хочу сюда!
 

Инна

32 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 25-35 лет

gonopolsky

предыдущая
следующая

На "дєтку" він не образився

  • 26.05.20, 09:41


Цей хлопець мені тоді просто душу вийняв своєю простотою, чесне слово... Я йому й так, я і сяк намагався розтлумачити, що матеріалом створіння є бажання, але йому все щось недошмиги було...

І я вже видав усе що знав. Сидимо, сьорбаємо мовчки суп.

Я тупо дивлюся на стіл. На столі сільничка. Дерев’яна така, якийся артільний виріб. Він узяв її посолити, і тут мені в голові з’явилася думка.

Так завше буває, коли бере хтось, а не ти.

- От дивись, - кажу, - от з чого вона, ця штукенція? Га? Ну от це, сільничка, ти її в руці тримаєш...

- Ну, це дерево...

Ну й почав я тут йому нагадувати, - речі, йому самому цілком очевидні. Він же не дурний, цей хлопець, освічений, добре влаштований в житті, усе при ньому...

Нагадав я йому, що дерево складається з волокон, а волокна – з молекул, молекули з атомів, атоми – з протонів, нейтронів та електронів. І що відстань між протонно-нейтронним ядром і електронами пропорційна відстані між Сонцем і планетами сонячної системи. А між ними – порожнеча, і самі вони, електрони, - не маса, а якісь згустки енергії...

Він слухав, не кривлячись від примітивності мого викладу. Хоча й міг би. Молодець.

- Так з чого все складається? – кажу. – З порожнечі, з нічого... І те, до чого ти торкаєшся рукою – це порожнеча.

- Але ж я відчуваю...

- О, так це ще цікавіше! Слухай далі. Ти ж сам – точнісінько такий же, тобто – порожнеча... Даруйте, пане, але ж... Ми ж також складаємося з молекул та атомів. Тобто, реально, ти – порожнеча і ніщо, торкаєшся до чогось, що також є порожнечею і нічим, - і при цьому щось відчуваєш. Так? Так. Отже, про що можна сказати як про реальність? Тобто про те, що дійсно існує? Що – «є»? – є лише відчуття...

Ну, тут він, звісно, почав: «ну як же так... ну те та се... ну я ж таки відчуваю...»

Я тоді йому кажу:

- Давай так. Ти маєш відчуття. Так? Це – «є». І відчуття самого себе, і того, до чого торкаєшся... Так? І ще одне «є» ти маєш, - є в тебе знання.

І нормальна людина бажає, щоб її знання було істинним, яке не замішане на якихось «я вважаю», «я вірую» і так далі, і щоб це знання... як би це висловити... входило б у несуперечливу єдність з реальністю. Так? О, а от для цього я, - в нашому випадку, - повинен усвідомлювати те, що я – порожнеча, і те, до чого я торкаюся, тримаю в руках, - також порожнеча. Так чи ні?
- Ну, так...

- О! І відчуття – реальність, і те, що я і ця річ, предмет який я відчуваю, є порожнечею і нічим, - також реальність. А тепер слідкуй: отже, єдине, про що можна сказати, що воно існує, - це відчуття. Звісно, якщо не починати розводити маячню про «чутливу порожнечу».

- Стоп, а «згустки енергії»? В порожнечі? А поле?

- Друже, але хто ж мені про них говорить, що вони – існують? Відчуття ж мої мені й говорять! Далі. А відчуття – це що? Це ж – наповнення потреби у відчутті. Потреба наповнюється відчуттям, як шлунок – супом з підсмаженими хлібцями. Схема проста: потребує, наповнюється, відчуває.

Тобто, відчуття – це лише наслідок. Наслідок якоїсь потреби, бажання.

Реально?

- Ну, реально... Але ж – а бажання звідки?

- Ну, це вже кабала, дєтка...

На «дєтку» він не образився.

Ми доїли, ще потеревенили про те та про се, розплатилися й пішли по домівках.

0

Комментарии