(Интервент - иностранный захватчик, тот, кто вторгается на суверенную территорию, вид агрессора)
Войной не лечат нравственность народа. Любовь не прививают автоматом. Бандитская среди людей порода Не дарит радости отбросами и матом. А Украина – мать страдает на востоке, Её детей уничтожают «градом». Трёхцветным мором реет на флагштоке И вне закона федеральным гадом
| Автор скандального графіті з Януковичем: Чому я не люблю президента? А хто його любить? Новина
про сумських активістів, яким днями дали до двох років за трафарети із
зображенням президента з простреленою головою, швидко поширилася
українськими ЗМІ. Реакція прокуратури не забарилася. |
 |
Силовики запевнили: за ґрати хлопці потрапили аж ніяк не за Януковича, а через хуліганство – від «псування» стін до закинутої у вікно гуртожитку димової гранати. Навіть якщо не ставити під сумнів цю інформацію, на поверхні залишається факт: одного із сумчан, Володимира Никоненка, звинуватили виключно у «президентській» справі. За «нанесення на стіни зображення людини з червоною крапкою в області чола, яким викликали у оточуючих негативні асоціації», хлопець дістав покарання – «однин рік обмеження волі». Тобто рік виправної колонії. Тиждень.ua поспілкувався із засудженим за «непристойний малюнок» за ч. 2 статті 296 («хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом»).
«Давайте штраф»
Як міліції вдалося вийти на активістів, Володимир не знає. Припускає, що змусити «заговорити» могли одного з них. Він із розумінням ставиться до цього. «Не знаю, чесно, тож казати не буду… Але ж хлопців били. Одного навіть ще під час обшуку в нього вдома, – розповідає активіст. – Тоді забрали комп'ютер, плеєр, диски».
Володимира правоохоронці «запросили» до себе останнім. «Коли я йшов до них, був певен, що мені «світить» адміністративна відповідальність. Я зав'язав краватку та спокійно пішов до відділку, – згадує хлопець. – Адже знав, що це трафарети та й годі. Думав, прийду, скажу: «Так, це я. Давайте штраф».
У відділку міліції Володимира Никоненка відразу відвели до «головного». «Ну що ти? – запитав той. – Я ж бачу, ти нормальний пацан, вдягнений нормально. Нащо тобі це потрібно? Ти знаєш, що порушено кримінальну справу? Що ти можеш «поїхати» звідси?»
Цього Володимир не знав: «Я подумав, що він бреше. Вже потім мені показали, що це справді кримінальна справа».
Міліціонерів після несподіваного близького знайомства хлопець поділяє на два типи. Першим, каже, просто на все начхати. Другі, припускає він, «ображені на життя». «Агресивні, – пояснює він. – Там достатньо таких».
У суді Володимир опинився вперше у житті. «Мені немає з чим порівнювати, – зізнається він. – Але прокурор бачив нас уже за ґратами... Йому байдуже було на наших матерів».
Водночас суд прокурора «переміг». Приміром, активіста, якому прокурор вимагав дати 1,8 року, суд зрештою засудив до двох років ув’язнення. «Тобто навіть ще збільшили», – знизує плечима Володимир.
Лише трафарети
Трафарети з Януковичем аж ніяк не єдиний малюнок хлопця. «Ми, звісно, малювали й інші графіті, – усміхається він. – Наприклад, «Спорт, здоров'я, нація», та й акції організовували, покликані пропагувати здоровий спосіб життя». Однак саме трафарети з Януковичем – єдиний епізод сумської справи, до якого причетний Володимир.
«Лише трафарети, – наголошує сам засуджений. – І кримінальна відповідальність за них. Рік колонії. В мене добрі характеристики з місця роботи та з місця навчання. Я ніколи раніше не був судимий, і навіть родичі не були судимі, служив у прикордонних військах, там перевіряють біографії близьких».
Близькі, до речі, підтримують хлопця. Насамперед друзі. «А батьки відреагували… як батьки, – констатує він. – Тато ще нічого, він солідарний зі мною. А мати… Вона жінка. Непокоїться дуже».
Вирок, винесений Володимирові 14 січня, має набрати чинності наприкінці місяця. Зараз він під підпискою про невиїзд та має законні 15 днів для подання апеляції. «У вівторок вона буде подана», – запевняє активіст.
«Чому я не люблю президента? – перепитує він. – А хто його любить?». Сміючись, додає: «Мені здається, сумські судді не дарма визнали портрет гаранта української конституції «непристойним зображенням».
Есть у меня старинный друг, хоть он вдвое старше меня, но надеюсь тоже считает меня другом. Это старый кагэбэшник Юрий Тарасович. От него я слышал много парадоксальных историй, в которых вроде все понятно, но ничего нельзя понять... эти истории тебя долго преследуют, как застрявший в голове мотив. Они грузят голову и заставляют думать. Вот одна из них: В самом начале девяностых, когда Союз только распался, в определенном военном округе, в определенном лесном гарнизоне ( "определенный" - любимое слово Юрия Тарасовича. Он даже может сказать, что идет в магазин за определенными продуктами. Ничего не поделаешь - отпечаток службы...) Так вот в этом гарнизоне находилось на боевом дежурстве, определенное количество межконтинентальных ракет, определенной суммарной мощности, выраженной в мегатоннах. Население города - человек двадцать офицеров с семьями и рота солдат. Архитектура города состояла из дома офицерского состава, штаба и казармы. Сразу за городом, начинался городской парк, раскинувшийся во все стороны километров на 500, аж до другого такого же шикарного города...Даже телевизоров в городе не было - не добивал сигнал.
Служил там старлей. Сказать, что рубаха парень, ничего не сказать. Все его просто обожали: добрый, отзывчивый, абсолютно не жадный, что по тем местам и временам было дико. У этого старлея в Москве жил старший брат и не простой, а очень богатый банкир. Он всю дорогу внушал младшему братику - старлею: -Что ж ты Вася, ( назовем его так) сидишь там в лесу, а жизнь проходит? Увольняйся из армии. Приезжай ко мне в Москву, я тебя сделаю своим соучредителем, будем опираться друг на друга. Ну а если ты совсем тупой, то будешь у меня начальником службы безопасности, с зарплатой пять штук зелени. Но наш Вася не хотел бросать службу, даже товарищи крутили пальцем у виска. Но банкир подогревал "непутевого" брата, присылая на жизнь 2000 баксов в месяц. При том, что зарплата офицера была тогда долларов сорок. И наш Вася не жлобился, скупал всю автолавку и поил и кормил всех, всех, всех. На машину не хватает 300 баксов? - На, отдашь когда сможешь. На отпуск занять 150? Пожалуйста... не отказывал никому, хотя знал точно, что отдать не смогут, да и не было случая, что бы кто-то пытался... Ему даже не завидовали, завидовали только тем, кто успевал первый в очереди на заем денег. Врагов у него не было, наоборот, все старались позвать в гости и накормить обедом. Вася был неженат. Однажды с майорской дочкой случилось горе, она стремительно стала слепнуть, а девчонке 9 лет. Летали на вертолете в больницу, там сказали: - Мужайтесь, но ваша девочка ослепнет. Помогла бы только операция в Германии, но стоит она 12 тысяч дойчмарок, а это по тем временам как читиллион - шмиллионов, ведь квартира в Москве, стоила тогда тысячи четыре... Вася в тот же вечер позвонил брату, имел с ним напряженный разговор, но через пару дней вручил майору сумку денег:- На. В Москве поменяешь на марки... Немцы не подвели, операция помогла, к девочке вернулось зрение. Вот таков был старлей Вася. Как такого не любить? Однажды ночью, находясь на боевом дежурстве, глубоко под землей, Вася шарился по всем " определенным" помещениям командного пункта, в поисках сигареты. Из туалета вернулся капитан и говорит:- товарищ старший лейтенант, вы не имели права входить в это помещение, у вас нет допуска в эту зону. - Да ладно тебе, я только хотел сигаретку у тебя тут потырить... - Сигаретку не сигаретку, но я обязан доложить в особый отдел. Хотелось капитану стать майором и он заложил Васю. Бывает. Стали Васю тягать и так и сяк и после "определенной" проверки, выяснилось, что Вася....шпион, завербованный североамериканскими штатами… Завербовали его еще в училище, подставили девчонку и: либо отчисление и срок за изнасилование, либо - что-то подписать, с кем-то сняться на видео...да собственно и все. Прошло пять лет. Он уж было успокоился. Но в гарнизоне его нашли, и пришлось Василию сливать потенциальному противнику - "определенные" коды ракет, которые менялись каждый месяц, так что у старлея всегда была «работа.» И конечно же никакого брата у него не было, а все полученные деньги, он тратил на общество. При обыске у Васи не нашли ни одного (!!!) доллара. Старлея навсегда увезли в "определенном" неизвестном направлении. Вроде бы все просто - "по делам вору и мука" Только вот "Хорошему" капитану, разоблачившему шпиона - Васю, офицерское общество устроило тяжеленькую житуху. Его подставили и вынудили уволится на гражданку.Не простили ему старлея. Все понимали, что Вася предал родину, но он черт возьми хороший человек, да и что такое родина, когда страна лопалась и распадалась вместе с присягой...? А попробуйте спросить майора, у которого дочка стала видеть белый свет: А кто же в этой истории гад, и кто хороший...?
