За десяток років, уже на схилі віку, він зібрав і опублікував маловідомі матеріали про яскравих особистостей, причетних до історії Радивилова, – письменників Модеста Левицького і Юрія Горліса-Горського, лікаря-просвітянина Петра Шепченка, священика Іоанна Петровського, воєначальника армії УНР Максима Борового, винахідника-бджоляра Лянкова, а ще друкував у різних виданнях спогади про пережите в 30 – 50-і роки, про знайомих та друзів, які стали жертвами політичних репресій.

Цікава й складна особиста доля Федора Бортника. Народився він 1911 року в Радивилові. Батько керував цегельнею князя Урусова, а також мав власну цегельню, мати шила жіночий одяг. У 1918 – 1919 роках Федір навчався в українській народній школі, затим до 1926 – в польській семирічці. У 1924 році отав членом молодіжної організації "Пласт"" і перебував у ній, ведучи активну діяльність, до 1928-го, коли та була заборонена польською владою. У 1929 – 1933 роках навчався в гімназії в Бродах. У 1931-му вступив до Організації українських націоналістів. "Після смерті матері в лютому1928-го, – розповідав мені Федір Каленикович, – я почав жити самостійно, займався малярством, яке давали добрі прибутки, тож мав змогу поступити на навчання до гімназії, до 5 класу, і за чотири роки здобув там атестат зрілості. Затим два роки вчився на юридичному факультеті університету в Львові.

У бібліотеці Федора з’явилися перші видання творів І.Котляревського, прекрасне єкатеринославське видання творів T.Шевченка, праці про Україну, видані ще до Першої світової. Усе це було конфісковано й знищено польською поліцією після арешту Бортника" у серпні 1937 року в справі Ярослава Старуха (згодом командувач УПА в Закерзонні). Під слідством Федір перебував у Дубенській тюрмі до березня 1939-гo. Але 1 вересни, коли розпочалася Друга світова війна, його заарештували знову – і відправили у польський концтабір Береза-Картузька. Звідти звільнили червоноармійці 18 вересня. Повернувшись додому, завідував 4-класною школою в селі Сестрятині. Однак примара репресій не відступилась. Бортником зацікавилися енкаведисти, і з 24 грудня 1939 року він опинився на довгій дорозі страждань по тюрмах і таборах Радянського Союзу як "социально опасный элемент" (Дубно, Київ – Лук’янівка, Миколаїв, Старобєльськ, Красноярськ, Норильськ).

Строк ув’язнення закінчився рівно через дев’ять років, 24 грудня 1947-гo. Через півроку приїхала дружина.

Федір Бортник залишився працювати на вугільних шахтах Норильська, здобув освіту гірничого інженера-геолога. Реабілітований 1960 року. Отоді й з’явилася надія знайти застосування своїм знанням та силам в Україні. Але зустрів упередженість і недовіру. З неабиякими труднощами відкупив колись “експропрійовану” половину батьківської хати. Зайнявся садівництвом, дослідницькі статті став друкувати в спеціалізованих журналах. Лише з початком перебудови зрозумів, що недалеко той час, коли зможе всім розповісти правду про своїх мужніх товаришів-патріотів, про своє життя. Його публікації з’явилися в місцевій періодиці, у збірнику “Із криниці печалі”, підготовленому обласною редакційно-видавничою колегією з випуску книг серії “Реабілітовані історією”. Утвердження незалежності України мовби окрилило вже немолодого інтелектуала. Бортник неодноразово виступав на науково-теоретичних конференціях, присвячених історії краю, його повідомлення увійшли у випущені збірники. Листувався з літераторами, науковцями, діячами української діаспори. Зокрема, про його краєзнавчі інтереси та напрацювання схвально відгукувалися письменник Федір Погребенник, доктор медичних наук Євген Боровий. До останніх днів (а помер він у віці 92 років) не полишав Федір Каленикович і захоплення юності – малярства, писав ікони. Деякі роботи художника експонувалися в Бродах, Радивилові.

Володимир ЯЩУК.