Я ехал сегодня в метро, просто ехал как обычно, с работы, уставший. В мечтах был только ужин и здоровый сон. Вот снова  эта стация, тут всегда заходит так много людей, что даже тем кто сидит оказывается довольно неловко. 

 На этой самой станции зашли парень с девушкой, каких много, я и не обратил сразу внимания, они держались за руки, о чем-то шептались.. сели кстати совсем недалеко от меня. Я наблюдал, просто они показались мне интересными, такими влюбленными, как будто ничего вокруг не существовало.. ни людей, ни этого вагона. 

Она улыбалась, играла его пальцами, что то рассказывала, поправляла волосы, и по-моему говорила какие-то глупости, всячески стараясь вывести его из себя. Вдруг мне так захотелось увидеть её глаза.. в какой то момент я готов был крикнуть дабы обратить её внимание, не знаю что нашло.. 

И тут она повернулась. Наверное привлекла какая-то реклама. И эти глаза.. знаете, в жизни я еще не видел таких счастливых глаз... они сияли сверкали, светились... не могу сейчас передать всё, что почувствовал.. мне захотелось поблагодарить этого парня, сказать спасибо, пожать руку.. всё что угодно.. поставить памятник при жизни.. если б все мы могли делать наших девушек такими счастливыми... 

Думая обо всем этом, я очнулся уже на конечной... и до сих пор меня не покидают её глаза...

 

          Коли хочуть пояснити роль та місце грошей у людському суспільстві або на шкалі абсолютних цінностей, то іноді наводять приклад мандрівника з мішком грошей, що заблукав у пустелі. Настає час, і... Хай би в нього тільки з'явилася можливість, купа папірців знецінилася б до вартості склянки води. Або вартості слова, яке покаже напрям до справжніх, а не примарних оази, річки, людської оселі.
           В далеких від первісної природи умовах цивілізації все навпаки. Тут гроші є фактично кров ринково-економічного організму. Якщо ця кров не протікає через твої рахунки, гаманці, кишені, ти є чужорідне тіло в цьому організмі. Так. Для тих, хто не має грошей, цивілізація та ж сама пустеля. Зате в межах доступної суми твої можливості необмежені. До цього звикаєш, з цим і живеш. Не замислюючись над "високими матеріями", міняєш і тим приводиш в рух всякі свої важливі процеси.
           Але є одна "фірма", здатна суттєво скоригувати цю вашу звичку. Вона бере плату за свої послуги винятково номіналами від 50 коп до 5 грн. Ви можете уявити державну організацію, яка б відхиляла пред'явлені до оплати грошові знаки… цієї ж таки держави? А там номінали, більші за 5 грн, не приймаються. Здача не відома як явище. Таким є автоматизований і тому майже безлюдний Харківський метрополітен.
           Ні, це не є для мене відкриттям 2016 року. Прецедент відбувся досить давно. І вже тоді мені казали, що є лиш один рецепт безпроблемного проїзду у метрополітені для гостей міста - мати одно-двох-гривневу готівку. З тих пір всякий раз, як виходжу з потягу у славному місті Харкові, мною оволодіває специфічне харківське почуття: починаю слідкувати, щоб не лишитися без дрібних грошей. Але як десь прогавив цей момент (що найчастіше виясняється тет-а-тет з метрополітенівським автоматом для видачі квитка) ось тут на якусь мить і можеш пережити те сильне й незабутнє відчуття пустелі. Це коли маєш грошей на тисячу поїздок, а не в змозі здійснити і одну. Капітулюєш, повертаєшся у підземний перехід купити щось дууууже тобі наразі "потрібне". І не просто купити, а щоб отримати на здачу і підходящі номінали. А просто так, на твоє прохання, не розміняє ніхто.
        А ще не проходить комбінація, коли є 2 по 50 коп і 2 по 1 грн. І гроші дрібні як треба, і в сумі 3 грн, що достатньо для поїздки. Але ситуація така. Автомати, котрі "їдять" 50-копійкові монети, не приймають гривні, а ті, що приймають 1 грн, випльовують назад 50 коп… Дякую Харківській підземці і за такий "попадос", і за зростання мого досвіду проїзду нею, і позапланове підкріплення пиріжком. Було, як ніколи. Неповторно!

Как должно было быть

Только на промежутке от станции метро «Печерская» до метро
«Дорогожичи» работают четыре группы карманных воров.
Об этом заявил эксперт по вопросам безопасности Валерий Кур,
который является одним из основателей Управления по борьбе с
организованной преступностью и почетным членом
Международной ассоциации полицейских.
«Сейчас появилась новая группа глухонемых. Очень классически
работают, и как воры они просто прекрасны», - заявил Кур.
По его словам, распознать вора можно по внешнему виду.
«Сначала внимательно посмотрите на тех, кто вместе с вами в
толкучке вошел. Не на того, кто стоит — тот редко ворует. Тот, к
кому вы идете — тоже не ворует. А вот когда кто-то с вами
заходит, то приготовьтесь, что кошелька у вас не будет», -
рассказал эксперт.
«Всегда бойтесь, если на руке у кого-то лежит плащ, если в руке
газетка, если рука закрыта. Например, глухонемые сейчас перед
собой держат этакий рюкзачок. И одна рука вроде бы видна, это
снимает напряжение, потому что человек видит эту руку. А вторая
рука при этом внизу. Второе, это перекос плеча. Как правило,
чтобы опуститься чуть ниже, залезть в сумочку, ему надо
перекосить плечо. Бойтесь спектаклей. Когда кто-то начинает
разыгрывать спектакль, привлекает внимание, не отвлекайтесь, в
этот момент вас кто-то придавливает. И не забывайте, что они
работают в группе. Профессионалов высокого уровня очень
много. Сейчас они съехались в столицу, как будто реформаторы
подсказали им: братья, съезжайтесь, мы тут реформируем, тут
никого нет», - заявил Кур.
comments.ua


http://ukrreal.info/ua/stolitsya/97623-v-kievskom-metro-poyavilis-unikalnye-karmanniki-ekspert?fb_action_ids=781218365355494&fb_action_types=og.shares&fb_source=other_multiline&action_object_map=%5B1054133474647025%5D&action_type_map=%5B%22og.shares%22%5D&action_ref_map=%5B%5D

United States Capitol Subway System — подземная железная дорога, которая связывает Капитолий и три других здания, в которых размещаются Сенат США и Палата представителей США. Построена между 1909 и 1982 годами. По состоянию на 2011 год, имеет 3 линии и 7 станций.
Использование.
Подземная железная дорога активно используется членами и сотрудниками сената и конгресса. 
Станции и линии открыты для публики, сопровождаемой сотрудниками конгресса, в основном экскурсантов (дополнительные ограничения были введены после терактов 11 сентября 2001 года). Станции сенатской линии и палаты представителей закрываются для публики на время голосования.

Чому так страждає Україна, з такими горьованими муками вибирається з багнища корупційних схем, пут кумівства і родинного казнокрадства. Та тому, що сірість дорвалася до влади, а решта мас апатична до всього, що відбувається. Мовляв, я нікуди, ні в що не вмішуюсь. Моя хата якщо не скраю, то на іншому кутку села чи міста. Себто, і 5 стаття Конституції України не для мене. Іншими словами, я не хочу бути «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади». Кому ж віддати це багатство?

         Цими днями, очікуючи знайомого в столичному парку, сів я на лавчину навпроти ласкавого сонечка, як тут же з двох боків пристали двоє – чоловік і жінка. Почали російською, коли я збридився, тут же перейшли на українську. І звичайно ж про Бога. Він творець, він всевидящий.

-Якщо це справді так, - кажу, - то чому допускає те, що гинуть наші  герої? Чому безтурботно спостерігає за тим, як народ так неймовірно страждає…

Пояснюють. Бог дав покерувати сатані.  А луциперові довіряти не можна. Ось він і колотить нашим світом. Зроблено це, мовляв, з метою, щоб усі зрозуміли, що без Бога не можна…

Не зрозумів я цієї логіки, встав і подався до тролейбуса, позаяк знайомий не прийшов. А в транспорті своя суперечка. На Майдані розгорнули якісь люди намети, вимагають звіту влади, відставки уряду, голови Національного банку, нових парламентських виборів, імпічменту глави держави. Якась жінка верескливим голосом у тролейбусі кричить:

-Це все Путін організував. Хочуть у нас третій Майдан заколотити… Хіба нам другого мало?

-         І хто ж таке сказав? – озивається дядько при краватці.

-         Порошенко…

Останні склади слова молодичка вже вигукувала під дружній регіт салону. Думаю, що мало хто повірив у цю бузу влади

-         Знайшла на кого покладатися, - чулося з кінця тролейбусу

-         Та й Тарас Чорновіл виступав по телебаченню, - не вгавала жінка.

-         Незабаром вибори, - пояснював їй інтелігентний з вигляду чоловік. -  Цей метушиться, вилизати має всю владу, щоб взяли до партійного списку.

-         Так кому тоді вірити? – розпачливо мовить пані.

-         Собі і тільки собі, - був вердикт серйозного чоловіка, який поспішив до виходу.

Ось і виріши, де, валсне, керує сатана, а хто підвладний  Богу.

Думаю, що чоловік був правий. Я уважно прослухав усю нічну прес-конференцію тих, хто вийшов  на Майдан з вимогою звіту влади. Були там тверезі, мудрі думки. Ніяка то не заготовка Кремля. (Читайте про це тут). Просто влада зробила за правило для себе, кожен запит людей, кожну вимогу не красти, покласти край корупції, конкретні звинувачення у бездіяльності, некомпетентності видає за мовбито провокативний «голос Москви».  Це дуже просто і легко списувати все на божевілля старшого брата. Тим часом і далі продовжуючи безбожно красти, багатіти, коли народ доходить до ручки.

Думаю, що всі програли від того, що повірили брехні про зговір з Москвою. Що не відбулося цивілізованого діалогу народу з владою. У суспільства є безліч питань до неї, до олігархів. Тим важчою буде наступна розв’язка, яка не за горами. Думаю, що в квітні-травні – не пізніше. Але вже неодмінно дуже грізно…

 Багато злих коментарів на адресу тих, хто не хоче ходити в столиці мимо російських банків, які заробляють капітали на українцях лунає нині. На тих, хто побив вітрини «Сбербанку Росии». Можливо, хуліганити не варто, але ось наполегливо витісняти все московітське зараз і негайно має стати правилом життя українців. Еге ж так, щоб і наших багатіїв добро на московітських просторах прихвачували, викидали там геть. Щоб, пріце во язице, проклята ліпецька фабрика «Рошен» геть заглухла чи навіть здохла в тій Росії, зовсім не даючи доходів ні хазяям, ні тій проклятій стороні, котра отримує прибутки з податків, які тратяться на зброю, аби убивати наших захисників Вітчизни.

Я приміром сьогодні зі щирим здивуванням прочитав звіт радіо «Свобода» про виступ напередодні у конгресі США держсекретаря пана Керрі, який там заявив, що його служба все зробила для того, щоб «Крим фізично був ізольованій від міжнародних транспортних зв'язків, від глобальної фінансової системи, а туристична галузь була вщент зруйнована. Досі не можна у повному обсязі забезпечувати громадян електроенергією. Інфляція стерла будь-яку можливість втілення обіцянок російської влади про покращення стандартів життя в Криму». (Докладніше про це читайте тут)

Я, грішним чином, до сьогодні думав, що електроблокада півострова була влаштована… українськими громадськими активістами. Бо ж пам’ятаєте, як один навіжений підполковник з групою вірних йому псів в одностроях ганяв там по степу, обіцяючи всіх згноїти в тюрмах, хто мішатиме налагоджувати подачу струму. А, виявляється, блокувати  енергоподачу - це стратегія глобального масштабу. Чому ж тоді знову проти цього була наша влада? Чи палки в колеса ставили тільки ті, хто на цьому конкретно заробляв гроші?

І коли нині активісти знову ж таки виступають проти проходження транспортних фур з Росії, стовідсотково знаю, що з часом це буде називатися не злочином проти діяльності міжнародних трансконтинентальних магістралей, а вимогою гібридної війни з ворожою Московією. Головне зараз не бути байдужим.

А всі ці слова вище написані заради одного. Не можна бути глухим у суспільстві, тому, що від голосу кожного насправді залежить надзвичайно багато.  Ось вам конкретний приклад. Сьогодні я написав і виставив на сайт КМДА петицію про те, що для того, аби благополучно жив і щодалі краще розвивався Київ, конче необхідно завершити нарешті спорудження другого виходу на станції метро «Вокзальна».

Передумовою цього стали значні скупчення, справжнє велелюддя у ранкові години, особливо ж на початку трудового тижня, коли вранці одразу з кількох географічних напрямків прибувають переповненні і приміські, і пасажирські поїзди. Подібне відбувається в зворотному напрямі напередодні вихідних і святкових днів. Відтак, станція метро "Вокзальна" понадміру перевантажена, позаяк вона одна приймає сотні тисяч людей, які з залізничного вузла щодоби роз'їжджаються у різні кінці столиці. Потрапити до ескалаторів надзвичайно важко. Тут, як правило, буває неймовірна тиснява і давкотня. Створюються жахливі незручності. Це надзвичайно небезпечно з точки зору техніки безпеки й охорони життя громадян у часи воєнної пори. Варто, не приведи Боже, статися терористичному акту, лік жертв може йти на сотні. Саме тому, ще в минулі часи був розроблений і давно готовий для втілення проект обладнання другого входу/виходу з боку площі Петра Кривоноса і вулиці Митрополита Василя Липківського (Залізничного масиву), що, звичайно ж, значно розвантажить пасажиропотік і транспортне навантаження на привокзальну площу. Другий вихід зі станції метро "Вокзальна" потрібен Києву як повітря.

Для того, щоб добитися реагування на подібне публічне звернення необхідно набрати десять тисяч голосів. Якщо не вистачатиме одного голосу – все провалиться. Ось вам конкретна ціна одного людського реагування в комп’ютері. Зібрати стільки голосів – все одно, що скликати собі під вікна мітинг у десять тисяч осіб. Спробуйте, зрозумієте.

Я це зробив, виставивши петицію о 13:02 - 26.01.2016 року. Через чотири години набрано лише 18 голосів. При таких темпах потрібно затрати рік, щоб накапало десять тисяч, якщо не буде розуміння багатьох людей і всенародної підтримки. А час голосування обмежений - 90 діб.

Тут знову на перший план вийшла байдужість і лінощі – головна іржа суспільства. Відсутність громадянської позиції в багатьох людей. Нічого особливого в  тому, щоб зареєструватися (хто ще не зареєстрований на цьому сайті) і проголосувати немає. Просто кожен приміряє проблему до місця свого розташування. Мовляв, якщо я мешкаю в Полтаві чи Чернігові, або десь на харківському масиві столиці, нафіга мені той другий розвантажувальний вузол станції «Вокзальна» метрополітену. Неправда, треба він вам, конче потрібен, друзі. Бо одного дня ви зіштовхнетеся з цією проблемою обов’язково, позаяк головними залізничними ворітьми держави  рано чи пізно користуються всі, і метром також. А це комплекс без якого не обійтися всім. Якщо не ви особисто зіштовхнетися, то ваші діти, онуки, родичі. Тому поставити галочку в петиції значно простіше, ніж пройти мимо. До проблеми, а то й майбутньої біди…  

Вами ж, сподіваюся, не керує сатана? Якщо Бог, тоді голосуйте…

Закличте до цього своїх друзів і знайомих. Натискайте сюди і ви опинитесь перед  змістом петиції, механізмом реагування на неї.