Ічкерія



КОЛОКОЛ ХХI:
7 октября 1999 года в Веденском районе Чечни стояла ясная и безоблачная погода. Около полудня ничего не подозревающие жители села Элистанжи услышали рёв и свист снарядов над головами. Российская авиация сбрасывала бомбы на дома и головы мирных людей. В результате ковровой бомбардировки было убито 48 человек, в том числе 11 детей. Ещё десятки пострадавших остались калеками на всю жизнь. Была уничтожена до основания единственная школа. В селе не было ни военных баз, ни техники, ни солдат. Это он сделал сам себе подарок на день рождения, ведь выродился он на свет именно 7 октября.
Через две недели после элистанжинской трагедии, 21 октября 1999 года, российская армия нанесла сильнейший удар тактическими ракетами СКАД класса «Земля-Земля» по самым густонаселённым районам Грозного. Под ракетный обстрел попали Центральный родильный дом, Центральный рынок, Центральный автовокзал, микрорайон «Олимпийский», Главпочтамт, мечеть в посёлке Калинина. В результате этой варварской акции погибло более 400 человек.
Через неделю после обстрела тактическими ракетами чеченской столицы, 29 октября 1999 года, на Петропавловском шоссе (у селения Дойкур-Эвл Старо-Юртовского района ЧРИ) «федералы» в упор расстреляли «гуманитарный коридор» чеченских беженцев, возвращающихся в Наурский район из Веденского района ЧРИ. Жертвами этого бесчеловечного акта русских варваров опять стали невинные дети и их родители.
Это только несколько эпизодов. Перечислять эти кошмарные преступления России на чеченской земле можно бесконечно.
За две захватнические войны российскими оккупантами были убиты
42 тысячи
чеченских детей.
Всего в результате наведения конституционного порядка и контреррористической операции было убито
более 150 000
чеченских граждан.
Расследование по факту эпизода геноцида чеченцев в селе Элистанжи проводилось в классической российской манере. Искусственно тормозилось, затягивалось и в результате в 2015 году было засекречено. Никто не понес наказания. За геноцид чеченского народа вообще никто не понес наказания. Сегодня палачи чеченцев переквалифицировались в палачей украинцев и начали точно такими же методами учинять геноцид украинского народа, называя его специальной военной операцией.
Тогда Республика Ичкерия осталась в совершенном одиночестве, брошенная на растерзание в клетку к обезумевшему русскому медведю, но сегодня за Украиной стоит весь мир. Он соизволил проснуться. И больше ни одному военному преступнику и грязному убийце, ни одному выродку в погонах и без не удастся уйти от ответственности. Неужели мы наконец-то станем свидетелями справедливого возмездия для этой проклятой империи Зла.
"Спецмероприятие по имени «Чечня» совратило всю страну и продолжает ее дальнейшее озверение вперемешку с отуплением. Цена человеческой жизни и так была в России ниже всякого предела, а теперь и вовсе скатилась до тысячных долей. Именно поэтому прекращение войны – для всех нас жизни подобно. Мы все – как неспасенный «Курск» – на смертельной для нас глубине. Но так и нет приказа к спасению."
Анна Политковская (2005 год)

До Петра у Браму постукав русявий усміхнений хлопчина...



До Петра у Браму постукав русявий усміхнений хлопчина у камуфляжі.
- Добрий день, пане, допоможіть мені. Скажіть, де я?
- А ти не знаєш?
- Ні, я нічого не пам'ятаю. Я пам'ятаю, як ми йшли в бій. То був страшний бій. Нас було багато, але їх ще більше. Та ми всі були обезстрашені і впевнені, що виграємо його. А потім з усіх боків на нас почали стріляти. Вибухи.... Далі я мало пам'ятаю. Пам'ятаю, як всі кричали "Назад! Назад!" Але я впав, і не відчував нічого. А згодом, я відчув страшний холод і закрив очі, а коли відкрив, то я був тут.
- Ой, дитино моя дорога....
Петро поклав руку на плече юнака і сказав йому:
- Ти стоїш перед Брамою Небесною і я Петро.
- То я помер?!?
- Так.
- І що далі? Що буде зі мною?
- Не бійся. Я піду в Бога спитаю.
І Петро пішов до Бога, а юнак став на коліна і почав молитися.
- Боже, там новоприбулий?
- Хто такий?
- Українець, воїн ЗСУ. Що з ним робити?
- До раю.... Їх всіх до раю.... І не питай його нічого, бо він таке пекло перейшов.... Він з самим сатаною боровся.
Коли вернувся, то молодик все ще молився. Петро відкрив Браму до раю і сказав:
- Іди.
- А ви справді Петро?
- Так, а що не схожий?
- Ні, я Вас по-іншому уявляв.
- Мені це всі кажуть.
- А можна Вас обняти, бо то така зустріч, що я, навіть, не знаю, що сказати.
Хлопець усміхнувся, а Петро міцно його обняв.
- Іди, вибирай місце, де будеш мешкати.
- А можна ще одне запитання, той бій ми виграли?
- Так, виграли.
І юнак знову усміхнувся і пішов, так і до кінця не усвідомлюючи, що сталося.
***
- Боже, а як довго ще буде та війна на Україні?
- Ой, Петре... Довго. Сатана розгулявся. Нема на нього управи. Що не робимо, не можемо ніяк його вгамувати. Інколи, мені здається, що він хоче вбити всіх українців.
- А хіба не шкода тих людей?
- З кожним загиблим воїном, з кожною сльозою матері, з кожним плачем дитини моє серце наповнюється кров'ю і я плачу як те мале дитя, - відповів Бог.
- А хіба Ти не сильніший від сатани?
- Ми всі разом сильніші від сатани, але подивися скільки людей в світі він поглинув, скільки людей не можуть відрізнити брехню від правди, бо вони вірять лиш тому, що їм сказали, а не тому, що вони бачать.
І в цей момент Бог подивився на Землю, подивився на Україну. І додав:
- А там живуть Воїни Світла і вони думають, що боронять свою землю від навали, а насправді, вони воюють проти сатани і розчищають свою державу від тої нечисті.
- Але та нечисть скрізь. Вони що будуть воювати по всьому світу?
- Ні, Петре, вони воюють за цілий світ.
Пам'яті всіх тих, хто в камуфляжі стукає в Петрову Браму 😥 .
Оксана Слюсарчук
Малюнок: Нікіта Тітов