хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «осінь»

Блог Провінційного Растамана. Екватор осені

Привіт Люди!
Осінь вже перетнула свій екватор. Якраз зараз справжня осінь. Саме зараз я реально зрозумів фразу "Під шуми листопаду, тихо засинає світ". Ви чули шум падаючого листя? Я цієї осені вперше почув, це - класно! Осінь таки подарувала нам хороші, теплі дні. Потрібно їй подякувати за це! Але хоч осінь і неймовірна, про те натхнення якось не приходить, і написання моєї книги про осінь, зупинилось десь на початку вересня. Потрохи думаю забити на те діло, але то всьо лірика.
Арабська приказка говорить: Що трапилось одного разу, може ніколи більше не трапитися. Але те, що трапилося двічі, неодмінно трапиться і втретє. Дійсно, не все так просто на цій планеті. До чого це я? А не до чого, просто данну приказку я вже чув два рази. Одже якщо вірити приказці, я її ще колись неодмінно почую в третє! А ще коли чешеться ліва долоня це до грошей, це дійсно так! Але мені чомусь верталися лише мої гроші... Але то тож лірика.
В колонках Репчина в перемішку з Депстепом і Регі, і крапелька Року. Випадково зустрів її... Жаль що в мережі і ще більше жаль що між нами сотні кілометрів пеларелі, або дорожньої розмітки, кому що ближче до душі... Але то тож лірика. Ще лише почалась друга половина осені, не все втрачено! І ще ловіть щось таке, можливо колись стане віршованим текстом.
Все буде добре!
Все буде як треба!
Джа слухає Джаз!
Джа слухає Реггі!

Кольори осені


Осінній  компот

Віршований текст. Рядочки.

Рядочки.

Під шум дощу і тріск вінілу,
На хвилях FM діапазону,
Крізь світло фар нічних автомобілів,
В твоє місто приходить осінь.
А я не подружився з ним ще й досі.
Цікаво як ти там? Як у тебе справи?
Жаль що ти так і не дізналася,
Який я є насправді...
Місто Л, але не місто Лева,
А життя і далі тече
По артеріям і венам.
Це місто нас ніколи разом не побачить,
Та й не важливо це.
Лише осінь все зрозуміє і пробачить.
З неба краплі, з дерева листочки.
Давно забув, та все ж лови!
Для тебе ці рядочки!

“Осінь весільна”

  

15 вересня 2013 року з 12.00 - 17.00 год. 

                     у Національному Музеї народної архітектури та побуту України за підтримки   

                  Европейської Економічної Палати Торгівля, Комерції та Промисловості

 проводиться свято “Осінь весільна”. 


У виконанні фольклорних колективів з Черкащини, Кіровоградщини,  Сумщини,  Київщини та Чернігівщини буде показано різні весільні обряди. Родзинкою цьогорічного заходу  стане буковинське весілля у виконанні фольклорно-етнографічного колективу із м. Чернівці.  Тут можна почути обрядові пісні, навчитися весільним танцям та придбати все необхідне до весілля.


На експозиції «Середня Наддніпрянщина» (на садибі із с. Мала Каратуль - Лівобережжя) та на сцені Співочого поля Музею будуть показані весільні обряди: сватання, випікання та прикрашання короваю, розплітання коси, приїзду молодого, зустрічі невістки, викупу та скривання молодої, перезви тощо. А біля Михайлівської церкви 1600 р. фольклорний гурт з Київщини зустріне молодят, які щойно повінчаються та покажуть обряд зустрічі молодих та їх благословення батьками, що додасть нашому заходу урочистості та святковості.


Окрім того на Співочому полі буде організовано виставку-продаж весільного печива (короваї, шишки, верчі, пташки, голуби) тощо. Всіх бажаючих ми пригостимо весільною випічкою привезеною з різних куточків України. Тут також наші відвідувачі матимуть змогу придбати весільну атрибутику виготовлену народними майстрами (весільні рушники, віночки, ікони, прикраси,  весільний народний одяг) тощо. Вас радо навчать виготовити весільну витинанку, ляльку-наречену, розписати весільні птахи та виплести барвінковий вінок. Свято «Осінь весільна» було є і залишається найулюбленішим святом киян та гостей міста серед багатьох  заходів, які проводяться в Музеї


.

Їхати до Музею від станції метро “Виставковий центр” тролейбусом № 11, маршрутне таксі № 156, від Ленінградської площі № 172.


Блог провінційного Растамана. Осінній настрій.

Ну от зайшов в свій паблік. Мда.. якось навалилась на мене осіння хвиля, настрій... Таки справді осінній настрій. Два віршовані тексти про осінь. Жаль що їх ніхто не покладе на біт, та й нема там що класти. Знову в Фіолеті знайшлась пісня, яка буде ще як мінімум два з половиною місяці в мене на репіді, можливо набридне. Ну й нехай, пісня від того гіршою не стане! 
Я люблю Осінь, реально люблю! Цікаво, а що любить Вона? Можливо "тумани ранкові, над містом ще сонним"? Чи може коли осіннє сонце заливає золотом парки, вулиці, будівлі, крони дерев? Чи може Осінь любить коли люди по справжньому радіють їй, а не ховаються під важким замком депресії? Я пробою уявити Осінь в людській подобі.. Це однозначно дівчина! Руденьке диво! В якомусь стильному пальті і в чобітках. Вона слідкує за стилем, адже по суті вона його і задає. Для чужих вона не привітна і холодна, але насправді вона дуже хоче бути з кимось поруч, щоб хтось тримав її в ніжних, теплих обіймах і просто кохав...

Вже другу Осінь я не буду спостерігати зі своєї обдертої 243-ї аудиторії. Замість мене там інші студенти будуть дивитися на парк біля мого інституту... Люблю ту страшну аудиторію, там добре.

Слухайте пісеньку! Осінь лише набирає оберти! І це класно!

Осінь



Зронила осінь золоту каблучку,
 Як несла воду сонечку за кручу.
 Згубила осінь не каблучку - душу,
 А я її в світах шукати мушу...
Зронило літо веселкові сльози,
 Коли купало сонце в верболозі.
Згубило літо не сльозу - перлину,
 А я без неї ні слабка, ні сильна...
 
Літа кружляють хороводом душу,
 А я тебе знайти в тім кодлі мушу.
Як не впізнаю, то навік застигну
 У розсипах печалю і бурштину...
Згубила я сама вчорашній вітер,
Тепер його шукати маю світом.
Ведуть літа свій хоровод неспішний,
 А я без нього ні свята, ні грішна...
 
Зронила весна золоте намисто,
Як мріяли сади ще лише цвісти.
Згубила весна не намисто - серце,
А я без нього ні жива, ні мертва...
 І лиш зима нічого не губила,
Мов наречена, все манила білим,
І усміхалась холодно чарівно
Та ні зрадлива я була, ні вірна...
 
Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу.
Згубила осінь не каблучку - мрію,
А я без неї жити не умію...

Згубила осінь не каблучку - мрію,
 А я без неї жити не умію...
 А я без неї жити не умію...

Ольга Гура (автор і
вuконавець)


Осіння симфонія

 

       Осінь - це карнавал природи. Ще кілька днів тому ліс був зодягнений у зелені шати і переливався стоголосим пташиним хором. Зараз же він спалахнув, вибухнув жовтими, червоними, рожевими й оранжевими барвами. Здається, наче кожне дерево, кожний кущик змагається з сусідами у яскравості свого вбрання.

       А яка тиша навкруги!.. Тільки де-не-де можна почути шурхіт їжачка в опалому листі та поодиноке каркання всюдисущих ворон. Легке мереживо павутиння гойдається на гілках, а лагідне сонячне проміння ніби шле свої останні поцілунки...

       Ліс зачарований... Та життя у ньому не припиняється ні на мить. Придивіться пильніше. Ось дві білочки-пустунки мандрують кронами дерев, а за поваленим стовбуром причаїлася сімейка грибочків у кумедних капелюшках. Сонечко поспішає знайти собі оселю на зиму, а синичка стрибає з гілки на гілку, шукаючи поживу.

       Але, споглядаючи усю цю красу, нам чомусь стає сумно. Сумно, що з кожним порухом вітру більше і більше листя опиняється на землі. Сумно, що скоро підуть дощі і все довкола стане голим, сірим, холодним...

       Та після осінніх холодів і зими настане весна. І ліс знову оживе, зазеленіє, розіллється тисячами звуків. Тільки це вже буде інша музика.  А зараз звучить симфонія осені...

Віршований текст без назви


Осінь, листя і сонце низько.
Мене прикалує твоє намисто.
Твої губи, шкіра, очі!
Я в них на завжди потонути хочу!
Твої ноги,
Дві паралельні лінії прекрасні,
В кінці яких, мене чекає щастя!
Крутіше ніж Анаша з Афганістану,
Мене гребе третій розмір душі,
Яку ти ховаєш під одягом
З модних бутиків Мілану.
Сонце низько, листя падає до долу.
Не ламайся мила! Берем вино
І валим до когось з нас додому!

Осінь в короткому плащі. Віршований текст


Cкоро осінь в короткому плащі,
Постукає в мої двері 
і я впущу її в свої вірші.
В свій дім, в свою кімнату,
Вона принесе з собою вина 
і кораблик плану.
Ми сядемо біля вікна,
Під шум дощу і тріск вінілів,
її парфюм із листя клену і зів'ялих квітів.
Листопад її волосся, зводить з розуму мене.
Вона наль'є пів келиха вина. 
Свій короткий плащ зніме.
І пригорнеться до мене, так ніжно й тихо,
Неначе боячись накликати лихо.
Почне розповідати про себе, про подругу погоду,
Про те як темні хмари лють на землю воду.
А я візьму її кораблик плану
І заб'ю нам двом по спліфу.
До ранку лежатимемо в двох,
Слухаючи шум дощу і тріск вінілів...