ЖУРНАЛІСТИКА ПЕРЕД НОВИМ ВИКЛИКОМ (рецензія на чудову книгу...)

РЕЦЕНЗІЯ НА ОДНУ ІЗ НАЙКРАЩИХ
ПУБЛІЦИСТИЧНИХ МОНОГРАФІЙ ПРО ЖУРНАЛІСТИКУ ТА ЇЇ РОЗВИТОК : ВАРТО
ПРОЧИТАТИ! РЕКОМЕНДУЮ!

У переломний період світової історії, сучасна українська
журналістика створює певні орієнтири. Втрачаючи вищу школу,
філософський факт і моральні ідеологічні якості, вона стає на
стежку буденної медіатизації, забуваючи про глибоку традицію та
історичне коріння. Повернутися у журналістику означає змінити
орієнтири, де найвищими ідеалами стають правда, слово і мораль. Так
емоційно і водночас глибоко-аналітично оцінюються
сучасні проблеми української
публіцистики у монографічному збірнику професора, завідувача
кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного
університету ім. І.Франка Йосипа Лося
- «Публіцистика й тенденції розвитку
світу».

Гортаючи сторінки начебто не дуже яскравої ззовні книги, набираюсь мудрості та досвіду. Немає кращої практики для публіциста, аніж знову нагадати собі, де

правда, а де злочин, куди йти, а де зупинитися. Ще зовсім недавно,
коли друковане слово вело суспільство дорогою свідомого вибору та
моралі, зараз, на жаль, крокує стежкою масової комерції
та деструктивності.

Бізнес-підхід в мас-медіа дозволяє приймати рішення на економічній основі, а не на ефемерному уявленні про прекрасне, і люди починають мислити по-іншому.

Втрачається віра журналіста в ідеали, що є і залишається надійним
переборенням спокус марнославства, вигоди, призвичаювання до зла,
до «фарисейства влади», яка прагне підлабузнювання, до нудоти, яка
сприяє повторенню стертих стереотипів і марнує те, що нове, до безнадії, яка вгризається в єство.

Та журналістика, яка бачила людину у перспективі правди, відкривала поколінням очі на їх істотні метафізичні потреби, не ігнорувала мислячих людей, не

уникала розгорнутої аргументації, причому у найширшому діапазоні
людського існування, - повинна повернути собі визначальне місце –
вважає автор. Оцінюючи історичні традиції, розкриваються недоліки
ринкових правил – адже інтереси витісняють вартості, змагальність – солідаризм, домінування – милосердя. Нинішня інформація без
контексту, до того ж – переважно негативіська, нагадує вавилонське
стовпотворіння, яке лише заплутує не тільки людину, а й цілі
спільноти, паралізує суспільства, оскільки для загалу окремі дані,
озвучені фрази, кадри більше не творять єдиного цілого.
Орієнтиром публіцистики залишається метааналіз історії. Саме історична свідомість є фундаментальною світоглядною характеристикою культури будь-якої епохи. Головною ж діючою силою історії є особистість. Тому бажання науково пояснити
людину. Щоб згодом маніпулювати нею відповідно до певних
накреслених схем, стало спокусою «нового часу». І західний
позитивізм, і марксистка утопія, виходячи з одних і тих же
матеріалістичних передумов, з двох боків закономірно ведуть до
маніпуляції масовою свідомістю: тоталітарний режим перетворює людей
в ідеологічний, мілітарний матеріал для злочинних експериментів,
демократичний – призводить до перетворення людини у
функцію.

Звідси також намагання втиснути творчу людину у так

звані наукові формули. Під сучасну пору нам особливо важливо це збагнути.
Публіцист має стати носієм інтегральної візії людини і світу. Нині
гасла «толерантність», «політична коректність» стали головним
інструментом духовного терору. Скромними вважаються слова
«патріотизм», «Батьківщина», «милосердя». Аналізуючи творчість
польського письменника і публіциста Рішарда Капустінського, автор наголошує про
творчий, а не ремісничий рівень журналістики. Якщо невисока якість журналістики – невисоким є і рівень суспільства. Змушена погодитися.
Завданням публіцистики є не заангажування людства, а процес
очищення, повернення сенсу життя, обнадіювання.

Не оминув автор і української традиції публіцистичного

тексту. Постійними чинниками свідомості українства мають бути
видобуті з небуття такі постаті, як Євген Онацький, Іван Огієнко,
Святослав Гординський та багато інших. Кожна ідея, яка стає
ідеалом, творить у публіциста могутній життєвий імпульс. Саме тоді
ідея перетворюється у живу істоту, яка здатна діяти на
«найвищих світових орбітах».

Дочитуючи останні сторінки книги, можу сказати одне – це

не просто підручник чи монографія, а «біблія» для тих, хто будує
фундамент журналістських та історичних поглядів. Це збірка
«філософських роздумів», де немає жодного пропущеного слова, в ній
звучить лише просте гасло, яке потрібно почути усім – «журналістика
перед новим викликом!»

З.Н.Я.

ЗНО ЛЬВІВ

ЖУРНАЛІСТИКА ПЕРЕД НОВИМ ВИКЛИКОМ (рецензія на чудову книгу...)

Останні статті

Коментарі