хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «осінь»

Час наповнений змістом

В час наповнений змістом, я виходжу за місто, І розфарбоване листя під ноги летить. Хочеться жити за містом, хочеться жити зі змістом І на мольберті на чистім листки фарбувать.
І позабувши все чисто в час наповнений змістом, Розфарбованим листям, розфарбованим листям Над містом кружлять. В час наповнений змістом, я виходжу за місто, А розфарбоване листя під ноги летить...
(музика, слова та виконання - Ольга Богомолець)

Осінь, осіннє дерево

Осінь, осіннє дерево, #drawing, як намалювати осіннє дерево, малюємо красиві осінні дерева просто

Осінній етюд

            Фото автора           

Таки встигла нагрИбти

Цього року я вже думала, що пролечу як хванєра над Парижем, але таки встигла отримати насолоду від цьогорічного осіннього грибного сезону. Влітку я теж кайфонула від сбору маслюків, але ця грибалка запам'ятається надовго.
Зранку у п'ятницю я написала замітку, що їду на гриби і....наготувала їсточки, зібрала сумки, дочекалася дитину зі школи, дочекалася чоловіка (бо падлюка вєчно мені плани пересере своїми ділами), завезли Степана до мами і, майже зранку у 15 з гачком, я була у лісі. 
Людей було як на Хрещатику, чого їм вдома не сидиться, я не розумію. Мене тішать наші грибники. Майже всі у камуфляжі і з лукошками (не з корзинами, а саме з лукошками), у всіх круті швейцарські ножі і модні мешти. Ми серед них були як цигани, не скажу, що як броварські цигани, бо ті ще крутіші. Ми були приблизно як бердичівські цигани. Коли ми заходили до лісу, то всі хитрі і розумні вже виходили. Але, як кажуть, твій гриб тебе дочекається. За дві години ми взяли відро поляків, шалену купу зонтів і трохи гливи. Збирали гриби до того моменту, поки у мене не почалася куряча сліпота.
 
Фото "шедевральні", бо у мого бабушкофона теж сталася куряча сліпота.


Наступного ранку я ледве дочекалася. Коли ми приїхали до лісу, то зондеркоманда вже робила свою справу. Ми знайшли вільне місце у строю і стали прочесувати територію разом з ними. Головне в цій справі, коли ти знайдеш галявину з сімейкою поляків, голосно не радіти, бо якесь чудо обов'язково ненароком опиниться поруч і почне різати твою здобич. А ще подумки тре про себе казати: "Тут грибів нема... тут грибів нема". Не повірите, але це діє! Гриботелепати з часом розсмоктуються і ти вже починаєш вголос співати: "Грибочок-грибочок, покажи бочочок". Це теж 100% діє (перевірено роками) і збираєш спокійно гриби вже без свідків і конкурентів. 

Спочатку було це.
             
    Потім це. Бо нажарити пательню свіжих грибів, то святе!


А вже потім це.

 
І наостанок, що я хочу сказати. Я вас всіх люблю і цілую, але якщо ви колись підете у ліс по гриби і у вас в голові буде лунати голос: "Тут грибів нема...тут грибів нема", то краще йдіть, бо ставати між мною і грибами не слід. lol kiss

"Keep smile"


ЯКЩО у Вас ніколи не було ТАКОГО стану

— ДЯКУЙТЕ БОГУ!!!

Просто подякуйте Богу...

Якщо Він зараз і сам не в депресії.

 

Життя на автопілоті.

Відсутність сенсу в будь-якій дії. Відсутність мотивації в діях позбавлених сенсу. 

Беззмістовність всього і вся. 
Відсутність сну. Пусті пачки сигарет. Гора недопалків. Неможливість просто поїсти. Небажання їсти. 

Небажання дихати-дивитись-читати-працювати-говорити-бачити. Небажання продовжувати броунівський рух. Відсутність виходу.
Дивитись у стелю, вивчати крапки гівняної побілки.

Машинальні щоденні дії нагодуй-приведи-забери. 
Відсутність барв. Відсутність емоцій. Відсутність відчуттів і почуттів. Жодних. Байдужість і відчай. Втрата сенсу.
Я не пам'ятаю який день сьогодні, але точно знаю,

що такий же беззмістовний як вчора і завтра. 
Гори пустих тарілок і розкиданих речей. 
Чорна діра і всепоглинаюча пустка. Всередині. Де не має місця страху чи болю.
Я не знаю скільки так можна протриматись, але знаю що це не проходить.

Ні з віком, ні з часом, ні з статусом. 
Це не нормально. Але, ти "нормальний", доки можеш самостійно виконувати базові навички.

 І це не осіннє загострення. Це чийсь нормальний стан.
"Keep smile", в будь-якому випадку все гаразд. 
На всі питання завжди наготовані "позитивні" і прийнятні відповіді.

Розмови ніпрощо, або розмови, що підтримують створений образ.
Смішно читати від людей, які самі не знають, про що пишуть, всі знання депресії яких обмежуються статейками

 копірайтерів 20 гривень за тисячу символів: 
"поговоріть з ними" - та немає бажання ні з ким говорити.

Навіщо чергова формальна розмова ніпрощо? Діти нормально. Все нормально. Сім'я нормально.

Робота нормально. 
Все? Питань більше немає?

Окай, зустрінемось/спишемось якось...наступного місяця/року а краще життя. 
"Поговоріть з психологом" – тільки кушетки і заумної тітоньки з запитаннями на зразок 

"а чи немає у вас депресії?" мені не вистачає задля повного щастя.

Мені зразу стане легше, в гаманці так точно.
Вихід є. Я не знаю звідки вийти.
Немає про що говорити. І немає з ким. 
Чекаєш. Просто чекаєш крапки. Випадку. Зриву.

Просто чекаєш…

Випадок у лісі (18+)

Тобі ще немає 30-ти, а ти чудово знаєшся на травах, умієш компонувати їх так, щоб виходили чудодійні та смердючі
лікувальні настоянки. У тебе в холодильнику - вітамінний збор: лимон плюс часник, гарне питво проти застуд. Шафа забита різними пахучими порошками, і в них зовсім немає нічого наркотичного. На початку осені ідеш у ліс за ягодами, щоб замутити чергову бовтанину для свого дірявого імунітету. Бродиш узліссям, їси немитий терен, потім заглиблюшся в ліс. Там тихо, листя шурхотить під ногами, трапляються гриби, ти акуратно зрізаєш їх, особливо не розбираючись, отруйні вони чи ні, надіючись, як звичайно, вдома загуглити. Минає година, дві, твоя клєчата бомжацька торба повна всякого добра і з кількома зжовклими листочками, які потрапили сюди завдяки твоїм необережним рухам. Уже збираєшся виходити, як чуєш неподалік якийсь звук. Він знайомий, його складно з чимось сплутати, але ти не можеш повірити власним вухам. Ідеш на звук, через кілька хвилин виходиш на просіку, де лише пеньки, і бачиш прямо перед собою Вовка, який жахає Червону Шапочку. Ти лише гмикаєш і акуратно повертаєшся, намагаючись бути максимально безшумним. Сумно і прикро, що від сексу навіть у лісі не сховаєшся, а ще, мабуть, не варто було пробувати ті сирі гриби

Привіт, "золота осінь!...)))

  


Не знаю, як ви, а я люблю "Золоту осінь". Це коли ще тепло, але вже не спекотно. Коли ще можна насолоджуватися ласкавим теплом, але ночі вже прохолодні. Коли достигають яблука, груші, виноград, горіхи. Щось є у цій порі таємниче, як у дитинстві. У душі відчувається легка тривога і думки про те, що після "Бабиного літа" вже буде тільки холод і надовго... Чомусь весна, літо і шматочок теплої, сухої осені пролітають так швидко, що не встигаєш повноцінно насолодитися красою природи , краєвидами, теплом. Легкий сум наповнює душу, коли тобі на голову падає сухий, пожовклий листочок, ніби прощається з тобою до весни.Ну що ж поробиш - життя не стоїть на місці. Кожна пора року має у собі свою неповторну красу і магію.  Прощавай літо - привіт "Золота осінь"!!!
      
[ Читати далі ]