Чомусь зараз зайшла в нашу з ним переписку...
Я думала, що минуле повідомлення було два роки тому. Але ж ні - 01.03.23...
Наші дивні стосунки... Ну, це якби про них хтось знав, то мабуть назвав би їх "дивними"... То ж не дивні. Мені все дуже подобалось. Я його не чекала. Це було нестерпно). Він приходив сам коли міг. То двічі на день, то наступного разу через місяць/пів року. Але приходив так ніби нікуди не йшов...То ж я в якийсь момент перестала намагатись підлаштовувати свої плани під нього і просто жила своє прекрасне життя в яке він навідувався, роблячи це життя теплішим і загадковим.
У мене ніколи не було його телефону. Він ніколи не дзвонив. Поза особистими побаченнями ми спілкувалися лише поштою... Крайній раз 01.03.23:"Моя весенняя девочка))))"
Бляха, я за цей час встигла евакуюватися. Перевезла своє життя в інше місто. Стала старшою на ціле життя. Але досі щомісяця повертаюся в офіс, адресу якого він добре знає... Підходжу до дверей і сподіваюся побачити, що він приходив коли мене не було... Двері завжди його видавали)...
Я розумію, що війна, Але я відмовляюся думати про найгірше.
У нас і в мирні часи були дивні відносини. То ж іноді пишу на пошту, сподіваючись, що читає.
І залишаю за собою непотрібний вже офіс в далекому місті. Лише що б побачити знайомий знак на дверях, в черговий приїзд...
...нехай думки будуть матеріальні...