Головне не впасти...(проза життя)

Головне  не  впасти… Ця  скала  небезпечна…  Здається,  що  попереду  обрив,  який  не  залатати  ні  жуйкою,  ні  життєвим  досвідом…   Страшно! Десь  внизу    -  джунглі,  хащі,  Амазонка…  Яма  з  якимсь  відрізком  часу,  що  ще  не  прийшов.  Не  сказав,  чи  буде,  чи  піде  назавжди… Небезпека! На  ліанах  і  деревах  –  хитрі  змії  та  пантери,    біля  ніг    -    каракурти,  отруйна  комашня.  Гидотне  провалля,  якого  боюся  більше  за  смерть,  а  можливо  й  життя.   Там  –  небезпека,  тут  –  ходіння  по  лезу  ножа…  Невідомо  чи  краще  у  країні  світла… Я  дійду! Ще  трохи,  скоро  кінець…  Декілька  кроків  і  фінал,  початок  чогось  абстрактного  і  неординарного,  чогось  такого,  про  що  ще  не  знаю… Ні,  знаю! Це  світло  засліплює,  легше  йти  біля  скелі.  Тоді  джунглі  непомітні,  в  дикому  тумані  алегорій,  відчуваєш  безпеку,  відпочиваєш,  наче  вдома…   Буду  щаслива! Якщо  ніхто  не  скине  з  небезпечної  дороги  у  ілюзорні  химери.   Якщо  хтось  зустріне  на  іншому  боці,  ніжно  поцілує  і  скаже,  що  буду  потрібна. Якщо  зможу  дійти… Головне  не  впасти…. З.Н.Я