Чому на Мальті не можливо РОЗЛУЧИТИСЯ з ЖІНКОЮ?

Jesse
         Джессі.


Jesse come home, there's a hole in the bed
         Джессі, приходь додому, ця пустка в ліжку,
Where we slept; now it's growing cold.
         де ми спали, тепер повниться холодом,
Jesse your face, in the place where we lay
         Твоє лице на тлі рідного кубельця біля коминку -
By the hearth, all apart, it hangs on my heart
         ця картина, витіснивши все, закарбувалася в моїй пам'яті.
And I'm leaving the light on the stairs
         Я лишу світло на сходах,
No I'm not scared; I wait for you
          ні, я не боюся - я чекаю на тебе.
Hey Jesse, it's lonely, come home.
         Ей, Джессі! Так самотньо... Вертайся додому.

Jesse the stairs in the halls, recalling
         Джессі, сходи в залі пам'ятають твої кроки,
Your step; and I remember too.
         пам'ятаю їх і я.
All the pictures are shaded and fading in grey
         Світ втратив свої барви і потопає в сірому.
And I still set a place on the table at noon
         Як і раніше я накриваю стіл на два місця.
And I'm leaving the light on the stairs
         Залишаю світло при вході,
No I'm not scared; I wait for you
          і не тому, що налякана...
Hey Jesse, it's lonely, come home.
          Ей, Джессі! Так самотньо... Вертайся додому.

Jesse the spread on the bed,
          Джессі, покривало на ліжку недоторканне
It's like when you left, I kept it for you.
          з тих пір, як ти поїхав. Я берегла це ради тебе.
All the blues and the greens have been recently cleaned
          Де й поділися останнім часом колишні печалі та ревнощі!
And are seemingly new; hey Jess, me and you.
          Ми ніби знову народилися, чуєш Джесс, ти і я!
We'll swallow the light on the stairs
          Вимкнемо світло на сходах.
I'll fix up my hair, we'll sleep unawares
          Я вкладу своє волосся, і заснем ми зненацька, як раніше...
Hey Jesse, it's lonely, come home
          Ей, Джессі! Так самотньо... Приходь додому.

Joan Baez Jesse lyrics

                                                                 20.03.2015
Слухати

Потрапив до рук вчорашній "Експрес"

Коли минає кохання, переможців не буває.

Є тільки дезертири й переможені…

 Навіть у найкращому випадку, коли йдеш від того, хто став тобі байдужим, перериваючи  нежиттєздатні стосунки із власної волі, намагаєшся завершити справу швидко й чисто, – однаково залишається почуття, що довелося голими руками добити дрібне напівмертве звірятко…

А коли це мертве звірятко – твоє власне серце, поразка стає очевидною…

Начебто взяли тебе на ручки, приголубили, прискіпливо оглянули — і гидливо відпустили.

Не гарний, не годишся, не сподобався (як варіант – підібрав би, так ніде тримати)…

Потім, коли перший біль ущухає, тебе очікує підйом: якщо ти не зовсім вже цілковитий  невдаха (чи, як то й було до… і стало чи не головною причиною того, що сталося – заміна справжніх відчуттів маренням під акомпанемент «зеленого змія»), імовірний кар'єрний злет, досягнення небачених досі висот духу, або хоча б вдалий на твій погляд повторний шлюб.

Це твоя загублена душа намагається довести собі свою цінність, підвиваючи на зразок не дуже популярної рудої співачки — «всё равно счастливой стану, всё равно счастливой стану, даже если без тебя, бя-бя-бя».

І доводить, і стає.

Спочатку шукає нову зірку замість втраченої, поступово захоплюється, і їй просто починає подобатися життя — взагалі, безвідносно.

Ну, а потім вони знову зустрічаються. Наприклад, він відвідує спільно нажитих дітей (єдине спільне майно, про майбутнє яких обоє не думають через власний егоїзм), дзвонить або пише.

–       Як справи, як успіхи.

–       Ти як і раніше?

–       Молодець.

–       А раніше ти…

–       Ну-ну…

Це називається «світська бесіда», та скільки б років не минуло, варто повісити трубку, як у витаючаюча в небесах душа чомусь негайно падає й робивається об землю на друзки. Тому що раптом виявляється, що всі її (душі) перемоги були зроблені всупереч, щоб самоствердитися. І що нічого вона ними не довела.

Кар'єра, захмарні, на твій погляд, висоти й навіть той новий шлюб, це інше, інше і чомусь не те.

А ти повертаєшся на те, колишнє, де ти безнадійно програв. І ти знову тільки нелюб і причина усіх власних і чужих нещасть.

Споруджений такими важкими зусиллями бастіон виявляється всього лише меморіалом над тим напівзотлілим звірятком, якого день-рік-три-п'ять-десять років тому придушили двома пальцями і без особливого жалю.

О, психолог би сказав, що потрібно обирати іншу точку відліку, вибудувати систему координат навколо себе, а не вписуватись у чужу. Ну або що там говорять психологи в таких випадках.

Але ти знову йдеш!

Йдеш з місця яке колись було твоїм домом, чи вішаєш слухавку, чи…

Ти сідаєш на порозі фальшивої фортеці, ти закриваєш очі. Ти відчуваєш порожнечу!

Твоє серце давно залите бетоном у фундаменті спорудженого тобою ж п’єдесталу тому мертвому звірятку, а його примара бродить по будинку тінню улюбленої свійської тварини, і ти тремтиш від відчаю і безвиході.

Кохання давно немає у твоєму серці, залишилося тільки відчуття поразки і сірий липкий морок у який огорнена твоя понівечена тобою ж душа...

(із майбутньої книги, що носитиме назву «Легенда про кота», й існує наразі у далеких закапелках свідомості автора і можливо колись буде написана)

В цьому тексті надзвичайно сильно висвітлено етико-філософську тему, на мій погляд. Також дуже приємно її послухати як у первісному вигляді простої акапельної народної пісні, так і осучаснену гуртом Сашка Положинського. Канон подружньої вірності vs Логіка, хід і тріумф життя... Є тут місце для осуду? Немає. Непрямо це випливає з тексту народної пісні і зайвий раз утверджується у частині тексту, доданій Тартаком.
Мораль? Не губіть ниточки, що пов'язує вас зі своїми близькими. Або прийміть всі ймовірні результати протилежного способу життя.

Версія Гуляйгород та Хорея Козацька
 
Тиха-тиха на дворі погода,
Та й немає же милого з походу, та й немає
милого з походу.

Ще й тихіша погодонька буде,
Як мій милий з дороги прибуде, як мій милий
з дороги прибуде.

Як приїхав мій милий з походу,
Зустрів милу в сінях на порозі, зустрів милу
в сінях на порозі.

Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива!
Чия в тебе на руках дитина, чия в тебе
на руках дитина?

Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину й забула, вона в мене
дитину й забула.

Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина, не такая
циганська дитина.

Бо циганське чорне та патлате,
А це біле же, біле гарнувате, а це біле,
біле гарнувате.

Давай, мила, коника сідлати,
Та й поїдем, циганку шукати, та й поїдем,
циганку шукати.

Гайда, милий, із сіней у хату,
Буду тобі правдоньку казати, буду тобі
правдоньку казати.

Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув свої карі очі, він покинув
свої карі очі.

Версія Тартак та Гуляйгород

Тиха-тиха на дворі погода, нема мого
милого з походу, нема мого
милого з походу.

Як приїхав мій милий з походу, зустрів милу
в сінях на порозі, зустрів милу
в сінях на порозі.

- Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива! Чия в тебе
на руках дитина, чия в тебе
на руках дитина?

Довго-довго тебе чекала,
Плакала ночами, але сліз не вистачало.
Не вистачало, щоб наповнити море,
Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе.
Довго-довго тебе чекала,
Час минав, але вірила, знала,
Що повернешся живим і здоровим,
Її до себе пригортатимеш знову.
Сама у хаті, сама у полі,
І вся робота – на ній, та не жалілась долі.
Але від тебе нема жодної звісточки,
А може просто обірвалася ниточка?
А може вже десь там наклав головою,
Уже згорів у вогні стрімкого бою?
Уже накрився чужою землею,
І більш ніколи не топтатимеш своєї?
Минали дні, минали довгі ночі,
І засихало марно серце дівоче.
Думки сушили мозок. Хто витримає все це?
І вже зневіра гадюкою заповзала в серце...

Ходім, милий, із сіней у хату, буду тобі
правдоньку казати, буду тобі
правдоньку казати.

Був у мене козак аж три ночі, він покинув
оці карі очі, він покинув
оці карі очі.

Коли знаєш, що треба це робити, але якась частинка просить залишити все як є... Треба стояти на своєму... скільки ж можна прогинатися... з усім рано чи пізно треба прощатися... мені дуже важко... я зазвичай уникаю будь яких серйозних рішень... але от воно, мабуть, доросле життя... хз... просто мозок вже не варить, а сльозні залози пусті, бо в мені випала понад нормова кількість опадів... мені важко... зрозумій... прийми це... бо я більше не витримаю...