Дивлюсь я на небо,
Дивлюсь я на зорі,
На білий  місяць старий.
І бачу,  як  зорі
Літають  по  небу
Шукають коханя своє.
Можливо то не зорі,
А закохані душі,
Що не поєднались,
На грішній землі.
Тепер вони мушуть,
По безмежному небу блукати,
У пошуку коханя  свого.
Тож давайте будемо,
Чисто й щиро кохати,
Поки ми ще живі,
Щоб потім по небу
Цілу вічність не блукати
У пошуку коханя свого.

В своєму роді я єдиний
Такий мрійливий та зрадливий.
Водночас милий та не милий,
Байдужий, радісний й засмучений
Буваю клоуном, а іноді й загадка
Лиш деякі, на цьому світі, можуть,
Розгадати, що у мене на душі.
Так було і так буває
З кожним іноді, гадаю,
А тепер гадайте люди,
Як у вас всіх на душі.

Біжать річки, ідуть дощі
Та все ж так добре на душі.
Адже у мене ти вже є
Кохана, радісна, щаслива,
Прекрасна, чуйна й мила.
Мені з тобою, радісно стає.
Без тебе сумно на душі - так є.
Ідуть дощі, дощі, дощі...