Ще палке гаряче літо по землі ступає,

Щедро сонце з неба ллється світлими потоками.

Скоро вже красуня Осінь до нас завітає,

Тихо увійде до серця золотими кроками.

Цілий рік воно чекає її, наймилішую,

Щоб до себе пригорнути, пОдругу найближчую.

Надзвичайною красою знов зачаруватися,

І в її очах зелених зорею зостатися.

У яскраві кольори світ розмалювати,

І у вальсі золотому із нею кружляти.

Стала музою для нього, найкращою піснею.

Серце з Осінню назАвжди в небесах повінчане.

Ніч з Літа - в Осінь. Блискавиці, грім!

Розверзлись небеса! Маленький бал стихій...

Святкує Вересень прихід свій урочисто!

03.09.2010

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299765

 *** Все начинается с любви... Твердят:       "Вначале                     было                        слово..."  А я провозглашаю снова:                     Все начинается                                 с любви!..  Все начинается с любви:         и озаренье,                  и работа,                      глаза цветов,                             глаза ребенка --  все начинается с любви. Все начинается с любви,                    С любви!                         Я это точно знаю.                                         Все,                                 даже ненависть --                                               родная                                                    и вечная  сестра любви. Все начинается с любви:                         мечта и страх,                                        вино и порох.                                                 Трагедия,                                                        тоска                                                            и подвиг --  все начинается с любви... Весна шепнет тебе:                      "Живи..."                           И ты от шепота качнешься.                                    И выпрямишься.                                            И начнешься.  Все начинается с любви! Роберт Рождественский

Сьогодні осінь закохалась   у небо і цілий день з палкою ганяла хмари, що б ті не закривали неймовірно блакитні очі її коханого. Сьогодні осінь протирала сонечко, що б світло душі небесної гріло наше місто. Сьогодні осінь усміхалась, вона бігала і стрибала, як маленька дитина, ніби вперше, ніби востаннє. Так прекрасно...

Вона холодним вітром блукала по вулицях, розмітаючи бруд, і піднімаючи листя вгору, ніби намагаючись торкнутись неба. В цієї красуні не виходило, та вона не полишала спроб. Вона цілий день співала дзиньканням трамваїв, крильцями горобців, мявкотінням котів, і небо чуло це. Осінь малювала, зриваючи зайве з дерев вона оголяла їхні душі, що б її коханий бачив всю ту красу, що ховається під одягом.

А небо усміхалось у відповідь і пригортало осінь до себе, все намагаючись її спинити. Йому нічого цього не було потрібно, йому не були потрібні докази. Небо просто любило і просто хотіло бути поряд.

Журилась під осінь
Малесенька жабка:
Уже потемніла
У соняха шапка
І жовтими стали
Листочки у клена,
А я іще й досі
Зелена-зелена!..

Л. Повх