Петренко: У мене до уроку алгебри все готово. 
Іванченко: Я виконав домашнє завдання! 
Петренко: Я виконав домашнє завдання… Невже?
Іванченко: А ти як думав? Повторюй: усі три завдання і п'ять вправ! 
Петренко: Усі три завдання і п'ять вправ! 
За аутотренінгом хлопці не помітили, як до класу зайшов учитель. 
Учитель: Петренко, що я чую, ти готовий до уроку?!! Справді? 
Петренко ствердно киває. 
Учитель: У лісі щось велике згинуло! Слон! Іди до дошки. 
Петренко впевнено йде до дошки. 
Петренко: У мене до алгебри все готово! Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п'ять вправ! 
Учитель: Ну, напиши на дошці вправу 87 
Петренко: Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п'ять вправ! 
Учитель: Нічого не розумію! Покажи зошит! 
Петренко несе зошит. Учитель дивиться. 
Учитель: Петренко, Петренко! А як упевнено йшов ... Два! Ні, тут таки два багато. Ти перший номер… Одиниця! Неси щоденник!
Петренко і Іванченко виходять зі школи. На обличчі Петренка передчуття біди. 
Петренко: Ех, вдома запитають: «Як у школі?» - І мені капець. Повний. Капут. Вихідні пропали.
Іванченко: Звідки ти це взяв? 
Петренко: А що?
Іванченко: Ти погано слухав, що тобі сказали на уроці. Ти – лідер!
Петренко: Я-а? 
Іванченко: Ну так!
Петренко: Як це? 
Іванченко: Тобі сказали – «Ти перший номер». Перший! Не другий і ніякий не третій! Попереду всіх!
Так вдома і скажи. А коли не повірять – ти їм щоденник і покажеш!
(Петренко знизує плечима та розводить руками...)