І вдарив бій, преславний бій, - Бій зла з добром, зими з весною. Бій тьми із сонцем золотим, Неволі з волею святою... В квітні місяці Україна святкує 65 – ту річницю героїчного бою загонів УПА з військами НКВД. Цей найбільший в історії УПА бій, відомий як Гурбенський, відбувся у квітні 1944 року на терені сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина та Шумщина) областей. У цей час радянсько-німецький фронт вже перекинувся на захід і зупинився під Бродами. У тилу радянської армії опинилися значні з’єднання УПА, які до цього вели кровопролитну боротьбу з німецько-фашистськими окупантами. Радянські війська розраховували оточити групу УПА-Південь в лісах на території Кременецького, Шумського, Мізоцького районів – для того, щоб її повністю ліквідувати. З початку квітня війська НКВС почали оточувати відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа “Богун” під командою Петра Олійника – “Енея”) та з’єднання УПА-Півден (під командуванням Василя Кука – “Леміша”). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 – 3,5 тис. вояків у складі куренів “Сторчака”, “Мамая”, “Вира” або “Докса”, “Непитайла”, “Бувалого”, “Довбенка”, “Залізняка” і сотень “Панька”, “Яструба”, “Андрія”, чоти “Чорногори” і відділу охорони штабу під командуванням “Гармаша”. В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Сили Внутрішніх військ НКВС виглядали значно серйозніше, за різними даними – від 20 до 35 тис. чоловік. Сюди входили 4 бригади, частини Червоної Армії, авіація, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Отже, порівняно з кількістю бійців УПА, сили внутрішніх військ НКВС мали семикратну перевагу. Наступ військ НКВД розпочався 21 квітня. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів по лінії Обгів-Острог-Шумськ-Кременець. У підлісних селах Антонівці, Андрушівці, Обгів відбулися запеклі бої, внаслідок чого відділи УПА змушені були відступити, зайнявши оборонні позиції вздовж лінії: Майданські гори-Гурби-Мости-Святе-Мощаниця-Обгів. Наступного ранку почався генеральний наступ радянських військ. Найбільший удар припав на північно-східний відтинок оборони (Мости-Будки-Хінівка-Гурби), що його займав курінь Сторчака. Після сильного гранатометного і гарматного вогню радянські війська кинулися в атаку. Сторчанівці підпустили ворога на 150 метрів й засипали вогнем кулеметів, мінометів та гармат. Не витримавши вогневого шквалу, ворог панічно втік. Перший наступ було відбито. Після короткої перерви радянські війська за допомогою танків, піхоти та кавалерії почали нову атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони. Відтинок командира Яструба, не витримавши натиску, почав відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців “Сторчака”. Слід за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією ”сторчанівців”. Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчака”. Тут у нерівному бою загинули курінний Сторчан, четверо старшин та 60 повстанців. Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Зі звіту про перебіг бою учасника бою начальника оперативного відділу – майора Миколи Свистуна (“Ясеня”): “Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сот. Андрія з півн.-зах. сторони на південь, на Гурб. Гору (год. 11), які геройські держалися до 18 год., коли більшовикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили к-р Довбенко, Бува¬лий, Балабан. В цей час, коли окружені “сторчанівці” боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати кур. Доксу, але на зайняте к-ром Доксом становище не було кого дати. Своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін...”. Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий “гурбенський котел” та захопити Гурбенську Гору. Під умілим керівництвом командира Василя Кука, бійці УПА почали в трьох напрямах прориватися до Дерманського лісу. В запеклому бою кільце оточення вдалося прорвати. Курені “Довбенка” та “Бувалого” відійшли в Суразькі ліси; курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів-Шепетівка; відділи “Ясеня” і “Дока” пішли у напрямі на Клевань.

І хоча радянські війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, вони так і не змогли досягнути своєї основної мети – ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці не лише дали бій досвідченим регулярним частинам Червоної армії та НКВС, але й зберегли основні збройні сили. Командири частин УПА-Північ та УПА-Південь зуміли врятувати найбільш досвідчений елемент повстанської армії, вивівши його з “Гурбенського котла” й двома великими групами з боями пройти сотні кілометрів однією колоною аж до Полісся, іншою – в напрямку Сходу.

Гурбенський бій – яскрава сторінка історії нашої державності, свідчення звитяги і духу Української народної армії проти загарбників. Слава Україні, слава героям Гурб!

Бій під гурбами  зсилка з Вікіпедії.

Ситуація на сході країни на 23 лютого 2020 року даними РНБО України, прес-центру ООС, Міністерства оборони, журналістів і волонтерів.

Обстановка на лінії зіткнення істотних змін не зазнала. Російсько-окупаційні війська продовжували обстрілювати позиції підрозділів Об'єднаних сил із заборонених мінських домовленостей мінометів калібрів 120 і 82 мм, вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї.

Луганське напрямок

Тут противник відкривав вогонь тричі.

Так, близько 15:00 з боку населеного пункту Сміливе, а близько 22:00 з боку Сентянівка окупанти випустили по 10 мін калібру 82 мм по опорних пунктах підрозділів Об'єднаних сил, обладнаних поблизу Кримського. Щоб пригасити активність ворога, наші захисники застосували штатний піхотне озброєння.

Ще 10 хв згаданого калібру розірвалися в період з 16:20 до 16:40 На наших позиціях неподалік Новолуганське, тут ворог також відкривав вогонь з великокаліберного кулемета і стрілецької зброї.

Донецьке напрямок

Там враховано 8 прицільних ворожих обстрілів. В районі Новомихайлівка російсько-окупаційні війська вночі за півгодини випустили 9 хв з 120-го міномета.

На підступах до Мар'їнці двічі за добу - вночі і ввечері - стріляли ворожі станкові і ручні протитанкові гранатомети, кулемети і стрілецьку зброю.

Після 8:00 противник 40 хвилин з станкових протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру і стрілецької зброї вів вогонь по військовослужбовцям Збройних Сил України, які виконують бойові завдання у Красногоровки.

До вечора нашим воїнам довелося відповідати на 20-хвилинний обстріл з автоматичного гранатомета і стрілецької зброї, який ворог влаштував неподалік Старогнатівці.

Вечірньої пори окупанти з гранатометів різних систем і великокаліберних кулеметів обстрілювали опорні пункти підрозділів Об'єднаних сил в районах Лебединського, Водяного і Гнутове. Всі ці обстріли мали тривалість 20 хвилин.

Вчора, 22 лютого, в результаті підриву на невідомому вибуховому пристрої один український захисник отримав поранення.

Обстановка на сьогодні, 23 лютого

З початку поточної доби до 12:30 російсько-окупаційні війська тричі, кожен раз по 20 хвилин, вели вогонь на Луганському напрямку.

Близько 7:00 противник з гранатометів різних систем, кулеметів великого калібру і стрілецької зброї обстрілював захисників Майського.

З 09:30 окупанти випустили 5 мін калібру 120 мм, відкривали вогонь з станкового протитанкового гранатомета і кулемета по нашим опорним пунктам поблизу Кримського.

Після 10:00 2 міни 120-го калібру розірвалися на позиціях підрозділів Об'єднаних сил у Орехово.

За наявною на даний момент інформацією, втрат з нашого боку немає.

Їхав туди і розумів, що то передова. Їхав, щоб замінити хлопців, які мали після тривалого перебування в складі підрозділу їхати додому на новорічні і різдвяні свята, оскільки ці свята є домашніми, родинними, а у мене з цим простіше, я так і під час Майдану робив – замінював тих, хто їхав до родини.  Хотів відсвяткувати свята поруч із побратимами, а не під Кобзона на "Інтері", заїдаючи олів'є.
     З бази батальйону  "Січ" одразу ж ми поїхали в Піски. Там нам, новоприбулим бійцям, видали зброю і боєкомплект та пояснили загальні завдання й техніку безпеки у загальних рисах. Відтоді я став бійцем Окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ".
     Новий рік зустрів у окопі на передовій позиції, відповівши  опівночі на обстріл з боку російських терористів, вони почали обстрілювати з 23 години (ДНР і ЛНР живуть за московським часом), "вітаючи" так нас із Новим роком.
     Зустрічав прийдешній рік з побратимом Юрком Чорнотою, керівником "Соколу", бійцем батальйону особливого призначення "Січ". Взагалі зустрів багато побратимів тут.  А 1 січня, на день народження Провідника, повісили на найвищий точці цієї ділянки фронту банер із зображенням Степана Бандери та привітанням так, щоб його було видно сепарам. Тролінг 88 рівня.
     Люди, які на фронті місяцями – викликають захоплення і здивування водночас. Поки не знаю, як вони там перебувають так довго. Втім добровольці все ж мають певну ротацію, мобілізованим складніше. 
     Час та відстань на передовій не такі, як у мирному житті.  Хвилина під мінометним вогнем здається півгодиною, а 30 метрів до рятівної брами чи 30 метрів прострілюваного перехрестя – кілометром. До слова, так швидко я не бігав навіть у школі (і це в броні та шоломі і зі зброєю), а так міцно, як до землі окопу під час близьких вибухів не притискався навіть до дівчини.
     Свободівська молодіжка тепер акумулює зусилля на збір допомоги воюючим підрозділам   "Січі" і "Карпатській Січі", тож незабаром звертатимусь за допомогою і до Вас, дорогі друзі. Тим більше, що "Сокіл", що присутній великою мірою у цих підрозділах ухвалив рішення про розширення добровольчого контингенту.
     Гості зі столиці – побратими Петро Кузик (депутат Київської міськради) і режисер Михайло Іллєнко та волонтери нам показували фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь".   Михайло Герасимович казав, що такого показу він ще не проводив – коли постріли і вибухи чутно і у фільмі і за стінами. Через 6 годин після показу фільму у цей будинок, де був показ, влучив снаряд і будівля згоріла.
     На війні є фарт і фатум. Життя і Смерть. Вороги і Друзі. Твій уламок міни або не твій. Є позиція і немає поняття відступу.
     Бійці просили написати про так званий  "мирний договір" і передавали "полум'яний привіт" усім тим, хто вірить у перемир'я і Порошенка.  Вороги обстрілювали щодня. Я тому свідок і, на щастя, не жертва.  Найгірше при артилерійському обстрілі – це певна безвихідь, повна залежність лише від фарту, адже все, що можеш зробити – це щільно влягтися якомога нижче або заховатися за мурами під землею (а це проблематично).
     Наказу стріляти на випередження немає, хоча, звісно, наші непогано тиснуть на їхню артилерію у відповідь. Але тепер, коли підійшов новий  "гуманітарний конвой" – обстріли важким озброєнням з боку окупантів значно посилились.  Я виїжджав з Пісків під обстрілом. Вчора ж, вже після мого від'їзду, пишуть мені наші, що в Пісках падав "Град".  Виникає запитання: у кого перемир'я і де?  Чи може це перемир"я тільки для влади і немає війни? А у народа війна є і гинуть бійці на фронті, і гине мирне населення.
     Українці, чому влада не на стороні народу?
     Ця війна, подекуди, нагадує якусь дивну політичну гру, яку веде вище керівництво держави проти свого народу. Ціною у цій грі, на жаль, є життя і здоров'я багатьох і багатьох українців. Я впевнений – щоб перемогти кремлівського агресора, потрібно здолати і печерського зрадника, олігархічно-ліберальну  ментівську систему. Інакше усіх найактивніших пасіонаріїв, вони знищать у війні, а решта залишиться у економічній кабалі до скону.
     Доречі, я був у добровольчому і неформальному підрозділі і не претендую на офіційний статус "учасника АТО".  Захищайте Україну.  Слава Нації !
          Джерело:Facebook

Українські військові звільнили населений пункт на Луганщині — штаб ООС

В Луганській області українські військові звільнили населений пункт Золоте-4. Про це 2 липня повідомив агентству «Інтерфакс-Україна» начальник прес-центру операції Об'єднаних сил Олександр Завтонов.

«Інформацію про взяття під контроль цього населеного пункту підтверджую. Мінські домовленості при цьому наші військові не порушили», — зазначив Завтонов.

При цьому в штабі ООС не уточнили подробиці операції та оперативної обстановки.

Раніше волонтер Роман Донік опублікував в інтернеті відео підняття українського стяга в звільненому від бойовиків населеному пункті Золоте-4.

Волонтер розповів, що раніше Золоте-4 вважалося сірою зоною. В населеному пункті проживають майже 400 мешканців.

Є відео

http://racurs.ua/ua/n107354-ukrayinski-viyskovi-zvilnyly-na-luganschyni-naselenyy-punkt-shtab-oos-video

Багато хто знають, що влада вже давно намагається знищити ДУК "Правий сектор". Що нас оббріхують, пробують дискредитувати тощо. А от що відбувається "під водою". Це знаємо ми, цим зайняті голови наших командирів. Я хочу, щоб ви теж знали.
     Найвище політичне і військове керівництво України під тиском і Росії, але скоріше за все, з власної волі теж - вже давно віддало наказ: "Правого сектора" на фронті не повинно бути.  Цей наказ діє десь із ранньої весни. Всупереч йому ми весь цей час воювали, роблячи так, щоб оті зрадники нагорі думали, що нас на фронті немає, але щоб ви, наші друзі, знали, що ми продовжуємо бити агресора.

 Згідно наказу бійці ДУК не можуть, ні брати участь у бойових операціях, ні навіть просто базуватися і пересуватися поблизу передової без згоди командирів ЗСУ, які відповідальні за цю ділянку фронту.  У ближньому тилу нас просто не повинні пропускати  через армійські блокпости, не повідомляти паролі тощо. Але ми завжди діяли і продовжуємо діяти у тісній співпраці і взаємодії з командирами і бійцями ЗСУ. Ми потрібні цим комбригам і комбатам, щоб закривати дірки в обороні, займатися розвідкою, підіймати бойовий дух солдатів тощо, і вони на власний страх і ризик, порушуючи накази зверхників із Києва, не заперечують проти нашої присутності на фронті, а часто і звертаються до нас по допомогу.

Поки ми воюємо без шевронів, "косячи" під бійців ЗСУ - все нормально. Як тільки  стає відомо, що десь у бою взяли участь бійці ПС - починається страшенний скандал. Верховні тилові криси з Києва влаштовують фронтовим полковникам через нас таке, що пристойними словами не описується. Їх змушують писати  пояснення, що на фронті робив "Правий сектор", їм оголошують догани і погрожують звільненням з армії. Деякі з них і після цього дозволяють нам крадькома лишатися, але рано чи пізно нам доводиться забиратися з цієї ділянки фронту, щоб не підставляти армійських командирів ще гірше.

Так, ми дуже не хочемо їх підставляти. Але повністю приховувати нашу присутність на фронті, як хотілося б цим командирам, не можемо теж. От, наприклад, ми відкрито заявили про свою участь у нещодавньому бою під Старогнатівкою - ще до його закінчення. Бо було зрозуміло, що це серйозний бій, що будуть поранені і, можливо, загиблі. Так і вийшло - у ДУК 3 загиблих, 5 поранених. Коли за підбиту нашими пацанами ворожу техніку отримують нагороди армійці - Бог з ним, хай буде так, не заради нагород воюємо. Але де, якщо не в бою з окупантами, загинули і дістали поранення наші хлопці?   Не брехати ж нам, що самі померли?

Ми повністю на утриманні народу - через волонтерів. Якщо люди не будуть знати, що ми воюємо, нам не будуть допомагати - ні харчами, ні паливом, ні медикаментами, ні спорядженням. Бо люди допомагають тим, хто воює, а не тим, хто без діла висиджує на базах. А без їхньої допомоги ми не зможемо воювати за Україну. Замкнене коло.

Отже, ми заявляємо: ми воюємо. І після цього автоматично втрачаємо можливість воювати - принаймні, на одній конкретній ділянці фронту, яка нами вже опанована, розвідана, де ми кожен кущик знаємо... Вперед, хлопці й дівчатка, починайте усе спочатку.

Це стосується навіть наших медиків - уславлених "Госпітальєрів". Їх теж виганяють з фронту.

У проміжках між втратою однієї ділянки фронту і знайденням можливості воювати на іншій наші хлопці таки сидять на базах. Іноді це триває задовго. Згадайте, що наші добровольці не отримують зарплат. І от, приміром, боєць місяць або більше сидить на базі, а його дитина вдома мало не голодує, а старенька мама хворіє, потрібні ліки, потрібні гроші, гроші, гроші... Перший рік війни можна було воювати на голому ентузіазмі і патріотизмі. Сім'ям, що залишились удома, допомагали родичі, волонтери, у деяких родин були збереження...

Нині економіка погіршилась, люди збідніли, війні, через наших доблесних керманичів, кінця-краю не видно... А діти хочуть їсти, а родичам потрібні гроші на лікування. А їхній батько, чоловік, син, який мав би годувати родину, сидить на тиловій базі на всьому готовенькому і нічого не робить. В якого мужика, скажіть мені, сумління таке витримає? І уходять наші бійці - а це кращі бійці - або додому, у мирне життя, заробляти гроші, або у інші військові з'єднання, де платять зарплату. Перші обіцяють негайно повернутись, як тільки "почнеться", другі навряд чи повернуться, бо підпишуть контракт. І що ти їм скажеш? Не до ворогів же за грошима пішли.  Так, і саме так нас зараз знищують. Не дають воювати, відрізаючи від нас таким чином і кращих наших бійців, і волонтерів. Залякуючи і караючи командирів ЗСУ, які співпрацюють з нами.

Знаєте, до чого вже доходило? Ми отримували від наших друзів повідомлення, що на наші фронтові бази їдуть контролюючі інстанції  перевіряти, чи нас на тих базах справді немає. І ми блискавично вантажили всю нашу зброю, весь БК, всі особисті речі - уявіть собі це пекельне навантаження для хлопців - бігом тягати ящики з отим БК, особливо, коли спека. Ми вшивалися буквально останньої миті, пересиджували "наліт" у найближчій посадці і потім поверталися знову.

Звичайно, все вивезти неможливо, частину речей  ми забували. Але перевірки ніколи не бували ретельними, бо в перевіряючих піджилки трусилися від самого факту перебування поблизу передової. Покрутилися 5 хвилин  і по газах...  А ми ж тут живемо і воюємо.
Тому поверталися і починали знову розвантажувати наше майно...

Доходить і до того, що, їдучи з передової у прифронтове місто - наприклад, в аптеку чи на "Нову пошту" - ми змушені знімати наші шеврони - шеврони ДУК, з якими пройшли рік війни, щоб нами не зацікавилась військова поліція.

Якого біса ми маємо так принижуватись? За що? За те, що наши хлопці  гинуть у боях? Ще й оббріхують нас по всіх бригадах, що правосєкі ніби-то повтікали з-під Старогнатівки першими і кинули армійців напризволяще. Я там була і знаю, хто втікав першим, а хто відходив останнім. Але на відміну від авторів цієї брехні, не маю мети вбити клин між своїми, тому казати про це не буду.

Вже чую класичний аргумент "порохоботів": якби ви легалізувалися, як зробили інші батальйони, була б у вас і зброя, і БК, і зарплати, і можливість воювати.  По-перше і головне: ми ніколи не відмовлялися від легалізації, ми добивємось її вже більше року. Просто всі умови, які нам пропонувалися досі, були спробою нас надурити, розвести, як лохів. Це були спроби не ввести ДУК "ПС" у правове поле, а роздробити його, розділити на окремі дрібні підрозділи, нав'язавши цим підрозділам своїх благонадійних командирів - тобто, знищити ДУК як цілісне явище.

По-друге: більшості легалізованих добровольчих з'єднань, зокрема, "Азову" і "Донбасу" - теж не дають воювати.  Якщо всі у підрозділі мотивовані добровольці, то сидіть у тилу.  Якщо всі примусово мобілізовані, або добровольці розчинені серед мобілізованих - будь ласка, просимо на передок. Застосовується зрадницька методика - як би так воювати-воювати, щоб ніколи не перемогти.

 Поки що ми лишаємось на фронті. Побажайте нам успіху.

P.S. На фото я з волонтерами з Обухова, на тлі їхнього мікроавтобуса. Пам'ятаєте, як я через Фейсбук просила для нашого підрозділу харчі? Ці дядьки привезли нам харчі - повний оцей червоний мікроавтобус. Нам мало вистачити цього дуже надовго. Але більшу частину цих харчів ми роздали місцевим. Бо довелося залишити базу, і не було чим вивезти...

ОЛЕНА БІЛОЗЕРСЬКА.

Ситуація на сході країни на 25 жовтня 2019 року за даними РНБО України, пресцентру ООС, Міністерства оборони, журналістів і волонтерів.

Обстріли:

Порівняно з попередньою добою кількість обстрілів російсько-окупаційними військами наших оборонних позицій на лінії зіткнення дещо зросла. Водночас, противник утримався від застосування забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Таким чином, загалом за минулу добу ворог здійснив 25 обстрілів.

Внаслідок одного з них було поранено військовослужбовця зі складу Об’єднаних сил.

Луганський напрямок

Тут зафіксовано 10 обстрілів.

Половину з них противник здійснив біля Золотого-4 із застосуванням автоматичних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Двічі, зі станкових протитанкових і автоматичних гранатометів були обстріляні позиції наших військ поблизу Луганського.

В районі Троїцького окупанти відкривали вогонь з ручних протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів, а неподалік Кримського – з ручних протитанкових і автоматичних станкових гранатометів та кулеметів.

Стрілецька зброя лунала біля Зайцевого.

Донецький напрямок

15 порушень противником режиму тиші обліковано на цьому напрямку.

5 разів з озброєння БМП, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї російсько-окупаційні війська обстрілювали опорні пункти підрозділів Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки.

По 2 рази ворог вів вогонь неподалік Талаківки – з великокаліберних кулеметів, станкових протитанкових і автоматичних гранатометів; на підступах до Авдіївки – зі станкових протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру та стрілецької зброї; біля Широкиного – з кулеметів та стрілецької зброї.

Відзначимо, що також двічі за добу, у вечірній час, окупанти з боку Петрівського зі стрілецької зброї та ручних протитанкових гранатометів обстріляли позиції наших військ в межах ділянки розведення неподалік Богданівки.

Крім того, у період з 16:20 до 17:15 противник біля Верхньоторецького застосував станкові протитанкові і автоматичні гранатомети, кулемети та стрілецьку зброю, а у районі Славного відкривав вогонь з автоматичних гранатометів та великокаліберних кулеметів.

Обстановка на сьогодні, 25 жовтня

Від початку поточної доби до 12:30 російсько-окупаційні війська здійснили 3 обстріли на Луганському напрямку.

Після 06:00 ранку противник зі стрілецької зброї вів вогонь по опорних пунктах підрозділів Об’єднаних сил біля Хутора Вільного.

Крім того, з автоматичних гранатометів окупанти обстрілювали позиції наших військ, обладнані в районах Новозванівки та Луганського.

До медичного закладу евакуйовано одного військовослужбовця зі складу Об’єднаних сил, який зазнав поранення внаслідок ворожого обстрілу.