хочу сюди!
 

Наська)

34 роки, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 20-90 років

Замітки з міткою «опозиція»

УКРАЇНА ПРОТИ...


70%, 14 голосів

30%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

УДАР готовий співпрацювати з Партією Регіонів

Не хочу нічого поганого говорити про "Удар" так наведу декілька фактів, може Віталій не стане (свідомо чи не свідомо) альтернативою тігіпкам, той так само ярим опозиціонером був, про люстрацію говорив, корупцію, що погодиться тільки на місце прем'єр-міністра але через 3 дні тихенько прогнувся під геолуха-капустяного, а через рік опозиційну партію злив в ПР, одним словом залишу цю замітку собі на пам'ять, бо звик я завжди все аналізувати й оцінку давати всьому що відбувається.

Почну аналіз з сильно законспірованої газети "Столичние ведомости" і її статі "Правда о том. кто убивает оппозицию в Киеве", дуже оперативно штаб Кличко прореагував на розповсюдження ніби цієї фальшивки, оперативність вражаюча (не гірша ніж оперативність влади по подавленню компромату на себе) хоча нічого надзвичайного ця газета не містила такого ж типу газети часто роздають біля метро для виливання бруду на ОО, але ніхто ніколи на таке не реагував від влади, а тут оперативна масова зачистка компромату, а головне в інтернеті повна блокада даної інформації . СПРОБУЙТЕ НАЙТИ НАПИСАНЕ (я вперше неповірив тому що так інет зачистити тотально можна, значить мушу сам написати).

В даній газеті аналізувались певні кандидати від партії "Удар", описувалась схема роботи ще одного пропалого ярого опозиціонера Каськіва (колишня "Пора") та родинні і бізнесові зв'язки членів партії "Удар" та "пр" з метою синього реваншу ненависної партії голубих в Києві, тепер зрозуміло чиїх рук був "Дурік" Черновецький, головне щоб не опозиція, тоді саме Кличко зробив Черновецького мером столиці, думаєте випадково ? Так от в газеті стверджувалось, що через "Удар" відбудеться захоплення прастами Києва, бо  ніколи прасти не віддадуть столицю опозиції, бо це означатиме фактично втратити владу в Україні.  Зрозуміло й дурному що ПРасти не мають бажання здавати Київ, але виглядає їх компанія щось невпевнено в Києві, то ж де собака зарита, а в наперсточників по іншому не буває.

Тож ось декілька статей та витяжок з них, що мене явно наштовхують не негативні враження про майбутню діяльність "Удару", сподіваюсь наївних нема, які вважають що в політиці ПРастів щось може відбуватись само собою ? Отож:

Почему мажоритарии-регионалы начали сниматься с выборов -"В избирательном округе №2 (г. Симферополь, АРК) больше нет кандидатов от Партии регионов. Еще неделю назад здесь баллотировалось сразу два «регионала» – Александр Баталин участвовал в выборах как кандидат от партии, а Александр Черноморов, нардеп от ПР, как самовыдвиженец." таких округів звичайно набагато більше але показовим є цей. Висновок -  1) ПРасти зробили ставку на невідомих кандидатів 2) Підтримки у ПРастів нема навіть в Сімферополі (впевнений на СУ комуністи знов підставлять ПРастам свій червоний прохід). Питання - то де ж ПРасти ховають вовків в овечій шкурі ? А те що ховають ПРасти манкурт я думаю не сумнівається ніхто, так от не тільки в мажоритарних округах вони їх ховають але й серед політичних партій наперсточники мусять мати своїх. Коровельську я не сприймаю як політика, це 2% буфер для відтягування голосів ОО, бо ПРасти всі проголосують правильно, навіть з 5% запасом.

"Главная задача большинства официальных кандидатов-регионалов в округах Киевской области – аккумулировать весь негатив, который население ассоциирует с властью."

УДАР готовий співпрацювати з Партією Регіонів  розміщено на сайті ТВІ, що ж Кличко важко висловлює свої думки, й довго думає, то можливо ще не встиг зрозуміти що з ПРастами не можна співпрацювати, тут тільки один принцип або ти їх або вони тебе, тож сподіваюсь Віті рано чи пізно вистачить мізків зрозуміти хто кого покористує в випадку співпраці (покористують ригоанали український народ звичайно).

"Партія УДАР Віталія Кличка готова співпрацювати з Партією регіонів заради добробуту України, повідомив лідер політичної сили після Х з’їзду партії. Якщо питання принципово йтимуть на користь державі - за такі питання ми голосуватимемо", - заявив він."

"УДАР" зняв на користь "Батьківщини" 26 кандидатів  це за день до завершення строку можливості зняття кандидатів, ДЕ БУВ КЛИЧКО МІСЯЦЬ ТОМУ ??? Хто мав робити перший крок ? Я вважаю "Удар" бо далеко їм до серйозної ще політики в "Боярці" не говорячи вже про Україну з ригоаналівськими наперсточниками, для яких боксер це ласий опозиційний шматок. То навіщо людям витрачати кошти, вести окремі виборчі компанії, обіцяти щось людям, коли невідомо коли й кого знімуть, навіщо ОО підлаштовуватись під тугі мізки боксера, вже програли Київ після брехливих заяв Кличка про його рейтинг високий, хіба він не схожий з чесним ющем київського масштабу ? Тепер знову боксер пішов тим самим шляхом, невже випадкова повторна помилка (спорт дається в знаки) і Віталик дійсно забув як Космоса мером Києва зробив ? 

Київська "Батьківщина" не хоче знімати кандидатів для Кличка  що ж досить негарно виставив Кличко жлобів з ОО, він зняв кандидатів в дупутати (одноосібно), а ОО жлобиться. Але давайте поглянемо на що претендує "Удар".

"Фактично, партія "УДАР" пропонує зняти по Києву 7 кандидатів від Об’єднаної опозиції, в той час як сам "УДАР" милостиво погодився зняти лише двох. І це після того, як затвердження кандидатів по місту Києву було результатом кропіткого підбору та широкого обговорення поміж членів Об’єднаної опозиції", - наголошується у заяві." - намагання Удару підкорити собі Київ явно прослідковується, то хіба не доказав Кличко припущення з яких я починав, що "Удар" намагаються ригоанали використати для контролю Києва ? Без декларованих Кличком соцопитуваннях в рейтингах (такаж 

Київська "Батьківщина" обурилась заявами Удару та каже, що він її вбиває а головне кого намагається "Удар" вибити з виборів ? І на користь яких темних конячок ?

"Нагадаємо, сьогодні політична сила Віталя Кличка оприлюднила списки тих кандидатів яких вона відкликає на користь "Батьківщини" та окремих кандидатів самовисуванців (всього 32 фамілії), а також список з 22 осіб, яких вона просить "Батьківщину" зняти на її користь.
 У списку запропонованих до зняття народні депутати Ксенія Ляпіна, Сергій Терьохін, Олександр Чорноволенко, а також депутати Київради Олександр Бригинець та Дмитро Андрієвський."

Абсолютна більшість кандидатів ОО мають набагато вищий рейтинг за кандидатів "Удару" - навіщо це Віталію прибирати перевірених та рейтинговіших кандидатів "ОО" по Києву ?

Виталий Кличко и апельсины  - "А у кого какие рейтинги – вообще загадка. Помните, праймериз собирались проводить, чтобы не было теневого определения кандидатов?" - то чому у Кличка слова з ділом так сильно розходяться, на чию користь точніше і де його декларована чесність ? Такі фінти явно в здоровому суспільстві викликали зливу недовіри до майстрів фінтів, на жаль в Україні поки що наперсточники і їх методи в авторитеті.

Час все розставить на свої місця, сподіваюсь всім вистачить розуму в черговий раз не здати Україну олігархо-банді. "Свобода" погодилася на коаліцію з "Батьківщиною" і "УДАРом"  правильна гра нібито опозиції, але тільки в ВР побачимо кому відведена ющерівська роль в боротьбі з ригоаналами.


73%, 8 голосів

27%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Лише початок.

Ростислав Павленко 

Українське суспільство демонструє готовність до активних організованих дій, яким владі нічого протиставити, окрім міліцейських щитів .

Події 24 серпня в Києві засвідчили: в Україні з’являються ознаки того, що ситуація може розвиватися за сценарієм пробудження та організованої дії суспільства. Ще важко судити, коли саме і в який спосіб суспільство «прорве» стан справ, який нікого не влаштовує. Однак процес пішов, і намагатися зупинити його силою небезпечно для влади. Організований протест можна відвернути надзвичайним насильством – масштабу більшовицького терору або подій на площі Тяньаньмень у Пекіні, але в українських очільників немає на це ані можливостей, ані ресурсів, ані авторитету (навіть серед силових структур, які мали б відповідні накази виконувати). Протесту також можна запобігти, «відкривши» режим: відмовившись від закручування гайок, припинивши політичні репресії, створивши для людей легальні канали захисту своїх інтересів як у бізнесі, так і в політичному чи громадському житті, але це потребує від керівництва держави свідомого руху в напрямку, протилежному до того, яким воно йшло останні півтора року.

Революційна ситуація

Американський суспільствознавець Джеймс Девіс ще в 1960-х звернув увагу на закономірність, яка притаманна практично всім революціям. Вони настають зазвичай не тоді, коли ситуація постійно погіршується, бо люди в такому разі здебільшого переймаються виживанням. Недарма знедолений люмпен, який тяжко працює за «біологічну норму», – запорука безпеки олігархічних режимів. Натомість якщо в суспільстві з’являється надія на краще й громадяни з активною позицією розуміють перспективи самореалізації – і раптом вони руйнуються, масові протести й навіть революції стають цілком реальними. Суперечність між очікуваннями і дійсністю може викликати в багатьох апатію і зневіру, однак з часом в активної частини населення формується думка про те, що «треба щось змінювати». Якщо вони не знаходять легальних механізмів захисту своїх інтересів, створюється ґрунт для протестів. Опитування громадської думки в Україні фіксують швидке розчарування людей у нинішній владі і зростання протестних настроїв. Розмивається навіть електоральна база нинішнього керівництва країни у «своїх» регіонах, не кажучи вже про столицю, від початку налаштовану до нього щонайменш скептично. Більшість молоді готова до акцій протесту, а в інших вікових групах цей показник ненабагато нижчий.

Влада пиляє гілку

Невиконання можновладцями передвиборчих обіцянок підриває довіру до них; тим більше що падіння рівня життя українців відбувається на тлі демонстративних витрат влади на своє благополуччя і розкіш – від спецлікування до вертольотів. Вона перетворює на опонентів чи навіть ворогів верстви, які здатні стати основою для опору: бізнес потерпає від здирництва і зазіхань на власність, студенти – від сваволі керівництва вишів, що з подачі профільного міністерства вигадують дедалі нові способи обмежити їхні права та стягнути кошти. Утиски свободи слова і політичні репресії налаштовують проти очільників держави «формувачів думок»: журналістів, експертів, знакових для певних галузей особистостей. З історії 2004 року (а раніше – з досвіду оксамитових революцій у Центральній Європі) відомо, що, навіть поставивши таких громадян на службу, режим не може бути впевнений у їхній лояльності, якщо суспільство відмовляє владі в довірі й активно заявляє про це.
Таке поєднання настроїв і позицій, обтяжене власними помилками влади, небезпечне для неї. Достатня кількість громадян, здатних до активних дій, не бачать іншого виходу, ніж тиснути на керівництво держави. Таких людей стає дуже багато, і походять вони з надто великого кола різних соціальних груп, аби їх можна було просто задушити чи залякати. Наступним етапом стане їхня самоорганізація, яка виллється в постійний масовий тиск на владу. А низький рейтинг останньої означає, що її нікому буде захищати.
Це твердження стосується також і тих, хто вважається опорою режиму, зокрема правоохоронних і силових органів. Вони також складаються з людей, які відчувають на собі і умови життя, і ставлення до них у суспільстві. Будь-яка влада спирається не тільки на силу, а й на згоду достатньої кількості людей визнавати її. Як тільки абсолютна більшість громади відмовляє їй у такій згоді, падіння стає питанням часу.

Роль політичної опозиції

У прогнозах щодо майбутнього України чимало уваги приділяється політичній опозиції – політикам і партіям, які є альтернативою чинній владі. За ідеєю, вони мали б очолювати протест, домагатися її зміни. На словах так і відбувається. Однак процеси в суспільстві засвідчують, що політична опозиція не виконує своїх функцій.
Незважаючи на гучні гасла, опозиційні партії не спромоглися на системні мобілізаційні дії навіть серед киян. Утім, мітинг, скажімо, у День Незалежності зібрав до 10 тис. учасників. Їх могло би бути більше, але за відсутності мобілізаційної здатності політиків і наявний результат є показовим. Тим більше що зібралися не маргінали чи проплачені «майдан-арбайтери» (їх завжди добре видно; тож політичним силам, які збираються і далі на них ставити, треба або відмовлятися від цієї практики, або готуватися до електоральних втрат). 24 серпня на протестний мітинг у Києві вийшли здебільшого люди зрілого віку, які здатні спокійно оцінювати ситуацію, не піддаватися на провокації, але за потреби діяти рішуче. Вони є основою принципових зрушень, подібних до оксамитових революцій.
Понад те, будучи залученими до суспільно-політичного процесу, ці люди менш схильні вірити обіцянкам політиків і «відпускати» їх, залишивши без контролю. Тож можна сподіватися, що, коли українське суспільство остаточно прокинеться (якщо відзначені тут тенденції набудуть подальшого розвитку), владу безвідносно до кольорів очікуватиме пильний контроль громади.
Це не означає, що політична опозиція не потрібна. У будь-якому випадку доведеться діяти і на політичному полі. Однак у разі пробудження суспільства політики не «ведуть за собою націю», а виконують належну їм роль: представництва, участі у виборах, організації політичних заходів. Але завжди пам’ятаючи, що цілковитої свободи від суспільного контролю вже не буде.

Вибір шляху

В Україні поки що з’являються лише перші пагони, з яких може вирости повномасштабний організований протест. Спроби їх затоптати лише заженуть проблему всередину – і громада вибухне згодом, коли з’явиться привід для мобілізації, але тоді переговорів та компромісів не буде.
Намагання «забалакати» протест, використати потенціал суспільства для реалізації короткострокових цілей нинішніх опозиційних діячів призведуть до відчуження громадськості й політиків як таких, що загрожує хаотичністю змін і створенням поживного ґрунту для того, щоби його результатом скористалися негідники, як було в 1990-х.
Відтак уже протягом найближчих місяців конкретний перебіг змін, які визрівають в Україні, визначатиметься поведінкою кожної з дійових осіб, від яких залежать конструктивність і змістовність суспільно-політичного процесу. Якщо влада запропонує громадянам діалог, а не ховатиметься за міліцейськими щитами, то ще матиме шанс залишитись учасником української політики, принаймні завдяки підтримці свого «ядерного електорату». Якщо політичній опозиції вдасться налагодити контакт із суспільством і стати провідником його інтересів, а не лише борцем за власне місце у владі, вона зможе розраховувати на переконливіші результати, ніж просто підтримку своїх нинішніх прихильників. Зрештою, якщо українська інтелектуальна, ділова та громадянська протоеліта спроможеться стати повноцінною елітою: запропонує програму дій і виробить механізми контролю влади (безвідносно до персоналій та партійних кольорів), аби змусити її цю програму виконати, суспільний протест зможе нарешті привести до системних змін у країні.

Я в шоці.

                  Багато писати не буде, тому що, дійсно перебуваю в шоці. Мій лист до Тягнибока потрапив на один з новостних сайтів -  Олег Тягнибок, почему ВО “Свобода” борется с реальной оппозицией? 

Янукович поневоле.

Виталий Портников.

Еще пару лет назад, сравнивая российских и украинских руководителей, приходилось отмечать, что главное различие между ними - в том, как получена власть.

Владимир Путин за эту власть не боролся ни одного дня - он просто получил ее из рук Бориса Ельцина на блюдечке с голубой каемочкой. Дмитрий Медведев стал президентом по благословению Владимира Путина. Сейчас, когда между участниками пресловутого «тандема» пробежала черная кошка и они никак не определятся, кто же из них пойдет на президентские выборы, никому и в голову не приходит, что могут баллотироваться оба. Потому что оба - чиновники, а не политики. И сама система власти не предполагает политической борьбы, состязательности мнений, конкуренции - разве что ее неуклюжую имитацию.

Украинские политики боролись за власть по-настоящему: на майданах, в телевизионных эфирах, съездах в Северодонецке. Для них был важен каждый голос на парламентских и даже местных выборах. Каждый из них убедился, что пребывание у власти - не вечно. И именно в этом, казалось бы, был главный секрет украинского политического развития. Причем процесс начался отнюдь не в 2004 году. Я бы сказал даже - с первого дня независимости, когда Леониду Кравчуку действительно пришлось бороться на президентских выборах с Вячеславом Чорновилом, Леониду Кучме - с Леонидом Кравчуком, а затем, между прочим, с «каневской четверкой». В отличие от России, где результат любого голосования - даже в вегетарианские ельцинские времена - был, по сути, предопределен - в Украине сомнения относительно этого результата существовали чуть ли не до самого последнего дня. И именно тогда, когда власть, наконец, решилась по российскому примеру назначить преемника и обеспечить результат - все тут же и рухнуло.

Фото: wikimedia.org

[ Читати далі ]

Чомусь на думку спало....

         
          Це думки в голос. Про опозицію. Про неї кажуть, що вона така, яка є і іншої нема, і в такий ситуації її не можна чіпати. Все вірно, чіпати її ніхто не збирається. Більше того, в разі президентських виборів, особисто я, в гіпотетичних парах другого туру, буду голосувати за Яценюка, а якщо це буде Тягнибок, то за нього. Відповідно, і агітувати буду. 
          Але спостерігаючи що зараз відбувається, чомусь згадується 2010 рік, президентські вибори. Який тоді сформувався політичний розклад. Можливо там розгадка цієї енігми, яка виникла внаслідок появи Майдану та всіх подальших подій на ньому. Хто скаже, що ситуація, як мінімум не мутна, хай кине в мене каменюкою. 
          Кличка згадувати не будемо, з ним все зрозуміло. Тут і освіта, а вірніше її відсутність, "інтелектуальні здібності", а також і менталітет а-ля Янукович. Якщо народ раптом з'їде з глузду та наступить ще і на ці граблі, то можна буде сміло констатувати, що Україні гайка. Або, хана...або...є ще більш влучне визначення, але воно спірне щодо фонетики, стилістики, публічності вживання, тому не будемо його озвучувати. 
           Тож, дивимося. 

2010 рік, другий тур

 Яценюк. Противсіх. Однозначний. 

Тягнибок. Здається йому, внутрішній голос підказував, що треба закликати своїх виборців голосувати за Юлію Тимошенко. Але зовнішній цьому опирався. Ну і вийшло ні риба, ні м'ясо. Пообіцяв закликати, якщо Юля щось скаже. Мабуть думав, що це іграшки - перспектива всістися на Банковій двічі несудимому відморозку. Ну і догрався. Тому, - противсіх. Вимушений. 

Гриценко. В нього було ще менше голосів в першому турі, ніж у Тягнибока, але, тим не менш. Нема що і казати, - противсіх. Однозначний. 

Парубій. Не пам'ятаю яка в нього була тоді позиція, хоч він і не брав участі в тих виборах. Якщо скажете, що був противсіхом, то те, що він зараз робить на Майдані, повністю його реабілітує. 

Оробець. І вона не брала участі в тих виборах, але зараз активна, як ніколи. Противсіх. Однозначний. 

Активно треться біля Майдану персонаж, який також не брав участі в тих виборах, але його позиція мала деяку вагу, особливо у Вінниці. Ось цей- 

Порошенко. Однозначний противсіх. Окрім того, - "весьвслезахтасоплях" та робота в уряді Овоща.. Ця суміш дозволяє порівняти його з клюєвими, ахметовими та решта. 

Ну і ще одна постать, яка не є політиком, але свій внесок в ті вибори зробила. Ось - 

Забужко. Нарцис та маніакально зациклена на своєму єго особа. І на сцену Майдану була видерлася, і по телеефірах плигає. Співає осанну Порошенку, Кличку та Богословській. Суперпротивсіх. Однозначний. 

          Окрім Яценюка та Парубія, ніхто з вищеперелічених панів та панянок не вимагає звільнення Юлії Тимошенко. 
          Завдяки противсіхам до влади прийшов Янукович, і , як наслідок, відбувається те, що відбувається. Це не докір, це загальновідомий факт, який неможливо спростувати 
          На Майдан вийшов народ. Вийшов під дубинки, гранати та кулі бандитів у погонах. А що ми бачимо від політиків? Переговори? Ніякою мірою не хочу когось з них звинувачувати. Але ж - думки. Що з ними робити?

          І як тут не згадати статтю Ігоря Лосева Кадровий резерв влади ?

         Однозначно нема питань до Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. А також до нової сили, Правого сектору. Це справжні герої Майдану. Та власне, як і всі люди, які туди приходять, живуть та захищають Україну.
          Ну, ось такі думки. Без висновків.


Союз мертвецов.

Именно интересы сохранения системы заставляют сплотиться таких разных – и таких одинаковых – людей, как Янукович, Ющенко, Тигипко или Азаров. Это не они защищаются – это она защищается. Это мертвое тянет живое на дно.

Вряд ли показания бывшего президента Украины Виктора Ющенко на судебном процессе против бывшего премьер-министра Юлии Тимошенко можно назвать большим откровением: отставной политик просто повторил заявления, которые и он, и представители его ближайшего окружения делали в период обострения отношений между Ющенко и Тимошенко в последний период пребывания Виктора Андреевича на посту главы государства. Другое дело, что в душном зале суда эти заявления выглядели совсем иначе, чем в период войны президента и премьера. Ющенко пришел на политический процесс – но предпочел этого не замечать. Говорить о политической позиции бывшего президента пришлось его пресс-секретарю – но даже попытки оправдать Ющенко подразумевают, что он относится к судебному процессу против Тимошенко серьезно – как суду, а не как к судилищу.

Собственно, именно такой позиции от Ющенко я и ожидал – он сделал выбор, предопределенный всей его предыдущей политической биографией, убеждениями и интересами. И не он один. Думается, совершенно не случайно именно сейчас прошла совместная пресс-конференция премьера Николая Азарова и одного из его заместителей Сергея Тигипко – пресс-конференция, в ходе которой было объявлено о грядущем слиянии Партии регионов и «Сильной Украины». Почему же обычно осторожный Тигипко пошел на столь решительный шаг – уничтожение собственной политической силы и расставание со сторонниками, которые видели в нем альтернативу Януковичу и Азарову, в крайнем случае их коалиционного партнера, но не подчиненного – именно сейчас?

Фото: Макс Левин

На это есть серьезные основания. Арест Тимошенко провел в украинском политичеком лагере линию разлома, которую не возможно будет уже ничем заполнить, которая не подразумевает компромиссов и ситуативных коалиций времен 2004-2010 годов. Остаться на политической сцене сможет только одна группа людей – либо те, кто приняли решение об этом аресте, не протестуют против него, поддерживают его своими показаниями – либо те, кто против этого ареста протестует.

Опять-таки, стоит в который уже раз повторить, что речь тут вообще не идет ни о личности Тимошенко, ни о подробностях соглашений, согласованных ею с Владимиром Путиным. Речь идет о самой идее судебного процесса как средства для установления политической монополии и расправы над конкурентом. Тимошенко может нравиться или не нравиться, газовое соглашение может считаться единственно возможным в обстоятельствах, сложившихся на момент его подписания – или непродуманным и некомпетентным, но всё это не имеет никакого отношения к суду. Те, кто это понимает и пытается остановить – думает о будущем Украины. Те, кто считает, что все происходит как надо, тянет страну в прошлое – и неважно какими мотивами он руководствуется, желанием сохранить и упрочить власть, понизить цены на газ или просто ненавистью к Тимошенко. Это касается и политиков, и журналистов, и общества – нужно просто понять это и хотя бы перестать улыбаться и пожимать руку тем, кто оправдывает беззаконие, рассказывает о «чужой войне» или произносит схожие подлости или глупости, в зависимости от развития своего интеллекта и своих нравственных качеств.

Янукович не делает ничего особенного – он действует ровно в парадигме правил игры, принятых в политической системе, созданной и выпестованной Леонидом Кучмой. Ющенко – чтобы там не думали о нем в 2004 году его сторонники, предпочитавшие закрывать глаза на «отдельные недостатки» новоявленного спасителя нации и восхищавшиеся его показной «украинскостью» – плоть от плоти этой системы, один из ее создателей и строителей. Он хотел – но по известным причинам не мог – быть таким правителем как Янукович и именно поэтому с легкостью шел на ситуативные союзы с теми, кого еще недавно называл бандитами и фальсификаторами. Тигипко – один из важных чиновников этой системы, работавший в ней с первых дней ее строительства.

Система сбоит – и может устоять, только вооружившись, только создав в стране режим безальтернативной диктатуры. Именно интересы сохранения системы заставляют сплотиться таких разных – и таких одинаковых – людей, как Янукович, Ющенко, Тигипко или Азаров. Это не они защищаются – это она защищается. Это мертвое тянет живое на дно.

Можно задаться вопросом: а разве Тимошенко – не порождение этой системы? Ну, во-первых, она всегда была чужой для большей части этих людей. Во-вторых, сейчас это не очень важно. Даже если считать, что она хотела не изменить страну, а лишь возглавить систему, сегодня они судят ее – а не она их. И это они пытаются лишить сограждан любой альтернативы – до момента, когда начнут воевать между собой, сажать и отстреливать друг друга. Но это, конечно, тоже не альтернатива, это просто разборки внутри отжившего.

Может ли выиграть этот союз мертвецов? Да, может – но это будет означать, что и Украина еще пару десятилетий будет мертвой, нищей и обреченной страной, из которой будет бежать все молодое и талантливое, в которой будет процветать все кондовое и безнравственное. Это и есть настоящая цель нового союза, которая вряд ли совпадает с желаниями и мечтами украинского народа.

Виталий Портников Виталий Портников

главный редактор и телеведущий канала TBi

«Бунт на кораблі»

Після вчорашніх подій, які сталися у ВРУ стає ясно, що в Україні не відбулася революція, а відбулося повстання, яке швидко придушили, і тепер влада готова, до наступних подібних реакцій з нашої сторони.


Наше повстання(уже можна його так називати) не було ефективним, в тому плані, що ми не мали планів діяльності, рухалися в більшості випадків на осліп, і мали як це не дивно пасивних лідерів, які відверто не могли правильно зробити акценти на тій чи іншій діяльності.

В більшості випадків опозиція тільки констатувала факти, але не намагалися їм протистояти, в принципі вчора це теж відбулося.

Прийняті закони вказують на те, що події, 1-го грудня вже законні, а тому люди самі винні що вийшли на майдан(трактуючи закони влади).

Стало ясно, що влада свого не відпустить мирним шляхом, але заклики Луценка про штурм влади вважаю поспішними, і на даному етапі не допустимими. Якщо ми підемо на штурм, то влада з сьогоднішнього дня може приміняти зброю, а це значить, що необдумані вихідки можуть закінчитися криваво.


А від так, ні про який штурм не може йти мова, максимум це чергове віче, на якому має бути обговорений подальший план дій, і створення плану дій на найближчі півроку-рік, оскільки раніше змін не відбудеться. Вибори це тільки шанс, яким опозиція може і не скористатися, як це було з відставкою уряду, і іншими голосуваннями в ВРУ.

Але і це ще не все, сьогодні стало відомо що вбито регіонального керівника Уманської ПР. Як на мене, то скоро такі випадки не будуть поодинокі, якщо зробили це раз, зможуть і повторити, а тому регіонали мали б вести себе обачніше, оскільки, якщо проти людей приміняти зброю, то люди і самі можуть її примінити, а це вже громадянська війна, найгірше з усіх сценаріїв що могли бути.

Думаю, зараз необхідно шукати собі прибічників… у ПР, якщо Богословська вийшла то і інші члени ПР це зможуть. Такі міграції середині ПР, це буде локальна перемога, яка вплине на результат усієї компанії, яка вже триває дуже давно, але поки, стався тільки обмін Доній на Богословську.


Опозиція має за наступні дні зробити, щось екстраординарне, тільки для того, щоб змусити регіоналів засумніватися у своїх діях. Я не знаю, що саме, але потрібно щось робити, якщо страйк, то це має бути одночасно, і бажано щоб розпочалося з Києва і встали всі бюджетні підприємства. Тоді держава перестане виконувати свої функції, а це вже щось.

Але дивлячись на нашу трійцю, мене турбують великі сумніви, що щось станеться, скільки шансів втратити за останні 2 місяці вони за останні декілька років не мали, а тому перспективи так і залишаються у тумані.

Перший - пішов!..

Квітневе сонце світило, але не гріло. Колишній «польовий командир Майдану», екс-міністр МВС, а тепер вже колишній ув`язнений (останнє звання, гадаю, йому найбільш до вподоби, зважаючи на обставини) несподівано для широкого загалу, а можливо навіть для себе, був милостиво випущений на волю. Втомлений чолов`яга зі змарнілим обличчям, але палаючим поглядом вийшов за залізну браму та потрапив в обійми рідних…

Невже сталося диво і Система, нарешті, хоча б на мить стала людянішою та справедливою?..

Знаєте, що б там не казали, але подібні події все ж варті уваги. Чому? Бо, як ідеться у відомій приказці, зарікатися не треба. Кладучи руку на серце скажу: наші реалії тісно пов`язані з ситуаціями, коли вступаєш  в суперечку із власним сумлінням і переступаєш межу законності. Не важливі масштаби, важливий прецедент.

Можна по-різному ставитися до звільнення цієї людини. Хтось каже: «Заробив! Вони всі там такі!», інші – щиро порадіють: мовляв – маленька, але – перемога; багато хто взагалі байдуже поставиться до цього.

Насправді, дива не сталося. Просто Сам відпустив картавого на довгий ланцюг. Ніби й на свободі, а смикнув дужче – вже й біля тебе, жде вказівок. Настає гаряча пора - час готуватися до великих перегонів, на яких неодмінно треба взяти гору. І не просто перемогти, а зробити це так, щоби цивілізований світ принаймні вдав, що повірив у чесність та прозорість.

Що не кажіть, а велика політика – це великі гроші. І людські долі чи навіть життя – ніщо, у порівнянні з необмеженою владою та вседозволеністю. Захотів – посадовив, і не має значення, що висунули звинувачення за одним епізодом, а засудили за іншим. Можна й уваги не звертати на дотримання правових норм, правничих засад чи права на елементарний захист.

Звісно, не можна сказати, що Юрко зовсім янголятко. Цей чолов`яга – елемент Системи. Він виходець з компартійної номенклатури Рівненщини, людина з комсомольським та чиновницьким минулим (що, власне, й стало у пригоді під час Помаранчевої революції – організаційні навички та ораторські здібності відіграли ключову роль у становленні «героя Майдану»), що взяв, та й пішов усупереч неписаним правилам.  А таке не пробачають. Результат – усім відомий…

Але що я Вам скажу, шановні: шепелявий, як на мене, не заслужив такої кари. Що, невже тільки він користався службовим становищем на своє благо, не забуваючи про ближніх своїх? Невже тільки Юрко використовував своє високе становище задля примноження статків? Зовсім ні. Та він на фоні теперішніх взагалі виглядає доволі скромно, я б сказав – пересічно. Якщо на те пішло, то поруч із ним повинні були б присісти інші, з куди серйознішими статтями, ніж Юркова…

Тоді, під час революційних подій, а особливо після них Луцик мені не дуже сподобався. Особливо своїми діями, зрештою, як і всі «Революціонери». Не справляє потужного вигляду він і зараз. Але! Я почав його поважати, як мужика, коли спостерігав за його поведінкою у СІЗО, на судових засіданнях, слухаючи коментарі. Чому? А ви просто порівняйте його поведінку з жалюгідним виразом обличчя «організатора ЄВРО-чемпіонату», коли той перебував у тому ж СІЗО. Різниця – колосальна. Та й терміни різняться. І стан здоров`я також.

Варто було Юркові переступити поріг колонії, як він уже знову в центрі українського політикуму, будує плани, відвідав телебачення. Молодець! Це треба мати залізну витримку й міцну «хватку», та що там! – потрібно бути справжнім бійцем аби відразу в бій.

Гадаю там, нагорі, не обійшлося без домовленостей й «закритих торгів» і все не так просто, як може видатися на перший погляд. Варто, лишень, згадати, що був випущений на свободу ще один колишній високопосадовець недавніх часів. Щоправда, це було зроблено тихцем аби не привертати непотрібної уваги. Але прецедент створено і владі слід добряче замислитися над власним майбутнім. Бо тепер, вірогідно, всі зацікавлені докладуть максимум зусиль аби в найближчому майбутньому Леді Ю теж вдихнула повітря свободи.

Для нинішніх «керманичів» це буде вкрай небезпечно, оскільки ця жінка володіє просто фантастичною харизмою і ще в змозі повести за собою маси, щоб там про неї не казали злі язики.

А Луцик все ж таки – молодець, не склав руки! Боровся, кепкував, виживав. Бо що б не казали, а краще бути простим смертним на свободі, ніж королем за гратами. На свободі й можливостей більше простір для пересування необмежений та й узагалі – завжди є шанс для маневру…

Крига скресла! Театр одного актора має шанс перетворитися на аншлаг широкого загалу. Може й в України з`явиться можливість змінитися на краще?