хочу сюди!
 

Инна

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «діти»

Історія про дірочку в зубі. Вірш для дітей (та дорослих)

Історія про дірочку в зубі

 

Вірш для дітей та дорослих

 

- Зуби чистити не буду! І не хочу!

Щітку ту тримати пальчики болять!

Сон змага, заплющуються очі,

Геть підкошуються ніжки – не стоять! –

 

Приндиться щовечора дівча маленьке,

Водить щіткою абияк по зубах.

- Матиму й без чищення біленькі

Зуби! з плямами від пасти на губах

 

Перед люстром стане, рота  роззявляє,

Правим, лівим боком… Справжнє мавпеня!

- Зубки почорніють, - умовляє

Мати, З'являться дірки А  дай-но, я

 

Гризунів-помічників твоїх почищу!  -

Дівчинка пручається, пищить, кричить!..

Леле! Гучність нароста, все вище

Тон!.. Скло в шибці ніби дзеленчить!?

 

У дівчати якось розболівся зубчик.

- Мамонько!  Як сіпає!.. - з очей ручай

Сліз, Не буду з м'ясом їсти супчик! -

Рюмсає, -  І навіть пити чай!

 

- Підемо до лікаря, дитинко люба, -

Мама доню пестить  по щоці.

- Білі та міцні, здорові зуби

Знову матимеш. І гризтимеш хлібці,

 

М'ясо, сир та яблука...

                   - В твоєму зубі

Дірочка була, - промовивши отак, -

Підморгнула лікарка і губи

Посміхнулись ледве, - зізнавайся, як

 

Часто й ЧИМ ти зуби вичищала,

Що діру протерла ти в одному з них?

Впевнена, від болю аж  вищали

Всі мікроби й зникли. Добре – зуб не зник!

 

Запашіли щоки у дівчати -

Ніяково  їй. Спустила долі очі,

Шепотить Навчуся вичищати

Я ретельно зуби, й не скажу"Не хочу"…

 

 30.06.2011

 © Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11110250094

 

НКВС використовував немовлят для вибивання свідчень із матерів

Вагітним читати не рекомендується

Проект «Янівський концтабір»

Львів – На Янівському цвинтарі у Львові цього року планують встановити пам’ятник 28 дітям, замордованим НКВС у тюрмах міста у 1949–1951 роках. Усі прізвища відомі. Однак не досліджена інша трагедія, 1940–1941 років, коли діти народжувались у в’язницях і там гинули зі своїми матерями.

Безневинно замордованим дітям було від одного дня до двох років. Їхні матері наприкінці 1940-х років перебували під слідством у тюрмах на Замарстинівській і на «Бригідках» у Львові.

Дітей енкаведисти таємно вивезли з в’язниць і живцем закопали на віддаленому полі на Янівському цвинтарі. Про це розповів Радіо Свобода голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих, колишній малолітній політв’язень Петро Франко.

«Про те, що на Янівському цвинтарі поховані діти, я дізнався від літнього чоловіка. Мені пощастило тоді як помічнику депутата потрапити в архів і вивчити численні матеріали щодо смерті тих дітей. І тоді я зрозумів, що у братській могилі на Янівському цвинтарі поховані діти з двох тюрем, «Бригідки» і Замарстинівської», – зауважив Петро Франко.

Жінки народжували у тюрмах і були свідомі, що втратять дітей

Однак дитячій трагедії кінця 1940-х передувала інша. За два перші місяці 1941 року на пагорб на Личаківський цвинтар були привезені тіла 123 немовлят віком від одного до тридцяти днів. Це були діти, народжені у львівських тюрмах жінками-політв’язнями. У списку переважають українські імена.

Така доля могла спіткати і сина відомої патріотки й політв’язня Катерини Зарицької Богдана. Дитина народилась у тюрмі у вересні 1940-го. Але енкаведисти побоялось розголосу і віддали немовля дідусеві, знаному науковцеві.

У 1940–1941 роках працівники НКВС арештовували вагітних жінок, які або ж були в ОУН, або ж не сприймали більшовицький режим. Жінки народжували у жахливих умовах. Слідчі били об стіл немовлятами, щоб із матерів вибивати свідчення, каже Петро Франко.

«Ці діти, які поховані на Личакові, в документах зазначено, що вони померли у шпиталях. В архіві мені відмовились надати довідку, бо мовляв, немовлята з лікарень. Але це був хитрий хід НКВС – не зазначати, що діти з тюрем», – наголосив Петро Франко.

Архіви МВС необхідно розсекречувати

Коли німецькі війська увійшли на терени Львівщини у липні 1941 року, вони відчинили в’язниці, і від побаченого львів’яни жахнулись: прибиті до дверей дитячі тіла, трупи і кров. З того часу збереглись фотографії, зроблені німецькою владою, яка ці матеріали використовувала у своїй пропаганді.

Блаженного отця УГКЦ Зиновія Ковалика у 1941 році енкаведисти не лише розіп’яли, а й у живіт поклали немовля.

У Львові у 1941 році було 8 місць катувань людей. Найкривавішим для засуджених був червень 1941-го.

Трагедія замордованих дітей у львівських в’язницях у 1941 році не є дослідженою. На сьогодні обмаль фактажу. Бо ж досі не розсекречені архівні документи МВС, зокрема, адміністративно-тюремного управління, наголошує директор музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.

У музеї є список понад 1600 розстріляних людей, але скільки з них неповнолітніх, наразі не з’ясовано. «Потрібно проводити науково-пошукову роботу, працювати в архівах. Звичайно жінки народжували в тюрмі на Лонцького, але ми не знаємо долі тих дітей. Можливо, їх забирали у тюрми спеціалізовані. Хоча у той момент творились такі жорстокі речі, що і факти вбивства дітей теж були», – зауважив Забілий.

Історики роками апелюють до керівників держави з проханням відкрити архіви МВС. Але і новому Президентові, і урядові, як і попередникам, бракує волі, зазначає Руслан Забілий. Бо це може бути початком для проведення люстрації в державі.

Галина Терещук, Радіо Свобода

Цікава парочка.

Іду значить...
попереду дівчинка з коляскою, в якій пухнасте  кумедне слоненя. Йде і така підозріло-лебедина в неї хода! А за нею слідом хлопчисько в крутих чорних окулярахblind ,це при тому що вже сьома . Мг ,думаю собі, рольова гра. Знаєте, і я полюбляла такі в дитинстві...
І ось вона, залишаючи візок біля нього, питає:
-Ну все я пішла. Тобі чого взяти?
Він:
-Мені, значить, українське пиво та українські сухарики.
Я погаслаlol Це було класно!
Які чудові дітки ,як підтримують вітчизняного виробника, як добре це в них виходить. Одне погано,що доросле життя це пиво та сухарики...
Думаю,чи змінеться картина за якихось 15-20 років? І у вас питаю:

11%, 1 голос

78%, 7 голосів

0%, 0 голосів

11%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

"Детский ФотоФест" ! (15 мая, Киев.)

15 мая, Киев. "Детский ФотоФест"

----------------------------------------------------

В этот раз фотофест вполне удался  smile Уже начали потихоньку выкладывать фото: http://vkontakte.ru/albums-9763505#/album-9763505_134703842

----------------------------- http://vkontakte.ru/events#/event20199105 это не коммерческое мероприятие по принципу TFP результаты фотосъемок потом будут выложены в альбомах группы: "КиевФотоФест" http://vkontakte.ru/groups#/kiev_fotofest подробнее читайте в описании группы или если есть вопросы - задавайте на встрече или в группе фотофеста. Следите за обновлениями встречи так как время и место пока ориентировочные и могут измениться! Приходите и проводите детей! -  фотографов -будет много. =========== Владимир Жданкин (Crazy Cat.)

"Помаранчева дівчинка" - мої враження.

Приблизно два місяці тому,гуляючи вечірнім Львов з подругою ми зайшли в книгарню.Я якраз дочитував книжку і вирішив що треба купити щось нове.Проходячі повз полички і розглядаючи книжки я помітив тоненьку оранжеву книжечку. По обкладинці я зрозумів що це "Помаранчева дівчинка" Гордера і не задумуючивсь взяв її. Річ у тім що її мені рекомендували кілька людей ще років 4-5 тому коли я ще навчався в університеті.Вона тоді напевне якраз зявилась у львівських книгарнях і мої знайомі філологи,які слідкують за новиннками ))) в літературі, зразу її запримітили.Одна подруга навіть дуже сильно рекомендувала і обіцяла подарувати.Але не склалось. За цей час я мав напевне кілька можливостей почитати цю книжку але якось так напевне попровадив Бог, що я прочитав її тільки тепер. І то не одразу , бо довелось віддати спочатку подрузі з котрою гуляв)))
 І ось не давно отримавши книжку назад, прочитав її, практично на одному диханні. Цікаво що хоть я не одноразово чув рекомендації прочитати її, мені ніхто не розповідав про що вона, як правило коли люди рекомендують книжку то говорять кілька фраз про що вона, а тут жодного слова окрім того що вона про дівчинку))) що само собою зролзуміло. І моє уявлення про те, про що ця книжка можна сказати взагалі не співпало з реальністю, за виключенням знову ж таки, що там йдеться про дівчинку))). Книжка мене дуже сильно вразила. Книжка,хто не знає, є листом померлого батька до свого сина в майбутнє.Хворий батько знаючи що скоро помре, пиасав синові листа коли тому було чотири роки, і лист пролежав одинадцять років схований в іграшковій машині сина.  В книжці описані занайомство і зустрічання батьків хлопця, також батько задає своєму синові дуже цікаві і водночас не прості, філософскі запитання щодо життя.Одним словом маленька книжечка дає дуже великий простір для роздумів.
 А  торкнулось мене впершу чергу не те,заради чого, як я думаю, мені її рекомендували. Більшість людей ,як я потім побачив з коментарів на кількох форумах, і думаю мої знайомі теж, звернули увагу саме на головну сюжетну лінію, на чарівну, захоплюючу, романтичну історію кохання батьків хлопця.Так історі справді надзвичайна,думаю більшість читачів мріяли про щось схоже в своєму житті. Але історія зустрічянь і стосунків у кожного своя і запозичити чиюсь не можливо... Мене ж торнувся власне сам "діалог" батька і сина, якщо так можна сказати.Хто з вас чув від свого батька історію його кохання, його зустрічань? Так, більшість з вас чули як познайомились ваші батьки.Але ось так, з емоціями, з усіма переживаннями...як кращому другу?Хто може похвалитись,що його батько був справжнім другом, з яким він бігав футбол, розповідав про дівчат які подобались, ділився своїми переживаннями...і щось таке ж отримував від нього. Я не впевнений, що батько хлопця якби не помер, був би таким в майбутньому як в момент написання листа, чи він би мав сміливості і бажання ось так само розповісти свою історію вже дорослому сину, ось так вести задушевну розмову з ним.Але хочеться в це вірити.
Наші батьки особливо вже в старшому віці хочуть розмовляти з нами на такі теми, вони вже менше бояться бути смішними, і хочуть щоб ми ділились з ними своїми переживаннями але нас вони не навчили цього. А коли в вас нема ціього душевного звязку з батьками то відвідини їх і допомога їм в старості є для вас важким обовязком і виділення свого часу на це я для вас проблемою. А їхні фарази, що ти зобовязаний це робити, бо ж вони потратили на тебе більшу частину свого життя, сприймається вельми гостро. У мене чудові батьки, вони є прикладом для мене у більшості життєвих ситуаціях,але я не можу похвалитись сильним духовним звязком з ними.
У більшості з вас є діти, абож будуть. Які відносини у вас звашою дитиною? Так, вулиця, школа, суспільство вносить свою лепту у виховання, але на вулиці багато дітей і чомусь вони виростають різними. Думаю саме сімєю, батьками вони й відрізняються.

Маргарита пече паски

Вірш написаний ще в  березні, але оскільки присвячений
 Великоднім святам, тому і публікую нині


Я прокинулась раненько,
Вмилась, і хутчіш до мами:
 - Добрий ранок!
                           Ось швиденько
Кашу з'їм і кулачками

Тісто я місити буду,
Бо ж Великдень у неділю!
- Й помолитись не забуду,
Щоб паски пухкі  та білі

І з хрестами на вершечках
Богу ми спекли на свято.
- Мамо, будемо яєчка
Ми в  лушпинні фарбувати?..

- Мамонько, дозволь маленьку
Мені пасочку зробити!
- На серветочку біленьку
Покладу, і освятити

Понесу!

***************       
    
     Дівча старанно
Тісто місить кулачками…
У неділю вранці-рано
В церкву підемо з пасками.



04.03.2011


by Stepans’ka Marina (SMG)


не моё но очень трогательно..



  • – Алло, это бюро находок? – спросил детский  голосок.
    – Да, малыш. Ты что-то потерял?
    – Я маму потерял. Она не у вас?
    – А какая она твоя мама?
    – Она красивая и добрая. И еще она очень любит кошек.
    – Да, как раз вчера мы нашли одну маму, может быть это твоя. Ты откуда звонишь?
    – Из детского дома №3.
    – Хорошо, мы отправим твою маму к тебе в детский дом. Жди.
    Она вошла в его комнату, самая красивая и добрая, а в руках у нее была настоящая живая кошка.
    – Мама! – закричал малыш и бросился к ней. Он обнял ее с такой силой, что его пальчики побелели. – Мамочка моя!!!

    ….Артем
    проснулся от своего собственного крика. Такие сны снились ему
    практически каждую ночь. Он засунул руку под подушку и достал оттуда
    фотографию девушки. Эту фотографию он нашел год назад на улице во время
    прогулки. Теперь он всегда хранил ее у себя под подушкой и верил, что
    это его мама. В темноте Артем долго вглядывался в ее красивое лицо и
    незаметно для себя уснул….
    Утром заведующая детским домом, Ангелина
    Ивановна, как обычно обходила комнаты с воспитанниками, чтобы пожелать
    всем доброго утра и погладить каждого малыша по голове. На полу около
    Артемкиной кроватки она увидела фотографию, которая ночью выпала из его
    рук. Подняв ее, Ангелина Ивановна спросила мальчика:
    – Артемушка, откуда у тебя эта фотография?
    – Нашел на улице.
    – А кто это?
    – Моя мама, – улыбнулся малыш и добавил, – она очень красивая, добрая и любит кошек.
    Заведующая
    сразу узнала эту девушку. Первый раз она приходила в детский дом в
    прошлом году с группой волонтеров. Наверно тогда и потеряла здесь свою
    фотографию. С тех пор эта девушка часто обивала пороги различных
    учреждений в надежде добиться разрешения на усыновление ребенка. Но, по
    мнению местных бюрократов, у нее был один существенный недостаток: она
    была не замужем.
    – Ну что же, – произнесла Ангелина Ивановна, – раз она твоя мама, то это полностью меняет дело.
    Войдя к себе в кабинет, она села за стол и стала ждать. Через полчаса раздался робкий стук в дверь:
    – Можно к Вам, Ангелина Ивановна? – И в дверях показалась та самая девушка с фотографии.
    – Да, заходите, Алиночка.
    Девушка зашла в кабинет и положила перед заведующей толстенную папку с документами.
    – Вот, – сказала она, – Я все собрала.
    – Хорошо, Алиночка. Я должна задать еще несколько вопросов, так
    положено, понимаешь… Ты осознаешь, какую ответственность на себя берешь?
    Ведь, ребенок – это не на два часа поиграть, это на всю жизнь.
    – Я все осознаю,- выдохнула Алина, – просто я не могу спокойно жить, зная, что кому-то очень нужна.
    – Хорошо, – согласилась заведующая, – когда ты хочешь посмотреть детей?
    – Я не буду на них смотреть, я возьму любого ребенка, какого предложите, – сказала Алина, глядя заведующей прямо в глаза.
    Ангелина Ивановна удивленно подняла брови.
    – Понимаете, – сбивчиво начала объяснять Алина, – ведь настоящие
    родители не выбирают себе ребенка… они не знают заранее каким он
    родится…. красивым или некрасивым, здоровым или больным… Они любят его
    таким какой он есть. Я тоже хочу быть настоящей мамой.
    – Впервые
    встречаю такого усыновителя, – улыбнулась Ангелина Ивановна, – впрочем, я
    уже знаю, чьей мамой вы станете. Его зовут Артем, ему 5 лет, родная
    мать отказалась от него еще в роддоме. Сейчас приведу его, если вы
    готовы.

     
  • – Да, я готова, – твердым голосом сказала Алина, – покажите мне моего сына.
    Заведующая ушла и через 5 минут вернулась, ведя за руку маленького мальчика.
    – Артемочка, – начала Ангелина Ивановна, – познакомься это …
    – Мама! – закричал Артем. Он бросился к Алине и вцепился в нее так, что его пальчики побелели. – Мамочка моя!
    Алина гладила его по крошечной спинке и шептала:
    – Сынок, сыночек… я с тобой..
    Она подняла глаза на заведующую и спросила:
    – Когда я смогу забрать сына?
    – Обычно родители и дети постепенно привыкают друг к другу, сначала
    здесь общаются, потом на выходные забирают, а потом насовсем, если все в
    порядке.
    – Я сразу заберу Артема, – твердо сказала Алина.

    Ладно, – махнула рукой заведующая, – завтра все равно выходные, можете
    взять, а в понедельник придете, и оформим все документы как положено.
    Артем
    был просто счастлив. Он держал свою маму за руку и боялся отпустить ее
    даже на секунду. Вокруг суетились воспитатели, нянечки… одни собирали
    его вещи, другие просто стояли в сторонке и вытирали глаза платочками.
    – Артемушка, до свиданья. Приходи к нам в гости, – попрощалась с ним Ангелина Ивановна.
    – До свидания, приду, – ответил Артем.
    Когда они со всеми попрощались и вышли на улицу, он, наконец-то, решился задать своей новой маме самый главный вопрос:
    – Мама…. а ты кошек любишь?
    – Обожаю, у меня их дома целых две, – засмеялась Алина, нежно сжимая в своей руке крошечную ладошку.
    Артем счастливо улыбнулся и зашагал к себе домой.

    Ангелина Ивановна посмотрела в окно вслед уходящим Алине с Артемкой. Затем села за свой стол и начала куда-то звонить.
    – Алло, Небесная Канцелярия? Примите, пожалуйста, заявку. Имя клиентки:
    Алина Смирнова. Категория заслуги: наивысшая, подарила счастье ребенку…
    присылайте все, что положено в таких случаях: безграничное счастье,
    взаимную любовь, удачу во всем и т.д.…. Ну и само собой, идеального
    мужчину, она не замужем…. Да, я понимаю, что их мало осталось, дефицит,
    но здесь исключительный случай. Да, и бесконечный денежный поток не
    забудьте, он ей очень пригодится…. малыш должен хорошо питаться… Уже все
    отправили? Спасибо.
    Двор детского дома был заполнен мягким солнечным
    светом и радостными детскими криками. Заведующая положила трубку и
    подошла к окну. Она любила подолгу стоять и смотреть на своих малышей,
    расправив за спиной огромные белоснежные крылья…
    P.s. Вы можете не верить в ангелов, но ангелы верят в вас.




Даєш бан!!! Und поворот.


Як я зол! angry

Ух, як я зол!! angryangry

Слів нема, як я зол!!! angry angry angry

Справедливість є, чи нема? question

Зараз буду добиватися!!! beat

Я вже три доби хожу півнем (прошу не плутати з петухом). nini

Мені адмін дав два ордена. bravo

Ну, а за що дає адмін ордена, не буду розповідати, всі знають. bazar

І тому я страшенно гордий з цього. applause

Ну, і звісно, з нетерпінням очикував третього. privet

Щоб потрапити на відпочинок, на Гаваї. В бан по нашому. moneycar

І ось вчора, нарешті, сталося! prey

В мене видалили матеріал. podzatylnik

Сторічний, давній, засмальцований.look

Відео. Назва "Танці урки Януковича".dance

Ось воно -
http://video.i.ua/user/2800596/43139/278162/. Це тільки для друзів. druzhba

Можете уявити мою радість? ura

Це вже був відпрацьований матеріал. В мене вже ніякої надії на нього не було. unsmile

І тут така перемога!!! sila

Я вже був зібрав чумадан, сів на нього і чекаю. blind

І тут стався облом. tears

Нічого не відбулося. popa

Не надіслав мене адмін, квиток на Гаваї. В бан по нашому. draznilka

Не можу зрозуміти, чому? umnik

Але я вважаю, що чесно заробив цю нагороду. nevizhu

І тому вимагаю негайно видати мені її. mmmm

Свою категоричну вимогу я оформив у вигляді безкінечного фільму. zombobox



Чуєте, як я гупаю кулачищем? letsrock

Він аж посинів весь, та шкіра лізе з нього.  help

Червоні плями, це кров, яку я пролив на терені боротьби з синіми упирями та вурдалаками. omg

Ну, з цим все. Маю надію, що моя сувора вимога буде почута. angry




Так...подуркував, ну, а тепер, робимо



Це я роблю для найкращого сприйняття.
Свого роду, кілок стресу. Або, цеглина шоку.

Скажить, будь ласка, Ви знаєте, хто такі - ДІТИ?
Так, вірно, це той прошарок нашого суспільства, який малює малюнки.
І роблять це вони без огляду на тих, хто і що їх оточує, що навколо відбувається.
Ні в кого не запитують, можна, чи ні, це малювати.
Ні в кого не беруть ніяких замовлень

Вони малюють, те що бачать.
Майже, як той чукча - "співаю те, що бачу".

І вони завжди виявляються праві.

Ось такий малюнок діти намалювали -




Цікаво, за що вони їх попідвішували?

Той, що на "Я", він тільки жінок роздягає, та поета Чехова читає.

Стосовно того, що на "К", як же вони дізналися, що він в свій час
обіцяв підвісити суддів за яйця?

Той, що на "А", так він тільки капусту шаткує на салат.

Той, що на "Т",  дуже сильно турбується за пенсіонерів.

А в того, що на"Л", у його батьків одні окуляри на двох.

На перший погляд, начебто, ангели.
А з іншого боку, виходить, діти знають за що їх вішати, а ми, ні.
Чи, це ми, дурня вмикаємо?

А що там, на задньому плані? Межигір'я палає, чи що?

Оце такий малюнок.


Ну, і щоб закрити питання, або, навпаки, відкрити, давайте спробуємо зробити прогноз.

Як Ви думаєте, скількі ще часу, той танцор, якого в мене видалив адмін,
зі своєю гоп-бандою ПРУ, буде викідувати колінця на тілі України?







счетчик посещений

.

9%, 4 голоси

22%, 10 голосів

49%, 22 голоси

20%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

З Днем народження, дівчисько:)

Я люблю своїх плимінниць, до крику. Старшенька вже й онука подарувала, а меншинькій, сьогодні День народження. Від щирого серця бажаю тобі зіронько:

Тобі, моя доню, тобі всі помисли наші та мрії. І серце наше назавжди, Любов, піклування, надії. Цвіти, моя доню, цвіти, Хай ангел хоронить від злого, Для тебе відкриті світи Молися Всевишньому Богу. Рости, наша доню, рости На радість, на щастя, на втіху. Стежинку свою віднайди І плач завжди тільки від сміху.

Дякую, мамо

Коли моєму сину Ярославу було років з п'ять, ми з чоловіком вчили його молитись «Отче наш». Після кількох днів спільної молитви він запитав : «Мам, а чому коли ми кажемо «прости нам борги наші» або «хліба насущного дай нам сьогодні», ми не кажемо «будь ласка?».

І ви знаєте, ми нічого не змогли відповісти. Нам дорослим, досвідченим у вірі, звичайно, в порівнянні з малою дитиною, не було що йому сказати. Ми просто не знали відповіді. Я не знаю усіх тонкощів ввічливого звертання один до одного за часів, коли жив і навчав Ісус, але з того маленького запитання до мене прийшло велике розуміння. Якщо я не навчу своїх дітей говорити будь ласка, вони ніколи не навчаться дякувати. Чомусь ми спочатку вчимо їх просити , а вже потім дякувати і те не завжди. І виростаючи, вони нерідко сприймають нашу допомогу і Боже благословення як щось само собою зрозуміле, а не як дар, який потрібно цінувати.

Звичайно, зараз я не пам’ятаю усіх «дякую» моїх дітей, але один випадок я запам’ятаю на усе своє життя. У цьому році ми були усією сім'єю на паломництві родин у Летичеві . Церква завжди виступала проти абортів, але саме цього року при вході в костел було багато страшних фото з понівеченими малюками, які стали жертвами аборту. По дорозі додому, найменша п'ятирічна Юля розплакалась, їй було дуже страшно. І мені довелось відповідати на запитання, що ж сталось з тими дітьми. Ярослав довго мовчав, а потім уже ввечері підійшов, обійняв і сказав : «Дякую, мамо, що ти мене народила».