хочу сюда!
 

Sweetlana

44 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «президент»

Цікаві моменти, всі ідуть в президенти!

Як би його від життя не відстати,
Вже є у блогах - КАНДИДАТИ.
Хочеться у всіх запититати -
" А чи мають шанси Sурікати?"lol
Звірушка - творіння природи,
Лежебока, та любить пригоди.podmig
В їжі перебірлиіий - гурман,
Кава, коньяк, табак - наркоман.tost smoke cup_full
Багато можна іще написати,
Та можете в Ютубі позаглядати.

Отже - родився на цьому сайті
2017 26 в Березні (Марті)
Хоча (смайл - чеше макушку)
Жив тут раніше, під іншим ніком, мав на авці іншу звірушку.devil
Не переживайте, я себе знаю -
Чесно - клонів не маю.
В минулому мав "ордени і медалі"
А в цім житті поки що нє далі.
Ну хай в цім стішку промайне ще і шутка-
Важаю що Я - вумний як вутка.umnik

Освіта - ЖИТТЯ - розум маю безмежний.
Тому більше мовчу, - обережний.


Від скромності звісно. мені не померти.
Кусаюсь, можу і носа втерти.draznilka
Так, я добродушний, не скандаліст.
Хоча в декого забанений, та я - пофігіст.sila

Живу, типу, в Мексиці місто Саламанка.
Та ви ж розумієте, ця прописка - обманка.
Щоб на очі не вдягати всім шори - 
Гроші всі вкладено в офшори.fingal money

Добре, не стану в Вас час відбирати.
Бо вже горять дупи, нервують кандидати.
Ось так за хвилини мій постик всім уже звичний.
Та я до усього ще й - аполітичний.
Тому не дивуйтесь на мій (ИМХО) хід -
Я НА ПРЕЗИДЕНТА БЕРУ САМОВІДВІД!!!draznilka

Зеленский объявил о выдвижении в президенты ....))

Зеленский объявил о выдвижении своей кандидатуры на выборах президента Украины - https://interfax.com.ua/news/political/556595.html?utm_source=yxnews&utm_medium=desktop

Шоумен и артист Владимир Зеленский огласил, что выдвигает свою кандидатуру на выборах президента Украины 31 марта 2019 года.

Соответствующее заявление В.Зеленского прозвучало в рамках его обращения на телеканале "1+1", которое было показано перед новогодним обращением президента Украины Петра Порошенко. Поздравление главы государства было показано в эфире телеканала уже после наступления нового года.

"Сейчас в Украине такая ситуация, когда у каждого украинца есть три пути: первый – жить как живешь, плыть по течению и это нормально, это выбор каждого; второй путь – собрать свои вещи и поехать в другую страну, зарабатывать там деньги и присылать их своим родным и близким, и это тоже нормально; но есть еще и третий путь – попробовать самому что-то изменить в Украине. И я для себя выбрал именно его", - сказал В.Зеленский в обращении к украинцам в перерыве шоу "Новогодний Вечерний квартал 2018" перед наступлением нового года.

"Меня давно все спрашивают: идешь – не идешь? Знаете, в отличие от наших "великих" политиков я не хотел вам напрасно обещать, и сейчас, за несколько минут до нового года я вам кое-что пообещаю, и сразу выполню. Дорогие украинцы, я обещаю вам пойти в президенты Украины, и сразу выполняю – я иду в президенты Украины. Давайте сделаем это вместе. С Новым годом, с новым "Слугой народа", - заявил В. Зеленский.



------------------------------------------------------------
smeh lol rofl 

======================
почитате комментарии по верхней ссылке


------------------------

"Зрада"!!! Або піар президента Порошенка.

Я рідко висловлюю свої думки, щодо політики, але здається, що вголові накипіла критична маса і думки просяться на зовні.
    Мене вже дістали "зрадоіфли". Вони усюди, і вже нудить від них, майже фізично, по-справжньому. 
    З кожного девайсу, з кожної праски чуєш, одне й те саме,  що "все пропало!" Навкруги бринять дзвінкі фальсцети зрадофілів: - "зрада!!!", "стало гірше, чим при Янику!!!", " нічого не міяняється!!!", "гроші на крові!!!", "шоколадний пєця!!!", "корупція!!!". 
    Але найбільше мене вибішує, коли вони нарешті бачать якісь значні досягнення Порошенка і його команди, іноді настільки значні, що обійти увагою їх не можливо, а обгидити сам факт цієї події, якось не зручно, бо ці досягнення значущі для України і становлення нашої державності. Тоді зрадофіли вмикають шарманку, про те, що, мовляв "зрада!!!" І це, все знову ж таки, лише піар Порошенка!!! Все зробилося якось саме собою, а Порох лише присвоює собі усі лаври! 
    Ці тези на сто відсотків повторюють риторику кремлівських ЗМІ і ботів. Наші зрадофіли і кремлівські боти розміщують одні й ті самі карикатури і меми про Порошенка.
    Панове, я також бачу багато недоліків в роботі наших можновладців, але розумію, що не може бути все і одразу класно! Але я бачу, що Порошенко єдиний проукраїнський президент за всі часи відновленої незалежности. Не буду перераховувати його досягнення, всі хто не сліпий і не дурний їх знає. 
І хоча мене й вибішує "зрадофільство", але я згоден із цими "альтернативнообдарованими"  в єдиному, що ці досягнення це піар Порошенка! Так, це піар! І нехай і надалі всі президенти України піаряться тим, що роблять, а не тим про що балакають! Слава Україні! Все буде Україна :)!




Чи є альтернатива Юлії Тимошенко?


Наприкінці вересня стало відомо, що Польща увійшла до списку 25 країн із найбільш розвиненими економіками у світі. У жовтні з'ясувалося, що у Європі Україна є найбіднішою країною. Тиждень тому Уряд на екстреному засіданні дозволив знову збільшити ціну на газ для населення, бо докерувався до загрози дефолту. Зрозуміло, що це політичне рішення направду приймав не прем'єр, а президент.
     Станом на початок дев'яностих за потенціалом розвитку Україну вважали 20 економікою на планеті. Однак з того часу наша країна за всіма соціально-економічними показниками фактично неперервно перебуває у стані "вільного падіння". Короткі періоди стабілізації лише підтверджують той факт, що за бодай мінімального підвищення якості управління країною деградацію можливо зупиняти.
     Система управління являє собою першопричину соціально-економічної стагнації України. Війна, розв'язана Росією, то вже другий чинник, який, проте, діє більше чотирьох років – довше, ніж для Радянського Союзу тривала "Велика Вітчизняна".
     Нинішня війна Росії проти України величезною мірою стала можливою внаслідок архаїчної, корумпованої, заангажованої системи державного управління в нашій державі.
     Після розпаду Радянського Союзу, в 1991 році, у 15 державах, які утворилися на його теренах виникло три типи політичних режимів:
1) диктатури – у чотирьох країнах Середньої Азії, Казахстані та Азербайджані;
2) різного ступеня відносні демократії – Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна, Росія;
3) цілком європейські демократії – Латвія, Литва, Естонія. Найнестабільнішою виявилася друга група. Дуже швидко Росія почала трансформуватися у диктатуру. Завдяки чисельній та розгалуженій структурі КДБ, величезному впливу в телевізійному просторі країн-сусідів, монопольному становищу на ринку енергоносіїв та іншим чинникам, Росія нав'язала самодержавні режими російського зразка з різними рівнями жорсткості у Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдові і в Україні. Спорідненість авторитарних управлінських систем з Російською, створювала передумови для подальшого збирання земель для нової імперії. Перша російська імперія була проголошена під назвою Росія, ще Петром І у 1721 році. Процес збирання земель вже був почався зі створення союзної держави Росії і Білорусі у 1997 році. У 2005 на черзі мала стати Україна. Тоді б вже усі інші пострадянські країни нікуди б від "зубастого старшого брата" не поділися, за винятком країн Балтії, які встигли вступити до НАТО та ЄС.

Корупційно-тіньова, кланово-олігархічна модель української економіки, започаткована у середині дев'яностих, цілком органічно доповнювала авторитарну модель державного управління, створюючи майже ідеальні умови для корупційної "прихватизації" національного багатства. Про розвиток і соціальний прогрес просто не могло йтися, бо олігархії була потрібна дешева і невибаглива робоча сила, дешеві енергоносії, дешеві надра, дешева земля тощо. Надлишок робочої сили, що виникав внаслідок згортання виробництв через утилізацію промислових потужностей, скорочення робочих місць у науковій, культурній та інших сферах з успіхом абсорбували європейський та російський ринки праці, а також українська тіньова економіка.
     За рівнем підпорядкованості Росії, станом на 2004 рік, Україна майже була готова перетворитися на другу Білорусь. Залишалося тільки віддати посаду президента України підгодованому Віктору Януковичу, а виборці в рахунок не бралися.  Однак сценаристи-авантюристи цього стратегічного задуму не врахували, що за роки незалежності, нехай відносної, але все-таки свободи слова і підприємництва, відкритості західному суспільству, в Україні виник середній клас. Фальшування виборів донецьким кланом спровокувало Помаранчеву революцію і задум швидкого поглинання України провалився, але чекісти не здалися. 
      Пізніше, у 2010 році, недоімперія, все-таки, просунула Януковича у президентське крісло. І знову, ставленик Кремля у 2013 році спровокував другу революцію.  Утримати казнокрада у кріслі президента застосуванням зброї Кремлю не вдалося.  Перемога Майдану коштувала українському народу сотень загиблих героїв.
     Після цих подій Москва використала іншу технологію -- "Якщо не можеш перемогти революцію, то її треба очолити". Кандидата на заміну Януковича (теж казнокрада) російські спецслужби підготували ще на початку революції - власника корпорації "Рошен", який і очолив революцію.

Повернімося на 13 років назад. Сподівання після безпрецедентно мирної української Помаранчевої революції, яка здивувала і сколихнула світ, викликавши величезний інтерес та повагу до України (так само і у 2014), виявилися марними. Клани, які зберегли інструменти утилізації національного багатства, включно з чиновницьким апаратом, телеканалами та правоохоронними органами, переживши шок від перших антиолігархічних кроків прем'єра Юлії Тимошенко, вже у вересні 2005 домоглися її усунення та згортання її починань, спрямованих на системний розвиток економіки та відновлення соціальної справедливості.
     У 2007 році Юлія Тимошенко повернулася на посаду голови уряду внаслідок переконливої перемоги на позачергових парламентських виборах, очолюваної нею партії "Батьківщина". Попри нав'язаний прем'єру коаліційний склад Кабінету Міністрів, вона зуміла провести Україну через глобальну світову фінансову кризу, що вибухнула у жовтні 2008 року. Леді Ю  навіть вдалося знову відновити економічне зростання. Проте у 2010 році відбулося ще одне фальшування виборів президента (відомо з "Амбарної книги"), фатальне для України.  До влади прийшов Віктор Янукович. Це стало можливим внаслідок тотального підкупу, консолідації ресурсів і зусиль олігархів та бюрократії, спрямованих на те, щоб не допустити перемоги леді Ю. В результаті Україна, у сутінках авторитаризму кланово-олігархічної системи, рушила до свого другого Майдану 2014-2015 років.

У першій половині п'ятнадцятого року владу перебрала нова команда на чолі з Петром Порошенком та Арсенієм Яценюком. Післяреволюційна історія повторилася майже покроково, як після першого Майдану. Утилізатори країни, навіть в умовах війни зберегли своє становище та апетити. Для широких верств громадян головною відмінністю періоду правління Кучми – Януковича від нинішнього є те, що у першому випадку зажерливість кланів поширювалася переважно на сировинні ресурси та корупційну експлуатацію експортно-імпортних потужностей України, то сьогодні, коли фінансові потоки зміліли, ненажерливі олігархи, на чолі із найбагатшими з них, як злодії залізли вже в кишені громадян і крадуть гроші. Перед усім, активи домогосподарств привласнюються панівною клікою через корупційні тарифи на газ, електроенергію, паливо, комунальні послуги, транспорт, завищення монополістами цін на харчі, ліки, інші товари першої необхідності, а у непрямий спосіб – через мита, акцизи, крадіжки на будівництві доріг та інших об'єктів інфраструктури тощо.
     Щоб замаскувати цю "крадіжку наперсточників", згадана кліка використовує значущі для українського електорату чинники, які актуалізовано війною та окупацією наших суверенних територій агресором. Все, що пов'язано з Росією сприймається пасіонарною частиною суспільства вороже. Відтак влада активно і демонстративно повторює мантру, що вона на боці патріотів. Офіційне запровадження військового вітання "Слава Україні! – Героям слава!", яке з початку війни застосовувалося у добровольчих батальйонах, але тільки зараз, перед виборами, стало статутним для Української армії. Аналогічні висновки можна зробити і стосовно раптової активізації інтересу "гаранта" і його фракції у парламенті до питання регулювання мовних відносин. Зрозуміло, що такі дії пов'язані з виборами -- це відповідає обраній політтехнологічній тактиці влади перед виборами.
     Щодо Помісної Православної Церкви в Україні, то слід пам'ятати, що цей процес почав Філарет ще у 1992 році.  Це наполеглива робота українських ієрархів та вірян Київського Патріархату на чолі з патріархом Філаретом. Влада долучилася до цих процесів вже тоді, коли стало очевидним – Київський Патріархат є найвпливовішою конфесією у суспільній свідомості українців.
Мета такої патріотично-гуманітарної активізації владних кланів очевидна – зберегти і надалі свої інструменти утилізації національного багатства.
    
Ще від часів Помаранчевої революції в експертному середовищі, а останні 4 роки і в ширших громадських колах поширюється ідея перезавантаження суспільно-державних стосунків на засадах нової Конституції. Головним чином мається на увазі кардинальна перебудова всієї системи управління країною – відмова від архаїчної радянської за своєю сутністю структури влади, яку спроектовано під застарілі, давно непритаманні владі розвинених країн, функції.
     Наявна система державного управління, що досі залишається вельми подібною до російської, яка найкращим чином придатна для повторної колонізації України. Недарма в Криму і на Донбасі більшість державних службовців, а також працівників державних установ стали на бік сепаратистів. Розрахунок Московії полягав у тому, що варто лише почати бойові дії як, місцева бюрократія, силовики і споріднений з ними бізнес перейдуть на його бік від Харкова до Одеси. Цього вдалося уникнути завдяки потужності саме суспільних інституцій, перед усім волонтерському і добровольчому руху. Держава як сукупність інститутів, навесні чотирнадцятого року залишалася у центрі і у тих районах, здебільшого недієздатною. (Про бойові підрозділи армії мова окрема.)
Та сама державна структура зберігається і відтворюється сьогодні. Чому? Бо вона, повторимося, є ідеально зручною для утилізації національного надбання, привласнення майна та інших активів громадян.  Кричущу неефективність інститутів, що спричиняє катастрофічне соціально-економічне відставання України, правлячи клани намагаються зберегти і на майбутнє. Відтак, стратегічною суспільною метою на виборах президента наступного року є привести до влади лідера і політичну силу, які демонструють найбільшу здатність до інноваційних підходів у реформуванні держави. Серед реальних претендентів на посаду президента до них належить лише Юлія Тимошенко. Вона публічно на багатолюдних заходах у Києві та інших містах країни презентувала власну стратегію "Новий курс України", де виклала весь комплекс завдань, що стоять перед суспільством з точки зору його швидкої цивілізаційної модернізації. Цінність "Нового курсу" полягає у тому, що він формує довкола себе професійне і зацікавлене середовище активних людей, які водночас стають його співавторами.

Чинний президент продовжує рух розбитим шляхом попередніх президентів. Все, про що сьогодні звітує влада, слід позначити одним терміном "консервація руйнації". "Ми зберегли, не допустили, запобігли..." -- жодного дієслова, яким позначається розвиток. За то в Україні є стрімка соціальна стагнація. Через відсутність позитивних результатів правління, Порошенко вимушено наголошує на символах – мова, армія, церква. Однак цей прийом вже не спрацьовує, що видно з підсумків численних соціологічних досліджень.  Іншими словами - забагато брехні і нікого покращення.

Програми і наміри інших реальних претендентів у президенти аналізувати немає сенсу, бо вони, (з тих що вже задекларовані) стратегічно і концептуально не відповідають сучасним вимогам до усього комплексу державної політики. У національно-демократичному ліберальному сегменті кандидатів хтось відверто буде повторювати тези Юлії Тимошенко, а хтось багатозначно мовчатиме до самих виборів.
     Незалежно від того висунуть проросійські сили єдиного кандидата чи ні, їхня риторика зрозуміла – капітуляція перед агресором, відмова від інтеграції з цивілізованим світом, спільний соціо-культурний та економічний простір з Росією. Іншими словами - в ярмо до Росії.
     З якого боку не поглянь, а леді Ю залишається єдиним вагомим кандидатом на посаду президента, здатним до стратегічних, проривних суспільних інновацій.  Однак наразі реальність така, що олігархія буде висувати десятки своїх підставних кандидатів, щоб максимально ускладнити виборчий процес і мати можливість фальшувати вибори.

З ідеями і з програмою леді Ю можна сперечатися чи їх заперечувати, але альтернативою до них є не реформування країни, а збереження утилізаційної, корупційної моделі державного управління, консервація на довгі роки стану окупації українських територій і продовження злиднів.
І треба пам'ятати, що леді Ю єдиний кандидат, яка зможе реально розірвати російський зашморг на шиї України.
Політичний експерт Костянтин Матвієнко.

С Днём Рождения!

Сегодня День Рождения у Президента Украины. Петру Алексеевичу Порошенко исполнилось 53 года.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
"26 сентября президенту Украины Петру Порошенко исполнилось 53 года. Он - самый молодой глава в истории нашего государства.

За свою жизнь украинский лидер успел уже очень многое: построить огромный бизнес, создать большую и крепкую семью, а также достиг небывалых высот в политике.

"Как правило, на свой день рождения стараюсь сбежать куда-нибудь, уехать с семьей. Мои друзья и знакомые знают, что меня в этот день дома нет. Но по возвращении в Киев с удовольствием приму поздравления от всех, кто захочет это сделать", - рассказывал однажды в интервью Петр Порошенко.

Впрочем, свой 53-й день рождения президент Украины точно встретит на работе: сейчас он находится в Нью-Йорке, где принимает участие в 73-й Генеральной Ассамблее ООН. Кстати, первыми с днем рождения гаранта поздравила украинская община Америки."(с)

https://www.obozrevatel.com/show/people/den-rozhdeniya-poroshenko-kak-menyalas-vneshnost-prezidenta-ukrainyi.htm

Боріску на царство??

А от мені цікава думка щодо президента Вакарчука. umnik
Щось останнім часом мусують його кандидатуру.
З огляду на те, що це нове обличчя, може й вірно. Взагалі я нічого проти Вакарчука як людини не маю, він наче розумний, порядний, розсудливий. Але ж чи зможе він бути повноцінним президентом? Чи буде у нього команда, яка зможе по-людські керувати країною? Як він буде вести державну політику? Яка Ваша думка?

Про всих старих навіть говорити не хочеться, ба більше - тошнять вони всі, забрехи.


30%, 11 голосов

38%, 14 голосов

14%, 5 голосов

19%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Первые политические итоги глобального года президентских выборов

2018-й год несомненно войдет в историю как глобальный год президентских выборов, когда граждане полутора десятка государств должны будут определить на избирательных участках не только свое будущее, но и судьбы регионов и мира в целом.

 

При всем многообразии участников президентских гонок мы решили выявить их общие закономерности и тенденции, которые, в свою очередь, позволят проанализировать последствия этих выборов. Группирование стран по типу происходящих в них политических процессов облегчает задачу определения сходств, различий и значимости электоральных процессов 2018 года.

 

1. Страны с авторитарными или близкими к ним, «стагнирующими» политическими процессами, при которых на фоне длительной несменяемости власти происходит ущемление демократии, сдерживание оппозиционных сил, ограничение плюрализма общественных взглядов. Как правило, такие страны имеют однобокую, ресурсозависимую или основанную на внешнем финансировании экономику с ограниченной конкуренцией и низким по сравнению с мировым темпом роста. Реальная политическая борьба в них происходит лишь внутри элит, а на всеобщее голосование выставляются заведомо проигрышные кандидаты, не представляющие «угрозы» основному и единственному претенденту. Выборный процесс превращается в его имитацию, технически необходимую исключительно для лигитимизации будущего президента.

 

Самым ярким примером таких стран является Россия, где переизбранию действующего президента В. Путина 18 марта 2018 на очередной срок не сможет помешать даже отсутствие положительных результатов исполнения предыдущей предвыборной программы и четко обозначенных ориентиров на следующий шестилетний период.

 

В некотором смысле похожую политическую ситуацию имеет Азербайджан. Будучи ранее трижды избранным на высочайший государственный пост, действующий президент снова выдвинут в качестве кандидата от правящей партии на последующее семилетнее президентство. При этом, выборы президента были в срочном порядке перенесены на полгода ранее и назначены на 11 апреля текущего года. Оппозиционные силы отказались от участия в выборах и предупредили о непризнании их результатов. Выборы в Азербайджане, как впрочем и в России, пройдут без наблюдателей от Европарламента.

 

Армения провела 2 марта выборы президента впервые не в ходе всеобщих выборов, а в парламенте, избрав А. Саркисяна на должность главы государства с весьма ограниченными полномочиями в связи с переходом к парламентской республиканской модели. И хотя формальные конституционные реформы происходят, фактически в стране отсутствуют оппозиционные силы для политического давления на власть.

 

В данной политической группе стран также находится Куба. Единственная представленная на выборах правящая коммунистическая партия, безальтернативность голосования, жесткие ограничения на кандидатуры будущих депутатов – вот основные черты парламентских выборов, которые прошли здесь 11 марта, и по итогам которых будет назначен новый председатель госсовета страны. Вероятнее всего, им станет заместитель и преемник действующего главы Диас-Канель. При этом следует отметить, что в связи с окончанием эпохи правления династии Кастро Куба имеет все шансы на эволюцию политических процессов.

 

2. Страны с развитой или зарождающейся демократией, с устойчивой или уверенно формирующейся политической системой, со строго соответствующими конституции и развивающимися «эволюционным» путем политическими процессами, без резких внутренних потрясений и внешних выплесков. Оптимальность выбранного ими политического курса подтверждается достаточно высоким уровнем развития экономики или значительными темпами ее роста.

 

К этой немногочисленной группе стран принадлежит, в частности, Финляндия – экономически развитая страна ЕС, где в первом раунде президентских выборов в конце января 2018 года Саули Ниинистё, набрав рекордные 62,7% голосов, был переизбран на второй шестилетний срок. Высокая поддержка избирателей обусловлена, отчасти, его прагматизмом и политической лояльностью и к России, и к Евросоюзу, и к США.

 

По определенным признакам к данной группе можно отнести Грузию – страну с бурно развивающимися демократическими процессами, активной внутриполитической борьбой против усилий олигархата, направленных на раскол оппозиции, где успешно реализовано множество реформ, в том числе и политических. Осенью 2018 года здесь состоятся последние прямые выборы президента перед переходом к парламентской форме государственного правления.

 

3. Страны, которые независимо от уровня экономического развития имеют сильные или успешно зарождающиеся электоральные демократические рычаги, благодаря которым результаты выборов мало предсказуемы, и вероятность «революционного» характера последующего протекания политических процессов с их существенным внешним влиянием весьма велика. Зачастую в этих странах широко применяются манипуляции общественным мнением, в том числе, и со стороны иностранных держав, чтобы поддержать лояльных кандидатов и дискредитировать оппонентов. Эта группа – наиболее многочисленна, ее участники принадлежат различным региональным объединениям, где они формируют особые политические тенденции. Так, в странах Европейского союза усиливаются популистские и евроскептические, а в латиноамериканском регионе – антиамериканские настроения.

 

Парламентские выборы, прошедшие 4 марта в Италии, стране с третьей по величине экономикой Евросоюза, привели две антисистемные силы (правую и популистскую) к победе над традиционными партиями и политическим порядком, преобладавшим после окончания Второй мировой войны. Их общий знаменатель – евроскептицизм – ставит под угрозу будущее европейского строительства в одной из стран-основателей. Переговоры по формированию правительства обещают быть длинными и трудными, а до тех пор Европа ожидает результата, который может быть ключом к нестабильности в ЕС.

 

Чехия 27 января избрала популиста Милоша Земана, выступающего против иммиграции беженцев и проявляющему интерес к сотрудничеству с Россией и к китайским инвестициям.

 

Латинская Америка в 2018 году погружается в большой избирательный цикл: Коста-Рика, Парагвай, Колумбия, Мексика, Бразилия, Венесуэла (которые вместе генерируют 70% ВВП региона) проведут президентские выборы. Учитывая вес этих стран, без преувеличения можно сказать, что 2018 год станет решающим для возможного изменения политического признака региона. В этой связи многочисленные региональные и национальные опросы показывают растущую приверженность латиноамериканских избирателей демократической и партийной системе, неудовлетворенность их экономическим и социальным положением и все большее недовольство политикой США.

 

И даже западноафриканская Сьерра-Леоне, исполненная собственных политических и экономических проблем, далекая от глобальных геополитических интересов и кибератак, в составе своих 3,2 млн избирателей идет на исторические президентские выборы-2018. Эта маленькая нация хочет продемонстрировать международному сообществу, что она может жить демократическими процессами и передавать власть мирным путем.

 

Автор: Команда Intelligent Solution Group