хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «время»

Где прячутся память и сознание. Что такое жизнь? Воспоминания



Слушайте, а вам когда-нибудь приходило в голову, что вся жизнь - это только воспоминания? Есть исчезающе короткое и неуловимое мгновение в настоящем, но зафиксировать его факт практически невозможно. Оно сразу-же становится прошлым (т.е. воспоминанием). Похоже, что настоящей жизни нет вообще. Только ожидание того, что может случиться и... воспоминания..., причем научно доказано, что они (воспоминания) всегда ложные и при каждом акте вспоминания перезаписываются заново и каждый раз в более удобной и приятной версии, чем в прошлый раз вспоминания. Именно поэтому рождается куча споров типа таких:

- А дело было так (.....)
- Нет, не так, а вот как (...)
- Вы все дебилы - там вообще ничего такого не было
- Сам ты ёбнутый и какого хера встрял в беседу умных, тебя-то там точно не было, а врёшь ты только из-за Вальки, которой это выгодно
- Смешно вас всех слушать. Просто почитайте воспоминания Артура Почитаемого, он всё очень точно описал в своих мемуарах
- Но это же идёт вразрез с тем, что со скрупулёзной точностью описано и задокументировано в мемуарах Эдипы Гиппокамповны! Всё было вообще по-другому. И не только не так, но даже и в другом городе.
- Нет, позвольте. Я видел всё своими глазами и не делайте из меня идиота!
- ....... (знак бесконечности)


Дело в том, что с огромным трудом (почти месяц читал) закончил Пенроуза "Новый ум короля" - там очень много и на этот раз слишком много математики (вообще Пенроуза обычно читаю более легко). А после него сразу сейчас читаю книгу Нобелевского лауреата по биологии: Эрик Кандель "В поисках памяти". Там тоже нехило умного, но похоже, что и в самом деле они в чем-то пересекаются. Нет времени, как такового. И все так сложно, что волосы дыбом. Вот просто прочтите и вникните. Нет ни времени, ни настоящего, ни будущего, ни прошлого. Просто в каждый момент времени есть какая-то квантовая суперпозиция всего мира и вселенной. Эту суперпозицию даже для кишечной палочки описать никакими терминами и формулами невозможно. А в то-же время у кишечной палочки есть тоже сознание в его первичном понимании. И у кристаллов тоже (хотя это спорно). И как это происходит - тоже непонятно, но интересно.

Ладно, проехали. Я не научпопный лектор. Просто делюсь со своим дневником. Поскольку настоящего нет, а воспоминания постоянно лгут, то возможно эта запись мне когда-нибудь пригодится. Или не мне.

Как писал Теннесси Уильямс в пьесе «Молочный фургон здесь больше не останавливается», описывая то, что  теперь называется эксплицитной памятью, «тебе когда-нибудь приходило в голову, что вся жизнь — это воспоминания, кроме одного мгновения настоящего, которое проходит так быстро, что ты едва успеваешь его уловить? Все это и правда воспоминания, кроме каждого уходящего мгновения».
Map

Гарне містечко кінця XIX ст. і початку XXI ст. Далі буде... .


Римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста. Це перший кам'яний храм Чернівців, будівництво якого почалося в 1787 р за розпорядженням австрійського монарха Йосипа II (роком раніше він відвідав Чернівці і сам вибрав місце для будівництва). Але будівництво якось відразу не заладилося: то через прорахунки архітекторів двічі обвалювалась вежа, то костел горів. Загалом, не щастило йому. Але, врешті-решт, через 27 років, храм все ж добудували і урочисто освятили 19 липня 1814 р
На бічній стіні костелу збереглися найстаріший в Західній Україні сонячний годинник, подарований костелу одним з австрійських монастирів.


Римо-католицький костел "Серце Ісуса". Був побудований у 1894 ієзуїтами. На сьогодні потребує капітальної реконструкції, тому і не функціонує. При "совєтах" тут був архів - склад. Не так давно переданий римо-католицькій церкві.

 

Перший камінь у його фундамент був закладений у липні 1844 року. Будівництво велося під наглядом крайового інженера А. Маріна та віденського архітектора А. Рьолля, а у 1860 році за проектом Йосефа Главки було перебудовано фасад храму. Через 20 років після початку робіт у липні 1864 р. владика Євген Гакман освятив Кафедральний собор. Проте внутрішні оздоблювальні роботи продовжувались аж до кінця століття. Так, ще у 18921896 рр. група художників із Відня розписуваластіни.

Собор вражає своєю величною красою. Він побудований у стилі італійського Ренесансу, причому за основу був узятий один з проектів Петербурзького Ісаківського Собору, подарований єпископу Є. Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. Крім нього церкву увінчують ще два куполи, а також дві вежі-дзвіниці угорі з боків фасаду. На дзвіницях в досовєтський час були годинники. На фасаді над дверми є напис "А.Д. 1844", а нагорі, нижче корони був напис "1864 ТРЕІ ІПОСТАСАРІ ДУМЗЕУ" (знищений в 1990-х роках). У березні 2006 року біля храму було встановлено пам'ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману.



Церква трьох святителів. На фото лише чястина резиденції - храм, займає десь 1/7 площі.
Серед визначних пам'яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського палацу в 1864—1882 рр., включений до списку об'єктів всесвітньої культурної спадщини UNESCO у червні 2011 року. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополича резиденція з'явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на спорудження нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.


За легендою, майстри, що будували церкву, ніяк не могли завершити будівництво. Все що за день побудують, те до ранку розвалиться. Якось старший майстер побачив сон, що потрібно принести жертву і тоді вони взможуть добудувати церкву. Вирішили майстри, що чия жінка першою принесе обід, ту й замурують у стіну храму. Першою обід принесла дружина старшого майстра. Він її неначе жартома попросив стати до стіні — мовляв, зараз ми тебе замуруємо. Вона підтримала гру, а її замурували по-справжньому. Почала жінка кричати, а вже було пізно. Стиснувши зуби, будували майстри аж до ночі — і завершили будову. На ранок побачили, що церква не розвалилася, а ось куполи її перекручені, неначе від болю та мук.



1820 року в Чернівцях проживало 30 вірменських родин, які намагалися створити свою власну парафію. Указом цісаря від 5 серпня1835 року було схвалено створення вірмено-католицької парафії у Чернівцях. На пожертви віруючих було створенодотаційний фонд. Першим священиком парафії став Целестин Торосевич — колишній вікарій із Кут на Гуцульщині.

Гарне містечко кінця XIX ст. і початку XXI ст. Далі буде... .

Єврейський Дім


Готель Брістоль (в ньому був легальний Будинок розпусти) - зараз це гуртожиток Медичної Академії БДМА


Німецький Дім - зараз теж Німецький Дім (однак не весь)


Центральна синагога - сьогодні в ній Талмуд не читають. Будівлю спалили фріци! 


Дед.


                         


                              Сгорбясь от тяжести преклонных лет,
                              На клюку положив свой подбородок,
                              Сидит в раздумьях очень старый дед,
                              Перебирая пальцем нитку чёток.


                              На память вновь пришли его года,
                              Остался он в трясине одинокой,
                              Мечтам не сбыться видно никогда,
                              Они пропали в юности далёкой.


                              И снова ощутив себя юнцом,
                              В стремленьях чувств испытанных когда-то,
                              Дед в детство заглянул родимый дом,
                              Увидев мать, отца, сестру и брата.


                              Летал по жизни гордым он орлом,
                              Врагов своих повсюду отметая,
                              Семью создать, отбросив на потом,
                              С судьбой в рулетку вроде бы играя.


                              Но вот и старость постучалась в дверь,
                              Неслышным шагом, как всегда подкралась,
                              Печаль и грусть осталось лишь терпеть,
                              Да одиночество ему досталось.

Как часто нужно ходить в магазин за продуктами

Мы не привыкли задумываться над простыми вещами, даже над такими как, сколько времени у нас уходит на то, чтобы обеспечить семью продуктами. Но за этой простой и не слишком утомительной процедурой стоит масса потраченного времени, которое можно было бы использовать со значительно большей пользой, если бы удалось сэкономить его хотя бы на половину: http://donets68.livejournal.com/66890.html

Ты думаешь, Голгофа миновала_З.Гиппиус

Ты думаешь, Голгофа миновала,
При Понтии Пилате пробил час,
И жизнь уже с тех пор не повторяла
Того, что быть могло — единый раз?

Иль ты забыл? Недавно мы с тобою
По площади бежали второпях,
К судилищу, где двое пред толпою
Стояли на высоких ступенях.

И спрашивал один, и сомневался,
Другой молчал, — как и в былые дни.
Ты всё вперед, к ступеням порывался...
Кричали мы: распни Его, распни!

Шел в гору Он — ты помнишь? — без сандалий...
И ждал Его народ из ближних мест.
С Молчавшего мы там одежды сняли
И на веревках подняли на крест.

Ты, помню, был на лестнице, направо...
К ладони узкой я приставил гвоздь.
Ты стукнул молотком по шляпке ржавой, —
И вникло острие, не тронув кость.

Мы о хитоне спорили с тобою,
В сторонке сидя, у костра, вдвоем...
Не на тебя ль попала кровь с водою,
Когда ударил я Его копьем?

И не с тобою ли у двери гроба
Мы тело сторожили по ночам?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вчера, и завтра, и до века, оба —
Мы повторяем казнь — Ему и нам.

Зинаида Гиппиус

Ахматова,избранное

Сколько просьб у любимой всегда!
У разлюбленной просьб не бывает.
Ах,как жалко,что нынче вода
Под осенним ледком застывает.

И я стану,--Христос!помоги,
На покров этот светлый и тонкий.
А ты письма мои береги,
Чтобы нас рассудили потомки.

И печальную повесть узнав,
Пусть они улыбнуться лукаво:
Мне любви и покоя не дав,
Одари меня горькой славой.


По памяти писала.помню со школы.
Скорее бы пришла весна, настоящая,вместо этого тягостного междувременья.

Черный арахис



Чем дольше живу (впрочем, время весьма относительно, как доказал давным давно один аутист), тем больше убеждаюсь в правоте тезиса "у каждого свой крест". Есть куча притч на эту тему - не будем опошлять заметку.

От себя добавлю, что даже когда показалось, что вот-вот уже наконец-то свой крест осознал и примерил, то, цитируя Путина, "это была еще белая полоса" и ни хрена ты, мудак, в своем кресте не поймешь аж до самого часа Чэ. А вот уже там на небесах тебе и объяснят - в чем именно был крест и почему ты его так криво через свою жизнь протащил, что в итоге очутился совсем не в той небесной палате.

Сегодня ничего особенного писать не буду, ибо все настолько личное, что нельзя- запрещено.
А из прикольного - у нас есть редчайшая разновидность арахиса. Вот на картинке - "черный арахис". А все потому, что голова болит так сильно и так постоянно, что практически никакие процессы не удается контролировать. Увы.
Map

Жизнь в экране смартфона

Увлекаясь гаджетами, не стоит забывать, что вместе с ними уходит и наша жизнь, причем уходит ее довольно не мало. Как посчитали ученые, за экраном смарфонов мы проводим не только дни, а даже месяцы и годы... http://donets68.livejournal.com/53291.html