хочу сюда!
 

Лола

40 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «осінь»

Як часто бачу я сон........

Завтра август мячиком с горки
Сентябрю прямо в руки скатится —
Вот и кончилось лето звонкое,
Вот и осени сказка началась.
Листья охрой уже подкрашены
И туман над рекою всё ниже.
Танго осени дождик спляшет нам,
Пробежится по тёплым крышам.
И останется лето в прошлом,
Мы на лето все станем старше.
Ветром листья жёлтые брошены —
Телеграммы из осени нашей.

Романтична осіння подорож (листопад від Дніпра до річки Грунь)

Осінь – неперевершена пора! Чудовий час для романтичних мандрів нашою дивовижною своєю природною красою,  рідною країною. Дороги осені барвисті і багаті контрастами  та ніжними акварельними  красками мінливих фантастичних пейзажів. В жовтні та листопаді можна зустріти дивовижне поєднання сині небес і золота полів, помаранчевого  вогню лісів і свинцевих налитих дощем хмар, магічного спокою лісу і шуму вітрів,  прощальних криків журавлів    і тихого шелесту листя в безголоссі березового гаю.  Свою жовтневу подорож до моїх  родинних помість починаємо з берегів  Дніпра і чудної річки Оріль.


Добираємось до берегів Ворскли, де її величність впадає в Дніпро.  Тут варто перепочити і насолодитись вволю дивовижними картинами, що відкриваються зору з правого берегу (своєрідними пейзажами української Швейцарії).   

 


 Погожий день. Яка чудова осінь!

 Яка розкішна золота пора!

 В очах її легенька мила просинь.

 Вона мені подруга і сестра…   (Наталка Ярема)


По дорозі на Полтаву варто заглянути  до березових лісів  у села Чорбівка.  Тут і плодами калини можна поласуватись і підберезовика відшукати…  




Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо...

(Ліна Костенко) 


Край Полтавщини настільки багатий, добротний, пишний своєю красою, що взагалі потребує окремої ілюстрації….  Але важко оминути таку красу… 



І нехай кажуть, що не той тепер Миргород ...


Особливо вражає фантастичними  палітрами красок маленька річка  з чудернацькою назвою - річка Свинківка ...


Красива осінь вишиває клени 

Червоним, жовтим, срібним, золотим. 

А листя просить: – Виший нас зеленим! 

Ми ще побудем, ще не облетим.  ( Ліна Костенко)



Вода неначе із джерел холодних,

І берег в кленах золотавих

Це юна  Осінь в шляпах  модних

Знов заплуталась в  октавах 

( Володимир Тертишник)



А дороги до Сумщини – це довгий серпантин тихої краси …




Дихаємо в повні груди...


Після дощику  ліс пахне березою, сосною, озоном і  ... опеньками...


За Котельвою і Охтиркою знову зустрінемось з чарівницею нашого краю – чистою і живописною річкою Ворскла

 

 Біля славного міста Лебедин не варто оминати березову казку …


Берези стали в щільний ряд

Поета давнішні  подруги

Готові зняти свій наряд

В чеканні  рим, як завірюхи

( Володимир Тертишник)



Мимо чарівної річки Псел,


 добравшись  до козацького села Капустинці і унікальної своєю красою річки Грунь, можна отримати неперевершену насолоду пейзажами осінньої пори ...

Вітерець нудьгу прогнав

На серці вже немає щему 

Сьогодні в зливу я попав 

Із листя клену 

( Володимир Тертишник)  


 

Осінь як бабуся для  Весни

Застилає  внучечці коляску

Хай будуть їй солодкі сни

Напише небо Вам красиву казку.



 Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.

 Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.

 Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,

 літопис  тиші  пишуть  у  траві.

 ( Ліна  Костенко)  


 Ліс шелестить пожовклою листвою

 Підріс за літо під дощем,

 Ніколи Осінь  не зустрінеться з Весною

 На серці лиш від цього невимовний щем…..  ( Володимир Тертишник)



Лист осінній Казанова

Знов нам казку заморочить

І перо  поета знову

Всім удачу напророчить  ( Володимир Тертишник)


Берега тихої, спокійної і мальовничої річки Грунь неперевершені в будь-які пори року, зимою вкриті інієм та сніговими наметами, весною прикриті вуаллю ніжної зелені, літом сховані у дібровах, а золотогривою осінню  - сяють платиною берез, рум’яняться плодами глоду та шипшини, що ховаються в тіні дубових крон. Листаючи пейзажні фотосюжети невимушено заряджаєшся позитивом!




Тут раки сами ідуть до Вас ...



При бажанні можна і бобра за хвіст спіймати ...


Красива Осінь в дзеркалі води

Осінній ліс як золоте руно...

Бобри готують хату до зими

А ми червоне приготуємо вино  ( Володимир Тертишник)





Жовтень жде вітрів холодних,

А берег в кленах золотих

Це знову Осінь в шляпах  модних

Малює росами триптих ( Володимир Тертишник) 



Мимо золотого гаю

В’ється стежка до ріки.

Осінь! Я тебе кохаю...

Де ж ті юності роки…



 Немає бажання покидати цей блаженний край ... 


Та життя диктує свій ритм…  Беремо курс на  м. Суми . Та знову зупиняємось...



Пломеніє ліс дубовий

Нарядився наче в вишиванки

Стоїть то жовтий то ліловий…

До Зими готуйте санки

 

Пора повертатись до дому, до  рідної хати...





Усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

(Ліна Костенко)


Осінь! Моя улюблена пора

З берези листя майже злива

Шумлять  собі як дітвора…

Хай буде осінь всім щаслива! 

ОДНА ЗНАЙОМА (нарис)

 

                                                                                                Єва Філіпович-Магера

                                                                                                                        (м. Рівне)  

  ОДНА ЗНАЙОМА

(нарис)

Маю одну знайому... По при всі наші стосунки, мою симпатію та прихильність до неї ми, скільки себе пам’ятаю, лише знайомі. Навіть не приятельки.

Прагнути зламати між нами кордон розмежування і сягнути допустимих меж у тісніших взаєминах - визнати свою неспроможність осмислити та й зрозуміти все, що відбувається під час наших зустрічей або тривалого перебування поруч за певних обставин.

Часто відчуваю розгубленість перед її незбагненністю. Воістину потерпаю від мук і страждань у своєму разючому безсиллі охопити серцем та  розумом її сутність. Тому, останнім часом, перш за все прагну розібратися в собі з особистим. Це - не самоціль, а потреба навести лад у власній душі.

Ми бачимося лише раз на рік. Я знаю, що наша зустріч буде тривалою. Хвилююсь, однак голови не втрачаю. Налаштовую себе на філософське сприймання її чергових гостин. Вона ніколи не почувалася, як гостя. Все у ній виказувало господиню. Без усяких сумнівів і вагань ця її манера визнається кожним, хто знав, знає і буде її знати.

Вона ніколи не з'являлась без попереджень. Однак, не раз траплялося що приходила вона непомітно. Не пригадую за нею раптового чи завчасного візиту. Та й запізнювалася вона дуже рідко.

Вражає той феномен, що відразу відчуваєш, під чию руку потрапляєш. Усі це сприймають, як неминучість, і ніхто не влаштовує сцен на знак протесту та не робить з того трагедії.

З нею мені буває важко... Мабуть, це тому, що в її колоритній натурі не вловлюється трепетний імпульс ніжності. Не радість, а меланхолія передається через стрімку різноманітність змін її настроїв і станів. Все в ній виразно бачила і відчувала, а от ніжності - ні. Скороминучу мить її ласки розцінюю, як поблажливий вияв прихильності до армії шанувальників.

Парадокс ще й в тому, що я її люблю. Це почуття єднає мене з іншими людьми, не викликаючи ні заздрощів, ні ревнощів, ні суперництва. В своїй любові перед нею всі ми - рівні. Враження від її величі і краси спонукають не до бездіяльного споглядання, а до роздумів. Їх породжує здивування, одкровення, тихий смуток...

З нею не хочеться літати. Вона не мрійниця, а реаліст. Вся складність її натури полягає в невичерпності і тій повноті, яка у ній є, і яку вона може дати. Ні її матеріальні, ні духовні скарби нікого не принижують і не викликають пересудів. Багатства її неоціненні, однак, вона ні над ким не вивищуються. Вона живе втіхою від тієї радості, якою вона обдаровує інших. Її щедрість нікого не дивує та не породжує ажіотажу. Усім - по заслузі, без нарікань і образ. Це оцінка того, хто чого вартий...

Вона прийде і піде... А я залишуся з її дарунками і власними набутками. Не дорожити ними - не робити висновків, не стати нарівні із нею хоча б у чомусь в пору осені власного життя!

...Осінь знає про мене все. Вона мене приборкувала, вгамовувала, відроджувала і творила - трудилася наді мною увесь цей час, аби я стала гідним втіленням в життя її планів та задумів щодо мене самої ж...

 

Таки встигла нагрИбти

Цього року я вже думала, що пролечу як хванєра над Парижем, але таки встигла отримати насолоду від цьогорічного осіннього грибного сезону. Влітку я теж кайфонула від сбору маслюків, але ця грибалка запам'ятається надовго.
Зранку у п'ятницю я написала замітку, що їду на гриби і....наготувала їсточки, зібрала сумки, дочекалася дитину зі школи, дочекалася чоловіка (бо падлюка вєчно мені плани пересере своїми ділами), завезли Степана до мами і, майже зранку у 15 з гачком, я була у лісі. 
Людей було як на Хрещатику, чого їм вдома не сидиться, я не розумію. Мене тішать наші грибники. Майже всі у камуфляжі і з лукошками (не з корзинами, а саме з лукошками), у всіх круті швейцарські ножі і модні мешти. Ми серед них були як цигани, не скажу, що як броварські цигани, бо ті ще крутіші. Ми були приблизно як бердичівські цигани. Коли ми заходили до лісу, то всі хитрі і розумні вже виходили. Але, як кажуть, твій гриб тебе дочекається. За дві години ми взяли відро поляків, шалену купу зонтів і трохи гливи. Збирали гриби до того моменту, поки у мене не почалася куряча сліпота.
 
Фото "шедевральні", бо у мого бабушкофона теж сталася куряча сліпота.


Наступного ранку я ледве дочекалася. Коли ми приїхали до лісу, то зондеркоманда вже робила свою справу. Ми знайшли вільне місце у строю і стали прочесувати територію разом з ними. Головне в цій справі, коли ти знайдеш галявину з сімейкою поляків, голосно не радіти, бо якесь чудо обов'язково ненароком опиниться поруч і почне різати твою здобич. А ще подумки тре про себе казати: "Тут грибів нема... тут грибів нема". Не повірите, але це діє! Гриботелепати з часом розсмоктуються і ти вже починаєш вголос співати: "Грибочок-грибочок, покажи бочочок". Це теж 100% діє (перевірено роками) і збираєш спокійно гриби вже без свідків і конкурентів. 

Спочатку було це.
             
    Потім це. Бо нажарити пательню свіжих грибів, то святе!


А вже потім це.

 
І наостанок, що я хочу сказати. Я вас всіх люблю і цілую, але якщо ви колись підете у ліс по гриби і у вас в голові буде лунати голос: "Тут грибів нема...тут грибів нема", то краще йдіть, бо ставати між мною і грибами не слід. lol kiss

Осінь



Зронила осінь золоту каблучку,
 Як несла воду сонечку за кручу.
 Згубила осінь не каблучку - душу,
 А я її в світах шукати мушу...
Зронило літо веселкові сльози,
 Коли купало сонце в верболозі.
Згубило літо не сльозу - перлину,
 А я без неї ні слабка, ні сильна...
 
Літа кружляють хороводом душу,
 А я тебе знайти в тім кодлі мушу.
Як не впізнаю, то навік застигну
 У розсипах печалю і бурштину...
Згубила я сама вчорашній вітер,
Тепер його шукати маю світом.
Ведуть літа свій хоровод неспішний,
 А я без нього ні свята, ні грішна...
 
Зронила весна золоте намисто,
Як мріяли сади ще лише цвісти.
Згубила весна не намисто - серце,
А я без нього ні жива, ні мертва...
 І лиш зима нічого не губила,
Мов наречена, все манила білим,
І усміхалась холодно чарівно
Та ні зрадлива я була, ні вірна...
 
Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу.
Згубила осінь не каблучку - мрію,
А я без неї жити не умію...

Згубила осінь не каблучку - мрію,
 А я без неї жити не умію...
 А я без неї жити не умію...

Ольга Гура (автор і
вuконавець)


Мальовничі місця на планеті...

Осінні пейзажі – одне з найпрекрасніших видовищ на планеті. Вони поєднують в собі всі фарби природи, вони дихають свіжістю і прохолодою, але вони настільки мінливі і скороминущі, що якщо ви не встигнете помилуватися ними сьогодні, завтра їх вже може й не бути. І це ще одне нагадування того, що потрібно вміти насолоджуватися сьогоднішнім днем.

Нижче 11 приголомшливо мальовничих місць, щоб нагадати, наскільки прекрасна осінь і світ навколо:

Чайна в Лланрусті, Північний Уельс

  [ Читати далі ]

А післязавтра осінь...



А післязавтра осінь… ось і знову
Зміню сторінку у календарі…
Зникає літо… що ж – було чудовим!
Лишає слід від себе у дворі...

Паркан із написом лишень «А я на морі!»,
Зелена фарба, поспіхом курсив…
І подумки всміхаюсь мимоволі 
Це ж позитивно, гарний був мотив...

Та під ногами вже пожовкле листя –
Берізки ранні скинули вбрання.
Зігріє спогадом бабусине обійстя,
Осінній сад, стежина навмання...

Так захотілося смачного чаю з м’яти
В старенькій кружці з бурим ведмежам,
Чудовий смак – ні з чим не порівняти
Дитинство, юність промайнули там...

А післязавтра осінь… свято в школі…
Дзвіночок кличе – йтиме дітвора!
Такі маленькі ще, такі чудові,
Проте і їм навчатися пора...

Думками поринаю десь далеко –
Приємна вчителька і перший свій урок,
Курличуть відлітаючи лелеки...
В життя доросле впевненіший крок.

Вже так багато часу промайнуло,
З тих пір залишився лише фотоальбом
З світлинами в них все моє минуле,
З старанним підписом та зігнутим кутом...

А післязавтра осінь… повертаюсь
Додому знову... як малим дитям...
Де я живу, де я відпочиваю,
Де просто насолоджуюсь життям.

   


Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Осінь.

Багрянцем вкриваються клени,

Жовтим полум"ям займаються берези,

У червоні шати увібрався дикий виноград,

Міддю відливає вбрання дубів,

Жовтогарячою строкатістю красується горобина,

У сарі місячного кольору вдяглися тендітні тополі -

Всі приготувалися до осінньго балу...

Закружляють у танку,

Захмеліють від жовтневих  п’янощів,bokali

Поскидають своє чудове вбрання

і заснуть... до весни...sleepy

Осіннє...

Я у вирій птахів проводжаю задумливим поглядом…

Вони знають напевно, куди і навіщо летять…

Я на нитку нижу горобинки засушені – спогади,

З-поміж них вибираючи ті, що найбільше болять…

 

На екрані уяви – образ силуети знекровлені…

Колючки звинувачень сплелись у терновий вінок…

І не хочеш нічого, слова вже давно всі промовлені…

Якщо й варто щось чути – то тишу між слів і думок…

 

В закуліссі оман, в закамарках облуд так задушливо…

Не горіти – біда, а, повільно жевріючи, тліть…

І душа простягає до неба благально й зворушливо

Плодоносні гілки сподівань із бруньками суцвіть…

 

Відпусти й мене, осінь, у вирій, зігрій мене крилами,

Обійми полинами степів, поринаючих в сон…

Надихни мене, осінь, червоними мрії вітрилами -

Із  душею і світом звучати завжди в унісон…

 

Більш нічого – навіщо? – у Бога собі не проситиму…

Попри зранені крила, облуди і паморозь скронь,

Доки в світі живу - до останнього подиху питиму

Той цілющий бальзам із буття прохолодних долонь…


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
27
предыдущая
следующая