хочу сюди!
 

Людмила

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-57 років

Замітки з міткою «скіфи»

Наше скіфське золото

Після повернення з Нідерландів скіфське золото покажуть у Києві
15 грудня, 2016



Виставка скіфського золота після повернення з Амстердама експонуватиметься в Національному музеї історії України

Про це повідомила на брифінгу генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська, повідомляє "Укрінформ".

"Приблизно через рік, як сказав міністр юстиції, решта експонатів з виставки мають бути в Україні, і буде абсолютно справедливо, якщо наші співвітчизники і закордонні туристи зможуть побачити її в музеї історії України, ту ж саму виставку, яка була в Амстердамі. Тому є ідея повністю і цілісно представити її в нашому музеї", - сказала Сосновська.

Вона додала, що ця виставка також включатиме 21 експонат, які два роки тому повернулися до Києва.

За словами директора музею, після повернення артефакти будуть оглянуті і за потреби реставровані досвідченими реставраторами.

Читайте також: Скіфське золото повернеться в Україну. Чому це важливо

Вона нагадала, що в Амстердамі залишається понад 500 артефактів, і висловила сподівання, що після апеляції Росії суд прийме рішення на користь України.

Сосновська уточнила, що місцем зберігання всіх артефактів визначено Національний музей історії України, де виставка буде «не один місяць, навіть не один рік для того, щоб якомога більша кількість людей змогла її побачити».

Вона також припустила, що через кілька років експонування цієї виставки може відбутися за кордоном.

    Нагадаємо, що конфлікт виник через анексію Криму Росією, саме в цей період експонати перебували на виставці в Амстердамі. Після завершення виставки нідерландська сторона, незважаючи на надані гарантії, не повернула кримські експонати в Національний музей історії України, який був визначений їхнім зберігачем відповідним рішенням Міністерства культури.
    Причиною відмови було визначено "можливі претензії з боку кримських музеїв". Контракт на тимчасове зберігання колекції Музей Аллард Пірсон завершився 13 червня 2014 року. Згідно із законом ці культурні цінності вважалися незаконно вивезеними з України і підлягали поверненню.
    Окружний суд Амстердама 14 грудня виніс рішення, згідно з яким колекцію експонатів з кримських музеїв повернуть Україні

http://espreso.tv/news/2016/12/15/pislya_povernennya_z_niderlandiv_skifske_zoloto_pokazhut_u_kyyevi



 Що таке "скіфське золото" та чому сьогоднішнє рішення Амстердамського суду є важливим

Роки боротьби за скіфське золото між Україною та кримськими музейниками, здається, нарешті завершаться. Сьогодні суд Амстердама відмовив кримським музеям у поверненні коштовностей на окупований півострів. Суд постановив, що Крим не є суверенною країною і тому не може претендувати на скарби як культурну спадщину.

Еспресо.TV коротко нагадує історію, яка триває вже три роки.

Анексовані коштовності

У ХІХ ст. у Криму, поблизу Керчі були вперше виявлені коштовності, визначені археологами як унікальні історичні знахідки. Ці ювелірні прикраси, скульптури датуються IV ст. до н.е. – V ст. н.е. Сьогодні їхня страхова вартість складає майже 700 тис. євро.

Поблизу села Піщане (Бахчисарайський район) були знайдені коштовності пізньоскіфської культури. Зараз вони формують музейну колекцію Бахчисарайського історико-культурного заповідника, що складає 1400 предметів, страхова вартість яких дорівнює 400 тис. євро.

150 експонатів страховою вартістю у 172 тис. євро – це археологічні артефакти пізньої Античності та раннього Середньовіччя. До окупації Криму вони зберігалися у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі.

Предмети, які представляють давньогрецький посуд, фрагменти античної архітектури, що були знайдені у стародавньому місті Херсонес, оцінюються у суму 170 тис євро.

Ці 565 експонатів (2111 музейних предметів) загальною страховою вартістю 1,4 млн євро вже три роки залишаються в Амстердамі.

Частина експонатів, що також відносяться до скіфського золота, належать Національному музею історії та зберігаються у Музеї історичних коштовностей на території Києво-Печерської лаври.

Серед 19 експонатів, страхова вартість яких складає 11,4 млн євро, зокрема скіфський шолом та меч, прикраси одягу, предмети побуту тощо. 31 серпня 2014 року усі ці коштовності були повернуті в Україну.



Чому скіфське золото опинилось у Нідерландах

Ще до анексії Криму, у січні 2014 року, Київський музей та 4 музеї Криму: Керченський історико-культурний заповідник, Бахчисарайський історико-культурний заповідник, Центральний музей Тавриди та "Херсонес Таврійський", - надали експонати Музею Алларда Пірсона в Амстердамі для виставки "Крим: золото і секрети Чорного моря".

Виставка у Нідерландах мала тривати до літа 2014 року. Однак через окупацію Криму Росією постало питання, куди повертати кримські коштовності.

Музейники анексованого півострова наполягали, що експонати мають повернути безпосередньо музеям, отже у Крим. Натомість, оскільки предмети виставки є частиною культурної спадщини України, українська сторона наполягала на поверненні їх у Київ.

Судова тяганина

Після закінчення виставки, 31 серпня 2014 року, частина експонатів, яка належить Національному музею історії України була повернута до Києва.

Інші 565 експонатів опечатали та залишили в Нідерландах.

Тепер долю експонатів вирішує суд в Амстердамі. Першими до суду Амстердама звернулись кримські музеї, вимагаючи у Нідерландів повернути колекцію скіфського золота на півострів.

Перше слухання у справі відбулося без участі сторін 21 січня 2015 року, і Нідерланди визнали, що всі експонати виставки є державною власністю України.

У квітні суд дозволив Україні долучитись до процесу в Амстердамі, адже лише Україна є законною учасницею процесу. Остаточне рішення постійно затягувалося, а Росія не припиняла наголошувати на тому, що коштовності мають бути повернуті саме в Крим.

14 грудня суд в Амстердамі таки ухвалив рішення на основі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою витвори мистецтва мають бути повернуті суверенній державі, що надала ці витвори у тимчасову експозицію.

Зберігачем і цієї частини колекції визначено Національний історичний музей України. Він має все необхідне обладнання для того, щоб зберігати експонати.

Коли скіфське золото повернеться в Україну

Утім, судове рішення не означає, що незабаром скарби будуть у Києві. Ще протягом трьох місяців коштовності залишатимуться у Музеї Алларда Пірсона. Саме стільки часу відведено, щоб друга сторона могла подати апеляцію.

У Криму вже заявили, що оскаржуватимуть рішення Амстердама про скіфське золото. І хоч є всі підстави вважати, що зрештою рішення суду буде позитивним для України, це знову затягує повернення коштовностей до Києва.

А за словами міністра юстиції України Павла Петренка, колекцію скіфського золота можна буде побачити в Києві наприкінці наступного року.
http://espreso.tv/article/2016/12/14/quotskifske_zolotoquot

Неевклідові паралелі - два.

Крила, ріг і голова...

             Не менше ніж пегас, популярні у сучасних культурах такі постаті стародавньо-міфічного виродко-звіринця, як одноріг -- теж коник але з гострим довгим шипом на лобі







а також грифон -- потворка із головою і передом, схожим на дикого птаха або дракона, і задом від лева.





              Відмінність від крилатого жеребчика цих двох монстрів полягає в тому, що вони не вважаються чистим плодом еллінського культурного натхнення, бо прихильність до аналогічних істот (хай і не зовсім подібних) спостерігають у культурних традиціях Вавилону, Єгипту, Ассирії і навіть Індії. Більше того, деякі греки вустами пером своїх письменників Арістея, Есхіла і Геродота навіть визнали за грифоном -- та невже!!! -- СКІФСЬКЕ походження shock Ніби саме ці звірі стережуть входи до гірських копалень, де скіфи добувають своє золото (агов, чекайте, так золото же ж грецьке shock ). До речі, про які саме гори у серці Азії йшлося, точно невідомо, тож на роль згаданих гір нині "приміряють" все від Кавказу до Уралу і навіть Алтай shock Є ще Памір і Тібет, але популярність цих гірських систем у геологічній свідомості освічених греків була чомусь вкрай низькою, якщо не нульовою.
              Враховуючи таку видатну роль цих кицько-птахів у скіфському житті, не дивно, що вони неодноразово були зафіксовані скіфами у жовтому металі, що за пропозицією Дмітрія Мєндєлєєва на письмі виглядає як Au. З цих "картин" (як і з центральної нижньої "картини" на знаменитій пекторалі) видно, що історично у скіфських грифонів якось не складалися відносини із козлами, конями та іншими копитними, через що останні завжди бували жорстоко покусаними і пошматованими.







            Однорогів античні автори практично одностайно вважали реальними тваринами, з якими просто рідко кому вдається здибатися. Себто їх ніхто не бачив, але вони є, і реальніші навіть за цвіт папороті!  lol
            Така вперта впевненість стародавнього люду могла мати своїм джерелом якісь відголоски ще раніших усних переказів, що естафетою прийшли від їхніх печерних предків, які могли застати чи навіть полювати на цілком реальних Elasmotherium sibericum. То є підтверджений вид доісторичних носорогів, що жили в Азії і вимерли, як виявилося, досить пізно -- десь після 37000 року до н. е.



              Крім того, джерелом уявлень про однорогів могли бути і цілком реальні генетичні відхилення, одне з яких, зафіксоване недавно, відоме, як одноріг з Тоскани. Ось таке симпатичне оленятко.



               Як би там не було, але й цих двох тварюк грецька культура цілком могла запозичити собі з кам'яних послань давньої Хеттії -- країни, яку варвари-ахейці почали потроху захоплювати ще з кінця 13 ст. до н. е. По-перше, вже у попередньому нарисі можна було бачити разом з грифоном хеттського пегаса, що за сумісництвом був нібито і однорогом із крученим бичачим рогом.



Проте хеттам були чимось дорогі і звичайні, безкрилі однороги, цілий табун яких згодом перескочив у сучасну геральдику. Чи треба писати за ліком 1-ша ліворуч картинка? -- нижче всі три вони несуть у собі зразки, які теоретично могли бути успадковані пізнішими культурами.

  
           Чи не того крилатого лева привели із собою згадані Гомером малоазійські (в)енети та й посадили собі прямо у герб міста Венеції?




              А крилатих ангелів, гадаєте, придумали іудаїзм чи християнство? Іслам чи сам Бог задовго до створення світу? Хто б із смертних не спромігся на такий винахід вивих думки, у нього і для янголів, і для різного роду амурчиків, і для Дедалового Ікара, і богині Ніки -- для всієї відомої крилатої братії був готовий прототип, який на розсуд майбутнім дизайнерам і фантазерам представили на своїх кам'яних "картинах" хетти. Вони на другому місці, після Всевишнього звісно lol



               Все якось збігається до купи. Маю на увазі підпертий ангельськими кулачиськами місячно-солярний знак, що вже траплявся нам на гербі Монголії. Коли почилу у бозі Хеттію добряче забули, саме така конфігурація Сонця і півмісяця стала поширеним символом на прапорах і гербах регіонів і країн, що зазнали... індійського культурного впливу. Хоча відомі трактування цих символів через уявлення про "місячну" і "сонячну" династії арійського народу. З розвитком індуїзму та буддизму з'явилися додаткові значення наведеної символіки.

               А візьмімо просто сонечко! Тут навіть вогне- і сонцепоклонникам хеттам буде, мабуть, відмовлено у першості формування знаку солярного кола у вогняній "гриві". Мабуть все ж у цінності і неперевершеному значенні для власного життя нашого палкого світоча людство переконалося задовго до набуття умінь писати / читати чи щось там вишкрябувати на вапняку. Відзначу просто, що хетти тут не перші,


 
ну, а поки є ще порох у порохівницях, і ягоди в ягодицях запаси водню у нашої зірки, сучасні слов'яни (і не тільки) будуть далеко не останніми, хто попри численні ірраціональні нашарування береже і демонструє на своїх гербах і прапорах, відмічених печаткою Ярила, ясне усвідомлення практичної і непрактичної цінності нашого природного термоядерного реактора. Єдиний містично-релігійний культ, якому можна знайти розуміння і виправдання, навіть не приймаючи його. Єдиний, як я гадаю, адекватний культ, за який людству! ніколи! не! буде! соромно! Більшість інших культів, вигаданих людьми, не варті навіть найменшого протуберанця чи плямки "на поверхні" цієї розжареної газової кулі lol, яка навіть не підозрює, що вона -- НАША! lollol




Лик Сонця на стіні Кам'янець-Подільського замку

Ех-ех... Невідомо їм, звідки...          unsmile





              lol А вас непокоїть психічне здоров'я фантазерів хеттських потвор? От і я скажу те саме, шо вище, тільки стосовно нашої теми. Спитати б, звідки у сучасного просвітленого людства така пристрасть до різних ірраціональних дійств: тут і кельтський (нібито) геловін, тут і слов'янські (нібито) народні гуляння типу свята Маланки, всі ці переодяганки, лякачки до усрачки, весь цей театральний балаган в ім'я святої нечисті? Ортодоксальним християнством, між іншим, все це не сприймається за норму, і було, поки змога, жорстко гнаним, аж поки дехто гнучкомислячий не надумав це все адаптувати і очолити.



       boyanО соллє міо! Аби все було, як слід, до хеттського 8-променевого солярного символу, зара підберемо хеттську рогату потворку... Що ж, може і не точно така, але хай їй буде пробачено, адже тепер ми можемо заразом припустити, що і усмішка Джоконди теж має хеттське походження. Пожартував...


               Або ось ще, екстремальніший варіант.



             Майже впевнений, що у звіринцях давньої Хеттії, звідки колись придибало плем'я енетів (і нібито не рідний їм герой Еней), можна знайти чи не до всіх цих відповідні прототипи.
             Хоча звучали зауваження, що суспільство, поділене на зебілів і педіотів, є згубним середовищем для логіки, що не варто до нього із цим апелювати ітд ітп... Проте виборна статистика окрім 30 % + 16 % дає чималеньку "третю" групу, що дозволяє вважати надуманим згадане розділення, в яке я в принципі ніколи і не вірив. Тож на завершення випуску дозволю собі скористатися одним з арістотелевих інструментів. У формі запитання.
             Коли припустити, що кожен з розглянутих раніше символів має свій початок у Малоазійській Хеттії, яка  проіснувала від 1800-их до 1200 років до н. е. (і це тільки у формі сильної централізованої спадкової монархії), а згодом все це стадо пегасів, однорогів, грифонів, солярні кола, свастики і т.п. поширюється на великі простори не тільки Європи (тут ясно: греки, римляни -- потужні "ретранслятори" у культурній естафеті, а ще були енети, кельти, про яких ми знаємо менше), але й Азії, як раз до меж, що збігаються із скіфським культурним впливом, то питається, хто такі є скіфи? Хто в азійському регіоні був мобільнішим за скіфів? І найголовніше, а хто є хетти?
             Відповідь на останнє питання пошукаємо у наступному випуску, причому винятково на старо- і новохеттських кам'яних різьблених "посланнях".

Шляхи слов'ян (європейські блок-пости)

            Стан знань у сфері походження слов'ян, відображений у раніших нарисах:
1) Шляхи слов'ян
2) Шляхи слов'ян (Продовження)
3) Шляхи слов'ян (азійські магістралі)

призвів з часом до дивної необхідності розглядати та "вимірювати" роль у етногенезі слов'ян якихось азійських зайд - скіфів, тому ось...

            Палеогенетики невтомно міркують над градієнтами предкових гаплогруп у скіфів у напрямі від Карпат до Алтая. Після перших їхніх досліджень одразу з'явився поділ на західних і східних скіфів. Археологи вкотре пригадують про зображення символів засіяного поля, свастики, інь-янь та інших трипільських штучок на старовинній китайській кераміці культури Яншао. Чого тільки не тулять у скіфський контекст. Ну, а рідкісні завсідники аналітико-фентезійних кафешок міркують ще й про те, що коли хтось виганяє когось з обжитих місць, хай скоро сам буде готовий зібрати манатки. Степ може прийти і до нього, і по нього.



            Якось так склалося, судячи з усього, багато люду пройшло через степ. І його нащадки знають ЦЕ саме як С Т Е П . Так звучить це поняття деякими мовами Індії, Непалу і Бангладешу, абсолютною більшістю європейських мов (включно із такими НЕіндоєвропейськими мовами, як  угорська і естонська)... Мови народів Африки, Азії, Австралії й Океанії що сприйняли це поняття від своїх колонізаторів, коректно не згадуємо... Передмова для розгону, ну а далі...

              Чергова байка про азійських степовиків... Спитали одного купця, що був "джерелом" Геродота про землі Подніпров'я: як йому вдавалося порозумітися зі скіфами. "Дуже легко, - була відповідь, - скіфи мають у своєму середовищі перекладачів сімома мовами". І ця розмова відбулася не пізніше 445-444 р. до н. е., отже характеризує скіфів задовго до пізнього (Кримського) періоду із його нібито тотальною еллінізацією.
              Ех-ех, кочові "іраномовні" племена... Ми почули науку, однак ми і разу не чули скіфів. А між тим, іраномовні скіфи-кочовики стали на довгі століття торговими посередниками між хто-зна-якою-мовними скіфами-орачами-землеробами та базованими у таврійських колоніях грекомовними гендлярами. Це не заважає певним дослідникам говорити про скіфське "іго", пограбування природних ресурсів землеробів і скотарів лісостепу і лісу, накладання непосильної данини... При цьому найвитонченніші, найпрестижніші зразки зброї, речей небуденного вжитку та прикрас із золота/срібла, як нам кажуть, грецьких майстрів, у якості оплати за хліб та продукти тваринництва осідали у скіфських олігархів. І були вони тим степовим естетам такі дорогі, що зрештою забиралися ними у кращий світ.



              Особливий - СКІФСЬКИЙ звірячий стиль у мистецтві... Чи не дивно: з того, що бачать у "зображеному" на речах "скіфського золота", видобутого з курганів та могил, судять про життя скіфів? Коли насправді то ж золото ніби грецьке, то ж зразки майстрів грецьких. То ж плата за збіжжя! Чи не наступає хтось на горло власній пісні? Хіба переймалися висококультурні елліни нікчемним життям варварів аж настільки, щоби карбувати його у металі? А може, золото справді скіфське? У тому плані, що метал, за хліб отриманий від греків, перетворено на виріб... скіфами? То й знов питання купа питань: що ж то за небачений досі кочовий мистецький геній?! Чи диміли труби над ювелірно-металургійними повстяними кібітками на возах? Чи все "золото скіфів" то є вироби спритних єврейських ювілірів Одеси, які вони не встигли продати Лувру слідом за тіарою царя Сайтафарна? А якщо греки цілеспрямовано розвивали скіфську тематику у ювелірному мистецтві, то це як? Висококласні золотих справ корифеї Еллади були удостоєні честі відливати свої шедеври на замовлення скіфських дизайнерів? Тоді хто де є на осі варварство-культура? Чи краще накинути на свої фантазії гамівну вуздечку? Сказано в офіційних підручниках історії "кочовий" - значить, кочовий, крапка!
              Ще трохи характеристик КОЧОВОГО ІРАНОМОВНОГО народу? Поїхали...
              Вважається, що скіфи не мали писемності. От тільки в "Історії Персії" Ктесія Кнідського повідомляється про "гнівне" листування царя Скіфарба і перського царя Дарайявагауша, краще відомого під грецькою кличкою Дарій Перший. Хоча в освоєному історично-літературному масиві скіфи і греки здаються нерозлийвода, як полярний ведмідь і тюлень, але листувалися вищезгадані персонажі певно що не грецькою - мовою запеклого ворога Персії...



              В античній грецькій мові побутував вираз "налити по-скіфськи". Це означало, налити вино у тому стані, як воно вибродило, не розбавляючи його водою. Паралельно із назвою (нині Чорного) моря Понт Евксинський (дослівно - Гостинне море) греки вживали назву Понт Скіфський. А вражаючий багатьох (і новаторський тоді) елемент військової тактики, коли скіфи під час своїх блискавично-оманливих відступів, обернувшись назад на майже 180 градусів, не тримаючи віжки, на повному скаку коня стріляли з лука у ворогів, яким здавалося, що вони переслідують скіфів, було названо "скіфський постріл". Красномовні реверанси з огляду на притаманну грекам рису зверхнього ставлення до народів, що стояли нижче у розвитку, аніж самі греки.


              Наступний фрагмент для тих, хто вільний сприймати і обговорювати будь-які теми. Гіпертонікам, дітям, інфантильним, емоційно вразливим, прихильникам "позитиву" тощо бажано, не заглиблюючись, тягти вниз до тексту у звичному ч/б форматі.

              На відміну від висококультурних еллінів, що просто стинали голови захопленим ворогам, скіфи часто знімали скальпи з відрубаних голів (головний закид у варварстві з боку греків!). Висушені скальпи вони зв'язували мотузочкою, яку продівали у отвір спеціальнго дзвоноподібного ковпака (або футляра іншої форми) і вішали вдома чи на збруї коня. Інших медалей тоді ще просто не придумали.



              Крім того, голови, зітнуті скіфським воїном у бою, підлягали суворому персональному обліку, оскільки були звітним матеріалом перед воєначальниками і впливали на отриману частку військових трофеїв.



              Буття-таки визначає свідомість. Якщо для скіфа освіжування туші бика чи барана буденне заняття, то коли йдеться про шкуру вбитих ворогів, чого ж пропадати добру - вона часто теж знімалася і після звичайної обробки використовувалася для пошиття одягу.
              Суха практичність скіфів контрастує із романтичністю кельтів. Чим більш вправним, знатним, заможним був представник ворогів, з яким кельту випала нагода вступити у двобій і перемогти, тим із вищою імовірністю його голова буде відтята, муміфікована якимсь засобом на основі кедрової олії і трав, і повішена перед входом у хату, або ж навіть схована глибоко у її надрах немов священна сімейна реліквія. І коли б ви потрапили у якості гостя до такого кельта, то після щедрого обіду із вином, музикою і веселощами, коли він вже вбачає у вашій особі чи не рідного брата, і готовий поділитися найпотаємнішим і сокровенним, то у слушний момент він обов'язково дістане свій "сувенір", і, тримаючи за волосся, пошепки, урочисто-відсторонено розповість вам про кожну деталь того бою, про обопільне завзяття, що гойдало шальки фортуни то в один, то в другий бік, про рани, про вичерпання і знесилення, зрештою, про свою геройську перемогу над противником, до якого немає і тіні зневаги, натомість є чи не надприродне схиляння і респект. І якщо
при цьому ви, замість смакування екзистенційними моментами життя і смерті, замість подивування цій матеріалізованій сторінці славної біографії воїна і вірного сина кельтського народу, як той римлянин Посидоній, тікатимете у ліс, тамуючи блювотні пориви, то для кельта це буде просто неподобством, піком нерозуміння і образи.
               Ну, а у нас, сучасних, звісно вже інші практицизм, естетика і романтика, і нічого не лишається, як вважати все викладене за прояви варварства і військові злочини.
 
              У питанні грецьке versus скіфське, цікаво згадати і таке. Відкриті археологами десь у 1830 р. руїни Неаполя (що зараз у межах міста Симферополя) довгі десятиліття вважалися руїнами грецького міста, поки мало-по-малу не постало розуміння, що 22-гектарний Неаполь Кримський - столиця Малої Скіфії і був збудований... скіфами у 4-3 ст. до н.е.



І це лиш одне з численних міст (городищ) і селищ, побудованих... кочовим народом, що зводив свої шедеври аскетичного урбанізму - увага! - із фортецями-акрополями та захисними мурами товщиною 2, висотою 5 - 20 метрів, із покритими черепицею двоповерховими житловими будинками аристократів із цегли-сирцю, іноді із мавзолеєм (померлого царя Скілура), хижками-напівземлянками простолюду, громадськими будівлями з портиками і колонами, статуями божеств на площах, зерновими елеваторами у вигляді величезних кам'яних "глеків", поміщених під проїжджими частинами вулиць.



             Можна сказати, стандартна європейська столиця. Як Лютеція Париж, розбудований прогресивними римлянами, і лиш під кінець раннього середньовіччя (межа І і ІІ тисячоліть) перерослий за межу 30 Га. Тоді як городища-гіганти лісостепової зони початку скіфської доби (7-6 до н. е.) - Велике Ходосівське, Більське (гіпотетично ототожнюється із Гелоном), Каратульське за площею вимірювалися КІЛОгектарами, іноді у рази переплюнувши Рим часів імператора Авреліана (270–275 р.), що вміщався на 1400 Га.
             Номінально такі само кочові, племена майбутніх золотоординців ніколи не зводили жодних постійних, напівпостійних огороджень навколо своїх "станів", навіть навколо ставок верховних ханів. Лише руйнували. Не завдавали собі такого клопоту ні гуннські, ні аварські орди. Туркам-османам пощастило більше, ніж Аварському Каганату. Завоювати збудоване Римом, Візантією - це ДЕЩО. Це не зруйнуєш бравим кавалерійським наскоком. Вистачило снаги закріпитися і стати імперсько-паразитичною надбудовою над багатьма скореними народами, чиї вміння і забезпечили довге вируюче життя Османської імперії. Те саме справедливо щодо Хозарського каганату, але на іншій території і у скромніших масштабах.
              Чим же може пояснюватися все, зазначене вище щодо скіфів, як не високим ступенем еллінізації? Авжеж - зручно, зрозуміло... Природно! lol Раз греки писали про скіфів, а не навпаки, значить, вони і впливали. Щодо пізньоскіфського суспільства, то вважають, що воно практично злилося із грецьким світом. Коли Ольвія входила до складу Скіфії, у всіх таврійських грецьких містах-колоніях греки і скіфи жили впереміш і майже порівну. Авжеж, від шкіряних кібіток на возах - до міської інфраструктури і способу життя. Буденна річ -- такі метаморфози для азійських волоцюг, так? Хіба довго треба дозрівати для такої дурнички? А на ранніх етапах, до переселення скіфів у Таврію, ті далекі боспорські і херсонеські торгаші та ремісники, слід гадати, були геніями у дистанційно-телепатичній педагогіці... Ех, вічно хтось мріяв культурно повпливати на те перекотиполе. Близькосхідні ассирійці та мідяни навчили цих зайд "ішкузза" полюбити золото, запровадити деспотичне східно-монархічне управління державою. Стоячи на краєчку Єгипту, на березі Нілу вони підгледіли, як вирощувати збіжжя. Греки нав'язали добру половину богів, навчили всіх своїх мистецтв, торгувати, будувати міста... Було таке собі таємниче і знамените, як Атлантида місто Гелон площею на тисяч декілька Га у віддаленій від греків зоні мішаних лісів - його творців мабуть надихали довколишні угрофінські племена... Ну а золоті вироби царицям приуральських сарматів, казахських та сибірських "скіфів" (чи хто вони там були) мабуть доставлялися пряменько з Афін чартерними авіарейсами та мережею "Нової пошти".
              Таки витягли бідолах у люди... Якби не та всебічна педагогічно-цивілізаційна підтримка, спокійно раювали би і досі ті скіфи у степах. Дип-дип, чалап-чалап, -- щасливі, пасли б свій скот, вичиняли б шкури, пили б молоко та їли сир. А вечорами, відпочиваючи, у своїх казках домальовували би в уяві те, чого нема... Натомість, дідько, переламані об коліно грецького (м)учителя, вони воліли спізнати таїнства металургії заліза, впрягтися у землеробське каторжне рабство, жити у землянках, і ходити в золоті.


             lol "Золото й срібло забирають у людей пам'ять", - казав друг філософа Солона, знаний і шанований в Афінах (!) мудрець, скіф Анахарсіс. Згодом був скараний на смерть своїм братом, скіфським царем rose за те, що rose пропагував і намагався запровадити якийсь там грецький звичай чи обряд. Штришок до теми культурного впливу і "закон - для всіх закон". До речі, його ім'я у дослівному перекладі трактують як "непокараний" чи "невразливий"...
               Але ж і викохали на свою голову учнів! Грецькі колоністи 3-го століття до н.е., що вже зо три сотні років звикли вважати, що Крим їхній, раптом були змушені безпосередньо, тісно мати справу із велелюдним, добре озброєним, кочовим збродом, що мав... зрілу соціальну ієрархію і досконалу монархічну політсистему. Прототій, Мадій, Скіфарб, Марсагет, Іданфірс, Аріапейт, Таксакіс, Скопасіс, Атей, Скілур, Палак, Інісмей - ось відомі імена царів скіфів... Пантеон, у якому за ознаками спеціалізації або звучанням імен (Арей - бог війни) елліни запросто впізнали аналоги своїх богів-олімпійців, при тому, що ім'я скіфського бога Геракла звучало настільки близько, що взагалі не потребувало перекладу. А на чолі тої святої гвардії, вигаданої кочовим народом, була Табіті - богиня, що опікувалася... домашнім вогнищем, побутом, кулінарією... Міфологія з усною традицією збереження-передачі, що містила аж дві версії народження світу і скіфського народу: трійко божественних синів Агафірс, Гелон та Скіф мали батьком Геракла, а трійко божественних онуків Арпоксай, Ліпоксай, Колоксай мали батьком першу людину на землі - Таргітая. Останній був сином бога Папая (скіфського варіанта Зевса) і змієногої богині землі і води Апі, дочки ріки Данапріс (краще відомої нам під назвою Дніпро)...
             В обох легендах, доведених до відома Геродоту, є згадки про золото, причому на центральних місцях. Частково стає зрозумілою справжня пристрасть скіфів до цього металу. І походження її вгадується у колись осілому і зріло-цивілізованому способі життя, та аж ніяк не уявляється у логіці мандрів посушливими євразійськими степами. Вони не гірше пустель, де вартість склянки води або в'язанки дров може зростати до вартості всього золота світу.
             Важко сказати, хто здолав перську навалу, скіфи, що у десятки разів поступалися числом 700-тисячній армії Дарія, чи пекельне літо причорноморського степу, через який скіфська кіннота, немов миша кицьку, провела перське військо, заманивши аж у Полтавську область. А за спалений мегаполіс Гелон на зворотному шляху трохи притомлені і спраглі перси отримали такої прочуханки, після якої ціла генерація євразійських ворон до зими була забезпечена в'яленим падлом, і навіть пихаті еллінські нацисти сповнилися найглибшим респектом до переможців їхнього, тоді спільного, ворога.



              Так чи так, але після загибелі 90-річного царя Атея в історично першому македонському "нокауті" скіфів в далекому військовому поході, після падіння столиці у Нікополі, увалившись через Кримський перешийок, ці залишки знедолених-переможених ватаг, ці невдячні степові гопники ясно дали зрозуміти "вчителям", що подальше існування їх Боспорської колонії можливе лише на умовах вчасно сплаченої орендної плати. А Керкінітиду та інші поселення, особливо з морськими портами, будьте ласкаві, передайте скіфам. А у посередництві між заморськими купцями і придніпровським хлібом ви, греки - ланка вже зайва. Чи ж можна так чинити з учителями? Тільки допомога метрополії своїм кримським колоніям в організації жорсткого педагогічного втику у незабаром розпаленій війні (близько 113 р. до н.е) тимчасово розвіяла еллінський смуток. Регулярне військо під орудою полководця Діофанта змогло довести перевагу фахової тактики та дисципліни над числом та стихією, захопивши та знищивши скіфські міста, скасувавши данину та повернувши втрачені раніше грецькі поселення.       
             Для багатьох співвітчизників "іранське" походження давніх мешканців України є нездоланним більмом спотикання на траекторії їх власного бачення себе у рамках слов'янської ідентичності. А все чому? А все - через одне усталене звукове спотворення.
             Хто хоча б довідково зацікавиться історією цієї країни, виявить, що початок "появи" власне іранських племен на території, що тепер зветься Іраном, датується - увага! - 12-11-им століттям до н. е. Час великих заворушень, якими супроводжувався перехід від бронзи до заліза! Ну, і чергова таємничо-історична "поява" цілого народу, без документування, хто, коли і звідки. Поширення "іраномовних" триває до початку І тис. до н. е. Проходить нерівномірно. В деяких районах країни аж до 8 ст. до н. е. переважало старе неіраномовне населення. Хто ж то був?



             У наявності лише дуже архівні мапи. Але чи є підстави вважати, що тисячоліття з хвостиком змінило цей розклад?

Реконструйована зовнішність за черепом жінки, знайденої у передмісті Тегерана, близько 5000 р. до н. е.

Хуррити, урарти, субареї та інші кавказці, ассирійці, амореї, араби, акадці, вавилонці, еламіти та інші семіти... Проте з 8 ст. до н. е.,  переважну більшість вже складали "іранці", що стало підґрунтям до зародження нової держави - Персії. З цією ж добою, 8 ст. до,  пов'язане широке розповсюдження могил озброєних вершників... Проте це проникнення, як вважають, носило не завойовницький характер, а було змішанням з місцевим доіранським населенням. Отже можна здогадатися, кого ми бачимо у сучасних підданих Ірану.




             Сучасна назва "Іран" походить з авестійської "Airyаna", що утворене від самоназви індоіранців - "aіrya". Airyаna дослівно є прикметником "арійська" (країна). Вираз "airyanam dahyunam" (авест.) - "країна аріїв". Авестійська - найдавніша писемна (!) мова іранців, якою написане святе письмо зороастризму - Авеста. Ось ця основа - "Airyаna" незмінно мандрувала крізь віки і династії: Aryаnam Dahyunam трансформувалося в Aryаnam Xatram (Ар'янам Кшатрам - Арійське Царство ) за Ахеменідів, пізніше - у  Aіrynar або Aіrynahr (Ар'яншатр / Ар'яншар - те саме) за Аршакідів.
             Висловлювалися думки (і їх ніхто не пробував спростувати), що предками отих перших іраномовних племен були... скотарі Східної Європи, звідки частина з них переправилася через Кавказ і вздовж узбережжя Каспійського моря в Іран і Середню Азію. У рамках розселення аріїв з гаплогрупою R1a, що тривало протягом кількох тисячоліть перед тим.



             Знов-таки, здавалося б, цілком виважене, переконливе концептуальне твердження, а таїть у собі свою протилежність - кляте питання! Це ж виходить, "іранці" вийшли з території України (чи Сх. Європи), щоб звільнити місце для приходу тих самих "іранців" (вже скіфів, - себе самих!) багатьма століттями пізніше? Це ж тоді виходить, спочатку на місці України був Іран? shock Це ж тоді буде ніби й не нашестя зі сходу, а повернення після прогулянки додому...
             А де ж на мапі вище індоєвропейська Хеттія, для якої державність беззаперечно доведена з 1800-х років? А що робити із дрейфом Новохеттських мікроцарств з Центральної Анатолії на схід-південь, що відбувався у цей же час - після Троянської поразки? Прокляття процесійного мислення! А хто здатен вбити гадку, що нагло проривається крізь чиюсь неупереджену стриманість? Гадку про те, що якісь гілки аiryаn'ського племені з країни Пала пройшли транзитом, не осівши, не змішавшись, віддалилися, аж поки Великий Скіфський Степ не присвоїв їх собі? І що у цьому є неприродного, незбутнього? Адже на якихось підставах з'являються і такі мапи.

Мапа, що використовувалася у контексті походження хорватів

             Хід повільної масштабної міграції, що тривала тисячоліття, відстежується за топонімікою, за археологічними знахідками, зокрема за генетичним матеріалом знайдених решток, за культурною належністю знайдених речей. Але ж хіба диво, що якісь племена під проводом своїх Енеїв прошмигнуть за 2-3 століття супроти домінуючого напряму міграції? Хоча дані одного вірменського історика часів царя Аршака 1-го показують, що у зовсім неісторичний спосіб цьому племені прошмигнути таки й не вдалося (згадка про країну Вананд). Але припустімо, пройшли, не лишивши жодних  культурних / генетичних слідів по собі, але увібравши все найпрогресивніше, чим відрізнялися зустрічні народи? Так замикається траекторія умоглядних блукань чергове коло питань без відповідей.
             Варто відзначити спільну рису скіфів і кельтів: ті і другі легко, не буде перебільшенням казати - майже охоче йшли на змішання і самоасиміляцію у тих народах, з якими близько жили. Відомими продуктами ірано => слов'янського етногенезу нині вважаються племена антів, у(г)личів, сіверян, білих хорватів.
             Отже вчімося правильно казати: Україну населяли іраномовні кочові племена ар'яномовні мобільно-активні землероби. Через їхній стосунок до формування мов (а іранізмів, особливо топонімів, предостатньо не лише в українській мові, а й є загальнослов'янські) ми і користуємося нині однією із найстаріших мов у світі. Невеличкий витяг авестійсько-українського словничка нижче:

анья - інший
асті - кістка (схоже на "остов")
атар - вогонь (схоже на "ватра")

бага - Бог
бара - нести (схоже на "беру" і англ. bear )
бойврат - битва
брата - брат
бу - бути
буд - будити
будра - бадьорий

ва - вас
вак - голос, розмова (схоже на "звук", "вокал", "воркування")
варса - волосся (схоже на ворс)
васрі - весна
вата - вітер
вібрт - відділення (схоже на "вибір")
від - видіти
врк - волокти (р -> л)
вехрка - вовк (р -> л -> в)

гав - корова (схоже на "говядина")

да - давати
дайва - демон (схоже на "диво")
дам, демана - дім
дарга - довгий (р -> л -> в)
даса - десять
дата - дане, закон (схоже на "дати")
датар - той, що дає, творець
джива - живий
два - два
дер - дерти
друдж - брехати (д -> б)
дью - небо (схоже на день)

задо - сідниці, зад
зв - звати
зім - зима
зем - земля
зн - знати
зр - злитися (р -> л)
і - йти
ім - тримати (схоже на рос. імєть; укр. йму - беру, маю)
ката - кімната, хижа, комора (хата)
карана - край (схоже на "країна")
куда - де (схоже на куди)
кута - куди
кхру - кров

мана - мене
марта - смертний
масі - великий (схоже на "масивний" і шотл. Mac' у прізвищах)
матар, мата -  мати, мама
мітра - мир
мр - помирати
нао - нас
набо - небо
ну - ось, зараз (схоже на "ну")

пад - падати
пана - пан
паойрья - перший
пара - перед
пасу - худоба (схоже на "пасти")
пат - шлях (схоже на "путь" і англ. path)
патра - наглядати, стерегти (схоже на "патронаж")
пача - варити (схоже на "піч")
перса - просити, питати
пі - пити

рада - опікун (ясно, що то є "дати раду")
рай - сяйво, блиск (схоже на "рай" і англ. "ray")

сад - сидіти (схоже на садовити, саджати)
сагаріс - сокира
сата - сто
сва - свій
спа - собака
спака - собачий
спента - святий
ста - стояти
стр - стелити (р -> л; також схоже на "простирати")
сура - сильний (р -> л)

тап - гріти (схоже на "теплий")
тач - текти
ту - ти
трі - три
трітья - третій
трс - тремтіти (схоже на "труситися")

фрава - (р -> л) плавати
худао - благодійність (ху - хороший, дао - дане)
чатур - чотири
юн - юний
ясна - поклоніння (схоже на "ясність")



Цього субстрату вистачить не на одну мову

             У якийсь момент людству стало цікаво, чому саме "слов'яни"? Все "венеди", "венеди", і раптом, ні сіло ні впало (з космосу) - СЛОВ'ЯНИ... Звідки взялася ця самоназва? Отже на завершення внесу власні 3 копійки у це, більш ніж сторічне, розгадування етимології усталеного тепер етноніму слов'ян. Не перевіряв, чи хто де-небудь висловлював подібне раніше, всеодно, хай це побачать хоча б стіни цієї кав'ярні. Ну, а раптом  хто підкаже, що така версія теж мала місце, то хіба ж я не можу дійти до неї незалежно від інших? Таке буває...
             Як же ж з'явилося слов'янство? Звідки взялося на землях, раптово звільнених від сколотів-землеробів, та скіфів-орачів, ніби тих корова язиком злизала?



             Отак ще якесь одне-два століття тому вони є-є, орють-орють, з усім сколотським завзяттям, і раптом, ррраз... Родичі-сармати винищили, погнали в рабство в Угорщину? Та ніхто не повідомляв про жодні винищення, які б за масштабом тягнули на геноцид, хоч часи і були жорстокі. У Гамерицький край перша хвиля? До інків заробітчанами подалися, чи що? Як пояснити такий розрив?
             А може, жодних особливих змін і не відбулося? Скіфська військово-політична верхівка виявилася замкнутою у своїй Таврії, комунікація перервана через непрохідно-щільні сарматські лави. Радянський сою Скіфське консервативне начало усунуто, а відтак пішов зростати ідеологічний безлад, як і обіцяє 2-ий закон термодинаміки,  настав час новацій. Плюс ще зерно на античних ринках не витримувало конкуренції із дешевшим єгиптянським - хай живе Алєксандр зе Грейт (Македонський)! хоч жив і недовго Імпортне вино поступилося місцем власному мед-пиву. Одяг, прикраси стали скромнішими... Та й зодягати їх стали тепер тільки на якісь народні гуляння - свята історичних спогадів...



             Змінилися і назви: серед констант, що похитнулися, виявилася і мова. Численні сарматські племена (серед яких були ніхто інший, як білі хорвати, алани = ті самі булгари, роксолани, наприклад, - царські алани)  розмовляли іранською ар'янською, спотвореною у бік звичного для нас слов'янського модусу.
             Хай там як, святе місце пустим не буває. Сармати замінили Царських і кочових скіфів, аж якісь... "венеди" посіли землі сублімованих у вселенський етер сколотів-землеробів і орачів.. (м)угу... bye
             Засвоєння східними венедами крутого скіфського норову, що побутував протягом цілої епохи, демонстрація його в усій красі багатьом племенам, навіть імперіям, що намагалися стати на їхньому шляху, у Західній Європі призвели до потреби розрізняти східних (кровожерно-войовничих) венедів і західних (давно відомих своїм відносно лагідним норовом і цілком оРИМлених) венедів, прибулих після троянської війни шляхом Енея і близькими до нього шляхами (верхня мапа). Задовольнити цю потребу і був покликаний  термін "склаві", "склавіни", "с(к)ловени". Як показано у початковій частині цього циклу, історики і хроністи часто ставили на перше місце саме цей новоявлений термін, а потім давали пояснення, де зводили його до старого-знайомого "венеди".
             Хто може категорично стверджувати, що тодішні східні венеди не мали історичної пам'яті та історичної гордості за якийсь свій черговий "золотий вік" - кілька століть відносно спокійного, узвичаєного рільничо-землеробського життя? Тим більше, як показано угорі, вік і справді золотий. А черняхівська (постскіфська) культура ще якийсь час жила у селах і не знала взагалі, що таке укріплене поселення. Може через це гуннська орда і викликала всі ті хвилі міграцій (а точніше масових втеч від геноцидів), які згодом назвуть велике розселення слов'ян на Захід і Південь Європи 5-7 століть?
             Звісно письмо було не поширене серед східних венедів. Нібито не поширене. У білих хорватів поширене, в італо-адріатичних венетів поширене, навіть у готів, прийшлих


Письмо білих хорватів

Письмо європейських венетів

з балтійського острова, - поширене, і у деяких тюркомовних азіатів - поширене (!),  а іншим - зась кирили з мефодіями їм у поміч, най чекають. Але ж традицій усної передачі ніхто не скасовував. Тож можливо, що натхненні просвітницькими бесідами з носіями історичної пам'яті (саме 2-3 сотні років минуло - термін, замалий для вивітрювання пам'яті але достатній для героїзації, зміцніння пієтету, особливо на базі порівнянь "тоді <--> тепер"... і такими носіями пам'яті були не інститути історії, а крутіше - володарі живого слова, дідугани-волхви, як тут не згадати паралель із кельтськими друїдами) наші предки, аби гордо вип'ятити на щиті зв'язок із давніми сколотами, самі себе так і подавали :

             Ми - сколотські венеди!!!

             Не знаю, чи був у давнину такий, досить модерний, як здається, спосіб словотворення. Покладаюся на відкриття невідомих мені лінгвістів, що інтерпретували ім'я одного з царів Малої Скіфії таким чином: Скілур = Скіл + Ур = Сокіл Сяючий. А також на деякі, явно складені, слова з вищеподаного словничка. З чого випливає, що синтез нових слів з основ існуючих слів був, схоже, цілком прийнятним способом іранського аір'янського словотворення, тому...



             Тому, коли в ході вторинних чи третинних міграцій  населення  т. зв. "достовірно слов'янських" культур із зон гуннського погрому на захід-південь блок-пости племен Європейського союзу lol спиняли ці групи питанням "Ви хто?", то подальші балачки могли протікати десь у такому руслі:

- Венеди prostite
- foo"Венеди"...  Ви орда брехунів! devil Венеди на заході, у нас за спиною. І ми самі венеди. Тоді як ви ідете зі сходу...beat
- А ми сколото-венеди... smile
- Буууулл шіііііт!!! angry Тіки сколовенедів (чи як вас там) і не вистачало, матьївоіті, нам тут для повного щастя, холєра т(ч)єуншкая би вас взяла!!!hammer

- Сколоти-венеди! -  залунало з якогось часу на багатьох таких блок-постах.
- Сколото-вени? Сколото-ванди? Скла-вінди? - понеслося по всіх усюдах тисячоголосим телеграфом.

Коли ж через блокпости проходили "анти", то слід нагадати, що антами вони були лише у візантійських джерелах, для чиєї грекомовності невластивий звук "в". Себе ж вони подавали, як мінімум (сколотські) вант(д)и, а може і повним іменем "вандали".

                 Так отримала Європа слов'янський нібито "прихід" зі сходу і термін, якого потребувала. Ну, а далі вільне плавання усім охочим не розчути, перебрехати, покривляти, спотворити для зручної вимови...

Ск(о)ло(ти)вен(еди)и = Скловени
Ск(о)л(оти)аван(т)и = Склавани
Ск(о)л(оти)авін(д)и = Склавіни
С(кло)ло(ти)вен(еди)и = Словени

           * * * * * *
               Версія умоглядна. Але, гадаю, мій заміс дилетантизму, тупості і фантастичності цілком дотягує до тих точок зору, що виводять назву слов'ян від сучасного англійського слова "раб" slave, від того, що хтось там когось славив, був своєю людиною серед своїх, говорив словами тобто був грамотний lol на противагу німакам (тоді логічно геть усіх іноземців, припустимо, візантійців, наректи німцями, а не лиш одну певну націю) чи ще від бозна-якої чортівні. І саме тому ця версія, мені здається, теж має право на буття, як усі згадані.

Шляхи слов'ян (азійські магістралі)

              Розвиток продовження теми

              Тепер скіфи...
              Сьогодні для того, щоб людину записали у скіфи, потрібно зовсім небагато. Треба аби поховання з її рештками було виявлено десь у межах оранжевої плями нижчеподаної мапи і було датоване скіфською епохою. А усталена тріада речей (військова зброя+кінська збруя+цяцьки прикраси та предмети побуту), залишена небіжчику турботливими співвітчизниками для користування у кращому зі світів, містила на собі здоровенне волаюче тавро Made by Skythae. Час скіфам було відведено у 8...3 століттях до н.е. Майже повсюдно, за винятком Криму  (якого Кириму? - предки татарів тоді жили десь між Китаєм і Арктикою) Таврійського півострова, де і після 2 ст. до н.е. царство Малої Скіфії занепадало ще мінімум три сотні років, поки її охлялий напівтруп не розшматували одноплемінники Германаріха. У якості тавра для будь-якого дослідника виступає стійке та сильне враження, що покладені у поховання речі випущено одним і тим самим виробничим конвеєром, що забезпечив їм майже незмінну від часу і місця специфіку, упізнавану і давно асоційовану, саме зі скіфами. Отож коли це все збігається, шо тут далі думати, перед нами скіф.



            У 8-7 ст. до н. е. ніби з нізвідки вони матеріалізуються на величезній території між Дністром і Доном. Це їх називали ассирійці "ішкуза", тоді як самі себе тутешні скіфи звали словом "сколоти" (тільки мені вчувається якесь там знайоме відлуння?).



            "Прийшли десь зі сходу..." - ось так звучать найточніші відомості про походження скіфів.



             У тогочасній еллінській науці Азія починалася за річкою Дон Танаїс. А все відоме зло для всіх "варварсько-європейських" цивілізаційних розбудов приходило час  від часу з Азії. Проте серед всяких навал, нашесть і пошестей якось не прописалося, не прижилося в історії "скіфське нашестя" ба навіть "кімерійська навала", хоча за останніми водилося і грабунки, і інші лихі діяння. Тоді як скіфи не просто "прийшли", а позначили добрячий відтинок часу терміном "скіфська доба". І от знов... ну дуууже цікаво! Назвіть, які ж це пізніші, монголоїдні чи тюркські номади, відхопивши значний кусень Європи, так скоро переповнилися жагою зорати бодай маленького городика чи утнути яку іншу сізифову дурницю! Коли б на якійсь культурологічній конференції з вуст оратора злетіли слова "огузи-садівники" чи "гунни-землероби" чи "половці-орачі", то не один дрімаючий антрополог стрепенувся би зі свого високоінтелектуального напівсну: ШО?!!omg Проте саме такими були НАШІ таємничі азіати...



             "Вишенькою на торті" людожери у середній течії Борисфена... Ось таке розселення ери розквіту Великої Еллади, переказане Карамзіним, дійшло до наших шкільних підручників від античних казкарів, яких мали за істориків або географів. Найпомітнішого з них - Геродота Галікарнаського кликали батьком. Частина співвітчизників - Батьком Історії, інша частина - Батьком Брехні. За прикладом Скіфії, всю Західну Європу "батьки" звали Кельтикою, Африку - Лівією. До відома тим, хто замислюється, звідки взявся такий соціологічний параметр, як середня температура по лікарні. Сил нема на таке нехлюйство, що ще й тепер вводить в оману письменників та поетів!!!



             У чиї голови треба залізти, щоб напевно дізнатися, КОГО саме і якими "скіфами" назвали Геродотові знайомі коммівояжери? Хто б збудував машину часу, щоб довідатися щось про людей, розселених у двох чудернацько-синонімічних орійсько-землеробських колгоспах по обидва боки Борисфена Данапра... А може, "скіфи-орачі", "скіфи-землероби" то були такі собі "політичні" назви нібито підкорених скіфами-кочовиками пастушо-землеробських племен, що одвічно жили тут, принаймні, задовго до прибуття кочовиків і початку верховодства останініх? Подібно, як пізніше філії "єдиного радянського народу" у 15-ти республіках "сплатіла навєкі вялікая русь", а верховодив над усім ефемерно-невловимий русіч Слава Капеесес... Але і тоді не зникає привід для подиву. Адже ті диво-кочовики не лише не згноїли у концтаборах класово ворожих "землеробів", не виморили голодом "орачів", але спромоглися протягом століть чудово з ними скооперуватися, завдяки чому такий важливий для греків придніпровський хліб харчував еллінський культурно-цивілізаційний розквіт. Також, не зважаючи на усі ознаки східної деспотичної рабовласницької держави, притаманні суспільно-політичному устрою цієї спільноти, жоден історик не повідомляє про опір чи повстання скіфських аграріїв на пригноблених територіях.
             І хто ж ким керував? Хвіст - собакою, чи собака - хвостом? Чи були то азіати, яких у мандри вела потреба не відстати від своїх "годівниць" - летючих у змаганні з вітром табунів диких копитних? Чи все ж таки азіати, що йшли зі своїми отарами, імовірно, у пошуках втраченого раю? Того раю, що сяяв непевним видивом онукам з казок їхніх бабусь над дитячими колисками, раю, що гнав сон від зігнутих дідуганів, здіймаючи із дна їхньої пам'яті драглисте шмаття жалю за не розпитані вчасно деталі чудернацьких побрехеньок їхніх власних дідів біля давно згаслих кочових вогнищ.
            От же ж, волоцюги! Що, поки гуляли від Кавказу до Китаю, не забули!? І потягло ОЦИХ скіфів перекваліфікуватися на орачів та землеробів, покопирсатися у землиці? Та що ж воно у біса за кочовики такі?!

   Мільйони - вас, нас - тьми, і тьми, і тьми,
Потуга наша не зборима
Так, скіфи ми, так, азіати ми
З розкосими захланними очима

... ... ...

Щоб з вами не зустрітися в бою,
Ми, у тайгу сховавшись дику,
Розступимось! Покажемо свою
Лукаву азіатську пику!

..... ..  ... ....

             Колишні прості рецепти ідентифікації цієї азійської людності, за якими плекав свої уявлення зокрема і Олександр Олександрович Блок, вже за три десятиліття були перекреслені і викинуті на смітник. Ніхто не розуміється у методології реконструктивної скульптури М. М. Герасімова. Проте коли він почаклував із черепами, добутими у скіфських  могильниках, курганах Подніпров'я та в Неапольському мавзолеї, то якось невдобно получілось, не по-блоківськи.

Нікопольський скіф
Скіф зі Східної України

            Розріз очей, з якого насміхаються всі китайські дітлахи, поки не зазнали мультикультурно-соціалізуючого впливу вихователя. Бо "як у корови"...



Цар Малої Скіфії Скілур роботи М. М. Герасімова

            Абсолютне домінування європеоїдних ознак зовнішності спостерігалося і набагато далі на схід і сходопівніч. Так, численні "скіфські" племена жили праворуч від Каспійського моря. Звалися "массагети", "тиссагети", "іседони", "тохари", "саки".


          Це від останніх етимологічно простежують свою назву ка(с)за(к)хи.

Східні скіфи - саки



            Проте, як бачимо, тогочасний Казахстан все ж мав розріз очей, переважно незвичний для себе сьогоднішнього.



Саки, Сх. Казахстан

Сибірські скіфи

              Далі на схід починають проглядатися певні зміни зовнішності, що тягнуть хіба що на легеньку вуаль монголоїдного расового комплексу.


                                                                                                                              Скіф "юечжи"

              Навіть для скіфів Центральної Монголії - "юечжи" іноді лиш результати генетичних досліджень ліпше за зовнішність переконували у деякому "розбавленні" арійсько-натуфійського комплексу алтайським генотипом. Ну, а відверто східні типажі подибуються тільки серед найсхідніших скіфів..


Скіфи з кургану Аржан-2, республіка Тьіва

                Взагалі-то за винятком найближчого історично-часового контексту можна ставити під сумнів навіть коректність терміну "європеоїд"! Одна тільки гессенська людина чого варта... Тепер вже і кроманьонців не обов'язково асоціюють з європеоїдністю, бо основні расові комплекси почали формуватися дещо раніше їх появи (35000 років тому).


Сармати Південного Уралу, 7 століття до н.е.

               Сармати, іраномовний народ-родич, до речі, теж! Попри те, що в раніші століття були чистісінькими європеоїдами (навіть із рисами обличчя, десь тендітнішими за скіфські). Це вже згодом, коли вони почали свій дрейф на Захід, то показали себе десятикрат більш дрімучими варварами. Навіть стосовно скіфів.





Ті самі, з Уралу

             На додачу до природного кочового випасання худоби мали яскраво виражену військово-розбійницьку економіку з класичним набором "галузей": збір данини (під маркою "заступництва", "протекції"), митний контроль товаропотоків, гоп-стоп грабіжницькі набіги, работоргівля, військове найманство. Воювали охоче і з усіма підряд. Їхня самоназва "савромати" дослівно перекладається як "оперезані мечем". Очолював пантеон бог війни. Амазонки, що володіли мечем. І не виходили заміж, поки не вб'ють першого ворога... Так, своїх амазонок мали і скіфи, але тут цьому інституту не був притаманний сарматський екстремізм. По-перше, поховання жінок-воїнів не численні. По-друге, скіфи із їхньою вірою у продовження життя безсмертної душі у потойбічному світі клали у могили тільки те, що було потрібне людині у житті земному. У похованнях скіфських войовчинь знаходили завжди обладунки, завжди персональний кинджал (офіцерське посвідчення? чи нарізати паляницю й сир у паузі битви? для бою у ближній дистанції, проти меча, наприклад, кинджал не мав жодного значення), звичайно ж лук і стріли, іноді дротики (короткі списи для метання) і ніколи - меч. З цього вважають, що скіфам їхні жінки допомагали лише на певних стадіях битв, згущуючи хмару стріл, що летіла у ворожі лави. Виконавши цю роботу, амазонки відходили у тили скіфського війська. Тоді як пізньосарматське суспільство було наскрізь паталогічно мілітаризованим. Не дбало, не примножувало інфраструктуру захоплених міст, не користувалося нею для постійного життя, перетворюючи ті міста, як Танаїс, на дикі торжища воєнними трофеями, серед яких не останнім були обернені на рабів полонені. Міст (городищ), збудованих сарматами у північному Причорномор'ї, історія поки не знає. І це вони серед інших різко підтинали сили скіфського суспільства, остаточно витіснивши останніх з придніпровських степів десь у 2 ст. до н.е.






А ось такі сармати (язиги) прийшли завойовувати береги Нижнього Дунаю

              Підсилення монголоїдних рис у пізньосарматського населення, пов'язане із регулярними хвилями мігрантів зі сходу у перші століття н. е., було індикатором поступового утвердження гегемонії тюркомовних народів у степах Східної Європи.


Сарматка, 2-3 ст., Челябінська обл.

              На землях древніх сауроматів все більш і більш явно маячило постання держави із закономірною назвою Хозарський Каганат. Та досить вже про цю погіршену версію скіфського племені.



               А от насправді розкосі очі, гармонійно поєднані із широкими вилицями та по-єльцинському розлітними бровами, у Герасімова та його школи "получілось" для інших місцевостей або інших, пізніших епох. І якби Блок ознайомився б із тими результатами, його вірш зазвучав би якось по іншому...


                  Є версії, що з племені огузів, майбутніх будівничих Османської імперії                                           Азійський гунн

              Задовго до монголо-татарів пізнала і Західна Європа не одну навалу. У 4-5 столітті зі стихійно-погодних явищ можна згадати гуннський буревій, що пронісся з глибин Азії і майже до Іспанії, змітаючи на своєму шляху хиткі державно-варварські конструкції, і поєднуючи раніше непоєднуване у майже марних спробах його зупинити. В результаті лукаві азійські "привіти" подибують, так би мовити, і "вдома", і далеченько від дому.


Бургундська фрау, знайдена на берегу Женевського озера, 5 ст.

              Так само "получілось" і з першим високопоставленим московітом Руської епохи, онуком половецького хана Аепи Андрієм Юрійовичем Боголюбським. Із волзькими булгарами. І з Тимуром ібн Тарагай Барласом, краще відомим під прізвиськом Тамерлан, епохи постчінгізідів.


Тамерлан, роботи Герасімова.


Боголюбський А. Ю. виліплений Герасімовим


Волзькі булгари

              Тож, коли йдеться про скіфів, то насправді поумати є про шо. Дуже навіть є! Макроетнос? На зразок кельтів/слов'ян/тюрків? Чи різнорасове поліетнічне середовище самим життям продиктованої, єдино раціональної у континентальному кліматі культури? Мегаетнос чи культурний модус? Наплив людей чи трансфер культури? Інакше кажучи, коли предки казахських кипчаків (майбутніх половців) відмовилися "винаходити велосипед", запозичили готові зразки кінської збруї, обладунків та зброї лицарів, яких можна було здибати у багатьох куточках степу, чи припинили від того вони бути кипчаками і обернулися на... "скіфів"? То може, це скіфи турбували Русь своїми набігами? А потім наймалися у дружини до руських князів, родичалися з ними, необачно бравшими у свої гареми половецьких дочок?




Половець. Сучасна фотообробка скульптури by Герасімов

             Чи увійшли до мегаетносу європейців японські, корейські чи китайські менеджери, коли вдяглися у костюми з краватками європейського фасону, посідали на кочові повозки, запряжені, кожна, табуном коней у напрочуд досконалому двигуні імені Карла Бенца, та й поїхали у свої надцятиповерхові офісні соти зі скла та бетону відслідковувати індекс Доу-Джонса? Чи може, то була поїздка у палац - обробляти розвіддані з американських космічних супутників та малювати геополітичні лінії стримування своїх чисельніших сусідів...



               Чому азійський винахідник біткоїна не дав собі клопіт знайти у рідній мові назву для цієї монети?
             

              unsmile Ех, вчергове місцевий редактор повідомляє, що поле "текст" надто довге, доведеться прибрати надлишок і пообіцяти, що


Д а л і   б у д е
             

Українське народознавство як навчальний предмет

        Український поет Олександр Бучинський-Яскольд у 1678 році написав панегірик “Чигирин”, присвячений героїчній обороні козацької столиці від турків. І от у цьому творі звертає на себе увагу одне місце: поет пише, що коли б турки перемогли, то почали б нам тлумачити в наших школах “літеру”, тобто по-своєму подавати й історію землі нашої, й мови нашої, й буття, а коли б це сталося, то з цього була б нам кривда. Слова знаменні, бо моральної кривди не знає тільки той народ, який уміє пізнавати себе сам і сам оповідає собі власну історію та й плекає власну культуру, а коли йому його “літеру” тлумачить загарбник, ясна річ, той тлумачитиме її за власним розумінням та баченням і на користь собі, а не поневоленому народові. Істина, здавалося б, абеткова, але ми пережили П силу на своїй, як то кажуть, шкурі й болісно відчуваємо, що це таки справді немала кривда, коли поневолювач тлумачить тобі твою ж “літеру” з усім безсоромним цинізмом, не даючи при цьому поневоленому змоги сказати своє слово, тобто з’явити бачення себе, народу свого, звичаїв, історії, національного самоусвідомлення, розуміння сусідів тощо. [ Читати далі ]

Валерій Шевчук

Негеометричні паралелі - раз. Пегас!

             Наступний цикл заміток повинен би і далі мати кочуючу назву "Шляхи слов'ян. Продовження" із змінним номером. Хоча немає підстав називати так матеріал, де явно не згадуються слов'яни, проте його ідея, знову ж таки -- звернути увагу на зв'язки між певними культурними традиціями, явищами і місцями, що розглядаються як "батьківщина" слов'янського етносу (насамперед, це Мала Азія і давно не існуюча на цій території держава давніх хеттів) або місцями їхніх міграцій і формування.
             Якби оголосили конкурс на влучний синонім до поняття людської душі, то моїм варіантом було б "МАЛО". Бо що б не було дано цій завидющій сутності, все мигцем кане у її чорній пащі, а вже наступної миті вона чогось хоче... вже не такого. "Я мислю отже існую" актуальне для людини. Коли ж замінити "мислю" на "бажаю", то вислів буде стосуватися людської душі. Бажати -- ось атрибут душі та єдиний спосіб її існування. Це все до того, що я вже ніби багато нашкрябав і наче напіввідкрив цю тему у кількох блоках. Проте як втримати те, що ллється через край?



           Коли людська душа у симбіозі з іншою підкореною душею навчилася переміщатися наввипередки з вітром, то їй закортіло... переміщатися ще швидше.



Коли ж через технічний прогрес і всепроникний консьюмеризм нечисленні кінські стайні майже спорожніли, деякі пересичені інтелекти утвердили ідеал: подорожувати найліпше було б зі швидкістю думки umnik



Егеж, дурний думкою багатіє думки матеріальні тобто uhmylka А що маємо у великій кількості, так би мовити, те і слід застосовувати, і з того тішитися, коли вже не вистачає хисту на щось "твердіше" і відчутніше.





          Добре, що коти Шрьодінгера досі живі і переміщаються на своїх чотирьох разом з усіма своїми блохами. Добре, що не всі подібні бажання нині доступні людській душі. Можна далі їх, любих, плекати. Бо інакше було б невідомо, чого б такого ЩЕ можна бажати. І душа, мабуть би, впершись рогом в одну з кам'яних стін тісного бажаннєвого льоха, луснула би, розпавшись на кванти.

          Гаразд, преамбула вже надала достатнього імпульсу, вказала вектор нашого викладу і обґрунтувала місце розміщення цієї побрехеньки. Тож повернімося до крилатої кобилки.

До речі, на відміну від "півня" з"куркою" "кінь" і "кобила" - однокорінні слова!
Хоча і не всяк проведе необхідні перетворення і вхопить за хвоста
цю підковану очевидність.

 

              Кажуть, коріння стійкої моди на цю генно-модифіковану потвору у логотипах фірм, торгових марок, готелів, у державних, місцевих і фамільних гербах, сягає сивої давнини. Під "сивою давниною" пересічна думка у цьому разі розуміє еллінський билинний жанр. Нібито народилося це міфічне лоша з тіла медузи Горгони, або з її крові, коли дехто на ім'я Персей відрубав медузі голову (не вивернуло там часом якого естета huhчерез таку правдоподібну фізичну картину?  nini годі ж бо!  lol хіба був хтось культурнішим за греків з їхньою рабовласницькою демократією?).
             Система грецьких міфів була зцементована у творах Гомера і Гесіода. Щодо Гомера, то навіть античні уми були понадміру скуйовджені, хто він, коли жив і чи існував взагалі. Вириваючи Гомера з пазурів ефемерності, греки все ж записали його собі у культуру 9 ст. до н. е. Тоді як Гесіод -- особа цілком історична. І жив у 8 ст. до н. е. А вже у байках александрійських поетів 3 ст. до н. е., пегас впевнено вважався улюбленцем муз. У Гаю Муз, вдаривши у скелю копитом, він вибив джерело натхнення.
             От з тої пори пегас і дарує натхнення поетам, художникам та іншим "творцям", котрим вдається його осідлати. Останнє, схоже, вдалося геральдистам двох специфічних і чимось подібних між собою азійських країн.



              Після того, як стало широко відомо про злочини  комуністичного режиму Орди російсько-радянського періоду проти мільйонів людей на підкорених землях, і жодна зірка з прапорів / гербів світу не злетіла, користуючись такою апріорною реабілітацією, Казахстан без жодних самогризот засвітив і собі  провідну зорю, що не дає заблукати у степах кочовим тюркським пегасикам - тулпарам. Вони тут, схоже, "два в одному" -- поєднують обов'язки також і однорогів (останніх обов'язково буде представлено у наступних замітках).
              Проте найбільшу кількість арійських символів на одному сучасному гербі вдалося зібрати... монголам. Від трипільських переплетених зміюк "Інь-Янь", яких з іншими фішками (зовсім нетутешнього походження, як побачимо пізніше) несе небом літучий жеребчик, і до характерного орнаменту, яким взято в круглу рамочку цей політ! Спостережливі люди подейкують, що наразі це єдиний у світі державний герб зі свастикою. Ось вона, незакомплексованість третьої сторони, що не морочить собі голови арифметичними порівняннями кількостей жертв "німецького" хреста і "комуністичної" пентаґрами.




             Між свастикою на сучасному гербі держави у серці Азії і оцим культовим предметом, який знайшли у серці давньої Хеттії, на 30 км північніше від її колишньої столиці Хатусси (у місці, що нині зветься Алакагююк),


або свастикою на ось цій дошумерській керамічній мисці,


або численними матеріалізованими варіантами слов'янських 4-8 променевих коловратів, або кельтськими свастичними орнаментами пролягли не тільки тисячі кілометрів, а ще й період до 4...5 тисяч років, протягом яких ніхто не додумався забороняти цей символ, якщо не рахувати вбивчо-бісове тавро, пожиттєво накладене на свастику Нюрнберзьким трибуналом. От і для тверезого монгольського глузду ножик, схоже, лишається просто ножиком. Ножем протягом довгої історії його застосування часто штрикали між ребра у темних під'їздах і на відкритих площах, та не менш часто проводили і рятівні хірургічні операції, а у більшості випадків просто нарізали батони чи огірочки... Залежить же ж, хто застосовує. І хто зна, чи було б добре, якби після вбивства сенаторами божественного Юлія Цезаря ножі заборонили для всіх майбутніх поколінь римлян... Гаразд, головне не дати ліричному відступу перерости, власне, зміст замітки. 



             Лишається достеменно невідомим, як до того поставилися коні, а стародавній світ сповна оцінив потугу, силу і швидкість, які людина отримала від залучення коня у транспортну галузь народного господарства. Це трапилося, як гадають, у ІІІ тис. до н. е. Тож не дивно, що чиясь вдячна уява наділила його білою мастю, розлогими крилами, звеличуючи до символу неба, символу шляхетності і краси, наділяючи чарами, що долають всі земні перепони. Хоча чому ні? Саме такою і могла уявлятися людиною ВДЯЧНІСТЬ коневі за нелегку працю та й, чи не в першу чергу, вдячність собі, коханій, за свої не марні старання.
             Перші приручені коні були не набагато більші за поні. Вони не могли тримати вагу дорослої (часто озброєної) людини. Тому протягом відносно довгого часу селекції крупніших порід використовували коней винятково запряженими у колісницях. І то не по одному, а по парі чи більше особин. Ще у часи Тутанхамона (2-га половина 14-го ст. до н. е.) навряд чи кому збігла би на ум ідея приладнати до конячої спини крила. Тіснота у товаристві запряжених сусідів просто-напросто не дозволила би розправити ті крила. Очевидно, що образ пегаса, що самотньо лине небом,



був осяжний для логіки, зрозумілий із практики та й у пригоді міг бути лише... ВЕРШНИКАМ!
               З історії війська відомо, що перші загони озброєних кінних воїнів з'явилися не раніш, як у 9 ст. до н. е. в Ассирії. Чи ж випадково саме ассирійці вважаються піонерами кавалерії у сучасному розумінні цієї справи? Про це слід судити, обов'язково звертаючись до зображень крилатого коня на кам'яних барельєфах, залишених майстрами пізньохеттських царств. І подібні до хеттських трохи охайніші ассирійські барельєфи не мають збивати нас з пантелику! Як відомо, після падіння централізованої Хеттської держави на початку 12 ст. до н. е. під ударами "народів моря" (греків-ахейців та фригійців із заходу,


касків-вірменів -- зі сходу), а також Ассирії - з південного сходу, ще два-три наступні століття відбувалися міграційні переміщення народів хеттської імперії на схід і південь подекуди із утворенням нетривалих держав, таких як Табал або Камману, населення яких вважало себе хеттами і використовувало хеттське (лувійське) письмо.



              Ассирія стала старим-новим суперником новохеттських царств, сила яких була лиш тінню колишньої хеттської потуги. Ці нещасні "уламки" царства Хатті могли собі дозволити існувати лише у періоди, коли патологічно войовнича Ассирія відволікалася на інших сусідів або на свої політико-економічні проблеми. Через що часом заради життя вони охоче визнавали зверхність Ассирії, а за зручних нагод так само легко здобували кілька вдихів державної незалежності. Крім того, вже настав час і активного протистояння Ассирії із ірано аріяномовними кімерійцями, які не знати де тільки й взялися на північних кордонах Ассирії. Та й скіфи, зазначимо, гуляли щось дууууже далеченько від своєї наддніпрянської квартири. В той же час вони були в дууууже неочікуваному місці відносно своєї гаданої алтайсько-казахстанської "батьківщини"...



               Отак от на знаменному дев'ятому (ДОнашенському) столітті наче клином зійшлися ассирійці і кімерійці, невдахи-хетти і варвари-греки, революційна новація від невідомих перших кавалеристів, її образне опрацювання у нестямно захоплених умах - крилатий пегас, ну і пильні погляди всюдисущих грецьких гомерів. Тому-то тут і дозволяється сумніватися в тім, хто ж запровадив, а хто (і у кого) запозичив спосіб пересуватися верхи на конях. Хто вигадав того копито-крилого гібрида, а хто змавпував...


Барельєф новохеттського стилю. Знайдено у селищі Tell Halaf, Північ Сирії. Датовано 10-9 ст. до н. е. На той час місто називалося Guzana і входило до складу арамейського царства Bit-Bahiani, яке наприкінці 9-го ст. було інкорпороване до Ассирійської імперії. Першовідкривач німецький дипломат Макс фон Опенгейм. 1911 р.

             Але ж історію творить той, хто її записує, інші ж -- "пролітають", як фанера над Парижем як іраномовні кочові народи -- над Кавказом і повз Каспіське море. Тому-то перші у світі вершники - ассирійці, а скіфський пегас заскочив у курган Куль-Оба з грецького Херсонеса, тут, неподалік. Або навіть, - що йому, крилатому, важко? - "пряміком" з Афін... аге ж...


До дня народження Ліни Костенко

Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров'ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада. Немає дат, немає фактів голих, усе дійшло у вимірах легенд. Але в курганах скіфських — не монголи. На пекторалі — теж не Орієнт. Лише прапам'ять долітає звідти, перемиває золотий пісок. Багато міг би розказати вітер, але у вітру голос пересох... Про скіфів добре згадував Есхіл. В Гомера є, що скіфи — справедливі. В цьому краю царів і пастухів суворі люди, горді і вродливі. Любили степ, і волю, і пісні. Приносили присягу при вогні. Стріляли з лука, билися мечами. Зі списа їли здимлений шашлик. Недаром "скіф" колись і означало — суворий, грізний, воїн-степовик.

Київ заснували скіфи?

Хто заснував древній Київ? Чи знали Ви про те, що більшість київських топонімів мають іранське походження? Що спільного між скіфами та киянами? Про це та інше дізнаєтесь зі статті. Насправді, є чимало фактів, про які ми просто не знали. Слава археологам і лінгвістам!

Читати статтю: http://spadok.org.ua/skifiya/skifski-vytoky-stolytsi-ukrayiny

Скіфське золото: найцінніші знахідки

Легендарне скіфське золото заворожує кожного, хто коли-небудь дивився на нього. Скіфські вожді прагнули максимального комфорту в потойбічному житті, а тому разом з ними в могили клали дружин, рабів, коней, зброю і, звичайно, золото. В українській землі похований не один скіфський воїн. Нічого дорожчого за скіфські прикраси в Україні археологи ще не знаходили. Знаково, що усі найцінніші знахідки були знайдені саме на території Причорномор'я - Батьківщині скіфів.  

Чому ця війна?

 «Ми один народу» - волає президент сусідньої держави, що вже дев’ятий рік фізично нищить українців і все українське. «Україну і українців придумав вождь світового пролетаріату Ленін» - підспівують йому наймані пропагандисти. «Україну і українців придумав австрійський генеральний штаб з метою закладення міни уповільненої дії під Російську імперію» - поважно кивають в такт цим словам сивими головами московитські інтелектуали. Мається на увазі входження Західної України до складу Австро-Угорської імперії перед Першою світовою війною.

            Питання походження українського народу є надважливим для самого українського народу, його збройної боротьби із споконвічним ворогом, його виживання і його майбутнього. Лише з’ясувавши свої історичні корені, українці зможуть віднайти своє місце у сучасному світі і закласти підвалини достойного майбутнього. І покладатись їм потрібно на світову науку і власних науковців. Одним з таких видатних науковців є, археолог, доктор історичних наук, професор Леонід Львович Залізняк. Його концепція етнічної історії України цілком відповідає сучасному стану світової науки. Ми наведемо лише деякі її пункти. Українці – це переважно нащадки слов’ян. Батьківщиною слов’ян є територія між Києвом і Краковом, що розташована південніше ріки Прип’ять і північніше українського лісостепу. Це Галичина, Волинь і Полісся з українського боку українсько-польського кордону. Слов’янські племена осіли на цих землях у п’ятому сторіччі нової ери. У наступні віки вони розселились територіями майбутніх слов’янських держав Європи.

            П’яте сторіччя стало визначальним і у долі слов’ян, і у долі більшості  інших племен Європи. У 476 році нової ери перестала існувати Західна Римська імперія. Перед тим, через її послаблення, народи Європи прийшли в рух. Вони прагнули оселитись або на території самої імперії, або якомога ближче до неї, щоб максимально скористатись створеними нею благами цивілізації. Якраз під кінець п’ятого століття і відбулась стабілізація складу населення в усіх куточках Європи. На схід Європи під тиском сильніших племен слов’яни перемістились з Центральної Європи, а туди вони потрапили ще раніше з території України, яка більшістю науковців вважається колискою всіх індоєвропейських народів. Зазначені процеси переселення не зачепили лише населення Залісся – корінних земель нинішньої Московії, які на той час ще жили у кам’яній добі.

            Саме п’яте століття стало стартовим майданчиком для виникнення державних утворень на майже всій території Європи. Русь, як держава українців, виникла синхронно з іншими державними утвореннями на захід від неї. Професор Леонід Залізняк пропонує саме з цього моменту почати відлік власне української історії. Вже цього достатньо для  обґрунтування давності нашої державності і права українців на свою незалежну державу у сучасному світі, подібно іншим європейським народам.

            У чому недолік даної концепції? У тому, що вона не дозволяє кількісно описати результати переселень народів, а також зрозуміти походження самих народів. Слов’яни, що оселились на українській і польській землі, застали тут пустку, чи тут вже жили інші народи? Яке співвідношення між прибульцями і корінними мешканцями? Слов’янська мова, звідки вона? Чи є у неї базовий, характерний саме для неї, запас слів? Слов’яни – це носії якоїсь унікальної генетичної мітки, чи вони є нащадками інших племен, що таку характерну мітку мали? Крім того, такий підхід не дозволяє зрозуміти принципову ментальну відмінність між українцями і московитами, оскільки українці, за цією концепцією, лише на кілька століть раніше вийшли на світову політичну арену, заснувавши державу Русь.

            Тепер про генетичну мітку. Ідеальною міткою є базова гаплогрупа-мутація чоловічої у-хромосоми. Коли людей на Землі було мало, то часто така мутація характеризувала окрему етнічну групу. Так гаплогрупа T була спільною для вихідців з давньої Еритреї (Північно-Східна Африка); Q - з Сибіру (гунів); G – Кавказу, J2 – з давньої Месопотамії (Шумер, Акад, Вавілон, Асирія), I1 – із Скандинавії (Швеція і Норвегія), R1b – з крайнього заходу Європи (кельти), E1b1b – з північно-західної Африки (бербери або маври); N – з крайньої півночі Євразії (в Європі фіни та інші балтські народи); R1a – вихідців із степової зони Євро-Азії (кіммерійці, скіфи, сармати); I2 – вихідці з Балкан, а перед тим з Близького Сходу (трипільці). Тут я навів лише гаплогрупи, властиві не менше, ніж 1% українців.

            Видатний український науковець, доктор філологічних наук, професор Костянтин Миколайович Тищенко нині активно виступає за дослідження генезису українського народу саме на основі дослідження характерних для нього гаплогруп. Це дозволяє з’ясувати, чи є ми нащадками трипільських племен, що з’явились на території України приблизно за 5500 років до нової ери. Саме ці племена створили тут унікальну землеробську цивілізацію. Вона розвивалась паралельно з найдавнішою цивілізацією світу Шумерською. Саме в Україні тоді виникли найбільші у світі протоміста з населенням до 20000 осіб. Цілком можна стверджувати, що прискорений цивілізаційний розвиток українських земель почався саме з приходом трипільців. А що відбувалось на території майбутньої Московії? Там аж до виникнення Русі населення вело мисливсько-збиральницький спосіб життя, панувала кам’яна доба і процвітало людоїдство.

            Трипільська землеробська культура займала більшу частину правобережної України. Генетичним маркером трипільського населення України була гаплогрупа I2. Найбільшої густини землеробське трипільське населення досягало на Балканах і у Західній Україні. І навіть сьогодні через тисячі років такий розподіл населення за цією гаплогрупою зберігся незмінним.

            Трипільській цивілізації приписують купу знакових в історії людства винаходів: гончарний круг, колесо, приручення коня тощо. Останню тисячу років свого існування вона використовувала бронзові знаряддя праці і зброї, але, на відміну від шумерів, не встигла створити власну писемність, власну централізовану державу, тому про їх мову нічого не відомо. Її поступальний розвиток на межі четвертого і третього тисячоліть до нової ери припиняється. Викликане це було глобальними кліматичними змінами у світі. Клімат на території України став посушливішим. Південна і центральна частини України перетворились у степ, непридатний для тогочасного землеробства. Кількість населення  України суттєво скоротилось, одна його частина змушена була переселитись північніше, де збереглись ліси, а інша перейшла до скотарства. Нові і просторі степи простяглись від сучасної Монголії і до Карпат.

            Скотарство припускало велику рухливість населення. Наслідком цього став прихід в Українські степи спочатку іраномовних кіммерійців, а у сьомому столітті до нової ери – скіфів. Ці кочовики в якості генетичного маркера мали гаплогрупу R1a. Про кіммерійців з грецьких писемних джерел відомо мало, а от про скіфів – доволі багато. Скіфські племена створили власну державу під назвою Велика Скіфія. Ця держава існувала у шостому – п’ятому сторіччях до нової ери і простяглась від Дунаю до Дону і на таку ж відстань від берегів Чорного моря на північ, значно виходячи за межи території сучасної України. Фактично скіфи започаткували державницьку традицію на українських землях. Зауважу, що скіфі кочували велетенськими просторами Євро-Азії, але лише на українських землях заснували свою першу державу

            У 514 році до нової ери на територію Великої Скіфія прийшла армія найпотужнішої імперії тогочасного світу – Персії на чолі з найвидатнішим полководцем тих часі, царем  Дарієм 1 Великим. Традиційно вважалось, що перси не змогли подолати скіфів, проте тепер все більше доказів набирає теза про те, що у висліді цього походу Велика Скіфія стала 24 сатрапією (провінцією) Великої Перської імперії. Зокрема, цю точку зору активно розвиває професор Костянтин Тищенко. Таким чином, державницька традиція на українських землях продовжилась. Ця традиція не перервалась і пізніше з приходу сюди іраномовних сарматів, споріднених із скіфами, які створили на цій же території вже сарматський союз племен. Сармати також були носіями гаплогрупи R1a. Десь 15 кочівницьких навал пережила Україна у своїй історії. Деякі з них створювали на нашій землі чергові держави. Лише Русь стала тут першою державою, що виникла на основі землеробського населення.

            Проте саме сармати залишила найглибший слід в українській історії. На понад тисячу років уперед українці отримали назву роксоланів – одного з найбільших сарматських племен. Ця назва вживалась навіть частіше, ніж русини, яку багато дослідників пов’язують з назвою іншого великого сарматського племені аорсів. Саме від сарматів виводили свій родовід польська шляхта і українські козаки. І висока концентрація гаплогрупи R1a серед поляків, навіть вища, ніж серед українців, є доволі сильним аргументом на користь такого походження  шляхти – еліти польського суспільства. А скільки професійних істориків глузували над цією тезою? Отже, для двох наших народів: українського і польського об’єднувальним чинником є не лише спільна прабатьківщина слов’ян, але і вирішальний вплив сарматів на їх творення. На жаль, із слов’янами не вдалося пов’язати конкретний генетичний маркер. Тому надалі ми будемо говорити лише про наявні в Україні гаплогрупи. За Костянтином Тищенком нащадки трипільців (I2) і кіммерійців, скіфів, сарматів (R1a) становлять у населенні України приблизно70% і ділять ці 70% приблизно навпіл. На решту гаплогруп припадає лише 30% населення.

            Визначення гаплогрупи людини є доволі дорогою процедурою разів у 100 дорожчою за визначення групи крові. Тому вибірки, на основі яких робляться оцінки, налічують здебільше лише десятки і сотні людей, замість десятків і сотень тисяч, необхідних для досягнення високої точності відповідних оцінок. Проте саме за цим методом майбутнє, хоча сьогодні похибки при його використанні можуть перевищувати десятки відсотків. На тепер надійнішим інструментом з’ясування спорідненості народів є аналіз формули крові. Недоліком цього метода є те, що визначаючи рівень спорідненості народів він не дає можливості зрозуміти природу цієї спорідненості.

            Висновки:

1.Українці, у першу чергу, є нащадками двох стародавніх етносів: трипільців і кіммерійців, скіфів, сарматів.

2.Інтенсивний цивілізаційний розвиток нашої землі на рівні найдавніших цивілізацій світу почався з приходом на нашу землю трипільських племен у VI тисячолітті до нової ери.

3.Населення України вступило у бронзову добу у четвертому тисячолітті до нової ери.

4.Неперервний державотворчий процес на нашій землі започаткували скіфи у VII сторіччі до нової ери.

5.У п’ятому столітті вже нової ери населення корінних земель майбутньої Московії все ще займалось лише мисливством, рибальством і збиральництвом і переживало кам’яну добу. За грецькими писемними джерелами воно було людожерами.

6.Для виходу суспільства на високий рівень моралі, для формування таких чеснот як сумління, честь, чесність, людяність, доброзичливість, працелюбність тощо потрібні тисячоліття цивілізаційного розвитку. У українців за плечима ці тисячоліття власної славної історії є. У московитів немає.

7.Цивілізаційний розрив у багато тисяч років робить протиприродним існування цих двох народів в межах однієї держави і пояснює всі криваві акти геноциду українського народу в Радянському союзі. Навіть існування їх у межах незалежних держав із спільним кордоном є небезпечним для українців. Про це свідчить теперішня російсько-українська війна, відповідальність за яку лежить цілком на московитах.

8.Нашими найближчими генетичними родичами, відповідно до формули крові, є такі народи: македонці, серби, поляки, хорвати, албанці, білоруси, латиші, словени, боснійці. Спорідненість цих народів з нами вища або так ж, як спорідненість північних і південних корейців, щодо яких немає жодних сумнівів, що це один народ. Території проживання цих народів переважно збігаються з територіями найбільшого поширення трипільських племен, зокрема на Балканах.

9. Щодо українців і поляків, то їх спорідненість значно вища, ніж спорідненість північних і південних корейців.Журнал «Бінтел» № 3, 2023 рік - Борисфен Інтел (bintel.org.ua)
Сторінки:
1
2
попередня
наступна