Хеллі в країні чудес.

Все, ніби, як і минулого разу, але це вже зовсім інші ті ж місця. Той же ліс, але влітку. Ті ж водоспади, але вони не схожі вже в наступну ж хвилину. Руїни гідроелектростанції вже не руїни, а реконструкція, а бездоріжжя до неї перетворилося на дорогу. А ось "око" в каньйон все ще є.

Ніч застала в маленькому містечку на березі озера. Будинок стояв на самому березі. Густий туман слався по прибережній траві, щільно закутуючи тягучим молочним шлейфом. Він заповзав під тканину і холодив ноги. До води пари кроків. Гладка і чорна вода здавалося, заснула під тишу ночі.

… Сплеск на середині озера налякав. Чомусь придумалося якесь Лахденпохське чудовисько. Надкушений неяскравий місяць білих ночей посміхнувся моїм страхам.

- Доброї ночі, місяць.

- Не бійся, дівчинка.

Зранку знову в дорогу по країні чудес.

Заїхавши в краї, де мобільні оператори вітали то в одній, то в іншій країні, знайшла ще один водоспад. Він притягнув своїм шумом, чутним з суничної поляни недалеко від дороги.

Повернення мало не розтягнулося на довгi-довгi години. Навігатор, здавалося, у згоді з мобільними операторами наполегливо плутався, пропонуючи їхати то навколо озера вперед, то направляючи в столицю. Знайдені карти теж не внесли ясності. Тоді знайомою дорогою назад, так би мовити, по пам'яті.

Ми ще зустрінемося. І це буде знову та і не та країна чудес.