Дрогобич відвідала  делегація Національного антарктичного наукового центру, яка привезла виставку «Україна в Антарктиді: історія відважних». Виставка присвячена 25 річниці передачі Великобританією антарктичної станції "Фарадей", яка зараз називається "Академік Вернадський". Внаслідок цього Україна стала однією з 30 великих держав світу представлених в Антарктиді і разом з ними виконує дуже важливі дослідження.

 Серед об’єктів, з якими ознайомилась делегація з антарктичного наукового центру, було підприємство «Українські медовари».  Тут з вченим  фізиком, учасником шести антарктичних експедицій Юрієм Сергійовичем Отрубою розмовляв наш кореспондент.

-         Сьогодні ми в дуже гарному місті Дрогобичі, яке має безпосереднє відношення до Антарктиди, тому, що має своїх полярників, - почав розповідь Юрій Сергійович. - Один з них 25 років тому брав безпосередню участь у передачі антарктичної станції "Фарадей"  Україні. Це - Ігор Савчин, науковець-геодезист. А Олександр Книжатко в ці дні у складі 26 експедиції перебуває на арктичній станції.  Ми тут познайомилися з чудовими українськими медоварами, які виготовляють славнозвісний напиток Медак й інші не менш популярні зігріваючі медові напої, а також  Дрогобицьку ковбасу (Сміється). Ці продукти разом із сіллю, яку виварюють тут на одному з найстаріших і постійно діючих підприємств Європи, на якому ми сьогодні також побували, справді є візитівками, за якими впізнають Дрогобич в Україні і світі.

 До розмови приєднався  керівник підприємства Українські медовари Роман Войтків:

 -         Два місяці тому ми вперше мали зустріч з нашими полярниками у Києві в Торговій палаті, де презентували свою продукцію, - сказав Р. Войтків. – Вони виявили зацікавлення нашими медовими продуктами. І ми вирішили з наступною експедицією відправити для наших героїв, які протягом наступного року будуть досліджувати Антарктиду, протипростудні і зігріваючі медово-трав’яні напої, зокрема Медак, який називають «бомбою» проти нежиті. 

 -         Українська 27 експедиція на початку наступного року відправиться на станцію Академік Вернацький на судні, яке цього року Україна придбала у Великобританії,  - продовжує розповідь Юрій Отруба. - Судно отримало назву Ноосфера і зараз в Одесі проходить певне технічне обслуговування. Звідти ним повернуться додому учасники 26 експедиції.

 -         Чи маєте шанс вчергове взяти участь в експедиції?

-          Я в цьому році знову подав заявку на  експедицію. Зараз відбувається підготовка до поїздки, яка включає перевірку стану здоров’я, психологічно-злагоджений відбір - ми поїдемо в Мартову на тиждень-десять днів двома складами, де будемо проходити психологічне злагодження і отримувати певну інформацію про станцію і щодо роботи там.

 -         Юрію Сергійовичу, Ви були учасником шести експедицій, її керівником. Наскільки важко працювати на станції в Антарктиді?

 -         Там важко психологічно. Можливо, фізично не так важко. Тому потрібно усвідомити куди ти їдеш і навіщо. І коли вже туди приїхав, повинен розуміти, що ти не повернешся додому навіть якщо, не дай Бог, щось і трапиться, - що ти тут на цілий рік. І що це замкнутий колектив на певний період. Саме тому психологічно важко.

 -         Як підтримуєте контакти із рідними?

 -         У мою першу експедицію контактів майже не було. Тоді Інтернет тільки починав розвиватися, коштував дорого, телефон також коштував чимало грошей – усе це відбувалось через супутник. На сьогодні телефон також через супутник. Але на станції є безлімітний інтернет. Якщо маєш смартфон і зареєстрований у соціальних мережах, то ти з Україною, своєю ріднею на зв’язку 24 години на добу, тримаєш руку на пульсі, в курсі певних подій і можеш в тій чи іншій мірі на них впливати, хоч перебуваєш за 16 тис км.

 -         Чи дуже дошкуляє там суровий клімат?

 -         Так як станція розташована не в глибині континенту, а біля антарктичного півострова, то там клімат морський – зима за температурою як в Києві – до 30 градусів морозу може бути. Найнижча температура -46 градусів була зафіксована на станції ще при британцях. Буває, що накладаються великі морози, висока вологість і вітри. Планували встановити на станції гідрогенератори, але через сильні шквальні вітри це зробити не  можливо. А загалом там сніги, вітри. Такий клімат.

 -         ЗМІ повідомляють, що через глобальне потепління  льодовик починає руйнуватись.

 -         Я можу сказати про ті 10 років спостережень на станції "Академік Вернадський". Справді, льодовик зменшується. Наша станція розташована на острові і тут є льодовик, то ми бачимо, що він підтаює і зменшується, сніговий покрив також зменшується. Потрібно дуже детально аналізувати причини. А як більш детально починаєш заглиблюватись, то бачиш, що це надзвичайно складне питання - дуже багато факторів необхідно брати до розгляду.

 Якщо говорити про наш там регіон, то так – відбувається потепління. На станції ще з 30-их років ведуться метеорологічні спостереження і ми бачимо, що за цей час температура піднялася і різниця складає -3 градуси Цельсія. Тренд до потепління помітний.

 -         Юрію Сергійовичу, щодо наміру директора підприємства гільдії «Українські медовари» допомогти дослідникам в Антарктиді медовими продуктами. Ви вже встигли  їх скуштувати?

-         Так. Не тільки зігрівальні і лікувальні напої, а також наш карпатський мед. Зараз відбується закупівля меду на станцію. Мед, який купляємо в Чилі, скоріш за все він є штучним. Тому ми дуже вдячні, що український бізнес і українські люди підтримують полярні дослідження. Щодо напоїв, то це чудова нагода дегустувати їх там і, можливо, наш кухар буде використовувати для просочення коржів для  виготовлення тортів.

РОКСАНА: «Маю нове ім’я, звання, «відремонтоване колінко» - тепер шукаю чоловіка!»

Всі ми знаємо Роксолану Кузик, але хто така Роксана? Уважно вдивіться в ці іскри в карих очах - впізнаєте?! Так, саме так! Це вона...А вона таки справді Жінка, бо непередбачувана: колись різко змінила свій сімейний статус, епатувала публіку "Спокусницею", несподівано переїхала в столицю, а тепер ще й поміняла ім"я!.... Що спонукало до останнього та про інше - я дізнався у співачки через інтерв`ю в телефонному режимі.

- Читачі запитують: хто така Роксана, чи це сценічне ім'я Роксолани Кузик чи інша співачка. подібна на неї. Чому ти обрала саме таке сценічне ім'я?

- Роксана – це більш прийнятне ім’я для сцени, аніж моє справжнє. Роксана – це трохи легковажніше, а в імені Роксолана багато строгості, сили, драматизму. Хоч по духу я і є Роксолана. Всього-лиш викинула один склад зі свого імені – і незабаром почали відбуватись приємні події в сценічному житті: записала на престижній студії «Naumusic» свою нову пісню «Я – ексклюзив!», з нею ж перемогла в номінації «Автор-виконавець» Всеукраїнського фестивалю сучасної естрадної пісні «Пісенний Вернісаж», зробила новий сайт www.roksana.org (заходьте на нього, там багато цікавого), отримала звання «Заслуженої артистки естрадного мистецтва України», нарешті відважилась і прооперувала своє коліно (задавнена травма псувала насолоджуватись життям), зараз маю за честь співпрацювати з відомим в Україні аранжувальником і звукорежисером Анатолієм Іванюком – працюємо над новим музичним творінням.

- Помітив, що твоєму репертуарі з'явилась російськомовна пісня. Переходиш на російську, щоб сподобатись глядачеві?

- Так, в моїй творчості є російськомовні пісні, до-речі, перші з них були вже записаними ще в період мого проживання в Дрогобичі, але тоді я не наважувалась їх виконувати. Зараз я на це дивлюсь по-іншому - по-перше: якщо дані пісні є якісно записаними, професійно аранжованими, змістовними – то вони повинні звучати для людей. По-друге: маніпуляції мовним питанням – це наслідок роботи політикуму - зіштовхнути людей, щоб виграти певні свої інтереси. А в музики одна мова – мова почуттів! І я співаю тільки про Любов!

І за шість років проживання в Києві, і на гастролях, я спілкуюсь з усіма виключно українською мовою! Я люблю свою землю, свою мову, традиції мого народу – і це не пусті слова.

Перша російськомовна пісня написалась сама собою, без будь-якої мети – це пісня «Плачет женщина» - класна, хітова, її досі люблять слухачі, вона звучить по радіо. А потім почались гастролі по Східній Україні, південних областях, виступи в Росії – і збільшення російськомовного репертуару було доцільним. Хоча і на сьогодні україномовних пісень в моїй творчості 85%. Повірте, я знаю людей, які красиво розмовляють українською, але роблять те, що складно назвати хорошим і благим. Зрештою, це моє переконання - Бог любить не за те, якою мовою людина розмовляє, Він любить за інше…

Щодо концертної діяльності – то я дійсно люблю виступати на Cході, мені дуже подобається організаційний підхід тієї сторони: квитки передаються артисту заздалегідь, здійснюється передоплата за виступ, далі все чітко за умовами райдеру артиста. На Західній Україні були випадки, коли гонорар взагалі забували виплатити, не кажучи про всі інші домовленості.

Я колись виступала перед шахтарями, повірте - хороші люди! І такі ж замучені складнощами життя, як і українці Західної України. Але так само цінують щирість, доброту, і співали разом зі мною приспів моєї пісні: «І буде щастя на землі! І буде хліб в нас на столі, бо в серці в кожного із нас Любов панує!» Шахтарі щодня спускаються під землю, не знаючи, чи повернуться вони додому, мої земляки виїжджають закордон, щоб прогодувати свої сім’ї – і не знають, чи чекатиме хтось їхнього повернення… Це не проблема в людях, це проблема держави!

- У Дрогобичі тебе пам'ятають і люблять. Як часто навідуєшся до міста, яке, образно кажучи. дало тобі крила?

- В Дрогобичі буваю рідко, але буваю! Якщо приїжджаю у Львів або до мами на Рогатинщину – завжди роблю «гак» і до Дрогобича – там я залишила високопрофесійного косметолога Наталію Каролівну (салон краси «Наталі») і ще в мене в Дрогобичі є друзі. З ними не завжди встигаю випити кави, але завжди знаходжу можливість віддатись в руки моєї феї косметології. Віддаюсь в повній довірі, радісно, заплющивши від насолоди очі. Повірте, у вашому місті живе такий супер-фахівець, до якої я приїжджаю з Києва! Пишайтесь!

- Знаю, що в тебе завжди було багато мрій. Які з них вже здійснилися?

- Багато років тому, в одному з інтерв’ю, я говорила, що мрію навчитись танцювати аргентинське танго і освоїти латиноамериканську програму. І що ви думаєте? Мрії здійснюються! Зимою я почала навчатись цих танців. Виявилось, що танго – це взагалі моя стихія – стільки пристрасті, вогню, жаги! Жінки, яким за тридцять, просто зобов’язані танцювати - це дає підтвердження того, що ти – супержінка! Зараз тимчасово припинила заняття – відновлююсь після операції на колінному суглобі: були проблеми зі зв’язками і меніском, але лікарі все «відреставрували» - і тепер я квітка! Я жартувала з лікарями: «Вилікуйте мені ногу, бо через неї ніхто заміж не бере!», а вони – «Роксолано, Ви так сексуально прихрамуєте! Ми віддамо Вас заміж за травматолога – він завжди буде біля Ваших ніг!».

- Чи комфортно тобі в Києві?

- Я себе органічно відчуваю в Києві, мені до вподоби динаміка цього міста, проте сідати за кермо в столиці бажання не виникає – свою нервову систему треба берегти. Мені дуже не вистачає тиші. В Києві не видно зірок… Хочу заземлитись – постояти босоніж на траві…

Цьогоріч, на моє День народження, всі, хто мене вітав, ніби змовились – бажали, щоб я знайшла собі пару. Це унісонне побажання мене аж здивувало – тому вперше за багато років я попросила в Бога, що Він вписав в мій життєвий сценарій створення щасливої сім’ї, сім’ї – в якій буде комфортно всім її членам, де пануватимуть Любов, взаєморозуміння, підтримка, злагода, достаток і багато-багато радості. Жінка створена для натхнення і любові – а я ж просто зіткана з цих почуттів!

- І ми тобі теж бажаємо якнайшвидше відшукати свою половинку і бути щасливою!

Іван ТИХИЙ

БЛОГЕРИ, БУДЬ ЛАСКА,

ВИВЕДІМ ШЕСТИРІЧНУ ЮЛЮ

ФИШТИК НА ПЕРШЕ МІСЦЕ!

АДЖЕ ВОНА - НАЙДИВОВИЖНІША!

ВАШ ГОЛОС - ВИРІШАЛЬНИЙ!

Дрогобичанка шестирічна Юля Фиштик   є претенденткою на всеукраїнську відзнаку в номінації "Найдивовижніший".Юля - серед переможців першого етапу Всеукраїнської дитячої премії "Диво-Дитина-2011".

Юля - пише вірші, розповіді, Лауреат міжнародної премії Вільгельма Магера (Німеччина), переможець літературного конкурсу «Крилаті», дипломант конкурсів юних піаністів.

Підтримаймо її своїм голосуванням на сайті "Диво-дитина". Щоб потрапити на цей сайт, натисніть клацніть мишкою на це посилання:http://www.divo-dutuna.com/index17-17-nomination-2.html 

Прошу голосувати щодня, або й кілька разів на день - після кожного включення модему і комп'ютера . ВОНА ЦЬОГО ВАРТА!

Днями минає п’ятдесят років від дня створення Урядом Сполучених Штатів Америки неполітичної організації Корпус Миру США. Ця організація розпочала роботу і в Україні у 1992 році, коли український Президент Леонід Кравчук та американський Президент Джордж Буш підписали відповідну двосторонню угоду.

Відтоді Корпус Миру співпрацює з багатьма прогресивними організаціями у нашій країні. Американські добровольці живуть і працюють пліч-о-пліч із українцями упродовж двох років, обмінюючись досвідом та започатковуючи стосунки, які часто тривають і після завершення місії.

Метою цієї організації є допомога громадянам України наданням спеціалістів із вивчення англійської мови, для ознайомлення з демократичними цінностями американського суспільства, популяризації активної громадянської позиції, здорового способу життя, екологічних знань, виховання лідерства.

Добровольці Корпусу Миру приїжджають в Україну, 2-3 місяці живуть у сім’ях, де знайомляться з побутом, звичаями, традиціями нашого народу, вивчають українську мову. Після того вони повертаються у Київ, де складають присягу на вірність Україні при Президенті України і вирушають до місць постійної праці.

Дрогобицька гімназія тісно співпрацює з Корпусом Миру США в Україні. Шість добровольців протягом останніх 13 років працювали у нашому навчальному закладі. Вони допомагали вчителям і учням опановувати англійську мову, організовували різноманітні проекти, вели заняття гуртків, ділилися досвідом, порівнюючи дві системи шкільної та вищої освіти, виховної роботи, здорового способу життя.

Третій рік працює у гімназії вчителем англійської мови доброволець Корпусу Миру Деймен Сміт (на фото). Він людина з вищою освітою, побував в усіх куточках нашої держави, у багатьох країнах світу. Йому 25 років. Він добре розуміє запити та інтереси дітей, відкритий для спілкування з ними. Діти люблять і поважають його, розуміючи, що спілкування з носієм мови допомагає їм глибше опанувати її, познайомитися з життям ровесників у США. Поважають його і вчителі гімназії за доброзичливість і готовність завжди прийти на допомогу у викладанні англійської мови, обговоренні різноманітних питань із виховної роботи.

Деймен Сміт за два роки перебування у Дрогобичі вивчив українську мову. Він із глибокою пошаною ставиться до наших звичаїв і традицій. На Свята першого та останнього дзвоника, національні та державні свята одягає вишиванку, вивчив напам’ять деякі твори Т.Г.Шевченка, любить читати історичні книжки, знає наших героїв. Дуже подобається йому Дрогобицька гімназія, наш педагогічний колектив. У грудні минулого року термін його перебування завершився, але на прохання вчителя та адміністрації гімназії Корпус Миру продовжив його перебування у Дрогобичі ще на один рік.

Іван ЛЕПКИЙ,

директор Дрогобицької гімназії,

заслужений вчитель України

http://www.webshkolauspeha.com

дрогобичанина Григорія Геврика розповідає стенд

Працівники відділу історії музейного комплексу "Дрогобиччина" виготовили стенд, який розповідає про життя дрогобичанина Героя Радянського Союзу Григорія Геврика, який відзначився в боях з німецькими окупантами і поліг в бою біля м.Фрідштадт (тепер Польща). Довідка Геврик Григорій Федорович народився 30 грудня 1925 р. у м. Дрогобичі у робітничій сім'ї, де був наймолодшим із семи дітей. У 1938 р. закінчив 5 класів Дрогобицької початкової школи. На фронті з вересня 1944 р. у складі кулеметного відділення 330-го гвардійського стрілецького полку, 129-ої гвардійської стрілецької дивізії, 1-ої гвардійської армії, 4-го Українського фронту. Вперше проявив себе у боях у горах Чехії - у Буковсько. 7-8.10.1944 р. - бої за Карпатський перевал, після яких 23 жовтня Г.Геврик був нагороджений Орденом Слави III ступеня. 7.11.1944 р. - поранення у ногу. 20-22 грудня 1944 р. - делегат І обласного селянського з'їзду у Дрогобичі від 4 Українського фронту. Нагороджений Орденом Слави II ступеня 20.12.1944 p., отримав звання молодшого сержанта. Командир кулеметного відділення. 25 січня 1945 р. - участь у бою біля Гадзи (на захід від м. Стара Любовня, Польща). 28.01.1945 р. - участь у бою біля м. Лапше Вижнє. 8.02.1945 р. - у лісі біля Липниці Вєлької вивів із оточення 10 людей і виніс кулемет. 23.02.1945 р. - клопотання командира 330 ГвСП полк. Кантарія про присвоєння звання Героя СРСР Григорію Геврику, 8.05.1945 р. - командуючого І Гв. Армії А. Гречка. 29.03.1945 р. - загинув біля м.Фрідштадт (тепер Польща). 29 березня 1945 р. Г. Геврик загинув у бою, похований біля станції Прухна. 1952 р. - перезахоронений у м. Бєльсько-Бяла (Польща). 29.06.1945 р. - присвоєно звання Героя СРСР із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». У 1970 р. у Дрогобичі споруджено пам'ятник нашому землякові. Зоряна Кордуба, заввідділом історії музейного комплексу «Дрогобиччина»

Восьмирічний дрогобичанин переміг у Міжнародному мистецькому конкурсі дитячих малюнків у США Восьмирічний дрогобичанин Остап Чапля переміг у Міжнародному мистецькому конкурсі дитячих малюнків, який відбувався у м. Аве Марія, Флорида (США). В конкурсі брало участь 150 робіт дітей із 15 країн світу. В результаті таємного голосування всі члени журі конкурсу проголосували за малюнок Остапа «Українське Різдво». Інформація про конкурс та переможця, а також фотографія малюнку розміщена на веб-сторінці цього міста.

Шлях до перемоги цього хлопчика був нелегкий. Залишившись без батька, сім’я мала чималі проблеми. Але Остап, незважаючи на статус пів-сироти, росте хлопцем життєрадісним і відповідальним. В школі він найбільше полюбляє трудове навчання та етику, тобто йому краще даються гуманітарні предмети. А за словами його вчительки Оксани Ярославівни Брелик Остап є дуже мудра та вихована дитина. Він активний, приймає участь у всіх заходах, відвідує багато гуртків. Малювати хлопчик почав років із двох, коли одного разу розмалював всі стіни в одній із кімнат. Тепер Остап навчається мистецтву у Дрогобицькій дитячій художній школі. Його викладач Ольга Орестівна Демкович каже, що Остап, безперечно, має здібності і талант, знає, чого хоче і досягне успіху, якщо і надалі буде працювати. Вона впевнена, що ми про нього ще почуємо.

Крім захоплення живописом, Остап відвідує музичну школу (вчиться грати на флейті), шаховий клуб, катехетичний гурток та ансамбль бального танцю «Оксамит».

Як же потрапив малюнок маленького дрогобичанина до Америки?

Справа в тому, що дрогобицький Благодійний Фонд «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії» вже понад два роки допомагає цій родині. Тому довідавшись про такий конкурс від знайомих, колектив «Карітасу» вирішив відправити фото його малюнку організаторам. Вони були вражені цією роботою та попросили прислати оригінал. «Тоді ми підготувати роботи до участі в конкурсі та за сприяння ще одного добродія п. Тараса Зубрицького відправили кілька малюнків до США», - розповіли у «Карітасі». І ось нещодавно отримали вражаючий результат – звання найкращого здобув Остап Чапля, а серед призерів ще двоє дрогобичан - дітей з особливими потребами – Артур Ковельський та Роман Плоскодняк.