А Львів дощить в мінорній гамі,
Сумує тихо падолистом. 
У золотій осінній рамі -
Картина: «Осінь, дощ і місто».

І тут і там – лиш парасолі.
Людей не видно із-під них.
Авта повзуть і мокрі й кволі. 
їх літній шал кудись вже зник. 

А вітер листя замітає,
Як той двірник, лиш без мітли.
Воно сполохано тікає -
Які ж не чемні ті вітри …

Б’ють краплі глухо в підвіконня.
Їм так заглянути цікаво, 
Як хтось, в квартирі, із-просоння
Ллє мимо чашки чорну каву. 

То не біда. Хай дощ все змиє:
І літній пил, й емоцій шквал.
Листяний килим землю вкриє.
Тихенько. Осінь править бал. 

                                                                                                                              М. С.
                                                                                                                                          02. 11. 2016

Уже другий день іде дощ. Небо похмуре і плаче, плаче... Сумно. Мені катастрофічно не вистачає сонця, хоча зовсім недавно потерпала від спеки. На душі - осінньо-жовтий смуток… З багряним, коричневим і навіть помаранчевим відтінком. З прохолодним подихом вітру, блідувато-сірим кольором неба і мокрим дотиком дощу…

Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...

 

написано 09.11.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170

цей світ яскравий -
звідки він?..
чи стало що?..
чи то хмаркИ поспішно так
у тінь ховаються у нОчі?
чи то лиш вітер
полоще інеєм
волося, вкрите сивиною,
й жбурляє в очі зорі всі?..
але у тьмі цій баезпросвітній
настирне світло
в серце б"є
і переплутує з нудьгою
нестерпний біль
і жаль за втраченим,
згортає
усе минуле
у вогняну сліпучу дзигу,
яка гудить, летить і пада
мов куля в омахах з небес,
подібна місяцю
на мене...
і в мить оцю я прокидаюся,
від жаху
мені обличчя захололо... -
а то лише на мене
дивився місяць
і дощем
мов попіл листя обпадало,
сковзало,
билося у скло -
неначе пальчиками осінь
стучала тихо у вікно...

         Ось і завітала до нас у гості осінь-чарівниця. Потрапивши під її чаклунство, жива природа перетворилася на різнобарвну казку.

        Мені дуже подобається ця пора року за її величну красу. Всі дерева розфарбовуються в яскраві барви, що променисто грають при світлі дня.

        Осінь, мов геніальна художниця, майстерно фарбує всі рослини та надає неповторність кожному деревцю. Ніби в казковому хороводі, стоять урочисто вбрані дерева, нагадуючи мальовничу картину.

Пи.Си. в рамках підтримки сайту культури і побуту   але з превеликим задоволенням .

Друзі, приятелі, сосайтовці як ви? 

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

такі яскраві дні.
але й сумні в одночас.
прозорі та ясні
розлуки час пророчать.
а зронені слова
луною впали в осінь,
у схилені гріва,
в жорсткі пожовклі коси.
і вітер уві сні
зітхає мов поночі
в такі яскраві дні,
але й сумні в одночас.
у сонячную рань
гаї скидають листя,
птахи крізь біль прощань
до вирію знялися.
за ними неба синь
накрили сірі тучи -
погоди не проси
у сірості гнетючий.
ідуть дощі рясні
немов сльоза на очі...
осінні мерзлі дні
й печальнії в одночас.