хочу сюди!
 

Ксения

38 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 28-40 років

Замітки з міткою «самотність»

Для літніх самотніх людей шукаємо благодійників*

Кризовий центр “Хоспіс для літніх людей”.

Це одночасно й воєнна, й соціальна ініціатива. Раніше волонтери вивозили літніх людей з зони війни. Ці люди не мають дому, родичів — хоспіс є центром їхнього життя. А сам хоспіс утримується виключно коштами волонтерів.
Центр заснували в 1998 році в Луганській області, а з початку війни стареньким і їх опікунам довелося виїхати. Складний переїзд зайняв майже півроку, але, врешті-решт, усі переселилися в просторий будинок у Київській області.
Зараз волонтери допомагають тим 26 літнім людям, які опинилися в кризовій ситуації – без житла та рідних. Окрім грошової допомоги, в центрі завжди чекають гостей — стареньким є, про що розказати.
https://www.facebook.com/hospisdopomoga/

Подарувати тепло своїх рук стомленим стареньким ніжкам sila
та душевні усмішки smile зібрались 7 в'язальниць - жіночок пенсіонного віку druzhba 



Вироби з пряжі верблюжої вовни здатні підтримувати температурний баланс тіла і не викликають алергічних реакцій. Пряжа має лікувальні властивості, лікує ревматизм та хвороби судин, що є дуже важливим саме для літніх людей.
https://yaroslav.ua/…/pryazha-iz-verblyuzh-ei-shercti-7-2-…/
Для створення 30 пар шкарпеток з верблюжої вовни потрібно 20 мотків по 46,5грн та 200грн на їх оздоблення.
Разом 1130, 00 (Одна тисяча сто тридцять) грн.

Запрошуємо  приєднатися до проекту та стати донатом.

* Шкарпетки зв'язані та подаровані. Дякуємо всім.

Кінець романтики...

Я знову самотній. 

Може то я не виправдав сподівань, чи десь був неуважний до неї, а може вона щось наплутала в своїх вигадках про мене. Її причини хай залишаються при ній.

Мені було добре з нею, і я вже розмріявся, що нарешті знайшов майбутню маму для своїх дітей,  почав планувати наше спільне життя. Все складалось чудово. Не було сварок, не було образ, всі питання вирішувались швидко.

Але, напевно всього цього недостатньо, щоб бути щасливою парою, потрібно щось ще, щось значно більше та важливіше. І все частіше я помічав сум на її обличчі, особливо в ті моменти, коли розповідав їй свої мрії, або запитував про її власні. Відчував в її дотиках, погляді, словах все менше почуттів з кожним днем. Потім відбулась бесіда, після якої стало остаточно зрозуміло - у нас не може бути спільного майбутнього.

Можливо залишимось друзями, а може вона захоче скоріше забути про мене як про помилку, чи невдалу пригоду. В будь-якому разі, я радію кожній миті, проведеній разом з нею, вдячний її ніжності, турботі, піклуванню, тому що вона намагалась зрозуміти мене у будь-яких ситуаціях... ще довго пам'ятатиму наше палке кохання.

Зараз я переїхав назад у свою квартиру. Спробую якскоріше відновитись від розлучення і знову бути відкритим життю, щоб врешті зустріти ту саму - дівчину своєї долі.

Щось таке...

Познайомився з дівчиною. Вродливою, веселою, з почуттям гумору, амбіційну, дійову... Зустрілись пару разів у місті, прогулялись ввечері у парку, запросив її до себе в гості на вечерю.. і все було б напевно за сценарієм, якби не отримав у відповідь "точно обищять не буду(" (це було після "вабще", і "патом")

Все... на слові "обищять" мене перемкнуло, і я зрозумів, що краще б у неї всі справи склались так, щоб не було жодної можливості прийти в гості.  Просто воротити починає від думки, що людина може дозволити так нехтувати культурою мови. Краще б вона неохайно виглядала або дивакувато поводилась, чи мала б якісь фізичні вади - з цим простіше зміритись, ніж з розумінням, що культурний рівень для неї нічого не значить, і розвитку в цьому напрямку вона не прагне.

Я навіть не зможу уявити тепер, що цілую її туди, звідки вона таке казала hypnosis, і не тільки туди, а й взагалі )-:

Виявляється, мені простіше миритись із самотністю, ніж бути простіше, і не заморочуватись подібними речами. unsmile

Здається, я просто вимру, тому що не знайдеться у світі - Саме Та, Єдина У Світі, Моя Друга Половинка... 

Рятууууйтеееее !!!! tears

добровольное одиночество

В тридевятом царстве – тридесятом государстве жила-была маленькая принцесса.

Абсолютно настоящая принцесса с небольшим королевством и короной из бриллиантов.

Подданные принцессу любили, но все равно ей чувствовалось, что что-то идет не так, что чего-то ей не хватает.

От этой мысли она часто просыпалась ночью и уже не могла уснуть, все думала и думала.

И не было ей от этой тоски никакого покоя ни на балах, ни в примерочных у портних, ни в классе с самым мудрым учителем.

Король-отец заволновался, что дочка чахнет и послал гонцов во все концы за чудодейственным снадобьем, которое излечило бы принцессу.

Но даже самые выдающиеся профессора разводили руками.

Пожалуй, тут самое время для появления принца. Какая сказка без принца?

Принц был красив и умен, неженат, что немаловажно в наше время (при учете двух предыдущих достоинств).

Принц мог бы влюбиться в принцессу, мог бы жениться на ней, а она – влюбиться в него и согласиться выйти замуж. И был бы тогда хэппи-энд, и нарожали бы они кучу детишек, и все было бы распрекрасно.

Да вот одна беда. Принцу тоже чего-то не хватало.

И как принцесса он искал ответ внутри себя.

Они так увлеклись самосозерцанием, что не заметили друг друга.

Они, конечно, познакомились и поговорили о том, о сем, о Лондонских дождях, но думали при этом каждый о своем. Со своим и остались.

Принцесса потом вышла замуж за премьер-министра, принц женился на юной фрейлине своей матери.

И до конца жизни они пытались постичь смысл своего добровольного одиночества.

Curse of the traveller - Chris Rea

Curse of the traveller
       Прокляття самотнього мандрівника

Кріс Рі

On the restless road to nowhere
       Тривожна дорога в нікуди,
There's no certain peace it seems
       здається, не подарує певності і спокою.
Desire to keep on moving
       Та мною рухає бажання
till the river of dreams
       дійти до Уяви-ріки.
Is it just because someone told you
       Чи хтось підказав,
Is it just because you found
       чи то тому, що сам це виявив,
Old freedom feels uneasy when duty is around
       але природне почуття свободи нелегко відчути, коли по вуха вгрузаєш в обов'язки...

When allegiance asks the questions
       Коли запитує відданість,
Old freedom twists and turns
       свобода хитрує та відводить очі,
And chokes on codes of honour
       їй поперек горла стоять закони честі
On the sword of no return
       і меч невідворотності.
And it's the curse of the traveller
        Це і є прокляття блукальця...
The curse of the traveller
        Прокляття відлюдника...
Got a hold of me
        і воно оволоділо мною,
And it won't let you be
        і не полишить мене. 

And in sleepless nights
        І в безсонні ночі
You'll call her name
        буду згадувати її ім'я,
And feel loneliness cold to the bone
        і до кісток відчувати холод самотності.
And when the daylight breaks
        А коли світання притлумить
This old tired heart aches
        біль старого втомленого серця,
To be such a long way, such a long way from home
        треба далі долати той довгий шлях геть світ за очі.

And you long for the harbourlights
        Жадаєш побачити привітні вогні порту,
But you'll never be free
        але вічно розриваєшся поміж
Of the craving for refuge
        стремлінням знайти прихисток
And the call of the sea
        та покликом моря.
Always wanting to sell up
        Завжди є бажання продавати,
But always needing to buy
        однак змушений купувати.
So till the road leads to somewhere
        Тож, поки що не знаю, куди пролягає мій шлях,
And that river runs dry
        а замість тієї ріки... сухе річище.
It's the curse of the traveller
        Це і є прокляття самітника...
Ain't gonna let you be
        Я не хотів, щоб так сталося...
The curse of the traveller
        Прокляття блукальця...
And it sure got a hold of me
       ... та воно достеменно оволоділо мною.

слухати

Власне спостереження.

Самотність - це коли дивуєшся що в тебе звонить телефон

April - Deep Purple

          Влаштовуйтесь зручніше, якщо вирішите прослухати цей ДВАНАДЦЯТИхвилинний музичний твір. Твір, який за своїм форматом навряд чи можна класифікувати як просто пісню.
           Будь-чиєму аматорському слуху легко розрізнити в його структурі чотири частини. В третій частині (десь в кінці 5-ої хвилини) звучить партія віолончелі. Очевидно, це один з небагатьох творів, де Блекмор використовує цей інструмент. Хоча, можливо я помиляюся, і ми чуємо гру запрошеного музиканта (треба буде десь якось уточнити).
            У фінальній частині (останні хвилини три) музиканти навіть вирішили заспівати. Про що? Нижче подаю, як вдалося мені розтлумачити їх.
            Ще дозволю собі кілька ремарок.
            Власне, у фінальній частині Квітня ясно відчувається той специфічний хардовий дух, що стане пізніше квінтесенцією фірмового саунду темно-лілових. Той дух, зміст і ритм, який пізніше оголосять авангардним напрямом рок-музики - хард-роком. Але ж навіть і це не перший їх подібний твір. До альбома April (1969) був альбом The Book Of Taliesyn (1968), що мав
звучання, в цілому не менш насичене низькочастотними ритмами. Ці альбоми я, як і багато шанувальників музики DP, прослухав дещо пізніше, ніж уславлені In Rock (1970), Burn (1974), Machine Head (1972) і далі... Включно з альбомами 80-х років відродженого DP "другого скликання".
            Пам'ятаю, товариш, який давав мені слухати їх ранні альбоми (людина, просто хвора на DP) сказав приблизно таке: - Ну, це така їх музика... як би сказати... ще сира. Мовляв, молоді-зелені. Ну, нічого, кажу, я послухаю, бо вже все заслухане майже напам'ять.
           Ну, от на Ваш розсуд, шановні слухачі-читачі, "сира" музика від ранніх Deep Purple. Як то кажуть, дай Боже багатьом сучасним музичним "звьоздочкам" хоча б наблизитися до того, щоб самим складати і виконувати що-небудь, хоча б "напівсире".
           В зв'язку з цим я ніколи не зрозумію поділ їхньої музики типу: оце класичні DP /In Rock ... ... ... Burn/ , а оця музика сира, чи не характерна для DP. Ніяк не можу обмежити DP рамками, наприклад 1970-74, 1984-87, 93. Ось чому. Щоразу, коли Блекмор (чи інший учасник) виходив зі складу гурту, це не призводило до миттєвої "смерті" колективу. Навпаки. DP від цього, скоріше, "розмножилася", призвівши до появи цілого куща музичних колективів, якого вона живила своїм впливом. Це і Rainbow, і менш відомі сольні проекти інших учасників DP, частково Whitesnake, частково Dio, частково Black Sabbath (принаймні один альбом 80-го року, записаний з Ронні Джеймсом Діо), і зрештою Blackmore's Night - останній проект Блекмора. Саме тут Блекмор справжній. Той, ким він є! Як би не плювалися фанати-фундаменталісти, що сприймають лише класичний склад.
            Особливо наглядно це проявилося після останньої "втечі" Блекмора в 1993 р. Гурт не тільки оговтався і знайшов хай не еквівалентну, але цілком гідну заміну Річі. Він до цих пір активно концертує, створює і виконує цілком фундаментальну і просто гарну музику. Майже повністю (і дуже) мені подобається їх Purpendicular (1996), непогано слухаються також чимало пісень з Bananas (2003) i Rapture of the Deep (2005). Річі пише і виконує зі своєю дружиною не менш прекрасну музику. Ніхто нічого не втратив, всі живуть в гармонії, мирі і в своїй тарілці.
             Це говорить про те, що
DP від початку була об'єднанням самодостатніх творчих особистостей, і навряд чи доречно ототожнювати DP з Блекмором. Хоча вплив його, безумовно, важко переоцінити.
              Таким чином, для мене  DP - це (1967- ?). Люблю і часто слухаю чимало їх пісень різних років.

April
       Квітень

April is a cruel time
       Квітень - жахлива пора.
Even though the sun may shine
       Хай навіть і сяє Сонце.
And world looks in the shade as it slowly comes away
       І світ занурений у марево, ніби повільно щезає.
Still falls the Аpril rain
       Тихенько накрапає квітневий дощик,
And the valley's filled with pain
       і долина річки вже сповнена ним, наче болем.
And you can't tell me quite why
       І не можна з певністю сказати, чому.
As I look up to the grey sky
       Так само і я. Дивлюся вгору на сіре небо,
Where it should be blue
       тоді як воно має бути блакитним.
Grey sky where I should see you
       Похмуре небо, де я, можливо, побачу тебе...
Ask why, why it should be so
       Чому так діється? Хто дасть відповідь?
I'll cry, say that I don't know
      Зараз заплачу, кажу ж, я не знаю...

Baby once in a while I'll forget and I'll smile
       Знаєш, протягом хвилинного забуття я можу всміхнутися,
But then the feeling comes again of an April without end
       та потім знов охоплює відчуття Квітня без кінця і краю,
Of an April lonely as a girl
       Квітня, що самотній, наче дівчина.
In the dark of my mind I can see all too fine
       У мороці моєї свідомості я можу розгледіти все дуже чітко,
But there is nothing to be done when I just can't feel the sun
       але нічого не вдію, бо просто не знаходжу там сонця.
And the springtime's the season of the night
       Справді, весна - то пора, що належить ночі.

Grey sky where it should be blue
       Сиві небеса замість блакиті...
Grey sky where I should see you
       Свинцеві небеса... Там, може, побачу тебе...
Ask why, why it should be so
       Скажи, чому, чому так має бути?
I'll cry, say that I don't know
       Стримую плач, я справді не знаю.
I don't know
       Не знаю...

letsrockСЛУХАТИletsrock

в кав"ярні...

в кав"ярні
загублений містом
в самотності я і осінь...
спливає захмарена днина
у сутінках мжею у млості.

і пісня бурхливого вітру
у кроні старого клена
як сповідь безмежна в зажурі
відлуннями в сьогоденні -

в якому мелодія тиха
всміхається вітам крони
задумливим сумом
наче
хтось грає на саксафоні.

і зустрічі тут як прощання,
і многоголосий гомін,
і за філижанкою кави
раптовий
і щемний спомин.

автА у дощу відзеркальні
в калюжах
й вітринах мокрих.
на хідниках малолюдних
обпалого листя охра -

вони на асфальті
наче
у часі
минулого дивні миті
веселого теплого літа
і ніжного в квітах вітру.

виходжу з кав"ярні у вечір,
в холодне
забуте місто,
в обійми похмурих вулиць,
під дощик
що шепіт пісні.

ховаюся під парасолю -
цілує обличчя осінь,
байдужа
немов самотність,
у волі що змерзла зовсім...


Обожнюю туалети, а ви?

Так вийшло, що в мене зараз практично немає місця, де я міг би побути сам-один. Я не зовсім інтроверт, але лише наодинці, в повній тиші можу повністю розслабитись і відпочити. Головна умова - щоби в ареалі метрів 10 (можна навіть більше) не було жодної живої душі. Пишіть в коментах, що я егоїст.
Куди не кинь, скрізь люди, звуки, шум, гам. На роботі періодично дурка - Валентина Семенівна кричить в телефон, заходять відвідувачі і щось говорять, противно дзеленчить місцевий стаціонарний телефон. На зйомній квартирі - бабуся одночасно дивиться телевізор і слухає радіо, паралельно проговорюючи свій текст. Віднедавна в квартирі живе син бабусі, любитель відстійного українського року ввечері і на повну. У батьків, у селі, все той же телевізор, але там обширі простори, поля і ліси, де так тихо, що аж у вусі дзвенить, яку хіба порушує якась пташка на дереві…. Жаль, я там буваю нечасто.

Місто ж зараз гамірне, місце моє в самій його гущавині. Тиша і відпочинок на самоті стають привілеєм, короткочасними опадами вранці, коли господарі сплять, або коли Валентина Семенівна, нарешті відклавши телефона, йде пудрити мізки і носик в якесь інше місце. Але я знайшов вихід. Є місця і можливості без зайвих очей, шумів і тому подібного.

Перше – прогулянка. Парадокс — ти чимчикуєш крізь юрми народу величезного мегаполісу, гудять авто, з магазинів кричить музика, але ти відчуваєш себе відособлено. Чому так — не знаю, але цю фішку просік і стараюсь гуляти якомога більше. І не поспішаю «додому».

Друге — туалет. Так, так. Може хто б і хотів позудіти на вухом, але не можна. Не можна! Обожнюю це слово. Туалет — особиста фортеця, яку ніхто і ніколи не візьме. Не те, що я зациклений на цій темі, але це місце віднедавна стало для мене подвійно корисним — і всі справи робиш, і в тишині буваєш.

Звісно, люди це загалом норм і нічого погано не роблять, шум же — просто фізична величина. Інколи просто — передоз…


Я викреслюю нiч...

"... коли самотність наче б’є у груди тихим дзвоном, 

у відлунні, мабуть, чується ім’я... ім’я... ім’я..."


Я викреслював ніч непоступливим словом "самотність".

Я викреслював день, але вдень менш помітно, що сам.

Та помстилася ніч, опаливши тавром: "Незворотність".

І даремно, що я молитви шепотів небесам.


Незворотність вмовляла самотність вустами безсоння.

А мені навіть слово немає сказати кому.

Раптом зірка відбилась оголена на підвіконні.

Наче прагла навчити коханням ламати тюрму.


І тоді зрозумів, що не те і не тих я послухав.

Серед ночі і я хоч комусь подарую забаву:

- Я нарешті із нею, - розтанув із вдячністю цукор...

- Ми нарешті разом, - усміхнулась солодкою кава...

Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна