Знайомство наше було чисто випадковим. Вона сиділа в кафе за сусіднім столиком і мляво, майже зі сльозами на очах, водила виделкою по тарілці із салатом. Навпроти стояла закоркована пляшка «Радянського» та два бокали. За годину мокрого та напівмертвого погляду дівчини на пустий стілець стало зрозуміло – він не прийшов. «Він не прийшов»! Тріумф! Така краля не може бути сама, тим більше із заплаканими очима. Я підсів до неї, запропонував своє праве та ліве плече для...
Читати далі...