хочу сюда!
 

Александра

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-47 лет

Заметки с меткой «успіх»

Для тих, хто вже успішний або хоче таким стати

7 ФРАЗ, КОТОРЫЕ НИКОГДА НЕ ПРОИЗНОСЯТ УСПЕШНЫЕ ЛЮДИ

Несколько фраз, которые следовало бы вычеркнуть из своего рабочего лексикона в том случае, если вы хотите добиться успеха, которого непременно заслуживаете


Каждый из нас, ну или почти каждый, мечтает добиться успеха. Но слова, которые вы произносите, могут понизить ваши шансы на успех. Казалось бы, даже самые на первый взгляд безобидные слова, произнесённые вами в офисе, могут стать причиной падения с карьерной лестницы, благодаря чему желаемая должность станет почти недосягаемой.

Карьера — слишком важная составляющая нашей жизни, чтобы позволить нескольким неудачным фразам разрушить её. Хотелось бы представить вашему вниманию 7 фраз, которые следовало бы вычеркнуть из своего рабочего лексикона в том случае, если вы хотите добиться успеха, которого непременно заслуживаете:

1. «Эти обязанности не указаны в моей должностной инструкции»

Когда вы соглашаетесь на предложенную вам должность, вы отлично представляете, какие обязанности и какая рабочая нагрузка вас ожидают. Как правило, со временем список  функциональных обязанностей расширяется, пополняясь новыми задачами. Некоторые из этих обязанностей вам как бальзам на сердце, другие вызывают только негатив. Наверняка каждый из вас хоть раз в жизни сталкивался с ситуацией, когда начальство взваливало на ваши и без того загруженные плечи новые обязанности. И как же в этот момент хочется напомнить о том, что в должностную инструкцию это не входило.

Но в таком случае лучше всего обсудить с руководством вашу роль в компании. Именно такая беседа прекрасно подойдёт для того, чтобы чётко усвоить, в чём заключаются ваши должностные обязанности. Но какими тяжёлыми они бы не оказались, ни в коем случае нельзя произносить эту фразу, иначе вы создадите себе репутацию ленивого работника.

2. «Это невозможно сделать»

Подобные фразы произносят люди, пасующие перед сложностями, а о повышении им можно и не мечтать. Вместо того чтобы «махнуть рукой» на проект предложите альтернативный вариант выполнения работы. На самом деле в жизни не так много невозможного. Большинство менеджеров и исполнительных директоров предпочитают продвигать тех сотрудников, которых не пугают трудности.  Так что если вы не пасуете перед сложными задачами, а предлагаете своё решение, вы становитесь бесценным сотрудником в компании.

3. «Это не моя ошибка»

Никто не хочет работать с людьми, которые перекладывают вину на других. В конце концов в какой-то момент наступит и ваш черёд. Так что вместо того, чтобы указывать на чужие ошибки, пусть каждый отвечает за свои собственные. Способность признавать ошибки — то качество человека, которое позволяет учиться и расти дальше, извлекая из всего урок. А когда вы «тыкаете» пальцем на своего коллегу – это признак того, что вы не сможете учиться на своих ошибках.

4. «Это займёт всего минуту»

Никогда не произносите подобную фразу, если вы неуверенны на 101% , что этих 60 секунд достаточно, чтобы справиться с задачей. Когда вы говорите, что справитесь с поставленной задачей «за минуту», вы тем самым принижаете свои достижения. Скорее всего, вы справляетесь с задачей так быстро благодаря своему профессиональному опыту и сообразительности. Но, обещая, что выполните поручение «всего» за минуту, вы тем самым создаёте впечатление, что каждому это под силу.

5. «Мне не нужна помощь»

Брутальный «одинокий волк» может стать героем очередного боевика, но маловероятно, что он станет героем компании. Вы можете быть уверенным в том, что вам под силу справиться с проектом или построением карьеры в одиночку, но работа в команде имеет немаловажное значение. Если вы умеете работать в команде, это признак прекрасного лидера. Вряд ли вы сможете высоко подняться по карьерной лестнице, если всегда будете сами по себе.

6. «Это несправедливо»

Жизнь несправедлива. Эта несправедливость может проявляться во всём, в том числе и в карьере. Вместо того чтобы жаловаться, необходимо искать действенные решения проблем, с которыми вы столкнулись. Проект, о котором вы так мечтали, отдали вашему коллеге? Это так несправедливо! Возможно, но вместо постоянного предъявления претензий, начните работать усерднее. В профессиональной жизни отдавайте предпочтение поиску решения проблемы, чем постоянному бесполезному нытью.

7. «Мы всегда так делали»

В бизнесе делать «всё как всегда» — не самая лучшая бизнес стратегия. Это подтвердит любая компания, которая подчинялась правилам, принимала status quo, а в итоге прогорела. Адаптация к постоянно меняющемуся рынку — это, пожалуй, действительно  единственный способ выжить в условиях экономики, которая постоянно взрывается какими-то новинками.

Не нужно быть рабами трендов, не стоит прятать голову в песок, надеясь, что скоро всё вернётся на круги своя. Вместо этого начните вводить новшества и предлагать креативные решения проблем, и уже совсем скоро именно вы станете человеком, который поведёт компанию в будущее.

Каждый из нас мечтает об успехе, поэтому следите за тем, чтобы ваши слова не стали преградой на пути к нему. Вышеупомянутые семь фраз – это «ахиллесова пята» вашей карьеры.  Вычеркните их из своего лексикона, и тогда вы непременно станете успешным человеком.


http://www.cluber.com.ua/lifestyle/rabota-lifestyle/2014/09/7-fraz-kotoryie-nikogda-ne-proiznosyat-uspeshnyie-lyudi/

Ірина Токарська «Я ходила до раю»

Презентація збірника відбулась 22 травня 2014 року о 18 - 20 год. у Львові в книгарні "Книжковий дворик"





РАЙСЬКІ    ВРАЖЕННЯ

Роздуми над новим збірником поезій та авторських малюнків Ірини Токарської «Я ходила до раю»



Хто ще не читав збірника поезій Ірини Токарської «Я ходила до раю» – того прошу мене далі не читати! Спершу нехай прозвучить поезія. Ось хоч би й цей вірш

* * *
І цілувалися квітки
В рожеву ранність,
І сонця сходила в блакить
Червона рана.

І пломеніла на землі
Нова прийдешність
На переліг, на сонний ліс,
На сонну стежку.

На наші стомлені серця,
На звичність свята.
Тобі сьогодні до лиця
Свята посвята.

Святило сонцем нас обох –
В короні сонях.
Зіходив з неба світлий Бог
В земні долоні.

І далі, далі, далі... Перечитайте всі поезії збірника, а тоді і тільки тоді варто поговорити, щоб мати власні щирі враження. [ Читати далі ]

Симулякри української демократії

3 червня, 2011    Ігор Лосєв  

Численні політичні зради, ідеологічне перефарбування депутатів від сільської ради до Верховної, переходи з однієї фракції до іншої (часто-густо нібито ідейно протилежної), самовербування представників, здавалося б, спадкових українсько-патріотичних родин на службу режиму...
Матеріал друкованого видання
№ 22 (187) від 2 червня
«Український тиждень»

Численні політичні зради, ідеологічне перефарбування депутатів від сільської ради до Верховної, переходи з однієї фракції до іншої (часто-густо нібито ідейно протилежної), самовербування представників, здавалося б, спадкових українсько-патріотичних родин на службу режиму...

Мимоволі запитуєш, а чи є у нас дійсно демократична опозиція, що докорінним чином відрізняється від своїх опонентів?

Чим насправді є опозиція, вона показує тоді, коли сама перебуває при владі. І саме цей досвід утруднює нинішні її дії, бо немає того незаперечного позитиву в активі цих партій, у їхньому минулому, на який можна було б посилатися, а народові приємно згадувати. Є лише досвід бездарно згаяних можливостей, досвід хаосу, внутрішніх поборювань та відсутності реальних спроб демократичного перетворення України. Попередня влада не має переконливих аргументів і позитивної альтернативи саме тому, що надто багато її найвищих представників дали приклади особистого незаконного збагачення та корупції.

Особливо незабутнє враження залишила карикатурна кадрова політика Ющенка, що ґрунтувалася на емоціях та примхах першої особи та її оточення. Результатом став суто азійський непотизм і клієнтела, що здобули єхидно-зневажливе позначення «любих друзів». Колись у добу Майдану Віктор Андрійович і тоді ще не «любі», а просто друзі обіцяли, що до кадрів висуватимуться три головні вимоги: професіоналізм, патріотизм, порядність. Тоді це пафосно називали політикою «трьох П». Насправді ж дуже швидко все стало тим, що колишній економічний радник Владіміра Путіна Андрєй Ілларіонов назвав «своїзмом». «Своїзм» – це кланово-кастова система розбудови державної влади, коли на всі посади призначають людей, що орієнтуються не на інтереси країни, а на внутрішньокорпоративні стандарти особистої відданості першій особі чи її найближчим соратникам. Тут головним критерієм є відповідність системі кланового розпізнавання свій – чужий. А міра впливу функціонера визначається його наближеністю до «тіла» лідера бюрократично-владного «прайду», за сумісництвом держави, а зовсім не формальними функціями та повноваженнями.

«Свій» – це головна й найсуттєвіша характеристика будь-якого претендента на керівну посаду, що переважає всі інші характеристики і чесноти.

Відомий випадок, коли, як розповідають, група шанованих академіків, поміж яких були колишні дисиденти і в’язні сумління, дуже довго переконували президента, що найдостойнішим кандидатом на посаду міністра культури є відомий науковець, публіцист і громадський діяч, редактор львівського журналу «Ї» Тарас Возняк. Натомість Ющенко призначив… Оксану Білозір. І це цілком відповідало нормам «своїзму». Але працювало проти інтересів держави.

Теплі парламентські крісла за Кучми геть розбестили опозиціонерів. У 2005 році чимало опозиційних депутатів виявилися нездатними очолити конкретні ділянки роботи (реформувати телеканал УТ-1, навести лад у владних структурах АР Крим тощо), щось там зробити і відповідати за результат. Чимало з них повернулися з виконавчої влади до затишної парламентської зали. Важко позбутися враження, що ці люди імітували опозиційність і зробили це непоганим бізнесом та життєвою нішею.

Ось така «опозиція» була на момент встановлення влади Партії регіонів, КПУ і людей Литвина. Але в Україні, що є державою постколоніальною, посттоталітарною і постгеноцидною, опозиційність (справжня, а не удавана) потребує сміливості й жертовності. Це ж не опозиція ЇЇ Величності в Лондоні, де нікому не спаде на думку переслідувати опозиційного депутата. Але й на наших теренах тривалий час певна частина (здається, що таки більша) опозиції звикла діяти в досить комфортних умовах: домовлялися з опонентами, дещо шантажували Кучму, намагаючись щось від нього отримати. Це було можливо, адже суть того режиму – прагнення до ролі арбітра і балансування над різними інтересами. Нинішній режим, чого дехто не хоче зрозуміти, принципово різниться, бо його ідеалом є не балансування, а цілковите політичне знищення опонентів.

Куди ж поділася після приходу до влади Януковича така, здавалося, потужна опозиція в країні, де режим підтримує трохи більше ніж 20% виборців, де 40% готові до масових протестів проти нього, де влада повсякчас наступає на життєві інтереси громадян… Є підстави стверджувати, що нині ми маємо не реальну демократичну опозицію, а її симулякр, муляж. Народ це інстинктивно відчуває і, будучи готовим до протестів, не бачить гідних провідників, здатних ефективно використовувати в інтересах суспільства енергію мас. Бо надто багато нерішучості, боягузтва, непринциповості й політичної бездарності він спостерігав.

Це стосується не тільки політиків, а й цілої суспільної верхівки, де явище симуляції є дуже поширеним. Достатньо лише поглянути на тих, хто побіг на посади, платні й громадські, до чинної влади. Тривалий час їх вважали елітою, інтелектом нації, її представниками. Частині такий авторитет напрацювала ще радянська влада, решта заробила його громадськими акціями 1990-х років.

Але виявилося, що вони не мають чіткої та послідовної громадянської позиції, що була б зрозумілою суспільству. Партикулярні інтереси, намагання завжди і за будь-яку моральну ціну бути ближче до влади, не зникати з телеекранів та шпальт газет і плекати ілюзії, що вони впливають на якість процесу, хоча насправді їх використовують як колесо чужого (хотілося б вірити!) воза. Хоча ці люди виправдовують свої вчинки (нерідко дуже винахідливо) якимись вищими національними міркуваннями, нічого, крім дуже дрібних мотивацій життєвого здорового глузду особистості, там побачити неможливо. Але суспільство, роками дивлячись на обличчя в президіях і на екранах, звикло думати, що має національно-духовний провід, а насправді це лише його симулякр, бо відомі діячі зовсім не ті, ким їх уважають і ким вони самі себе рекомендують. Як це часто бувало в національній історії, наш народ знову є «вершником без голови», себто не має повноцінної провідної верстви. Так було за часів Речі Посполитої, коли українські православні князі ставали римо-католиками і частиною магнатерії та шляхти польської нації. Так було за Гетьманщини, коли внаслідок виданої російським царатом «Жалуваної грамоти дворянству» українські шляхтичі й козацька старшина, зрівняні в правах із російською соціальною верхівкою, перетворювалися на частину імперського дворянства.

Але народ часто висував нові генерації провідників: у добу полонізації – Петра Могилу, Івана Вишенського, Петра Сагайдачного, за часів російщення – демократичну інтелігенцію ХІХ століття, після загибелі УНР – діячів УВО – ОУН, після поразки національно-визвольних змагань на західних землях – шістдесятників. Проте, щоб висувати нові генерації, треба спочатку адекватно зрозуміти нинішній стан і збагнути, що «король голий»…

Біда в тому, що нинішня псевдоеліта не тільки не виконує своїх функцій, а й не допускає інших до них, монополізувавши великі сегменти українського життя. Вона заблокувала собою дуже важливі суспільні сфери, не дозволяючи припливу свіжої крові, з побоюваннями дивлячись на можливих конкурентів зі свого ж таки ідеологічного середовища. Достатньо лише поглянути на тих чи то ветеранів, чи то інвалідів демократичного руху, що сидять у Верховній Раді по 20 років без жодних помітних в Україні досягнень. Вони ніколи не поступляться своїм місцем талановитішому, енергійнішому, конструктивнішому від себе, стоятимуть на смерть. Їх не обходить, що, перешкоджаючи оновленню українського політикуму, сприяють послабленню країни, позбавляють її перспектив. Між іншим, варто було б обмежити перебування на посаді не лише президента і державних службовців, а й народних депутатів. Два терміни і не більше, 10 років цілком достатньо, щоб зробити для держави та громадян щось корисне чи, а якщо ні, то піти геть і не сидіти там, під скляним куполом, аж до переселення на Байковий цвинтар міста Києва. Ці депутати – симулякри боротьби за демократичну і патріотичну Україну.

А є ще симулякри правосуддя і законності. Особливо яскраво це продемонструвала камарилья Ющенка, що, маючи протягом п’яти років важелі влади, провалила розслідування всіх резонансних кримінальних справ. Як сказав журналіст Олексій Подольський, який сам був предтечею Гонгадзе у тому сенсі, що його за наказом найвищої «гори» жорстоко побили, але, на відміну від Георгія, не позбавили життя: «Попередня влада нас просто зрадила. Саме за президента Ющенка, голови СБУ Турчинова було вбито головного свідка у нашій справі – Кравченка. Саме тоді цю справу було сфальшовано. Вони зрадили всі ті обіцянки, які давали на Майдані. Понад те, і досі залишаються в політиці й не дають демократичним силам вийти на поверхню політичного життя».

Здоровим силам суспільства доведеться боротися не лише проти олігархічної мафії, корумпованої бюрократії та антиукраїнської п’ятої колони, а й проти численної армії симулякрів, що запанувала над усіма сферами українського буття. Адже є симулякри української літератури, культури, громадянського суспільства тощо. Вони вже багато зробили і не менше зроблять у майбутньому для краху нашої держави. Головний симулякр свободи, демократії і патріотизму нині мандрує Україною і скрізь, без сорому й жодних докорів сумління, після того як здав та підставив усіх і все, віддавши країну «пацанам», велично повчає українців, як треба її любити. Ці симулякри стримують і блокують усе живе й справжнє, що є в нашій країні. Колись Олена Теліга назвала таку публіку «партачами життя». Але сама по собі, без активних зусиль суспільства ця брудна піна нікуди не подінеться…

Мерило успеха.

Меня вот заинтересовал такой вопрос, что можно считать объективным выражением успеха в жизни? Можно ли выразить успешность в материальных ценностях (деньги, недвижимость и тд), или может быть успех выражается в власти, популярности, карьерном росте, семье... Но это как то очень примитивно. Всё это сводится к утолению человеческого чеславия. Ведь есть люди которые не ориентируются в своей жизни  на подобные приоритеты и при этом считают себя вполне успешными (если хотите счастливыми). Возможно успех это когда наши потребности совпадают с нашими возможностями. Для примера можно сравнить какого нибудь олигарха с успешным бизнесом, женой, любовницей, политическим влиянием... и грустью всего человечества на морде со одной стороны и туземца оторванного от цивилизации у которого из материальных ценностей хижина из тростника и какашек, а весь карьерный рост в том что в детстве он собирал червяков, а теперь охотится на улиток., но в то же время его лицо просто светится счастьем, какой то внутренней добротой.
 Кто из них успешней?

43%, 3 голоса

29%, 2 голоса

29%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Новый год «старым» не бывает !

Хай із кожного дому рік старий забере

Всі турботи й незгоди торішні

І у кожній оселі засяють святкові

Вогники новорічні!

«Тік»

 

Когда, вокруг радуют только праздники, чтобы выжить в стране, поделенной на регионы, нужно даже в праздники добавлять побольше креатива.

  В этом посте не будет ни политики,ни экономики. Ибо, писать о политике в нашей стране сейчас, это накликать «Луценко»

себе на одно место, а о экономике все написано в новом налоговом кодексе. Поэтому накануне «Щедрого вечора» вот такое вот пожелание-предложение. Мы даем имена, клички, погоняла и отзывы всему, что нас окружает: кораблям, домам, некоторые - своим машинам, дети - куклам, мужчины - любовницам, но, никто не дает имена ГОДАМ! Год Кролика или Кота не считается, ибо циклы повторяются, и мы никогда не вспоминаем, что два года назад был год Тигра. А 2011 или, как сейчас модно говорить, двадцать одиннадцать, это вообще не имя…

Поэтому, предлагаю назвать следующий год УCПЕШНЫМ, ибо, как назовешь «корабль», так он и поплывет. Пусть он, несмотря на ни на что, будет УСПЕШНЫМ для каждого, кто прочитает этот пост, и поддержит эту идею. И не зря во многих толковых словарях синоним слова УСПЕХ – это счастье!?! Так будем же успешны и счастливы в Новом «старом» году!

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я!        

P.S.

Помните УСПЕХ

- это не только приятный результат приобретения денег и богатства, славы и высокого положения. УСПЕХ – это даже больше чем состояние, когда Вы, совершенно, довольны своей жизнью. УСПЕХ гораздо шире и глубже - успехом можно обозначить не только, окончание учебного заведения, сдачу экзамена, победу любимой футбольной команды, свидание с любимым человеком. Но, как отмечал Р. Калугин: «Существуют и более утонченные способы достижения успеха, которые могут быть для вас не менее значимыми. Вы можете считать, что добились успеха, когда помогли другу, сдержали слово, не разболтали чужого секрета, не бросили диету, или не поддались пагубному влиянию окружающих.

Так, что желаю еще раз всем УСПЕШНОГО Нового года!

«ЯСКРАВА КРАЇНА» В ТРУСКАВЦІ - 2011».

Дніпропетровська обласна громадська організація «ЯСКРАВА КРАЇНА» за сприяння Трускавецької міської ради, санаторію «Карпати» та за підтримки Міністерства освіти і науки України успішно провели 

 ІІ-ий Міжнародний фестиваль дитячої та юнацької творчості 

«ЯСКРАВА КРАЇНА» В ТРУСКАВЦІ - 2011».

У фестивалі взяли участь майже 600 учасників. В основному були представлені 
колективи та солісти півдня та сходу України. Майже всі учасники фестивалю вперше приїхали в Трускавець. 

Діти провели тут Різдвяні свята, відвідали історичні та пам’ятні місця Дрогобиччини.

П’ятий за рахунком фестиваль приніс масу позитивних вражень та емоцій учасникам та гостям свята.  Учасники фестивалю не тільки беруть участь у конкурсах, але й знайомляться із краєм, в якому перебувають. На практиці  одесити вивчають Трускавець, а молоді трускавчани чи мешканці Івано-Франківська освоюють береги Криму та Одеси.

Фестиваль не тільки відкриває таланти, дає їм путівку в майбутнє, але й єднає Україну через серця молодшого покоління. Діти безпосередньо вбирають атмосферу кожного кутка України та зберігають його впродовж свого життя. Через те дуже приємно, що фестиваль вдався!

Наступна зустріч обдарованих дітей у Криму на творчо-оздоровчій базі «Яскрава країна, що в районі Великої Ялти.

 « Ми плануємо і надалі збирати друзів і дарувати дітям свято.Яскраві емоції, незабутні враження чекають учасників майбутніх фестивалів в Криму, Одесі, Празі… Ми гарно розпочали п’ятий рік своєї праці у Трускавці. Маємо надію успішно продовжити його в різних куточках України. Запрошуємо!» -

завершила розповідь директор фестивалю Обласова Ольга Ігорівна.

Не думайте про гроші. А як?



Кілька людей написали мені щодо попередньої теми: Не думай о деньгах.
Запитання зводиться до одного: ЯК?
Як не думати про гроші, коли їх катастрофічно не вистачає? Коли їх хочеться заробити, а не виходить.
Визодів є кілька. Наппростіший — зайнятися улюбленою справою, яка в майбутньому принесе достатток. Тобто зараз працюєте, отримуючи задоволлення і виконуючи роботу. А все решту прийде.
Звичайно, робота має буки корисною. Наприклад, Ви торгуєте на ринку, або у Вас свій магазинчик, або Ви найнятий працівник. Змініть ставлення до роботи. Усміхайтесь до покупців, наведіть порядок на робочому місці, влаштуйте розпродаж товару, що давно лежить і нема перспективи його продати по старій ціні. Виконайте доручену роботу якнайкраще! Ви самі відчуєте піднесення, його відчують інші. Усі хочуть мати справу з успішними людьми.
Просто змініть ставлення до свого теперішнього стану. Він саме такий, який Ви створили своїми думками і діями, чи бездіяльністю в минулому. Тому для покращення майбутнього необхідно покращити сьогоднішні думки і дії. Прийде завтра і воно буде краще. Адже ми сьогодні заклали добрий фундамент.
Є така історія. Два пірнальники пішли шукати перлини. Одбидва перевдягнулись на березі моря, обидва помолились і пірнули на глибину. Дістали мушлі, пірнули ще раз, знову винесли мушлі. Перший пірнув знову, а другий залишився на березі і почав молитись, просячи у Бога, щоби дав йому перлини в обох мушлях. А тим часом перший виносив нові мушлі, пірнав, виносив і знову пірнав. Так тривало до вечора.
Ввечері обидва шукачі перлів стали видобувати перлини. У першого було багато мушлів і він, розкривши всі, знайшов чотири перлини. З чого був дуже задоволений. Другтий не знайшов жодної і залишився пригнічений і розчарований.


Щодня збільшуйте свої шанси! Здобувайте мушлі і будуть перлини! 
Звичайно, на Ваше життя впливає багато факторів. Але тільки від Вас залежить, як Ви їх сприймете і як використаєте. 
Запрошую до розмови. Можемо змоделювати ситуацію і спільно знайти рішення, або напрями дій для покращення. 
Я в таких ситуаціях читаю Біблію, читаю історії успішних людей, шукає нові ідеї, починаю активніше працювати, викорінюю старі звички і прищеплюю нові...
Для нового, кращого результату маємо змінитися самі. Спочатку внутрішня зміна, а за нею - зовнішня!

Хвилина сміху як рік життя

Вгадайте, скільки разів в середньому чотирьох літній малюк сміється за день?  Робін Шарма у своїй книзі "Чернець, який продав свій Феррарі" стверджує: «Триста разів.» А зараз вгадайте, скільки разів в середньому сміється доросла людина з сучасного суспільства на протязі дня?

 - Усього лише п'ятнадцять.

Сміх - це ліки для душі. Якщо у Вас немає настрою сміятися,погляньте в дзеркало і трохи посмійтеся. Ви відчуєте себе незвично і краще, ніж досі.

Уильям Джеймс сказав: "Ми сміємося не тому що ми щасливі.Ми щасливі через те, що сміємося". Почніть цей день і цей тиждень з радості. Посміхайтеся і будьте вдячні за все,що Ви маєте вже зараз. І тоді кожен Ваш день буде вщент повним перемог і нагород. Усім нам під силу змінити висоту нашого польоту і напрям руху по життю. Зупиніться на хвилину і поміркуйте, що у Вашому житті обумовлено звичками а що Ви робите усвідомлено.

Посміхніться і налаштуйтеся на Успіх!