Без брехні. 22 години з дівчиною яка подобається. була рівно доба але на роботу потрібно йти. що скажете? а вам слабо?

сигналізація джиесем, за рахунок мобільного обладнання. ну типу на телефон звонить додому і присала смс типу у вас вікно хтось відкрив. хтось користувався? може хтось у когось бачив, що можете сказати про її роботу?

варто ставити в офісі (магазині, дачі)? чи краще охоронця найняти?

ДЯКУЮ ВСІМ НЕБАЙДУЖИМ

СТБ довело своїм проектом "Битва екстрасенсів", що минуле і теперішнє можна читати. інформація записується.

а майбутнє читати можна? його можна змінити? Чи справді гадалка бачить майбутнє і його неможна змінити на краще?

що там каже східна філософія і консервативне православ‘я?

короче, вірить гадалці чи ні? 

                                                  Продовження

  – А батьки проти не будуть?

   – Не хвилюйся, зараз я сама живу. Проходь, можеш не розбуватись, тільки взуття витирай.

   В будинку була ідеальна чистота, якщо не враховувати зібганого в коридорі килимка. Ми зайшли у вітальню вона почала повільно розстібати ґудзики на своєму пальті. Маленькі пальчики ґудзик за ґудзиком опускались до низу, знову мене поманила за собою маленька родимка. Я підійшов і допоміг зняти промокле наскрізь пальто. Незадовго я сидів у м’якому кріслі яке навіювало сон. Він майже здолав мене, як з дверей, що вели до сусідньої кімнати, вийшла вона. Темно-синя сукня обняла її за талію і ніби оголила, показавши до непристойності чарівні форми. Вона протягла до мене свою руку і поманила за собою.

   – Давай, пішли, – впевнено сказала вона. Покуйовдила моє волосся і мило посміхнулася.  – Чого став, ходімо волосся сушити, застудишся.

   Я попрямував за нею як цуценя за своїм новим господарем. Із шафи в прихожій вона дістала махрового рушника і простягла мені. Сама ж полишила мене на самоті з думками, які просо перло із під мокрого волосся. Я з силою тер голову рушником і ніяк не міг збагнути що ж зі мною сьогодні сталося. Незабаром вона повернулася, від  неї доносився ледь помітний і тому ще захопливіший запах ванілі та печива. Простягнувши їй рушника мої пальці ледь торкнулися її білосніжної руки. Її шкіра була неймовірно ніжною, ніби бархатне полотно з ювелірної майстерні. Суворо глянувши на мене вона потім посміхнулась і кивнувши головою поманила за собою.

   Ми зайшли на маленьку кухню де неймовірно апетитно пахло свіжим печивом. З освітлення була лише маленька лампа під витяжкою газової плити, а тому кухня була в напівімлі.

   – Ну ось, знову вимикач зіпсувався, доведеться до сусіда завтра йти.

   – Давай я відремонтую, неси викрутку чи хоч ножа.

   Тупий ніж на цей вечір став моєю новенькою викруткою. Лише секундна маніпуляція і кухню осяяло світло. Вона з блиском в очах, червона як маківка, підскочила до мене і ледь торкнувшись губами моєї щоки сказала «дякую». В цю мить я ніби взявся за оголений провід, мене всього перетрухнуло. Лише пронизливий свист чайника не дав мені полетіти у небуття від почуттів.

   Ми сиділи за столом і майже мовчки пили з печивом чорний чай.

   – А я сама печиво пекла, мене мама навчила. Подобається, – із збудженням в голосі запитала вона, – що скажеш?

   – Просто супер, мама мабуть велика хазяйка. До речі, а де вона?

   Під дверима кухні щось зашкребло по підлозі, зненацька  двері прочинились.

Далі буде…

   Знайомство наше було чисто випадковим. Вона сиділа в кафе за сусіднім столиком і мляво, майже зі сльозами на очах, водила виделкою по тарілці із салатом. Навпроти стояла закоркована пляшка «Радянського» та два бокали. За годину мокрого та напівмертвого погляду дівчини на пустий стілець стало зрозуміло – він не прийшов.

   «Він не прийшов»! Тріумф! Така краля не може бути сама, тим більше із заплаканими очима. Я підсів до неї, запропонував своє праве та ліве плече для підтримки у скрутну хвилини. Вона перевела погляд на мене, кліпнула і мило посміхнулася. Велетенська сльоза скотилася їй на щоку. А потім ще, ще і ще. Я підсів ближче, несміливо обійняв її за плече.

   – Принцесам неможна плакати, заспокойся, все налагодиться.

   Сльози стали ще більшими, вона схилила голову мені на плече і обійняла мене почавши тихенько схлипувати. Та я вже цього не чув, запах її волосся просто звів мене з розуму. Від неї віяло літом, ніжністю… Ні! Я знаю, від неї пахло дівчиною, її чарівністю та цнотою. Ні, це не було кохання з першого погляду, з першого дотику – це був шалений і нестримний тваринний інстинкт. Я ледь стримував себе щоб не вп’ястися губами їй в шию як навіжений та зголоднілий звір. З розуму зводило її відверте широке декольте та маленька родимка, яка так безсоромно визирала з під краєчка білосніжного гіпюру. Вона була схожа на маленьку соковиту ягідку, яка так і просилася з’їсти її.            

   – Проведіть мене, будь ласка, мені так самотньо.    

   Чи ж можна було відмовити? Ні, ніколи в житті. Ми йшли спорожнілим містом, осіння прохолода злегка остудила мій жар. Тишу пронизував тільки стукіт її каблучків, ніжки мілко дріботіли у нічній напівімлі. Зрідка проїжджали зустрічні авто, які освітлювали її. Вона, легко вдягнена, тремтіла і шукала тепла, я притулив її до себе. Здається вона відчула мій жар від почуттів.

   – Ти такий гарячий… Знаєш, а мені з тобою затишно. А я навіть не знаю як тебе звати…    

   Їй зі мною затишно! Як мене звати? Микола, Сергій, Юрко? Я не пам’ятаю! Хіба можна згадати таку дрібницю як своє ім’я будучи поряд з такою дівчино. Струнка, чорнява, вище середнього… Красуня, красуня яка безжально зводить з розуму.

   Ми йшли, я все сильніше і сильніше притискав її до себе. Рука весь час хотіла сповзти з її плеча на талію, а потім нижче, а потім знову піднятися вгору. І так до безкінечності…

   Здавалось ми йшли вічність через безодню темних нічних вулиць. Під ногами почало шарудіти листя, а потім монотонно зачвакало. Пустився останній осінній дощ, краплини повільно спускалися з її волосся, котилися по обличчю і вже було не зрозуміти – плаче вона, чи осінь за останнім дощем.

   – Ми прийшли, я вдома. Дякую що підтримав.

   Вона обняла мене, сильно-сильно притиснувшись до грудей. Своїми карими очима зазирнула мені в саму душу і витираючи тендітними пальчиками краплинки дощу з обличчя додала:

   – Ти змок, ходімо чаєм пригощу. Здається вдома печиво залишилось.

Далі буде…

вопшим я над цим годами працював

Я непоняв, де смайл про грип? це млять актуально! всі блоги цим засрані, а смайла нема.

народ, даЁш смайл ГРВІ!!!