хочу сюди!
 

Vitalina

34 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 28-35 років

Замітки з міткою «думки»

З двох зол яке краще?



Відомий сатирик Михайло Жванецький ще в радянський час написав гарну інтермедію на тему ведення диспутів, коли головним є не слухати співрозмовника, а роздивлятись. І вести дискусію на ось таких тонах дослівно за Жванецьким «Що може розумного сказати чоловік, якщо він кривий? Ну якщо він кривий, то як його можна взагалі слухати?»
Справді, це найпростіший метод ведення дискусій, де логіку розуму підміняють агресією емоцій: – Тю, дурню! – Сам дурень! Ще й свиня! – Хто би ще рохкав...  Такою є класична бесіда людей різних політичних уподобань у нас по Україні, про що особливо наглядно видно з Інтернету. Вже скільки часу я намагаюся знайти бодай незначне коло людей, у яких особисті емоційні уподобання не перебивають тверезого розумового аналізу – і ніяк не можу знайти. Постійно натикаю на позицію дуалізму: або ти з нами за нашу правду – або ти дурень і гад. Іншого просто не дано. І я вже стомився опонувати людям, кажучи, та не лайтеся, а подивіться спокійно на дійсність і подумайте неупереджено про все  – нічого з того не виходить.
З широкого спектру подібних дискусій-сварок особисто мене що називається дістало оте проклинання дотепер електорату «проти всіх», до якого я і себе долучаю, хоча принципово не ходив голосувати у другому турі виборів Президента України у 2010. Принципово, про що докладно описав, тому не буду повторюватись, а подаю невеличку алегорію про ті вибори, щоб потім додати кілька зауважень з погляду більш сучасного.
Отже вибори назвемо весіллям, а Україну – нареченим, ну а претенденти будуть наречені. Отож зібралася у нареченого вся рідня різна і багацько, провели перший тур кастингу наречених, вибрали двох суджених і стали поміж них обирати, аж тут стає відомо, що одна дівчина горбата, але цнотлива, а друга хоч і гарніша, але гуляща як ну, вже аж два аборти зробила... І тут рідня нареченого поділилась на три табори: одні кричать, що вони проти всіх, бо нареченому треба обрати нормальну і порядну молодичку, другі кричать, що краще горбата, чим гуляща, ну а треті ревуть, як то можна за горбату – що то за жахіття, а не пара буде на весіллі. Б’ються- чубляться, розсварилася вся рідня, а за бенкет вже заплачено, кабанчика заколото, музикам завдаток дано – когось мусять вибрати. Тут і наречений натякнув, що воно якось з горбатою до ліжка не дуже кортить йти в шлюбну ніч...
І минуло по тому весіллі кілька років, а в рідні нареченого все ще й досі поміж собою чубляться: – А бачиш! Бачиш! Жіночка і за чоловіком все одно підгулює на стороні, а от наша вірна жона була б, ой вірна... Їх опоненти кажуть на те: – Звичайно, що вірна була б – хто ж бо до такої горбатої залицятись схоче? Та вона і в шлюбі свою цноту недоторканою зберегла б... А так хоч воно і не все так, як мало бути, але ж і чоловікові щось добре перепадає... Ну а третя частина родини мовчить, тужливо дивиться на нездалу подружню пару і на свою недолугу родину, що доводить і надалі свою правоту, хоча добре ясно, що вся родина гуртом велике паскудство вчинила.
Хтось може запитати, чому саме горбата? Можна і осучаснити, звичайно, бо наркоманка справді ближче до істини, але хіба це міняє змісту паскудства? Хіба не огидно всім від такого сватання? Від виборів без вибору? Від того, що не вихваляють принади, а виказують в кого більші вади! Бач інший претендент значно гірший від нашого... Убожество в абсолюті! І після цього ще хтось пробує осуджувати когось з людей, що обрали в Президенти України Віктора Януковича, а інші тому не перечили. Ви таки нарешті оберніться і на своє «добро» добре роздивіться! Змусили обирати з двох зол, от люди і обрали яке менше... Значить ваше зло більше – чому того не хочете визнати?
Навпаки постійно можна почути звідтам злорадне: – Насте! Маєте! А от би обрали тоді Юлю... І вся пісня, без жодних аргументів! Бо не можуть їх навести щодо того, а чому вони певні, що було б краще за Юлі, – не наводять. Жодного! Одна міфічна здогадка: от якби... Хоча всім відомо з практики, що за час свого прем’єрства з надширокими повноваженнями жодних успіхів економіка України не показала. Коли кажуть про світову кризу чи епідемію грипу тощо, то є проста і чітка відповідь: а справді видатну людину якраз по таких надскладних моментах і визнають. Чомусь за Меркель світова криза Німеччину не зачепила? Бо то жінка мудра і за державу дбає, а не за оновлення власного гардеробу...
Ще одна з важливих тем, коли йде звинувачення теперішньої влади в Україні як кримінальної і мафіозної. Зачекайте, а хіба туди до влади не перейшла провідна частина з команди БЮТ? Перейшла. І вона приймає активну співучасть у мародерській антинародній економічній політиці теперішньої влади в Україні. Список тих людей занадто довгий, щоб наводити... Та й питання в іншому: чи робили б вони щось інше, якби перемогла Тимошенко? Риторичне запитання.
Всі антиукраїнські та антинародні закони й інші акти у Верховній Раді України за минулий час включно й злочинний мовний  закон – ніколи б не стали дійсністю, якби не вирішальна участь в голосуванні депутатів-перекінчиків з БЮТ. Що це за кадрова політика була у пані Тимошенко, яка безпосередньо особисто затверджувала всі депутатські списки включно по областях?!  Хіба не з надр БЮТу вискочило оце новітнє проросійське угрупування Наталії Королевської? А наявність коло себе садиста-вбивці Лозинського навіщо було Юлії Тимошенко? Для самозахисту, чи щоб прибирати різних неугідних типу Євгена Щербаня? Знову риторичне запитання.
Можна продовжити спростування тези, що якби на виборах в президенти перемогла Юлія Тимошенко, то Україна б процвітала аж зацвітала, але чи потрібно? Для розумного сказано досить, а для опонентів, що люблять замість слухати – роздивляється і обдивлятися чим би це обгадити, то не боїмось – серед того живемо. Хоч і не хочеться, як і обирати не хочеться поміж двох зол. Як каже англійське прислів’я: «З двох зол не обирають жодного». Я з цим згоден, а ви? І це вже зовсім не риторичне запитання.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Просто спогади і роздуми

      Дивлюсь я на всі розмови, стьобання над кандидатами, якісь умні рассуждєнія і згадую Майдан, але ні, передмайдан, 2013 рік. Ні, не грудень, коли студенти стояли, а взагалі з початку року.
Згадую як наші хлопці і дівчата в мізерній меншості виходили на протести. І це у нас, в ригівському регіоні. Хто думає, той зрозуміє, що це мало тоді означати і які наслідки несло за собою.
      Головних активістів постійно викликали на розмови до міліції, постійно наглядали убоповці і служба повище, навіть супроводжували додому, після закінчення мітингів. Потім були гучні справи, відкриття кримінальних справ, які тягли за собою не один рік ув'язнення. Багато людей, в той час, обходили нас десятою дорогою, але де хто, від кого ми навіть не  очікували, дуже допомагали, розуміючи небезпеку...
І от згадую один з допитів, який проводив підполковник ****:
Розмова і допит взагалі вівся російською мовою, я теж поважаючи співрозмовника відповідала російською, але до опрєдєльонного моменту. Так от:
- Скажите, пожалуйста, вы не  заметили что поведение вашего сына стало странным?
- В смысле? Что вы имеете ввиду под странным поведением?
- Ну вот например, мама его друга (який теж йшов по цій же справі) сказала, что около года назад ее сын начал общаться на украинском языке. (Це було промовлено голосом і поглядом удава Каа з Мауглі)
У мене ступор і падають шторки omg Одразу і не могла щось відповісти...
- А що у нас в країні Україна заборонено говорити українською мовою??? То ж можу сказати Вам, що мій  син з народження говорить українською, тому що його батьки, бабусі-дідусі, прабабусі-прадідусі говорили українською. То які ще питання з цього приводу? А от до вас у мене є питання, якщо у вас такі питання виникають, то на яку країну працюєте ви?
Шторки вже впали у слідчого.... - Спасибо!

Так до чого це я? НІ, любі мої, не до питання мови! Я апріорі глибоко поважаю всіх людей, не дивлячись на мову і національність, але звичайно до пори до часу. Я пишу це до того, що цей таваріщ вже нафталіне свої мешти, гладить шнурки і зав'язує краватку... Вони чекали цього часу довгих 5 років! І нарешті дочекались! Як ви думаєте яка буде їх поведінка тепер? Бєлой і пушистой? НІ, вони будуть з остєрвєнєнієм відіграватись за всі упущєнниє возможності, за догани, які отримали тоді (бо відкривали фабриковані справи), за пониження у званнях, за нашу тодішню перемогу над ними... 
Але ж, все... ставки сделаны, господА, ставок больше нет uhmylka
 

Про силу бажань.

Замість епілогу. Колись дискутували з другом-атошником про діток... Я видала таку фразу, що діти ніколи не бувають вчасно. А він відповів: "Діти вчасно ЗАВЖДИ" smile

Тепер занурюємося у у події практично дванадцятилітньої давності. Рік 2003. Я - студентка, що закінчила вже 5 курс, доросла, трохи мудра, трохи наївна, дуже закохана. Сьогодні перше липня! Такий щасливий день! Ми з Найкращим-У-Світі-Мужчиною маємо їхати подавати заяву до РАГСу!!! 1 травня мені освідчилися в коханні, а 8 - вже запропонували руку та серце! Він такий... такий... Він мене любить! Дуже гарно ставиться! Я точно знаю, що притягне будь-якого мамонта до моїх ніг. А я йому забезпечу затишок, душевний спокій та відчуття великого та сильного поряд зі мною - маленькою та слабкою... Але подавати заяву ми поїдемо аж після обіду, а зараз треба іти на практику (сьогодні перший день будемо вивчати роботу УЗД-апарату на кафедрі гінекології), на цілих пів-дня розлучаємося з коханим та треба якось налаштувати мозок на гінекологію... Хай їй грець! 
Прийшли на кафедру, завели наш бравий третій десяточок до асистентського кабінету, показали той апарат, розповіли все, що мають знати студенти нашого рівня. Далі вирішили для прикладу когось подивитися під апаратом. Звісно, з дівчат. Всі у спідницях, крім мене. Ну не задирати ж їм поділ перед хлопцями! Звісно, лягла на кушетку я. Щось там нам на мені пояснювали, крутили монітор, щоб усім було видно... Далі викладачка мені сказала зайти до неї, всіх відпустила на перерву. А в кабінеті, як мокрим рядном, накрила мене немпримними новинами... Що зовсім я не така здорова, як вважала... І що діток  навряд чи матиму без спеціального тривалого лікування... Такі діла...
.... По дорозі додому передумала все і так, і по-іншому... Можливість помилки лікаря УЗД  виключена... От як я зараз Йому скажу? Ну, підготувалася до найгіршого фіналу і пішла говорити коханому все як є... Я розуміла, що він молодий здоровий мужчина, йому необхідно будувати повноцінну сім'ю, а не чекати, поки я полікуюся... Та і дівчат навкруги багато. Різних. Та піде, звісно. Нащо я йому?
Отак прийшла додому і все  виклала як є. Не тримаю, кажу. Все розумію. Іди. Бажаю щастя.
І тут - о чудо! Він каже про те, що любить мене. Всю. Таку, як є! Хвору і здорову. Здатну до народження діток або ні. Йому потрібен не інкубатор для нащадків, а саме я, як особистість! Він згоден на всиновлення. Я ж з вересня на шостому курсі, будуть заняття по лікарнях, щоб придивлялася до діток, може, хтось сподобається, всиновимо. А можемо згодом, за пару років... Як вирішимо, так і буде. А зараз поїхали вже скоренько, РАГС за годинку зачиниться, а ми вже вирішили, що одружуємося тільки 2 серпня, тож заяву подати сьогодні останній термін.
2 серпня було весілля. Третього - вінчання. Я у церкві весь час подумки просила в Господа дитинку, щоб була схожа на мого чоловіка - такого люблячого та любимого... 
13 вересня тест показав 2 смужечки. Ми тупо не вірили своїм очам!! Раділи як діти! Я погналася до лікаря - так, мабуть, вагітність, але не точно! Дали направлення на УЗД за два тижні. Вау! Є! 5 тижнів! Без патології, всі розміри плода по нормі. 
Далі були якісь місяці денних стаціонарів, бо загроза викидня (здається, у всіх вагітних періодично таке є), але я примудрялася і у стаціонар показатися, і на заняття попасти. Бо шостий курс, він випускний, тож ні про яку академ-відпустку не було мови!
Мене навіть не нудило. І голова не паморочилася. І плямочок пігментних не було.
А колись мойви наїлася, чоловік купив копченої кілограм, та квасу літр, і необережно лишив пакетик біля мене... За 20 хвилин йому не лишилося і хвостика. Ще за пів-години я зрозуміла всі "радощі" токсикозу..... Мала і досі риби не їсть. Ніякої.
Перший рух плоду 19 грудня, на Миколая. 
Термін мені поставили 20 травня. Не пішла я туди 20. Бо нормально себе почувала. І трохи боялася народжувати. Мама тоді сказала, що все одно народжувати прийдеться, бо ще ніхто у світі вагітним не лишився. Практично силоміць чоловік мене привіз 28 травня до пологового, лікар, що ми з ним домовлялися, що прийду 20, був у шоці. Він думав, що я давно народила. 
Не буду вас напружувати подробицями тієї чудової ночі з 28 на 29 травня, напишу лише, що поспати мені не вдалося. О 8.40 ранку я стала мамою чудової дівчинки зростом 57 см і вагою 4450. Вона була найбільшою у пологовому будинку. 
На операційному столі мені все здавалося, що дитя якось тихо запищало. Далі почала напружувати неонатолога, щоб рахував пальчики на ручках та ніжках... Далі "діставала" його, як оцінив за шкалою Апгар (шкала оцінювання новонароджених) і чому саме 8 балів, а не 10? Ну і що, що 10 не ставлять, а тільки пишуть у підручниках? Алеж поставили 8! Лікарю, за що зняли ті 2 бали??? 
Коротше кажучи, під час пологів ніхто з персоналу не постраждав, всі лишилися задоволеними і щасливими :)
Дитинка моя народилася як у казочці - за 10 місяців після одруження. І все так, як я хотіла: схожа на нього і характером, і зовні.
За два тижні після того я ще здавала державні іспити, але то вже зовсім інша історія))))
І далі цікава особливість: після тих пологів пройшли всі патології і лікар вже рекомендував користуватися методами планування сім'ї. Народження дитини виявилося зціленням.
З того дня минуло вже 11 рочків.... Так почався наш сьогоднішній ранок))


Я щодня дякую Богу за те, що тоді дослухався до моїх благань і дав це чудо.
Просто коли чогось дуже хочеш - весь Всесвіт починає тобі допомагати. 
Ось ми тут бажання задумували)) Мабуть, про гарні оцінки))


Добраніч! Позитиву вам, любові та гарних вихідних!
 rose

Рифми мало, але суть народна... мислероздуми

---

Постараюсь коротко і по тій самій суті... 

Відверто кажучи мене пересмикує, коли бачу як хлопці дарують дівчатам золоті й срібні прикраси.

Років п`ять тому "шастав" до однієї дівчини. Сім`я проста, незаможна. Якраз День Народження у неї, те да се...  Зависати у них частенько вже почав. Прийшлось до вибору подарунка.

 Ну от, - думаю, шикарне щось, якби занадто... Вчиться на кулінара, цікавиться подібними речами. Вирішив. Придбав книжку з  чудернацькими рецептами, подарунковий папір, стрічечка, листівочка...

букет квітів, пляшку хорошого вина (зараз десь більше сотні коштує), то вже суто як додаток. От, і ввечері зі спокійною душею і передчуттям романтики, подавсь на вЕлику в сусіднє село... ага, ще й фотика прихопив. Все пройшло гут! Прийняли, обігріли, день народження провели...

Наступних вихідних знов туди зарулюю... І О-о... показують мені щастя, щось типу срібне, гарне і блистить... От, мовляв, тут той "конкурент" був, ото людина! Он, що подарував... А ти мовляв з своїми книжками (поміж рядків) не конаєш...

Ах, жеж, йолки...Знав би камасутру подарував і ще тоді й помахав би ручкою... На велик і па-па! "не те золото, що блистить" 

Років через два вони одружились... Даю сто відсотків (бачив я її не раз), що чорта з два він їй хоч букет квітів подарував після того одруження.

Не те, що я не збираюсь чи не спроможний купувати подарунки з дорогоцінних металів... Та хіба в них сенс і вияв любові? А скрізь дуже багато стрічаю таких випадків...

Ще наприклад, знайомий один... їздив на заробітки.., привіз тих кілька тисяч, тисячу віддав батькам, котрі утримують і годують, тисячу десь прогуляв... А за дві тисячі купив якусь цепочку (вияв любові) і подарував коханій - кілька місяців зустрічались (секс, милість, приємність, кохання до гроба  і все таке)... невдовзі Вона показала йому облизня... Що ж, убитий горем, хлопець отримав ще одну прекрасну можливість остаточно просадити гроші у барах... Це йому вдалось з успіхом.

Тому мене й пересмикує, а деколи й на усмішку пробиває з натяком на ржання, коли ті метали бачу, а невдовзі сльозливі історії...

...Висновок: із коштовностей подарунків не очікуйте дівчата ,

  даруватим тільки дружині!  ...

---                   ---                  ---

---

Ішли мимобіжно,

Здавалось на зустріч.

Світло стремлінно

Світило у ніч...

---

Хвилясті думки,

Неспокійних потоків,

Здригали стрічки

Невідомих облич

---

Багато мороки...

Чи, може, замало?

І слово, просте те,

У душу запаало

---

Ціною монети

Розпались потішно.

Так завжди буває...

То сливно, то вишно.

---

Невічне минає

Й зникає безслідно.

Хтось когось стрічає,

А хтось - мимобіжно...

---

...

Притча...

      

       Колись давним - давно на Землі був острів, на якому жили всі духовні  цінності. Але одного разу вони помітили, як острів йде під воду... Всі цінності сіли на свої кораблі і відплили. На острові залишилася лише Любов. Вона чекала до останнього, але коли чекати вже стало нічого, вона теж захотіла відплисти з острова. Тоді вона покликала Багатство і  попросилася до нього на корабель, але Багатство відповіло:
- На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут немає місця.
       Коли поруч пропливав корабель Скорботи, вона попросилась до неї. Але та їй відповіла:
- Вибач, Любов, я настільки сумна, що мені потрібно завжди залишатися наодинці...
       Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушує гармонію на її кораблі. Поряд пропливала Радість, але та була настільки зайнята  веселощами, що навіть не почула її голосу. Тоді Любов зовсім розчарувалася. Але раптом вона почула голос десь позаду:
- Ідем, Любове, я візьму тебе з собою! Любов обернулася і побачила старця. Він довіз її до суші, і коли старець відплив, Любов спохватилася - адже вона забула спитати його ім"я. Тоді вона пішла до Пізнання.
- Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був цей старець? Пізнання подивилося на Любов:
- Це був Час.
- Час? - перепитала Любов. - Але чому він врятував мене? Пізнання ще раз поглянуло на Любов, потім вдалину, куди відплив старець:
- Тому що лише Час знає, наскільки важлива в житті ЛЮБОВ.

така весна... під Новий Рік

Вже недовго і вбрані ялинки замерехтять вогнями різнокольорових гірлянд... Подарунки, посмішки близьких і, просто, знайомих і незнайомих людей, Новорічні чудеса... але невже без снігу?!!

Та чи в ному головна радість свята?

___----__------__---------__-------__-------_----_--

Така весна...

Її краса неопалима.

Чогось сумна,

Чогось дощить нестримно

---

Її душа

За хмарами живе.

Вогонь в очах

Когось жадано зве...

---

Така весна

Ще до зими з`явилась.

Чому? - Хто зна

І ніби як... приснилась

---

Огорнута

Сподіваними днями,

Схвильовано

Чекає ночі з нами...

---

Така вона...

Прийшла ще до зими

І не біда, що не пора,

Аби в серцях світив вогонь її...

-----

      

Вимий душу

Вимий вікно перед тим, як вважати брудним весь цей світ,
вимий рота, перед тим, як сказати брудне слово,
вимий голову, щоб там не оселилися брудні думки,
вимий руки, щоб не зробити брудної справи,

вимий душу, перед тим, як вийти в люди!

Почему?..

 Почему  не  придумают  крылья?    Почему  мы  не  можем  летать?    Почему  человек  от  бессилья  Иногда  начинает  рыдать?  Почему  не  проложены  тропы  К  неизвестным  забытым  мирам?    Почему  наш  невидимый  шёпот  Отражается  криком  от  скал?    Почему:  из  миллионов  желаний  Исполняется  только  одно;  Выбираем  меж  Адом  и  Раем  -  Что  же  третьего  нам  не  дано?

 Почему  кто-то  верит  во  что-то,  Кто-то  верит  во  что-то  не  то;  Если  где-то  убили  кого-то,  То  поймают  меня  не  его.  Почему  эту  нежную  розу  Портят  чьи-то  чужие  шипы?  Почему  избегая  угрозы  Мы  идём  вдоль  предсмертной  тропы?  Почему  режут  вены,  стараясь  Поскорее  забыть  про  любовь?  Почему,  оступившийся,  каясь,  Оступается  там  же  и  вновь?

 Почему  все  плывут  по  теченью,  Почему  не  осмелятся  вспять?  Почему  появляются  тени,  А  потом  исчезают  опять?  Как  же  так,  почему,  в  самом  деле,  Потеряв,  начинаем  искать?..  Кто  придумал  что  семь  дней  в  неделе,  А  не  восемь,  не  десять,  не  пять?..  Почему,  проходя  в  переходе,  Закрываем  от  страха  глаза?  Почему,  говоря  о  свободе,  Голосуем  кто  против  -  кто  за?  Почему  у  бездарного  -  сила  У  немого  -  ораторский  дар?  Почему  закопают  в  могилу  Наше  тело,  судьбу  и  загар?  Почему,  почему,  почему  же  От  пожара  осталась  зола?  Почему  отражается  в  лужах  Искажённая  наша  душа?    Почему  мы,  не  зная  ответа  На  вопрос,  говорим:  "Сэ  ля  ви"?  Почему  небольшая  планета  Держит  тайну  огромной  любви?

 Почему  остаётся  пустою  Чаша  счастья,  тепла  и  светла?!  Почему  этот  мир  не  достоин  Наших  жизней,  сгоревших  дотла?!                     Автор:Sashka

Думки. Прекрасне.

Не моє. Написав фейсбучний френд.

"...Буває, що людина ну така вже вихована, витончена, возвишена й інтеліґентна, аж починаєш припускати, що, навіть коли в неї гази, й ті перетворюються на аромат троянди.
Але якось раз помічаєш, що вона висякує носа у светр, наприклад. Або викидає сміття з вікна машини, програє гроші на автоматах, дивиться низькопробні серіали, чи скуповує усяке неякісне дірьмо по вигідній акції. І так тоді хочеться тую людину обійняти, пригорнути, і зі сльозами радості промовити "ти ж моя рагулина йобана".


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
43
попередня
наступна