щось невідоме.
- 20.06.10, 23:16
Вечірнє ніжно-рожеве небо ніколи не здавалось таким близьким, як сьогодні. Сонця вже не було видно за горизонтом, але його світло ще ледь-ледь торкалось хмар. Зелена трава ще дихала свіжістю. Проводячи рукою по ній можна було відчути крапельки, які залишив дощ, що проходив мимо. Літній вечірній вітер роздував важкі від води гілки дерев. Було так спокійно і водночас тривожно. Здавалось, от-от вітер розженеться і вдарить по тілу морозним холодом.
Важкий сьогодні був день. Вона стояла серед широкого поля, де вже роками ніхто не тривожив землю, відчуваючи пустку у собі, у яку не проникало повітря.
Час від часу вона на кілька секунд затримувала подих, можливо, надіючись відчути щось особливе, якусь надію, голос із середини, який розкаже всю правду і спростує все-все…
Думки картинками пролітали у її голові. Хотілось плакати, дуже сильно хотілось плакати…
Вона закричала. Це був не крик радості, і навіть не крик болі. Незрозумілі відчуття мучили її з самого ранку. Розуміючи, що вона ще досі кричить, дівчина рукою доторкнулась до своїх губ і затихла.
Не було більше сил стримувати сліз. Добре, що ніхто не бачить її слабкості. Вона знала, що це їй ніяк не допоможе і не вирішить ніяких проблем.
Як і очікувалось, вітер не стримався і потужно вдарив їй у груди. Холод трохи втамував її і вона витерла долонею мокрі від розпачу очі.
Над головою небо вже по трохи набувало кольору ночі. Всього якихось 20 хвилин, а все навкруги змінилось до невпізнанності.
Перші золотаві зірки вже виблискували в темно-синьому небі. Вітер вщух. Здається, полетів на північ. Дерева набули темного кольору, здавалось це лише тіні, і більше ніхто не смів тривожив їхніх рук.
Приємне цвіркотіння в травах заспокоювало і серце потрохи вгамовувалось.
Надто складно було все. Життєві головоломки не підкорялись тій, ще зовсім юній, дівчинці. Умовні знаки ніби помінялись у зворотній бік і все йшло не так, як вона мріяла в недалекому дитинстві. Як тільки забринить радісна струна, тут же щось приглушувало її і звуки щастя набували якогось незрозумілого болючого звучання.
…
Здається, вітер таки вернувся назад. Закривши на замок куртку, вона попрямувала уявною стежкою до будинку.
Сьогодні її добре потріпала доля. Лікарі сказали, що їй залишилось не багато кисню вдихнути.
А що буде останнім : вдих чи видих?
Важкий сьогодні був день. Вона стояла серед широкого поля, де вже роками ніхто не тривожив землю, відчуваючи пустку у собі, у яку не проникало повітря.
Час від часу вона на кілька секунд затримувала подих, можливо, надіючись відчути щось особливе, якусь надію, голос із середини, який розкаже всю правду і спростує все-все…
Думки картинками пролітали у її голові. Хотілось плакати, дуже сильно хотілось плакати…
Вона закричала. Це був не крик радості, і навіть не крик болі. Незрозумілі відчуття мучили її з самого ранку. Розуміючи, що вона ще досі кричить, дівчина рукою доторкнулась до своїх губ і затихла.
Не було більше сил стримувати сліз. Добре, що ніхто не бачить її слабкості. Вона знала, що це їй ніяк не допоможе і не вирішить ніяких проблем.
Як і очікувалось, вітер не стримався і потужно вдарив їй у груди. Холод трохи втамував її і вона витерла долонею мокрі від розпачу очі.
Над головою небо вже по трохи набувало кольору ночі. Всього якихось 20 хвилин, а все навкруги змінилось до невпізнанності.
Перші золотаві зірки вже виблискували в темно-синьому небі. Вітер вщух. Здається, полетів на північ. Дерева набули темного кольору, здавалось це лише тіні, і більше ніхто не смів тривожив їхніх рук.
Приємне цвіркотіння в травах заспокоювало і серце потрохи вгамовувалось.
Надто складно було все. Життєві головоломки не підкорялись тій, ще зовсім юній, дівчинці. Умовні знаки ніби помінялись у зворотній бік і все йшло не так, як вона мріяла в недалекому дитинстві. Як тільки забринить радісна струна, тут же щось приглушувало її і звуки щастя набували якогось незрозумілого болючого звучання.
…
Здається, вітер таки вернувся назад. Закривши на замок куртку, вона попрямувала уявною стежкою до будинку.
Сьогодні її добре потріпала доля. Лікарі сказали, що їй залишилось не багато кисню вдихнути.
А що буде останнім : вдих чи видих?
5
Коментарі
Злосний хомяч
121.06.10, 09:05
сумно, але написано класно, сама?
особливо сподобалась фраза "дощ, що проходив мимо" 
your_trice
221.06.10, 11:25Відповідь на 1 від Злосний хомяч
дякс*)
N 47-ий
321.06.10, 12:27
Йа100500
421.06.10, 16:55
Сльози можуть допомогти - дати змогу відкинути емоції і подивитись на ситуацію тверезими очима.
Сподіваюсь, сюжет не з особистого досвіду???
your_trice
521.06.10, 17:25Відповідь на 4 від Йа100500
звичайно ні...
Йа100500
621.06.10, 17:32Відповідь на 5 від your_trice
melhiSad
722.06.10, 21:30
шкода її...(
мабуть для неї ці 20 хвилин довго тягнулись...
а взагалі суперовий текст
браво автору
your_trice
822.06.10, 22:52Відповідь на 7 від melhiSad
спасибі)
Гість: vlad_morton
925.06.10, 00:30
Ти теж геній!
your_trice
1025.06.10, 14:56Відповідь на 9 від Гість: vlad_morton
е нєєє
до генія ще далеко.
і я не рвусь ним бути)
але спасибі )