В проблемах, суєті життя несеться…
За днем йде день, за  роком знову рік…
Минає все… Лише батьківське серце
Незмінно шле любові якорі.

В життєвім морі шторму грозового,
Падіння грішного, коли згубили слід,
Підносить з дна батьківське щире слово,
Порада мудра береже від бід.

Долоня мозоляста приголубить,
А очі! В них любові дна нема!
І що тоді проблеми, пересуди,
Коли є поруч татова рука!

Старенький плащ від холоду сховає,
Тривога миттю за поріг втече,
Бо затишніших митей не буває
Ніж коли поруч татове плече.

Вклонюсь, татусю, Вам низенько нині,
Для Вас здоров’я в Бога попрошу,
У Вашій хаті я завжди дитина…
Спасибі, тату, за любов святу!

Якось, один користувач цього сайту заявив мені що народів, як таких, не існує, адже всі люди відрізняються один відодного(не мається на увазі зовнішність чи характер) лише паспортом, вони одинакові, звичайні люди. Каже: “українець – громадянин України, француз – громадянин Франції.” Ну, що ж, браво!!! Гуманно, але не розумно. Я навіть не думаю заперечувати те що всі люди рівні. Звісно ж це так. “Всі люди рівні перед Богом”. Але це немає ніякого відношення до національності людини. Перед усім примітка з вікіпедії(скорочено):

Визначення нації

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.  Характеристики:

1. Спільність походження.
2. Спільність мови.
3. Спільність культури.
4. Спільність релігії.

 Надіюсь цього буде достатньо аби зрозуміти що нація це не група людей яка проживає на певній території, і кожен з них має в кишені, хоч і офіційний , але звичайний папірець. Цей “папірець” слугує для підтвердження особи, і визначення її ГРОМАДЯНСТВА, а не національності(що є абсолютно різні речі). З цим розібрались. 

 Отже наш друг не признає такого поняття як національність, він замінює це на громадянство. І він буде громадянином України доти, поки буде Україна. А як, не дай Боже, нестане України, то не стане жодного її громадянина, і відповідно(по переконаннях нашого друга) нестане жодного українця. Але тоді чому ж українська нація була в Радянському Союзі? України не було, не було жодного громадянина України. Але була українська нація(яка була як цвях в заді ген.сєка і всіх його посіпак). Оця думка, що заперечує національність, не є чимось випадковим, дуже багато людей, в різних країнах світу, переконані в цьому, а деякі просто над цим не задумуються. Хтось розповсюдив таку думку, адже вона дуже вигідна для великих держав. А чому? Та тому, якби якійсь державі захотілося захопити іншу, то їй було б набагато важче це зробити якби їм був опір з боку населення. А такі опори робила ніція країни-жертви. Не боло б нації, не було б опору. Але якщо нашому другові, і його друзям, не сподобається той факт що вони іграшка в чиїхось руках(і звісно вони будуть робити паніку, на мене полються ріками образи, незадоволення) то хай хоча б сидять тихенько, і хай не викаблучуються.   О! Ще згадав:    “уважать историю или культуру так же тупо как уважать забор”. Це слова того ж “друга”, героя моєї замітки, яка, доречі, йому і присвячена. Але він стверджує що є такі люди на світі яких він поважає. Думаю, що серед цих людей є також і його батьки. Які б в людини не були відносини з батьками, вон має їх поважати. Одна із Заповідей Божих: “Шануй батька свого та матір свою”. Надіюсь, він християнин. Отже якщо я поважаю батька, я повинен поважати і діда(батька мого батька), і батька діда, хіба ні? А культура, звичаї наші, звідки вони взялися? Їх не одна людина придумала, а народ, а хіба не наші діди-прадіди були тим народом? Авжеш вони, НАШІ діди-прадіди. Їхні діяння – це історія, їхні звичаї, їхня культура – це все наше. А як ти всього цього відрікаєшся, то хоча б поважай це, бо воно батьківське! 

А якщо чиїсь коріння не українські, і сам він не признає себе українцем(по національності, а не громадянству), і він немає ніяких підстав поважати українську культуру, його ніхто не змушує, але висловлювати свою неповагу дуже голосно – це є нахабство. Таким людям ніхто не забороняє поважати СВОЮ культуру, чи він росіянин, чи грек, чи німець. Тай я не люблю, коли українці дуже сильно висловлюють неповагу до інших націй. Хоча іноді їх можна зрозуміти(але не виправдати) бо так як над ними глумляться, обзивають, зневажають, багато кому не вистачає нервів. Але це так “між іншим”. Я пообіцяв нашому героєві написати замітку на одну із тем з нашої дискусії, я це зробив, хоча вважаю що приділив забагато уваги йому.

Останнім часом, приблизно з пів-року, почала помічати дивні речі і виникло питання –звідки в молодих мам стільки злості до свої власних дітей? Стаю свідком таких сцен, що холод по спині: ось мама іде через стадіон з сином віком років зо 2, дитя захотіло затриматись біля лави, мама хапає і тягне його, погрожуючи (!) виваляти в какашках… /так і сказала/ і обзивала.    Вчора  в парку сиділи на лаві дві мамашки з дівчатками теж віку з 1,5 чи 2,5 роки, з виду адекватні, спочатку

одна сварилась і  тоном прокурора і казарменого офіцера разом взятих щось там сварила малу, та плакала. Йду назад- бачу що вже перша дитина заспокоїлась, а другу годує з баночки інша мамашка: «открыла рот, я тебе сказала!»- здогадайтесь який тон. Я навіть не дивлюсь, проходячи це чую, і тут дитя рукою торкає кришечку від баночки і кришечка падає  на асфальт… «Что, уже вываляла??!!» - мамашка репетує. Я підняла ту злощасну кришечку і поклала їм на лавку. Мамашка подякувала і подивилась як адекватна людина, навіть не скажеш що в неї проблеми з нервами, а я пішла собі.

Іду і думаю, люди з виду нормальні, не дно суспільства точно,  якщо так з дітьми поводяться на людях, то що вже робиться за зачиненими дверима, хто знає? якими ж вони виростуть і чому їх так не цінують, не кажучи вже про те, як вони віддячать цим мамам коли виростуть, ну чому до них таке відношення і як можна так не любити і калічити морально власну дитину? Саме в молодшому віці діти насичуються тим що чують, воно западає у підсвідомість…Може не хотіли народжувати,  хотілося отримати допомогу при народженні, а діти і не потрібні? Може від недосипу нерви не в порядку?Може озлоблені від такого важкого життя в країні, але ж діти хіба в цьому винні? Може … та хрен його зна що там може Може почитають такі мами і задумаються  чи це для них нормальним вважається /невже у них немає відчуття провини?/

[ Читати далі ]

Діти вперше побачили своїх новонароджених меншеньких))

Обійми… Близькість

Двох сердець, биття

Споріднене, співзвучне;

Не дует – вже соло!

Твій вдих –мій видих,

Вдих мій – видих твій;

Перетікання…

Груди до грудей – злиття…

Енергії потік потужний,

Квінтесенція життя.

 

13.12.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

[ Читати далі ]