Мустафа Найем Українська правда 

Автор англійського перекладу книги Президента України Віктора Януковича Костянтин Василькевич попросив вибачення у глави держави і журналістів. Василькевич стверджує, що надто сумлінно виконав вказівку редактора (бо лице так відредагують), який просив зробити книгу більш зручною для читання. "Справа в тому, що оригінал рукопису (як українською, так і російською мовою) був абсолютно перевантажений великими посиланнями на сотні джерел від академічних видань до різноманітних друкованих та інтернет-публікацій (спитав б у зека, що таке посилання, він тобі хутко пояснить). Редактор попросив мене під час перекладу упорядкувати їх, прибрати ті , які явно зайві, оскільки мова йде все-таки не про наукове, а про публіцистичне видання. Книгу необхідно було зробити більш зручною для читання", - пояснив перекладач. За його словами, аналіз показав, що "більше 85% цих посилань було як на раніше опубліковані статті самого автора (автор незнає як "сстаті" пишеться, а він посиланнями грузить), тобто це було самоцитування і природне право автора використовувати свої більш ранні роботи, так і на різні ЗМІ, які цитували або переказували статті та виступи Віктора Януковича або прес-релізи його прес-служби". "Я сумлінно, і - змушений визнати - на жаль, надто сумлінно, виконав це завдання", - визнає перекладач (фото нижче). У підсумку, як пояснює Василькевич, "я видалив посилання на першоджерела і там, де робити цього, мабуть, не слід було. Наприклад, і там, де в тексті автором цитувалися слова з книги Лі Куан Ю і там, де слова того ж Лі Куан Ю цитувалися за публікацією в журнальній статті, у якій вони супроводжувалися коментарем журналіста (тут я хочу особливо вибачитися перед журналістом Віталієм Сичом) ".  "У результаті моєї "старанності" (див. фото), як може помітити читач, у книзі із 320 сторінок, всі посилання закінчуються на 61 сторінці (поясненням західному читачеві поняття "Валуєвський циркуляр"і т.п.). Решта 260 сторінок посилань взагалі не мають, хоча до 61 сторінки включно вони наявні, як і повинно бути", - пише Василькевич.

"Я, повторю ще раз, безумовно, глибоко винен і перед автором, і перед тими журналістами, які були дезорієнтовані цією помилкою. Тим більше що ця технічна за своєю суттю помилка стала приводом для нових ігор у цинічній антипрезидентської кампанії, що триває", - резюмує перекладач (розуміє, що забитий болт на зека після 61 сторінки книги неприємно тисне на горло) .

Як повідомлялося, сьогодні радник Президента Ганна Герман назвала провокацією інформацію про плагіат у книзі Януковича Opportunity Ukraine. (А їй болт приємно тисне і вона завжди рада старатись).

http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1259212-perekladach-knigi-yanukovicha-vzyav-na-sebe-provinu-za-zvinuvachennya-u-plagiati

                                         Як з людей роблять ригіанальний лохторат.

                         

http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/vitaliysych/a43803

Віталій Сич Виктор Федорович целыми абзацами копирует информацию об успехах реформ в Гонконге и Сингапуре, вместо того, чтобы эти реформы внедрять Вчера с удивлением узнал, что мысли мои и Президента Виктора Януковича совпадают дословно. В своей новой книге Opportunity in Ukraine Янукович без разрешения редакции использовал целые куски из материалов журнала Корреспондент. Многие абзацы просто дословно "увикнули" из статьи, над которой я работал как со-автор и редактор. Я точно помню, что формулировку "главным и единственным оружием Сингапура и Гонконга в борьбе за собственное благополучие стал бизнес-климат" - придумал лично я. Также моей была фраза о том, что "секрет процветания Гонконга и Сингапура зиждется на четырех китах." Я на самом деле, даже не уверен, что на четырех, просто это была моя интерпретация того, что важно в историях успеха Сингапура и Гонконга. В книге также есть репортажные моменты того, как выглядит при подлете порт Сингапура, которые опять-таки дословно совпадают с описанием в журнале. Это тоже наше, порт описала журналист Каролина Тымкив, она незадолго до этого была в Сингапуре. Дословные сравнения условий регистрации бизнеса в Украине именно с Японией и Германией тоже мы делали. Совпадает дословно и многое другое. Заметьте, и я еще даже не читал эту книгу. Это лишь те моменты, которые обнаружил журналист УП Сергей Лещенко.   Короче говоря, чтобы не говорила в оправдательных комментариях Администрация Президента, факт плагиата налицо. Мне приятно, что Виктор Федорович и его помощники внимательно читают журнал Корреспондент. Но мне также хотелось бы, чтобы Президент и его команда не только копировали куски из журнала о реформах в Гонконге и Сингапуре, но и собственно внедряли их - а именно создавали благоприятные условия для ведения бизнеса для всех, а не только приближенных к ним бизнесменам, боролись с коррупцией - везде, а не только в стане своих оппонентов и т.д. Собственно делали то, что делали в свое время Гонконг и Сингапур. Я также очень жалею, что об успешных историях реформ в Турции, Тайване, Словакии, Грузии и Польше мы написали в журнале уже после выхода книги Президента. Иначе, помощники Президента познакомились бы и с опытом реформ этих стран. Я надеюсь, что рецепты реформ этих пяти стран попадут в следующую книгу президента. По крайней мере, это будет свидетельством того, что кто-то в окружении Януковича прочел об экономических реформах и в этих странах. Со временем, и до Президента дойдет.

Сергій Грабовський.

Віктор Янукович був обраний на свою посаду ледь більше, ніж третиною виборців. Сьогодні у нього немає

й того електорального потенціалу. Він є президентом десь так однієї п’ятої чи однієї шостої частини

України. Не більше.

 Може, за ним сьогодні стоїть навіть іще менше рядових громадян – це якщо провести справді чесні вибори

у певних регіонах країни, де таких виборів за великим рахунком, крім 1991 року, ніколи й не було.Не

здобувши нових виборців, крім хіба що частини колишніх «противсіхів», для котрих Янукович – це

рятунок від «гламурного фашизму Тимошенко», нинішній господар резиденції на Банковій у Києві стрімко

втрачає своїх прихильників – і неминуче втрачатиме їх надалі.

 Такі висновки випливають як із проведених за останній час соціологічних досліджень, які зафіксували

істотне падіння популярності Віктора Януковича та підтримки його дій, так і з поведінки та заяв самого

мешканця заповідного у недавні роки Межигір’я. І чи не передусім – із його дій та заяв напередодні Дня

Незалежності і під час самого свята.

Страх перед народом і перед істино  Що може об’єднувати дві події, які не сталися: військовий парад у

Києві на 20-річчя відновлення української незалежності та виступ Віктора Януковича на П’ятому всесвітньому

форумі українців? Економія коштів? Завантаженість гаранта Конституції роботою над плануванням та

проведенням реформ? Як видається, спільний знаменник у цих планованих, але нереалізованих акціях один:

страх очільника Української держави перед українцями, перед їхніми спонтанними діями. Страх, який

глибоко вкорінився у його підсвідомості ще з моменту «яєчного теракту» восени 2004 року в Івано-

Франківську. І не тільки перед українцями. Спостерігачі відзначили, що під час церемонії покладання вінка

та квітів до пам’ятника Святому рівноапостольному князю Володимиру, яка стала одним із ключових моментів

святковихурочистостей, Віктор Янукович тримався на відстані кількох метрів від цього вінка, мабуть,

пригадуючи торішній інцидент біля пам’ятника Невідомому солдатові...

 Та головне в цьому не чиїсь особисті переживання, хай вони навіть як на главу держави виглядають смішно,

 а зміст та резонанс тих чи інших учинків. Участь у параді на честь ювілею відновленої незалежності – висока

 честь для всіх військовиків, від рядових до генералів. Цієї честі військовики були позбавлені, тоді як

офіційна мотивація скасування параду є («економія бюджетних і соціальних виплат») вкрай непереконливою

на тлі чергового ремонту низки президентських резиденцій по всій країні та побудові вертолітних майданчиків

біля них. І що думатимуть і говоритимуть армійці про свого Верховного головнокомандувача? Чи це його не

цікавить? Що ж стосується нинішнього Всесвітнього форумуукраїнців, то він став першим, на якому був

відсутній президент. Тож не дивною є реакція значного числа учасників зібрання з-за кордону:

«Це не наш президент».

 А от перед ретельно відібраними учасниками урочистого засідання в палаці «Україна» (який влада

демонстративно, всупереч традиції, не надала для Всесвітнього форуму українців) Янукович виступив із

ледь не програмною промовою. Значна її частина – чи не вперше у виступах Віктора Федоровича – була

присвячена критиці більшовицького тоталітаризму та імперського деспотизму, звеличенню українських

державницьких традицій та боротьби за свободу.

 Що цікаво: переважна більшість «твердокам’яного» електорату чинного глави держави дивиться на світ

інакше. Для цих людей радянська доба, її реальні чи міфічні досягнення, орієнтація у всьому на Москву

були і залишилися альфою й омегою світогляду. Чи схвально сприймуть ці виборці антикомуністичну та про

демократичну риторику свого обранця? Чи для них різні слова, мовлені у Києві, - це тільки пустопорожній

ритуал, а головне – щоби президентом був «свій хлопець», «земляк»? Видається, далеко не всі з цієї

категорії виборців (а серед них вистачає принципових противників української незалежності) відчують

 задоволення від антикомуністичних та антиімперських інвектив, якими насичений виступ.

Хоча, звичайно, інша частина виступу – присвячена подіям уже ХХІ століття – сповнена зовсім іншого пафосу.

 Мовляв, усе було добре, як тільки я став прем’єром, 2003-04 роки мали стати міцним фундаментом

позитивних змін, аж тут понавилазили невідомо звідкіля різноманітні демагоги й популісти, одне слово,

помаранчеві. В результаті аж п’ять років Україна втратила, підвів підсумок глава держави, очевидно,

забувши, що за цей час вона стала членом Світової організації торгівлі, випередивши в цьому Росію, та

ввійшла до числа провідних експортерів зерна на світовому ринку. Що ж стосується демагогії, то Віктор

 Федорович вочевидь забув свої численні заяви про те, що українська економіка не витримає підвищення

цін на газ спершу до 160, а потім – до 250 доларів за тисячу кубометрів...

 Але так чи інакше, щонайменше третина виборців, почувши ці пасажі, де чимало перекручених фактів, де

жодного слова про встановлене Верховним Судом викривлення народного волевиявлення, де навіть

вбивство Георгія Ґонґадзе назване «трагічною загибеллю» (можна подумати, що він під автомашину потрапив

 чи бурулька на нього впала), також матиме підстави сказати: «Це не наш президент».

І тут не порятують розлогі пасажі про реформи, подолання кризи, соціальну відповідальність влади і боротьбу

 з корупцією – хоча б тому, що всі знають: президент США має одну заміську резиденцію, а президент

України – значно більше (точно невідомо: одні кажуть – 12, другі – 15, треті – аж 20).

Президент без електорату?

1994 року Леонід Кучма, ставши президентом України за переважної підтримки проросійського та

прорадянського електорату, одразу різко змінив майже всі свої ідеологічні орієнтири, задекларувавши

зміцнення Української держави (замість тісної інтеграції з Росією), радикальні ринкові реформи (замість

посилення державного патерналізму) та орієнтацію на Європу (що вилилося у входження до Ради Європи та

 партнерство з НАТО). Цим самим Кучма пожертвував більшою частиною свого електорату в ім’я підтримки

з боку активних політичних і громадських сил, налаштованих на реформи.

Ясна річ, реформи ті були непослідовними і нерідко неефективними – але все ж певний прогрес у зміцненні

держави був наочним. І початок виходу з економічної кризи та формування нового, вже пострадянського

середнього класу припадає на президентство Кучми – до речі, якраз на часи діяльності уряду Віктора

Ющенка-Юлії Тимошенко. Та зрештою позитиви виявилися перекресленими в останні роки президентства

внаслідок дуже високого рівня корупції, вбивства Ґонґадзе, «касетного скандалу» та спроб знищити свободу

 слова і політичної діяльності, побудувавши поліцейську державу.

 Але Леонід Кучма та його оточення до певного моменту все ж дбали про дотримання, бодай часткове,

демократичних процедур і про підтримку з боку найпоступовішої частини українських громадян – також бодай

 часткову. А от Віктор Янукович та його оточення цим, схоже, не переймаються.

 Бо ж хіба можна сприйняти всерйоз, скажімо, риторику про «остаточний розрив з радянським минулим та

його деформованими практиками врядування» з боку того, хто підписав закон про використання прапору

СРСР (під псевдонімом реально неіснуючого «штурмового прапора») під час офіційних урочистостей? Не

менш веселу реакцію викликають і заяви на кшталт: «Я оголосив війну корупції, і наголошую – це не просто

гасло. В цій війні не буде «своїх» та «чужих». І хто ще не зрозумів – відчує, як-то кажуть, на своїй власній

шкурі вже найближчим часом».

Звучить гарно, але чи не краще замість таких заяв просто надати пресі реальний, а не висмоктаний із пальця

 кошторис свого власного дня народження – звідкіля там взялися значно більші гроші, ніж президент України

 міг заробити за цілий рік чесної праці?

Ну, а щодо вільного розвитку бізнесу, стабільності і виправданості податків, соціальних реформ і

справедливого правосуддя (які гучно задекларовані у святковому виступі перед обраною аудиторією)

чимало цікавого (і дуже цікавого) можна прочитати у ЗМІ – навіть у тих, які не є опозиційними...

От тільки якими методами утримуватиме владу президент без електорату?

Шановні співвітчизники.
В умовах що склались після першого туру президентських перегонів, хочу висловити своє бачення ситуації.

31 грудня 1999 року пуйло став царем. КДБешні навички, амбіції та споконвічна ідея "велікава народа" спрямовують його та його оточення на "сабірініє земель руськіх". Україна це лише однин напрямок з багатьох.
Вже за наших часів, знову починається конкретна робота, спрямована на загарбання України.
Плани мнагахадовачні.
Один з таких проектів - януковощ (навмисно зек). Якого, руками і грошима наших олігархиів, тягли за вуха до керма (об'єднання мізків та криміналу - звичайний шлях розвитку подій в умовах часів змін).

Доки наша влада не почне перейматися національною ідеєю, доти, створене віками та навмисно міксоване з рашою суспільство, з потужною підтримкою рашафільних олігархічних ЗМІ, доти будуть проекти Зе (навмисно клоун), доти Україну буде трясти.

Я думаю що всі ж розуміють, що в умовах олігархату чесний хлопець з народу не може стати президентом.

Штучно створена патова ситуація, змушує нас робити вибір в умовах, коли вибору немає. Тому обрати в данному разі треба стабільність.
Ні яких змін.
Не дати можливості (саме цього прагне пуйло) створити хаос ні за яких обставин.
За даними першого туру президентських перегонів 30% народу України вже вражені вірусом TV головного мозку.

NB. Ми ще дуже молоде та
незріле суспільство.
Рятуймо Україну!

Про виборчу компанію в Україні не знає хіба глухонімосліпий якщо не доведи Господи є такі.Але паралельно з українською виборча кампанія проводилася ще в одній країні.Це США.Діючий Президент США Барак Обама відстоював своє право займати цей пост ще 4 роки у поєдинку з кандидатом - сенатором-республіканцем Мітом Ромні.Виборча кампанія була брудною.Так американці кажуть.Хоча ніяких порівнянь з українською.Ніяких тобі вкрадених бюлетенів, розбитих дільниць.Навідь незважаючи страшний на ураган в двох штатах.До речі кажуть що явка цих двох штатах була чи не найвищою - люди показали високу громадянську свідомість навіть незважаючи на біду.В результаті переміг Обама - він отримав на 100 голосів колегії виборщиків більше але за невеликої переваги в багатьох штатах.Ромні був розстроєний. Він явно не готував промови на рахунок програшу."- Я щойно телефонував президенту Обамі, щоб привітати його з перемогою. Його прихильники та організатори виборчої кампанії теж заслуговують привітання. Бажаю їм усім успіху, особливо президенту, першій леді та їхнім донькам. Америка нині переживає скрутні часи, і я молюся, щоб президент з цим викликом впорався і досягнув успіхів в управлінні країною."- сказав претендент.

Виктор Федорович Янукович решил уединиться. В фактически персональном бункере, типа аналоге администрации президента (АП), построенном и упакованном  за счет налогоплательщиков.

 Как и всевозможные другие дорогостоящие излишества главы государства, эта тема будет долго теперь муссироваться как еще одно свидетельство тотального, извиняюсь, жлобства.  И как еще одно доказательство того,
что самому «гаранту» на вопросы о собственном барском характере абсолютно наплевать. И тут складывается впечатление, что ему на самом деле уже наплевать вообще на все. Вопрос в том, что просто так альтернативные «администрации» не появляются.  Или Виктор Федоровичу действительно просто стало «влом» ездить на работу, или же кто-то старательно внушил ему мысль о том, что для его, прости Господи, рейтинга, будет лучше освободить дороги от передвижения президентских кортежей и перекрытия, и тогда холопы зацелуют от радости бюллетени на
предстоящих выборах...
Легенда поменялась
То есть, что имеется, как любят говорить на енакиевской автобазе, «на выхлопе»? Глава государства решил с какого-то перепугу озаботиться судьбой несчастных водителей, терпеливо ожидающих каждый день момента, когда кортеж со спешащим «решать вопросы» президентом наконец-то пронесется мимо них, и можно будет тоже ехать и «решать вопросы».  Ранееэту проблему пытались решить «вертолетным» способом, и уже угрохали кучу, как говорится, народных денег, на строительство посадочной площадки и на сами вертолеты. Теперь, как в одном известном чекистском анекдоте, «легенда  поменялась», и изнывающих в режиме ожидания водителей решено ублажить альтернативой президентской администрации в Межигорье...
То есть, летать Виктор Федорович теперь не будет, ибо задумался о простом народе. Народу положено, наверное, радоваться. Ну а деньги - пес с ними, с деньгами. И на вертолеты, и на площадку, и на саму собственно, альтернативную администрацию. Главное - народ. Но что-то подсказывает автору этих строк, что эту светлую мысль задуматься о народе таким вот «межигорским» образом кто-то Виктор Федоровичу подсказал... И этот самый «кто-то» лелеет мечту держать «гаранта» подальше от главного офиса АП, и еще более «усугубить» в своих интересах «доступ к телу». Чтоб никто посторонний и нежданный не смог вдруг напроситься типа «на прием» и пытаться вопрос какой «протолкнуть», а то ли чего хуже, рассказать «гаранту» о каких-то проблемах в государстве. Пусть себе спит в домике с пчелами, раз его это успокаивает. А дела как-нибудь и без него решатся, не впервой... А вот круг тех, кто в
«альтернативный офис» приедет межигорский, можно ведь преспокойно фильтровать. Главное ведь- гарант то будет как бы и на работе, и в то же время он будет как бы нигде...
На самом деле Виктор Федорыча, по всей видимости, успешно «сливают», что называется, «в никуда». В истории известны такие примеры. Способ весьма успешный, однако, не «долгоиграющий». То есть, как бы глава
государства есть, и вроде как даже типа работает, с другой - хрен его знает, где он, и чем вообще занимается. Как правило, такие ситуации были возможны в истории в тех случаях, когда были выгодны всем сторонам при их, так сказать» полном непротивлении». То есть, хотелось главе государства отдохнуть, «забить» на все, и тут появлялся кто-то, нежно придерживающий за локоток и приговаривающий, что «не стоит, мол, беспокоиться, страна подождет, а текущие вопросы мы решим - скажите только, куда на подпись документы привезти». Глава государства в этой
ситуации был всемерно счастлив - вот ведь есть рядом честные благородные люди, способные на свои плечи взвалить чуток ответственности за страну. И благодарно удалялся в какую-нибудь резиденцию - к свежему воздуху и постреливанию в куропаток. А тот, кто «взял чуток ответственности», радостно потирал руки, ибо знал, что в ближайшее время возьмет что-то еще, и далеко не чуток...
В свое время Горбачев рассказал, что если бы он не уехал в Форос накануне путча, а остался бы в Кремле, путча не было бы. В той ситуации Форос был для Горбачева как раз такой вот «альтернативной резиденцией».В то время, как в Москве ГКЧП-сты крутили по центральному «ящику» «Лебединое озеро», и с дрожащими руками говорили народу о том, что в стране пора навести порядок, глава этой самой страны сидел в своем «альтернативном офисе», и был слишком далек и от народа, и от порядка в стране... Возможно, что Горбачев был в курсе «операции» по наведению
так называемого «порядка», однако, сам в итоге оказался заложником своего положения... Борис Николаевич Ельцин около года, а то и больше, перед тем, как передать власть в руки Путина, не появлялся фактически в своей
администрации, то бишь, в Кремле. Пресс-секретарь Ельцина Ястржемский выучил наизусть фразу «президент работает с документами дома», и заученно повторял ее журналистам. Страной между тем уже руководили другие люди. И строили друг против друга козни. Владимир Владимирович уже тогда поссорился с Борисом Абрамовичем, однако оба сохраняли хорошую мину при теневой игре. Потом Ельцин нежданно предстал перед глазами «дарагих рассиян» в канун Нового года, пролил слезу и представил фактически нового главу государства - Владимира Путина, с этого момента уже бывшего «и.о.президента». Ельцин попрощался со страной и властью, от которой он был фактически отстранен последние годы.  Отстранен так называемой «Семьей», создавшей все возможности для его спокойной «работы с документами на дому»...
Как правило, вожди, генсеки, президенты и другие «гаранты» скрываются в «альтернативной» резиденции тогда, когда ощущают, что теряют контроль над ситуацией. Они, как говорится, тоже люди, и испытывают желание
«отсидеться» и переложить ответственность на окружение. И, как правило, окружение или же «семья» в данной ситуации с удовольствием принимают ответственность на себя. И потом уже не только ответственность, а и «решение вопросов». Чтобы потом от имени президента (вождя, генсека) «рулить», как выгодно им. При этом в «первом лице», ушедшем в добровольную резервацию, усиленно взращивается ощущение тревоги, опасности, покушений и т п.  В итоге, доводя объекта до частичной или полной неадекватности в вопросах управления ситуацией. Такое было даже с
Гитлером, окружение которого в последние годы наблюдало явную склонность фюрера к затворничеству в бункере и его прогрессирующее неадекватное восприятие действительности... Особенно после покушений.
История имеет свойство повторяться. Способов перехватить власть, устроить переворот или скрывать от общественности Лидера или Вождя, умело показывая его в нужное время и вкладывая в его уста нужные фразы, не так уж и много. Последние годы вокруг Виктора Януковича усиленно муссируется тема тех же покушений - кто-то явно в свое время возжелал, чтобы глава государства окружил себя немыслимым количеством охранников, внедрив в персональную охрану президента гражданина другого государства. Таких «советников» возле нынешнего гаранта Конституции  хватает, и Виктор Федорович явно с удовольствием их слушает, переполняясь ощущением собственной значимости. И, по всей видимости, стремительно теряет контроль над ситуацией. Правда, возможен еще вариант - глава государства сам является «гением политической интриги»,и играет в свою, одному ему ведомую игру, собираясь в конце перехитрить всех... Теоретически сие возможно, а вот практически...
Жизнь удалась
Практически на данный момент времени Виктор Федорович создал своим уходом «в бункер» для своих многочисленных «соратников» кучу новых проблем. Вопрос доступа «к телу» и раньше был проблематичным для многих пытавшихся достучаться к гаранту и получить свои искомые «решения вопросов». Причем  Янукович вопросы, как говорят, действительно «решал».Правда, чисто «енакиевски-межигорским» образом : как правило, в
коридоре в Администрации президента скапливалось определенное количество «ходоков», одни из которых проходили «кастинг» у Левочкина, а другие на Левочкина как-то не особо реагировали, ибо «сто лет с Федорычем на
короткой ноге были». Левочкин злился, однако терпел, а Федорыч запускал каждого, и обещал «решить вопрос», зачастую за один день противореча сам себе и раздавая обещания, которые не выполнялись. Со временем это
ему поднадоело, и Левочкин получил карт-бланш на всеобщий «фэйс -контроль». Левочкина это обрадовало, а вот олигархов злило. Ибо вопросы не решались, а с новым гарантом получалось «решать» даже сложнее, чем с Ющенко. Потому как странно стал себя вести, и вообще стал какой-то неуловимый...
После последних кадровых решений  президента у кое-кого к нему появилось много вопросов. В частности, у тех, чье влияние на процессы «покращення життя вже сьогодні» несоизмеримо уменьшилось. На сегодняшний день к Януковичу имеют вопросы и Иванющенко,  и Фирташ, и Ахметов, и Колесников, ибо не очень довольны усилением позиций Хорошковского, «непонятками» с Клюевым, которого по-своему давно не любят, при этом понимая, что уход Клюева в СНБО - скорее инициатива Клюева, нежели немилость к нему Януковича. Олигархи понимают, что Хорошковский должен будет сотворить так называемое «экономическое чудо», и идет на роль «молодого реформатора», осознавая при этом, что «совершать чудо» вчерашний глава СБУ будет за счет их накопленных трудовым олигархическим потом денежек. То есть, потихоньку «отщипывать» от прикормленных на народном добре олигархических тел, и подкидывать народу в качестве пенсионных и иных подачек.  Ибо скоро выборы, а денег, как говорит Николай Янович Азаров, в стране нету...
А теперь Виктор Федорович будет иметь прекрасную возможность быть одновременно и везде, и нигде. Чувствуется рука то ли Левочкина, то ли российского «гения политтехнологий» Шувалова, то ли сына Александра, то ли еще кого-то, имеющего Опыт. Хорошковский, конечно, в своем СБУ тоже поди набрался всяких хитрых штучек, а может, и сам вечный кардинал Медведчук нашептал... Виктор Федорович тоже, кстати, мужик с опытом, мог бы и сам догадаться. Проснулся, может, ранним межигорским утром, глянул в окошко, вспомнил кислые олигархические морды, вечно просящие чего-то, и воскликнул в сердцах по - азаровски что -то насчет
«дапашливы», и махнул рукой. Не поехал на работу, поворочался с мыслью,что надо бы прямо дома офис сделать, и повернулся на другой бок сны про автобазу досматривать... Скорее всего, кому-то очень надо, чтобы Янукович именно так и думал. И чтобы считал себя самым умным в этой стране, оглядывающим по утрам свои угодья и понимающим, как же здорово «упала масть». Людям, в молодости лишенным всего и прошедшим сложные и так сказать, неоднозначные жизненные университеты, очень хочется так думать - особенно если у них есть, как им кажется, Все... Еще накануне президентских выборов многие «регионалы» в кулуарах делились скептически, что Федорычу в этой жизни ничего не надо, кроме Межигорья и ощущения, что жизнь уже удалась...
Сегодня Янукович, по-сути самоустраняется от контроля над ситуацией, как в стране, так и в ближайшем окружении. Он сделал за последнее время много ошибок, однако хочет от них скрыться в своем бункере. Его явно «ведут» к ситуации, которая может случиться уже в недалеком будущем.  Глава государства, не выезжающий на работу в свою же администрацию и добровольно (или принудительно) заточивший себя в загородной резиденции,теряет естественный контроль над процессами, в этой самой администрации происходящие.
Официальный офис администрации Януковича, конечно же, будет работать. И там будут решаться вопросы. Скорее всего, главой администрации президента. Который будет их решать в угоду тем, с кем работает. И конечно же, с самим президентом вопросы тоже будут обсуждаться. В его альтернативной резиденции. И только через главу администрации Януковича.Теперь простому олигарху попасть к гаранту Конституции будет несоизмеримо сложнее. Еще сложнее будет «решать вопросы». Если не решить их предварительно с господином Левочкиным, который, в общем-то, не очень любит местами олигархов. Может полюбить, но избирательно. Не всех...
Очень тонкая игра ведется сегодня вокруг Виктора Януковича. И его Семьи. Хотя им кажется, что игру ведут они. Они могут однажды сильно удивиться, проснувшись в Межигорье и, включив телевизор, услышать новости из администрации президента в стране о введении какого-нибудь чрезвычайного положения. Такое иногда бывает...
И кому-то очень надо, чтобы доступ «к телу» главного «горца» страны был максимально контролируемым, а сам «горец» ни в чем не нуждался в своем Межигорье. Потом может прийти момент, что от его имени можно будет и
заявления делать,  да так, что гаранта и показывать не надо. Лишь бы бумаги подписывал. А вопросы с олигархами есть кому решать. Потому что сними давно уже пора что-то решать...

Автор: Сергей Кузин, для "Хвилі" 

Прокурор співає "Мурку".
Ось живеш собі, чогось прагнеш, чимось цікавишся, комусь віриш, чиєюсь дружбою дорожиш. Дратуєшся від того, що дороги у ямах, що сміття по вуха, що лайка стала звичайною вуличною мовою. (привито нам кацапами) Рахуєш гроші, бо все стрімко подорожчало щонайменше відсотків на сто двадцять. Дітям без кінця повторюєш – вчися, рівняйся на кращих, шукай свій талант, будь людиною!

Обурюєшся, що тобі кажуть неправду з екрана телевізора, при цьому клянучись, що працюють не покладаючи рук лише в інтересах народу та України. Але вагаєшся у своїх висновках, бо справжніх державних політиків за часи своєї незалежності Україна ще не мала. Хто був іншим й мислив як державотворець – загинув в аваріях. А усі інші використали владу, щоб зміцнити статки своїх родин-кланів, щоб закріпитися у списку багачів, щоб вирвати собі шматок колись «всенародного» багатства, а країну так і залишили на узбіччі прогресу.

Та людина так влаштована, що сподівається на краще до останнього. Розум уперто відмовляється все замальовувати чорним і шукає зерна оптимізму навіть у білбордах, на яких янус вітає українців не лише з Різдвом та Новим роком, а й з 20-ю річницею Незалежності.
!
Але ж усьому є межа! І вона вже нахабно перейдена!

Україну мають! І мають у найбрутальніший спосіб! І цим пишаються! І вважають, що саме їхні непересічні таланти (бути професором без навіть базових знань, керувати економікою без жодних уявлень про механізми функціонування світової економіки; керувати країною без жодної поваги до неї, без жодних знань про її культуру, історію й традиції) і дають їм право відчувати себе зараз настільки безкарними й могутніми, що усілякі ігри у пристойність уже просто зайві.

«Україну мають таланти» – сказали усім нам!   http://www.youtube.com/watch?v=vChLOkK8WkI&feature=endscreen&NR=1
І ці «таланти» зібралися разом у «честь имеющего» Яна Табачника,  щоб під звучання «Мурки» у виконанні заступника генпрокурора позбавити нас усіляких ілюзій. Вся верхівка влади, яка сьогодні править банкет на тілі замордованої ними ж України, аплодувала і підспівувала заступнику ген. прокурора. Хто бачив це на ІНТЕРІ, - вся верхівка ригианалів: керівники телеканалів, депутати, міністри, віце-прим'єри і т.п.,   сиділи розвалившись  у кріслах, либилися, аплодували і співали блатняк, немов жирні, відгодовані та всім задоволені коти. Маліна гуляє, тільки вже не треба ховатися по блат-хатах, озиратися і боятися ментів.
 У Табачника ІІ зібралася вся антинаціональна еліта України. Доказом цього було те, що коли аккордіоніст пом"янув кілька десятків померлих митців, серед них не було жодного ментального українця! Це кращий доказ того, що людина яка виросла на нашій землі відверто ігнорує та зневажає все українське. Це прямий наслідок того, що постгеноцидна Україна ніяк не вирішила проблему п"ятої колони, на відміну від країн Балтії, Закавказзя чи середньої Азії.
Цікаво було спостерігати за цим "бомондом". Сказати, що то був ярмарок марнославства -- нічого не сказати. Такої удаваної культури, нещирості, підлабузництва "придворному шуту" треба ще пошукати у світовій сатирічній літературі.
Про те, що це вельми об"єктивне враження свідчить репліка заступника генпрокурора Ріната Кузьміна: "Вранці мені наказали виступити тут, ввечері я виступив". Цікаво -- хто ж все-таки наказав? Наврядчи це був Пшонка...

Сидемо по хатах, обурюємося, жахаємося і ждемо , що хтось прийде і врятує нашу Україну від такої чуми, яка вже рік їсть її по живому , НІ !!! НІХТО НЕ ПРИЙДЕ !!! КРАЇНУ ТРЕБА РЯТУВАТИ ВЖЕ ЗАРАЗ  І КОЖНИЙ ПОВИНЕН ЦЕ ЗРОБИТИ !!! Кожен повинен зробити свій вклад у порятунок країни, завтра буде пізно. А поки ...гуляє жидо-москальсько-комуняцька наволоч!