Бруно Ферреро

Часом досить одного сонячного промінчика. Одного лагідного слова. Одного вітання. Однієї ласки. Так мало треба, аби зробити щасливими тих, хто перебуває поруч із нами, то чому ж ми цього не зробимо?



Часом навколо серця зводимо мури з маленьких камінчиків щоденної байдужості, помсти, мовчання, невирішених справ, претензій. Найважливішим завданням є не допустити аби довкола серця утворилася глуха стіна.




Те що у вас „всередині”, набагато важливіше від того, що „назовні”.

Щоб змінити світ, досить, аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу почати.




Великі перетворення завжди треба розпочинати від переміни серця.

Чого світ потребує найбільше?
Трішки більше привітності, трішки менше користолюбства.
Трішки більше посмішок, трішки менше гримас.
Трішки більше „ми”, трішки менше „я”.
Трішки більше сміху, трішки менше плачу.
Трішки більше квітів на дорозі життя, трішки менше на гробах.



„Жорстокість старих вигострює зуби молодим. Жорстокість молодих перетворює старих на крокодилів.”

Як багато людей нас дратує! Чому б не спробувати їх полюбити?

У серці кожної людини є все, що потрібно, аби зберегти її життя. Але доброта, любов і щастя в деяких людях, немовби погаслий гніт. Проте достатньо маленької іскри, щоб він знову загорівся.

Хто не знає чого хоче, зазвичай скінчить там, де він хотів.

Життя-це не тире між двома датами. Це кожна прожита тобою хвилина сьогодення. Життя-це все, що ми маємо.

Любов є найбільшим викликом для всіх істот. Найпотужнішим джерелом радості. Скажи тому, кого кохаєш: „Прагну, щоб ти знав, наскільки важливий для мене, лише ти, коли б захотів, міг би розкрити в мені ту особу, яка живе не проявлена в моєму єстві. Лише тобі під силу зруйнувати стіну, за якою ховаюсь сповнена страху. Ти один можеш упізнати мене під моєю маскою. Лише ти можеш визволити мене з темряви страху, не впевненості й самотності, тому прошу не оминай мене. Знаю, що не буде це легко для тебе. Комплекс неповноцінності зводить мури, яких, здається, не здолати. Коли наближаєшся, моя реакція може бути не передбачуваною. Можливо, доведеться тобі стати свідком, як воюватиму з тим, чого найбільше прагну.
Казали мені, що любов долає всі бар’єри. Сподіваюся на це. Зруйнуй стіну моєї вдаваної неприступності сильними, але такими ніжними руками, тому що незрілий пагін в ув’язненні. Не ховайся. Потребую тебе.




Усі ми з надією хапаємося за рятівну нитку. Підйом кожного пов’язаний із труднощами. Однак не можна відштовхувати людей, що прагнуть урятуватися.

Усі хвилини твого життя – чисті сторінки. Тобі належить їх заповнити. Навіть, якщо видаватимешся кам’яною брилою, у тобі захований лев. Лише ти сам можеш його звільнити.

Ті, кого вважав близькими,
Ті, кого любив найбільше,
З легкістю мене забули
І покинули в біді.
Тільки дехто залишився
Й втер від сліз моє обличчя.
Друзі ті поодинокі
Віри додали мені.








Коли хтось тобі каже: „Життя таке важке”, -
Запитай: „У порівнянні із чим?”


Ти не мусиш щось робити. Дозволь лише знайти себе.


Немає користі від непрочитаної книги, що лежить на полиці, припавши порохом, але серед її сторінок можна знайти те, чого давно прагнемо.



Можна жити без цілі!!!!!!!!!



Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.
Є люди, які не знають, як багато для інших важить сама їхня поява у чийомусь житті.
Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня усмішка.
Є люди, які не знають, яким добрим для інших є їхня близькість.
Є люди, які не знають, на скільки біднішими інші почувались без них.
Є люди, які, не знають, що вони – дарунок небес.
Але могли б знати, якби ми їм про це розповіли.



БРУНО ФЕРРЕРО.