Вітаю всіх працівників медичних закладів, героїв нашого сьогодення,
всіх, від тих, що були медсестрами, чи медбратами, до тих, хто
мріє стати медсестрою, чи працює поруч!
Дай Вам Бог здоров’я і гарного настрою!!!
Мені завжди лізли в голову всілякі філософські думки і глобальні питання, а від відповідей мозок просто задихався. Сенс життя і нинішня система переоцінностей, світова глобальна політика невидимого правління, фінансово-кредитна банківська махінація, чіпи.
Ще за часів моєї молодості на просторах інтернету нагнітали інформацію про чіпування. Що от-от,вже через кілька років уже почнуть вводити нано-чіпи під шкіру, почнеться массова добровільно-примусова рабофікація населення. Тільки от такого технологічного прогресу я не бачу. Разом із тим у людства прокидається свідомість і жага до волі та свободи. Думаю до вживлення чіпів ще далеко, люди будуть бунтувати, але.
Не так давно мене почало бісити питання вакцинації.Ну як бісити. Підвищується тиск,
мозок о*уїває, долоня перетворюється в кулак, і просто починають брати бзікі.
-Ви маєте право відмовитись від щеплень вашій дитині. Але нам потрібно вколоти
вітамін.
- Який ще вітамін? Навіщо? Це обов"язково? Це всім дітям колять? Нам про це нічого
не повідомляли раніше. Уколомани нікчемні, собі вколіть.
- А і не треба було. Зараз ми зробимо ін"єкцію, яка сама по собі нічого корисного
не дасть, але у нас інструкція просто.
У неї руки тремтять і голос. А мій мозок не був готовий до такого повороту в
роддомі.Дає мені ручку і листок, щоб я написав заяву.
На клапику паперу "Відмова від щеплень" десь 3Х3 см ледь слово влазить, а не усі
поствакцинальні ускладення, і аргументовані відмазки. Про вітамін К у мене не було взагалі ніякої інформації, тому мій мозок позбавив мене права відмовитись і від нього.
Фуух. Тепер вже законно, через свій підпис, через папірець. Можна спати спокійно.
Чи не нашкодить моїй дитині цей вітамін? Що за вітамін, дитина все, що їй потрібно, отримує від мами. А якщо алергія? Дивні ці лікарі... дитина ще нічим не хвора, а їй вже пхають всілякі штучні лабораторні вітаміни речовини..
Коли в будинку для людей похилого віку маленького австралійського містечка помер цей дідусь, всі вважали, що він тихо пішов із життя, не залишивши в ньому якогось помітного сліду. Але потім, коли медсестра розглядала його нехитрі пожитки, вона знайшла цей вірш. Його зміст настільки вразив співробітників цієї установи, що вони почали робити копії вірша і роздавати їх усім знайомим.
З того часу заповіт старенького, перекладений на різні мови, вражає людей в усьому світі глибиною і щирістю душі людини, яка його написала…
На жаль, я не знайшов хорошого перекладу цієї поезії українською, тому друкую російський варіант.
* * *
Входя будить меня с утра,
Кого ты видишь, медсестра?
Старик капризный, по привычке
Еще живущий кое-как,
Полуслепой, полудурак,
«Живущий» впору взять в кавычки.
Не слышит – надрываться надо,
Изводит попусту харчи.
Бубнит все время – нет с ним сладу.
Ну сколько можно, замолчи!
Тарелку на пол опрокинул.
Где туфли? Где носок второй?
Последний, мать твою герой.
Слезай с кровати! Чтоб ты сгинул…
Сестра! Взгляни в мои глаза!..
Сумей увидеть то, что за!..
За этой немощью и болью,
За жизнью прожитой, большой.
За пиджаком, побитым молью,
За кожей дряблой, «за душой».
За гранью нынешнего дня
Попробуй разглядеть МЕНЯ…
…Я мальчик! Непоседа милый,
Веселый, озорной слегка.
Мне страшно. Мне лет пять от силы,
А карусель так высока!..
Но вот отец и мама рядом,
Я в них впиваюсь цепким взглядом.
И, хоть мой страх неистребим,
Я точно знаю, что любим…
…Вот мне шестнадцать, я горю!
Душою в облаках парю!
Мечтаю, радуюсь, грущу,
Я молод, я любовь ищу…
…И вот он мой счастливый миг!
Мне двадцать восемь. Я жених!
Иду с любовью к алтарю,
И вновь горю, горю, горю…
…Мне тридцать пять, растет семья,
У нас уже есть сыновья,
Свой дом, хозяйство. И жена
Мне дочь вот-вот родить должна…
…А жизнь летит, летит вперед!
Мне сорок пять – круговорот
И дети не по дням растут.
Игрушки, школа, институт…
Все! Упорхнули из гнезда
И разлетелись кто куда!
Замедлен бег небесных тел,
Наш дом уютный опустел…
…Но мы с любимою вдвоем
Ложимся вместе и встаем.
Она грустить мне не дает,
И жизнь опять летит вперед…
…Теперь уже мне шестьдесят.
Вновь дети в доме голосят!
Внучат любимых хоровод.
О, как мы счастливы, но вот…
…Померк внезапно солнца свет.
Моей любимой больше нет!
У счастья тоже есть предел…
Я за неделю поседел,
Осунулся, душой поник
И ощутил, что я старик…
…Теперь живу я без затей,
Живу для внуков и детей.
Весь мир со мной, но с каждым днем
Все меньше, меньше света в нем…
Крест старости взвалив на плечи,
Бреду устало в никуда.
Покрылось сердце коркой льда.
И время боль мою не лечит.
О господи, как жизнь длинна,
Когда не радует она…
…Но с этим следует смириться.
Ничто не вечно под луной.
А ты, склонившись надо мной,
Открой глаза свои, сестрица.
Я не старик капризный, нет!
Любимый муж, отец и дед…
…и мальчик маленький доселе
В сиянье солнечного дня
Летящий вдаль на карусели…
Попробуй разглядеть МЕНЯ…
И, может, обо мне скорбя,
