Присвята гарній розумній жінці...
Красива жінка відкидала пасмо
З чола. Повільно руки піднімала,
Щоб всім належати й нікому одночасно.
А плоть її сміялась і стогнала
У граціознім танці лебединім
Під поглядами сотень глядачів.
Повітря билось в пристрасті цнотливій
Об їх вуста в напрузі і лоби
І серед Всесвіту тотальної брехні,
Думок розпусних і розмов спітнілих,
Очей ненависних, без святості у мріях,
Красива жінка танцювала щирість.
І її тілом правило кохання -
Таке велике для тендітної статури.
Бліде обличчя вдалеч відлітало
І поверталось в лебединій бурі.
Котився час назад і навскіс, прямо...
Ішли дощі, світило сонце ясно...
Красива жінка щирість танцювала,
Повільним рухом відкидала пасмо.
