(с) Якось так виходить..нікого не підпускаєш до себе, нікому не відкриваєш серця..а потім десь непомітно заграєшся, захопишся, даси слабину..і ось тобі вже дихати нема чим, у грудях здавлює так, що хочеться плакати, але ж стримуєшся через обіцянку ніколи й ні через жодного.. німієш, губишся, ледве тримаєшся, аби не закричати..а світ тисне на тебе, щось запитує, вимагає приймати рішення коли найбільше хочеться зіщулитись, замкнутися, сховатися від усіх і усього та перехворіти..чому ж не дають...
Читати далі...