Універсальний Державний Імператив № 4
Зростання добробуту громадян України
Продовжуючи тему УДІ, нагадую, що кожен з Імперативів є послідовним обумовленням наступного, що є більш значимим від попереднього, і який, отже, автоматично стає його складником. Тому, якщо брати за аналогію живе тіло, то УДІ № 1 є найменшим за змістом, але не зазначенням, бо боротьба з ворожою агентурою та корупцією є за фактом суто технічною роботою, де служби безпеки та антикорупційні формації можна порівняти з роботою фітонцидів проти різних хворобливих вірусів та аномальних часток у організмі. Зрозуміло без пояснень, що хворе тіло неспроможне до подальших дій та розвитку в житті, бо його завдання стає найперше - вилікуватись. Після чого тільки постає тема рухатись далі.
Військова потуга УДІ № 2 можна порівняти з фізичним загартуванням, бо що слабий і немічний організм спроможний значного зробити. Загальновідомо, що мілітарна потуга держави не є тільки саме військо, а весь комплекс потужності сил по всіх економічно-соціальних напрямках. Потрібно мати силу себе захищати. Сила була і є основою сучасної світобудови, щоб там не казали про різні моральні аспекти, а тому і для держави найпершими факторами є здоровий і сильний організм, а все інше – то інше. Там де є захищений мілітарно здоровий і сильний виробник – там обов’язково постає економічне зростання, тобто УДІ № 3,- або не постає, якщо перші два чинники ослабленні.
З цього поєднання послідовності УДІ № 1, УДІ № 2 та УДІ № 3 можна виходити на тему УДІ № 4, що звучить як «Зростання добробуту громадян України». Водночас варто зауважити, що різноманітні адміністративні правопорушення та кримінальні злочини не входять до складу попередніх універсальних державних імперативів, оскільки це скорше є технологічні епізодичні збої щодо в загалом нормального процесу і тому вони стають складовою УДІ № 5 «Безпека життєдіяльності». Організована злочинність можлива тільки за існування корупції в держапараті, тобто це тема УДІ №1. А епізодична злочинність позбавлена системності, тому є проблемою більш обширного УДІ №5. Це як брак на виробництві, якого в ідеалі не повинно бути, але він можливий скрізь. Також якщо кількість браку величезна і тільки збільшується, а не зменшується, то потрібно припиняти подібне виробництво. Власне, на моє переконання, державний організм СРСР почав продукувати такі масштабні збої у виробництві, що став випускати один лише брак і з того загальмував, зупинився і розвалився-деінтегрував. Хіба могло бути інакше, коли гаслом цілої країни було «Не вкрадеш – не проживеш!» Суцільна країна злодіїв! Нам такого спадку не потрібно! Тому ніяких «Реанімаційних пакетів реформ», а як влучно зауважив в одному зі своїх виступів прем’єр-міністр України Володимир Гройсман: - Ми не реформуємо старе, а будуємо абсолютно нову державу.
Таким чином УДІ № 4 декларуючи «Зростання добробуту громадян» повинно чітко відмежуватись за змістом від комуністично-соціалістичного принципу, де головним є праця окремих громадян країни до загальної спілки (бюджету), а тоді вже йде волюнтаристичний розподіл добробуту зверхніми інстанціями за власними критеріями. Принцип вільної ринкової економіки, що фактично ототожнює собою анархізм, потребує водночас принципів солідаризму іншого формату, а саме максимальної добровільності громадян в участі окремих обов’язкових факторів функціювання держави, як держбезпека зовнішня і внутрішня, правопорядок, соціальний захист, медичні та пенсійні потреби. Держава визначає для особи мінімально-обов’язкові суспільні внески, а далі йде воля людини, де і що вона бажає мати більшим у соціальному бутті через різноманітні форми участі в добровільному страхуванні.
Друга важлива тема є максимально достатня оплата праці безпосередніх виробників продукції у різних її формах, бо дуже часто основний грошовий куш дістається тим, хто реалізує продукт і одержує оплату, що начебто є цілком законний бізнес. Не даремно виник афоризм вже згадуваний мною раніше, що «бізнесом називається законне привласнення чужих грошей», бо незаконне називається грабунком. З іншого боку не потрібно применшувати значення бізнесу як такого, тому що вироблена і не реалізована продукція не має прибутку, отже і користі не дає ніякої виробникам. Це одна з головних проблем комуно-соціалізму, коли люди працювала не переймаючись тим чи є реальна суспільна користь від того, що вони виробили. Хоча саме основоположник комунізму Карл Маркс зазначав, що вартість має виключно соціально корисна праця, а не будь-яка. Немає від роботи користі – немає заробітку! Тільки так. На жаль, багато сучасних пенсіонерів доводять, що заслуговують на більше і не хочуть зрозуміти, що значна частина з них взагалі ні на що не заслуговує. Моя позиція у тому є анархічно-радикальною: якщо людина одержує будь-які соціальні виплати чи допомоги від держави, то вона є невдахою по життю. Справжня свобода, це коли залежиш виключно від самого себе! Від власних накопичень, якими сам і розпоряджаєшся. То окрема тема. Наразі мова піде про інше: суб’єктивне, яке я визначаю в якості об’єктивного.
Від цього моменту починається інший відлік щодо УДІ №4, оскільки «зростання добробуту громадян» неможливо визначити як раціонально обумовлену величину: що одному достатньо, те для іншого може бути мало, а іншому навпаки – забагато. Добробут – це сфера суб’єктивного. Кожна людина по окремо визначає свій рівень благополуччя, що також є основним принципом анархізму: тільки ти і виключно ти можеш визначити, чого хочеш і чи тобі є добре або зле від того. Більше – ніхто! Саме тому є помилковим пробувати оцінювати рівень добробуту суто з матеріальної точки зору, як це робили і ще багато хто робить дотепер. Автор антиутопії «1984» Джордж Оруел чітко окреслив свій висновок, що «Людині потрібно спершу задовольнити фізіологічні потреби тіла, а вже тоді перейматися духовними. Але важливо розуміти, що це не є порядок цінностей, а виключно послідовність» Людина, поставлена на межу фізичного виживання, духовними колізіями не переймається – то однозначно.
Таким чином значення тези «Зростання добробуту громадян» має на меті надати людям належні умови праці і багатоваріантність її вибору. Головним в тому всьому має бути праця, її якість та її продуктивність - це і тільки це є головним у темі УДІ №4 «Зростання добробуту громадян України». Дуже часто державу порівнюють з велетенським механізмом, де владні структури є в якості обслуговуючого персоналу, а весь механізм є суто громадяни, тобто ми з вами, та різноманітні суспільні та державні структури. Не погоджуюсь з тезою, що чиновник — то є «слуга народу». Нічого подібного. Всі чиновники державних структур є такими самими громадянами держави, як і всі інші, тому і ставлення має бути до них відповідне: роби свою роботу належно, як я роблю свою. Депутатів різних рівнів це ще більше стосується, тому що вони просто є обрані представники від громадян, найчастіше вибрані з поміж них же, що делегують певні повноваження комусь одному. На щастя, в Україні все більшає людей, які не мають травмованої психіки рабів зі патроналістичною вірою, де держава все має організувати і зробити для їх особистого благополуччя. У нас все більшає і більшає людей з психікою вільною людини, яка вірить найперше у власні сили та здібності, а не в чиїсь вчасно надані «милиці» допомоги чи підсилення. Сам! Все сам! Звідси і ставлення до зовнішніх факторів буде іншим: не безпомічна жертва перед соціальними умовами, а вільний і активний учасник всіх процесів. Бо саме з цього і можливе започаткування «Зростання добробуту громадян України» - з низу, а не з гори. Будь-яка держава могутня працею власних громадян, як і рівнем їх самосвідомості. З того постає і сильна влада! Не навпаки! Влада може добре керувати, або погано, але за всіх умов вона не виробляє суто національного продукту — це роблять громадяни по окремо своєю працею. Хоча, безперечно, це взаємопов'язано, але я не раз доводив, що жоден найгеніальніший полководець не виграв жодну битву маючи нікчемне дезорганізоване військо. Таке просто неможливо! Малою армією вигравати можна у битвах з чисельнішим ворогом тільки завдяки високої якості власних воїнів! Не інакше. Тому ідея сильної влади, яка може зробити слабеньку країну сильною завдяки суто власним здібностям є помилкова, бо найперше сильна влада візьметься робити сильними власних громадян. Або ні, якщо захоче панувати вічно, бо сама не є настільки сильною, щоб не боятися піти вчасно від влади. Нікчемна влада свідома того, що нікчемами керувати найлегше. Показувати пальцями не будемо де так є, бо і самі не далеко пішли від такого.
Обгрунтування УДІ №4 дещо затягнулося на противагу попереднім, бо то є центрова сутність всього системного процесу буття як такого. Все має зосередитись на ідеї «Зростання добробуту громадян України», де початкові УДІ №№ 1, 2, 3 надають можливість постати УДІ №4, а подальші УДІ 5, 6, 7 гарантують стабільність тривалого існування. Простіше кажучи: в центрі є увага і повага до кожної окремої людини. Головне - людина, а не держава, громада, церква, партія тощо. Навпаки це вони постають зі самосвідомості окремої людини, що добровільно самоорганізується в більші спільноти до держави включно. А головним рушієм цього процесу має стати вигода! Проста особиста вигода, або ще інакше - приватний інтерес! Вкотре прошу не зводити все до суто матеріального виміру, або суто примітивного волюнтаризму. Вигода може мати і суто духовний вимір, як це, для прикладу, є в релігіях. Погодьтесь, що кожен в усьому шукає собі чогось доброго, а не лихого, тобто певної вигоди. Детальніше це також варто обговорити окремо, але головним є одне: пошук вигоди-інтересу окремих громадян має створювати загальнонаціональний продукт в державі, а не створювати проблеми, що дуже яскраво демонструє безпринципний протекціонізм в українському автобудуванні депутатами ВРУ, що призвів до значних проблем, зокрема зі так званими «євробляхами» - це грубе порушення поєднання приватного інтересу з державним. Перетворення України у сміттєзвалище авторинку ЄС аж ніяк не є «зростання добробуту громадян України», що особливо потрібно розуміти. Село Грибовичі коло Львова тому підтвердження, як шикарні дорогі приватні будинки не придатні для життя через загрозливу екологію довкілля. Тому потрібна велика розумова потуга щодо визначення змісту тези «зростання добробуту громадян України» В таких питаннях дуже гарними є слова священника перед читання Святого Писання: -Будьте уважні!
Богдан Гордасевич
21 липня 2018 р.
м.Львів-Рясне
3. Україна – держава сталого економічного зростання - УДІ № 4
Немає потреби доводити, що тільки економічно сильна держава може мати сильну армію та бути впливовою в Світи, це можливе тільки за умови сталого економічного зростання – іншого не буває. Водночас маємо чітко усвідомлювати, що економіку країни створює не її керівництво: ні Президент з його адміністрацією, ні депутати ВРУ і обраний ними Прем’єр і Уряд – вони нічого не виробляють, а тільки документально-юридично оформляють економічні процеси. Творцями економіки є реальні виробники продукції та послуг, тобто маса робочого люду та бізнесмени малі, середні та великі, як організатори економічних процесів. Тому оті сподівання на обрання видатного генія на посаду президента чи прем’єра, як панацею економічного добробуту для всіх є величезною помилкою в першу чергу тому, що за будь-яких варіантів працювати потрібно буде всім, хто внизу! Саме робочим та селянам, як прямим виробникам товарів та послуг. І саме тому головним принципом економічного устрою в державі має бути дотримання принципу, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це є основа! І звідси йде головний посил зробити в процесі виробництва особливий наголос на максимальному рівні заробітної платні безпосередніх виробників продукції, а не посередників та реалізаторів, як є зараз в Україні.
Є дуже точне визначення, що: бізнес – це мистецтво привласнювати чужі гроші. Але це є мистецтвом за наявності в процесі моральної складової, тобто можливо чесного розподілу прибутку, бо в інакшому випадку то не мистецтво, а злочинний грабунок і елементарне «кідалово». Водночас у нас занадто люблять нарікати, що то або то погано, але майже ніхто з таких нарікаючих людей нічого не робить для покращення ситуації суто сам і від себе. Винуваті держава, уряд, вся влада, олігархи і ще хто завгодно, але не він сам! І не подумайте, що то виключно як кажуть: пересічні громадяни. Зовсім ні! Я ось постійно чую у виступах голови міста Львова Андрія Садового такий словесний пасаж, що вони успішно роблять те і те, а ось держава – нічого не робить, або: держава не допомагає і тому подібне. В такі моменти мені стає цікаво: виходить, що Андрій Садовий не ототожнює себе на посаді голови міста і його інфраструктури складовою часткою Української Держави, а вона – окремо, а він і його підлеглі – то окремо, поза державою. І ми ще дивуємося, що в державному управлінні такі негаразди, якщо державні чиновники за статусом (!) на таких посадах протиставляють себе державі. Якраз коли всі від найвищого чиновника до пересічного громадянина відчують єднання в тому, що: Держава – це Я! Що це і твій особистий обов’язок виправляти негаразди в державі – тільки тоді у нас буде порядок і суспільний добробут. Без того маємо те, що маємо.
Є ще один дуже точний вислів: кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Щиро тішуся, що нарешті в Україні є така влада, якою можна пишатись як розумною і достойною. Значить український народ сам багато чого вартує, якщо має таку добру владу. Добра ця влада не для всіх, тому і чути від різних «ображених» нею корупціонерів, що вона погана, але український народ сам розуміється, хто чого вартий. Особисто мене дико злять виступи представників «Опозиційного блоку» з жалями щодо жахливого стану економіки та убогості народу, тому що хочеться гаркнути в писок тим Бойку, Шурмі, Королевській тощо просте: – Так це ж ваших рук доробок! Це ж ви, подонки, були при владі й такого наробили! Масове зубожіння народу, тотальна корупція на всіх рівнях, страшна економічна криза, анексія Криму і війна на Донбасі – це в першу чергу вина тих людей, що згрупувалися в «Опоблоку» і коло них в так званій парламентській опозиції, бо той же Олег Ляшко понад 20 років при владі в різних варіантах, але з нього відповідальність за те, що він зараз так гаряче критикує в державі, – як з гуски водичка. А всі мільйонні статки зароблені Олегом Ляшком чесно одним місцем, бо ж недаремно «Радикальна партія Олега Ляшка» одна з найбільш посидючих фракцій у ВРУ. Інші навпаки при владі є новенькими, як фракція «Самопомочі», але з чим вони прийшли?! З «Реанімаційним пакетом реформ»! Реанімувати можна того, хто є присмерті! А хто у нас такий? Таким здихаючим напівтрупом у нас є економічна модель держави під абревіатурою УРСР з понад 3-ма тисячами її збиткових державних підприємств. Взагалі, на моє переконання, особливо після блокади на Донбасі, «Самопоміч» завуалювала справжню назву, бо їх діяльність більше наводить на думку, що вони керуються «Реакційним пакетом реформ». Пишу це не заради якось принизити, а заради висвітлення правди, оскільки без того не можна рухатись далі. Навіть в Святому Писанні сказано: «Судіть по-ділах, а не по-словах». На 4-му році після Революції Гідності вже досить ясно видно, де є діла і хто зумів замість підготовленого з боку РФ та її поплічників дефолту в Україні навпаки вчасно виплачувати зарплати і пенсії, потрошку збільшували їх й перейти врешті до економічного зростання в державі, а за ким є тільки слова, слова, слова.
На завершення цього обговорення, я рекомендую ознайомитись з працею Генрі Гезліта «Економіка в одній лекції». Вона дуже проста для сприйняття і дуже корисна для ліквідації економічного незнання щодо елементарних речей та процесів. Але одну цитату я наведу зі вступу:
«Доводиться з сумом констатувати, що погані економісти подають
свої помилки публіці краще, ніж добрі економісти висвітлюють
правильні погляди. Можна почути нарікання: демагоги вміють
викликати більшу довіру, виступаючи з економічними нонсенсами, ніж
чесні люди, які намагаються показати їх хибність. Чому так діється, цілком зрозуміло: те, що пропагують демагоги і погані економісти, є напівправдою. Вони передбачають лише негайні ефекти запропонованої політики або ії вплив на окрему групу. Звичайно, вони можуть мати певну рацію. Але у відповідь на це потрібно довести, що запропонована політика матиме триваліші й менш бажані наслідки, або принесе користь одній групі за рахунок інших. Напівправду треба доповнити і виправити. Однак, щоб розглянути всі головні наслідки пропонованого курсу для всього суспільства, часто потрібний складний і нецікавий ланцюг міркувань. Здебільшого люди вважають, що стежити за таким ланцюгом міркувань надто важко і втомливо. Погані економісти використовують цю інтелектуальну слабкість. Вони намагаються запевнити, що не обов'язково стежити за міркуваннями або мати свій погляд про їх цінність. Адже це, мовляв, тільки «класична економіка»...»
2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація України - УДІ № 2
Не варто довго пояснювати, що в світових реаліях існує тільки одна головна дієва річ – сила. Хто сильніший – той і більше правий. Таким є споконвічний стандарт міжнародних відносин, який Україна добряче відчула на собі у 2014 році під час загарбання Криму з боку РФ. На той момент міжнародна опінія була повністю на боці керівництва РФ, а головною темою перемовин було не засудження злочинної анексії Криму одним з головних гарантів збереження кордонів та державного суверенітету України за так званим «Будапештським меморандумом», а щоб війська РФ не заходили на материкову частину України. І вся подальша міжнародна контрдія і всі санкції проти РФ скеровані були не для захисту України, а для захисту себе! Захисту суто своїх країн від явного порушника міжнародних норм права і злісного агресора – від РФ. Варто порівняти міжнародну реакцію на анексію Криму ЗС РФ з абсолютно аналогічною анексією Іраком сусідньої країни Кувейту 2 серпня 1990 року, яка була діаметрально протилежною реакції щодо України. Під егідою рішень ООН і домінантою ЗС США була проведена в січні 1991 року відома військова операція «Буря в пустелі» і Кувейт було звільнено. Доречно зауважити, що блок НАТО прийняв дуже активну позицію щодо звільнення Кувейту, хоча той і не був членом альянсу. З мого погляду це не є так звані «подвійні стандарти», а просто різні інтереси. Воювати з РФ через Україну ніхто не бажає і це цілком слушна позиція. У тому числі і всіх інших країн-гарантів, які підписали і пізніше приєдналися до «Будапештського меморандуму». На завершення цього аналізу додам, що якби спецслужби США справді інспірували Помаранчеву революцію 2004-2005 років чи Революцію Гідності 2013-2014 років, то можна бути певним, що реакція на агресію з боку РФ щодо України була значно і значно активнішою від тої нікчемної, яку продемонстрував тогочасний Президент США Барак Обама. На моє тверде переконання: США не мали і дотепер не мають жодного інтересу щодо України. Саме тому на перемовинах Трампа з керівництвом РФ не може йтися про те, щоб «віддати Україну» вже тому, що США її не брали і не збираються цього робити – Україна не є серед кола стратегічних інтересів США. Все написане вище є обгрунтуванням того, що скажу далі стосовно глобальної мілітаризації України.
Україна приречена самостійно протистояти Російській Федерації, яка буде довічно загрожувати і втручатися в наше державне буття, допоки існуватиме. Водночас розвал РФ також не полегшить ситуації на східних кордонах України через навалу і легальних, і нелегальних емігрантів та біженців з пост-рефівського простору, як і будуть різні військові напади або воєнізованих банд-формуваннь тощо. Це означає, що глобальна мілітаризація всього суспільного життя в Україні є тривалою необхідністю для нас. Варто зауважити, що потужний Військово-промисловий комплекс є важливою складовою загального економічного зростання для України, але тут має бути витримана одна умова, що кожна область буде мати свою визначену згідно кількості населення частку від ВПК як постійний економічний чинник свого щорічного бюджету. В жодному разі не варто створювати окремі поліси-конгломерати ВПК в одиничних областях. Основна частина ЗСУ є виключно професійна і не надто чисельна, але дуже технологічно передова в усьому і зі значними резервами на випадок війни. Технічний персонал не має належати до ЗСУ. Військовими є тільки ті, хто або воює, або перебуває на бойових навчаннях та маневрах, а не канцеляристи чи різні підсобні працівники. Дуже важливою є наявність потужної мобілізаційної системи в Україні та добре підготовлені й організовані резервісти 1-ї, 2-ї, 3-ї черги тощо. Також на моє тверде переконання вся молодь має проходити піврічний державний військовий вишкіл (ДВВ) як хлопці, так і дівчата. Інша справа, що це не повинен бути дикий насильницький принцип муштри і приниження, а різні варіанти, які має обирати собі призовник, як і час вишколу він може обумовити в комісаріаті. Щодо тих, хто буде уникати ДВВ, то не ганятися за ними, а карати їх просто не приймаючи на держслужбу та блокувати інші контрактні стосунки з державою, а при участі в політичному житті країни відсутність ДВВ стане чи не найвищою причиною обструкції такого політика. Ще на мою думку потрібні окремі добровільні територіальні воєнізовані підрозділи, які мають очолювати фахові бойові ветерани, де основним завданням має бути захист місцевого населення за надзвичайних обставин, зокрема, застосування зброї масового знищення або чогось подібного. Наголошую, до у ДВВ важливим є власний вибір рівня вишколу хлопця чи дівчини, але водночас варто для жіночої частини пропагувати теми Цивільної оборони, бо матері найчастіше оберігають дітей і мають бути фахово свідомі щодо дій порятунку за тих чи інших надзвичайних обставин. Також я особисто вважаю потрібним створення поза державними джерелами забезпечення, але за пильним державним контролем, окремої армії за принципом найманців-добровольців, щось на осучаснений варіант Січі. Добрі військові ті, що мають постійну практику, отож всім звільненим в запас та резервістам хочеться роботи за фахом, тому нехай буде в Україні легальна установа їх організації, вишколу, кооптації та взаємодопомоги як найманців в гарячі точки планети, де потрібні фахові військові. Зрозуміло, що тут багато важить моральний аспект, бо ми вже були свідками, як створенні з добрими намірами «добробати» ставали несподівано мародерами і кримінальними «бандобатами». Для того й потрібен багаторівневий вишкіл військових не тільки за фізичними параметрами, але і моральними, духовними якостями. З описаного вище стає сповна зрозумілим зміст глобальної мілітаризації України – це багаторівнева і комплексна військова підготовка і праця, що охоплює значну частину населення, причому на добровільних засадах, бо як правильно сказано: примус малораціональний скрізь, але в моменти бою – найбільше. Примус продуктивно творить дезертирів та зрадників, тому добровольці – найкраща людяність для війська. На завершення ще зазначу, що вважаю за військовими на службі право мати політичні уподобання, зокрема під час голосування, але я вважаю нонсенсом участь в політичних акціях людей у військових одностроях. Щоб глобальна мілітаризація не перетворила Україну в мілітарну державу має діяти твердий принцип: у військовому строї посеред війська, у цивільному вбранні поза військом. Головне для війська і всіх силових структур забезпечити повноцінне існування правової демократичної держави України, де насправді діє сила права і ніколи не постане право сили.
1. Тотальна боротьба з «5-ю колоною» та корупцією в Україні - УДІ № 1
Жодне військо не отримає перемоги, допоки серед нього є ворожі шпигуни і власні продажні зрадники, як би добре все не було підготовлено для боротьби. Коли ворог всі таємниці і задуми вашого війська знає – перемога над ним більш ніж сумнівна. Так само неможливо мати правдиву сильну економіку, як і правову демократичну державу, де відсутній справедливий суд і цивілізований політичний устрій вцілому через глобальну корупцію на всіх рівнях державного апарату. Тому всім спецслужбам України потрібно послідовно «тихою сапою» викрити і знищити ворожу агентуру та всіх внутрішніх зрадників зі «5-ї колони», які підривають державну стабільність України на догоду її ворогам. Коли хтось говорить, що в таборі Михайла Саакашвілі під ВРУ є порядні люди, то я на це відповім просто і однозначно: серед тих, хто підриває державну стабільність, порядних людей бути не може. І на тому – крапка! Об'єктивна критика української влади і боротьба проти неї всіма засобами – це діаметрально різні речі. Перше скероване на покращення діяльності влади для блага народу і держави, а друге – на її повалення і є конкретною дією на користь ворогів України, впершу чергу – РФ і тим все сказано. Для того, щоб держава Україна мала позитивне майбутнє – вся ворожа агентура разом з «5-ю колоною» та всіма корупціонерами має бути знищена максимально. І це повинен бути постійний процес! Подібно до боротьби зі шкідниками та паразитами з комах: не тоді, коли забагато розвелося, а так, щоб взагалі не було. Щоб такої наволочі в Україні взагалі не велося!
Вступне слово
Ідея Універсальних Державних Імперативів запозичена мною з одного романа-фентезі, а особливість їх переліку полягає в тому, що подальші Імперативи неможливі до виконання без виконання всіх попередніх Імперативів, які автоматично продовжують діяти як складові наступних Імперативів. Тобто всі Імперативи не мають вичерпний характер одноразово зробленої і закінченої дії, а є постійно діючими факторами державного функціювання. Мною зроблено адаптацію Універсальних Державних Імперативів до України в сучасному її становищі. Пропоную вважати це інтелектуальною грою для кращого розуміння реалій сьогодення і свідомої корекції нашого майбутнього. Зокрема, я подаю до кожного УДІ свій коментар, який не є остаточним, а буде далі доповнюватись змістом, тому що в тому весь задум проекту: активація інтелектуального поступу в Україні. Щоб постало Діло – спочатку має бути Слово. Думка передує справі, а не навпаки. Варто наголосити, що всі Імперативи мають суто матеріальний зміст і не торкаються духовної та моральної сфери життя в Україні. Об’єктивна реальність має обумовлену парадигму щодо конкретних об’єктивних параметрів її творення чим ми і займемось. З Богом!
Загальна кількість Універсальних Державних Імперативів – 7 і вони такі:
1. Тотальна боротьба з «5-ю колоною» та корупцією в Україні.
2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація України.
3. Україна – держава сталого економічного зростання.
4. Зростання добробуту населення в Україні та відповідна антиміграційна політика як взаємозалежні фактори.
5. Безпека життєдіяльності в Україні, а особливо автодорожній травматизм.
6. Культура, освіта, дозвілля, туризм та спортивна сфера в Україні. Контрпропаганда екстремальним і небезпечним заняттям.
7. Наука і творення майбутнього України, нанотехнології, космічна експансія і все тому подібне.
) - розкажіть приклад, коли людина наодинці створила якусь справу, вижила, й те діло її не покалічило.
