Вгадайте, скільки разів в середньому чотирьох літній малюк сміється за день?  Робін Шарма у своїй книзі "Чернець, який продав свій Феррарі" стверджує: «Триста разів.» А зараз вгадайте, скільки разів в середньому сміється доросла людина з сучасного суспільства на протязі дня?

- Усього лише п'ятнадцять.

Сміх - це ліки для душі. Якщо у Вас немає настрою сміятися,погляньте в дзеркало і трохи посмійтеся. Ви відчуєте себе незвично і краще, ніж досі.

Уильям Джеймс сказав: "Ми сміємося не тому що ми щасливі.Ми щасливі через те, що сміємося". Почніть цей день і цей тиждень з радості. Посміхайтеся і будьте вдячні за все,що Ви маєте вже зараз. І тоді кожен Ваш день буде вщент повним перемог і нагород. Усім нам під силу змінити висоту нашого польоту і напрям руху по життю. Зупиніться на хвилину і поміркуйте, що у Вашому житті обумовлено звичками а що Ви робите усвідомлено.

Посміхніться і налаштуйтеся на Успіх!

Фото: @EvgenyFeldman

• Порошенко про Савченко: Докладаю усіх зусиль для звільнення з полону
• Гройсман: Парламент зробить усе, щоб добитись звільнення Савченко
• Активісти відсвяткують у Києві День народження Савченко

11 травня 2015, у Надії Савченко день народження, їй 34. У день її тридцяти-чотирохріччя, LaRègleduJeu, одночасно з українським KyivPost, та американською редакцією  HuffingtonPost, публікує початок тексту, який Надії вдалося нам передати через свою сестру, з місця її ув'язнення.

Нагадаємо, що Надія була викрадена 18 червня минулого року всупереч усім законам і правилам ведення війни.

Нагадаємо також, що вона була жертвою абсурдного судового процесу, що не відповідає дійсності, на підставі вигаданих і несумісних "свідчень".

Нарешті, не забудемо і про шість місяців голодного страйку, який вона перенесла ризикуючи своїм життям, з метою висловити протест проти несправедливості щодо її ситуації, але також, поза особистими питаннями, засудити насильство, що вразило її країну.

Ця жінка-патріот, визнана героєм війни 2 березня 2015, ця Жанна д'Арк, ув'язнена незважаючи на дипломатичний імунітет, який вона отримала після її виборів в Верховну Раду та ставши представником України в ПАРЄ, стала символом свавілля путінського режиму, але й також духом українського супротиву.

У той час , коли Росія помпезно святкує сімдесятиріччя перемоги над фашизмом, була надія, що Путін зробить зустрічний крок. Але ж ні.

Помилування політичних ув'язнених, що практикуються всіма цивілізованими урядами, під час таких символічних подій, було проігноровано колишнім кадебістом.

Світові лідери, на чолі з Ангелою Меркель та Франсуа Олландом, мобілізувалися щоб його напоумити. Але дарма. Надія Савченко залишається політичним, або, скоріше, геополітичним заручником  в руках господаря  Кремля.

Таким чином, в останні тижні, Надія Савченко, за прикладом багатьох своїх співвітчизників, відомих або анонімних, з російських чи радянських часів, розпочала нову боротьбу : тюремні нотатки.

Її нова боротьба, це саме ці тексти, і можливо навіть майбутня книга з в'язниці, перші фрагменти якої ми маємо честь опублікувати. У скорому часі буде опублікована і решта її нотаток.

Ми запрошуємо головного тюремщика Володимира Путіна прочитати ці рядки.

Ми запрошуємо Вас згадати всіх в'язнів тоталітарних режимів, які викрили завдяки їхній боротьбі і їхнім творам, всю ганебність режимів, що їх переслідували.

В кінцевому рахунку, тюремщики завжди розплачуються за своїх ув'язнених.

Зі своїх тюремних камер,Сахаров, Вацлав Гавел, Лех Валенса, Паділья, змусили похитнути не менш впевнені у собі і зарозумілі режими, ніж сьогоднішній нео-царистський режим у Москві.

Володимир Путін ще не закінчив слухати нагадувати йому про Савченко.

А ми у свою чергу, вимагаємо її безумовне і негайне звільнення.

Бернар Анрі-Леві

*   *   *

" Українська  правда" друкує в оригіналі уривок із книги, яку почала писати Надія Савченко.  

                                                               Шановні читачі,

                                                               Вибачте, що не високим

                                                               Стилем написана книжка,

                                                               Але "із пісні слів не викинеш"…

                                                               Писала простою, розмовною.

                                                              Я розкажу тобі, як другу…

                                                              Та не знаю, чи встигну розказать.

                                                              Я напишу тобі, як другу…

                                                              Може, ти ще встигнеш прочитать.

     Ніколи не хотіла бути письменником, чи написати книгу, скільки мене на це підбивали. Пережитого життя все одно не описати, та й кому воно потрібно, крім самої людини…

     У в’язниці в одній книзі прочитала, що людина починає писати книгу тоді, коли в житті дійшла до тої межі, що хоче застрелитися, а духу не вистачає… А ще до ручки не дійшла! А якби дійшла, то краще б застрелилася…

     Але як подумала, на скільки запитань довго і нудно доведеться відповідати, якщо виживу і вирвуся на волю… Що подумала: краще один раз написати, поки є час, ніж сто разів повторювати… Працювати треба починати! Мені вже й так у Верховній Раді три місяці прогул ставлять!:) А українці, які мені дали мені довіру своїм голосом, виказали від мене дій чекають!

     Отож вирішила, що папір марати в тюрмі буду! Часу тут вдосталь…

     Кажуть, що у в’язниці після року відсидки всі писати починають, хто вірші, хто прозу… Ото вже не думала, що скочуся до такої банальності!:) А ще й року, Слава Богу не сиджу! І, сподіваюсь не буду!!! Нічого тут обживатися! Час вириватись! Роботи багато! ...

      Ну, а поки, писати… папір все стерпить…

Хто читав дані "про мене" той зрозумів, що я боюся грому...

але вже кінець страхам!!!!!!!!!!!!!!!

Два дні тому, ввечері, в нас була ЖАХЛИВА гроза з громом і шаленою блискавкою...

зазвичай я вдягаю навушники і лягаю в ліжко, накрившись ковдрою з головою ..

.

але на вулиці було так гарно... (тому я тільки ввімкнула музику в навушниках )

ці блискавиці мене зачаровували...

АЛЕ ГРІМ УСЬОМУ ЗАВАЖАВ...

тоді я набралася сміливості і вимкнула плеєр...

але навушники не зняла...

Я висунулася на підвіконня...

хотіла відкрити вікно, та маман моя кричати почала...

але все-таки я його відчинила...

На вулиці пахло дощем і свіжістю...

блискавиці по шорному небу світилися, мов скажені...

а грім...

він підсилював усю прекрасну атмосферу грози...

тепер можу похвалитися...

однієї фобії у мене вже не стало...

тепер я люблю грім...

і 100 відсотково люблю грозу...