Всіх з минувшими святами, я вже повернувся.

Всіх вітаю з пройдешніми травневими святами, сподіваюсь Ви всі встигли відпочити у ці прекрасні травневі дні. За ці дні я встиг подолати Дніпропетровську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську та Вінницьку області це понад 1500 кілометрів шляхами України, з цієї відстані лише десь 72 кілометри шляху пролягало по дорозі, бо іншім дорогам просто не повертається язик присвоїти статус «дорога». Виявилось що у нас на Україні існує лише одна дорога, це автобан Київ-Одеса. Подорожуючи шляхами України можна побачити таку красу природи що деяким і уявити важко. Добре що не я був за кермом, бо я б не зміг би милуватися краєвидами, бо ніколи було, довелося б дивитись щоб не втрапити у «чорні» діри на дорозі.

Під час подорожі не обійшлося без пригод. На передодні від’їзду прочитав статтю Рея2003 про Вальпургієву ніч, тому на початку подорожі, а стартували ми о третій ранку саме у цю ніч, не обійшлося без нечистої сили бо по Томаківці довелося поблукати, наче хтось приховав від нас під покровом ночі всі знаки напрямку руху. А коли вже знайшли вірний напрямок, одразу впіймали під колесами добрячу яму. Удар був сильний і від цього поштовху випало декоративне стальне кільце навколо спідометра і наглухо застопорило стрілку. Все, йдемо напомацки, не було бажання у темряві розбирати панель. Отакої, через кілометрів __надцять зустрічні машини почали безперестанно блимають фарами. Зрозуміло що попереду пасуться ДАЇшники, напевно вони теж були на шабаші . Тому не знаючи швидкості ми їхали так повільно чим зацікавили інспектора. Після перевірки документів він нам побажав доброї дороги і після цього наші «приємні» пригоди скінчилися. На годиннику було рівно одна хвилина сьомого, вже проспівали півні.

А як же ж було приємно провести кілька днів на селі, коли навколо таке чисте повітря в котрому вітає аромат свіжоскошеної трави та навкруги лунає спів соловейка і інших птахів.

Дивна річ, чомусь у місті рано вранці так тяжко прокидатися, а на селі просто організм сам прокидається і не треба навіть пити каву щоб проснутися. Це напевно дія свіжого повітря чи можливо просто тому що розумієш що прокидаєшся для того щоб піти на став ловити рибу, а не для того щоб йти на роботу у загазованому місті.

Яке ж це задоволення посидіти на ставу зі спінінгом, майже повне злиття з природою. Навіть не зважаючи на дощик, що накрапав без перерви, отримуєш величезну масу задоволення від такого виду відпочинку. Особливо коли цю тишу обриває дзвін дзвіночка. Ось вона… Піймалася. Проте це ще не кінець, розпочинається боротьба з рибою. Виникає питання чи витримає снасть. Ось майже біля берега, вже помітні хвили які спричиняє короп вагою десь кілограма чотири. І вже майже на підході до підсачника  не витримує волосінь і він відпливає  на прощання хлюпаючи хвостом по воді, і разом з ним відпливає чотири гачка. А так загалом рибалка видалась на славу, на балконі стоїть велика миска з рибою в солі. До першого червня вже  буде в’ялена рибка під пиво. І що я буду за рибалка якщо не скажу що спіймав рибу розміром «як поставлю вище тебе буде», а очі котрої с кулак. ( чим довше руки у рибалки, тим менше віри його розповідям)

А як приємно засинати під тріск палаючих дров у печі, єдина не приємна річ так це що кожного разу ці дрова треба заготовляти, та це пусте. Головне аура та тепло котре є навколо печі.

Порада всім їдьте відпочивати у село. Там відпочинете во , риби во , сметани во . Будите здорові та отримаєте добрячий заряд бадьорості.