В мої ти інколи приходиш сни,

Чудові сни, і все, як наяву, –

В них я і ти, і погляд твій ясний,

І голос ніжний пестить тишину.

 

У снах ти, наче місяць золотий,

Вриваєшся із ночі у вікно,

Пронизуючим щастям снишся ти

І раниш серце – завмира воно.

 

Не хочу прокидатись від цих снів:

Співучий голос очаровує мене,

А очі, очі чисті і сумні,

До щастя погляд ніжний їх зове.

 

Хоч рідко ти приходиш в сни мої,

Зворушуєш у серці почуття…

Я доторкнутись прагну рук твоїх

І поглядом ловлю твої вуста.

 

Ти знов і знов приходиш в сон міцний, –

З глибин душі видіння постають:

Такий далекий, рідний і близький…

Забути мушу, а я знов люблю…

Автор Марія Дьогтяр. 26.11.2011 р. 

Ти не повіриш. Ця тиша дзвенить і пульсує.
Дихає п’яно і сонно зітхає у ніч.
Теплий спочинок від денних міжбуденних суєт
Квітне дитинно у посмішках сплячих облич.

Ти не повіриш. Ця тиша – вінець карнавалу:
Падають маски і вітер мете конфеті…
Я відчувала. Ба, більше – я передчувала
Ніжну мовчанку і зорі оці золоті.

Ти не повіриш. Ця тиша – вона не навколо.
Тиша – у нас. Наче лагідний світлий вогонь.
Ти засинаєш. І пахне у сні матіола
Теплим цілунком барвистого «завтра» твого. 

майже сплю.... не спиться... зроблю чай .... що робите? поглажу випрану одежу і білизну... - завтра))))) Ви ще гладите? а капуста не заквашена ще, коли встигну???? завтра свято - Романа... і де ж стільки Романів взялось? Роман хіба українське імя? Українці у вишитих сорочках? Чому, навіщо?? Хіба це допоможе? Краще без них....Вже й зима, а дублянка ще не була в хімчистці.... Чи може самій почистити? Чим?

.....Піду чай поп'ю 

Зима на вікнах намалювала
Дивні обриси цікаві,
А тіло моє у пітьмі
Самотнє тоді замерзало.

Та раптом подихом тепла
Наповнилась кімната.
Із душу вийшла ти -
Оголена краса та.

І очі твої в темноті
Промінням сонця засіяли.
Зігріло воно мене тоді
І серце, що в грудях змерзало.

За руки взявши я тебе,
Вуста гарячі цілував.
В обіймах я своїх
Тебе вже тоді зігрівав.

Місяць за вікном світив
І зорі виднілись на небі,
А я "долоньки стоп"
Цілував там милій.

Свічка на столі
Вже майже догорала,
Та полум'ям пристрасті
Кімната вже палала.

Волосся твоє розкішне, руки й очі
Я цілував без спину,
Ти мов прекрасна квітка,
Яка ж ти є вродлива!..

Зима на вікнах картини малювала,
Твої лиш риси тепер я бачив в них.
Закохані схід сонця разом зустрічали,
А на дворі йшов лапатий сніг.

 

Ти кажеш "в зірках немає нічого,
аби на них ніч споглядати"
А я тобі в слід "і в тобі - так само, за що б я могла покохати:"
Тебе зараз поруч немає зі мною
А хочеться погляд твій пити
І жду я зірок і ночі жадаю
аби твої очі зустріти.
Якщо ти хоча би крадькома у небо
Зиркнеш і побачиш її
Відчую відлуння очей твоїх блиск
І
скрізь простір галактик він донесеться мені.

Чорна ніч та чорна кава-

Дві супутниці мої

У ці сірі та незграбні,

Сумомвимучені дні.

Щоб триматись, вип"ю кави,

Щоб спочити, піду в ніч-

Пригорну душу загнану до сну.

Як з того світу виліз... зі світу де нема комп`ютерів.

Бр-р-р.., але по порядку.

-------------------------------------

--------------

---

Тиждень тому, в суботу пізно увечері літню спеку розперезали електричні розряди блискавок і гарматні гуркоти грому. Біля села 6 озер довкола, тож над ними вирував справжній небесний салют, раз-по-раз вихоплюючи з темряви химерні тіні чудернацьких хмар. 

Хе, якраз таки я пропущу таке видовище. Незнаю чи справжній я мисливець за блискавками, чи не зовсім, але вхопив фотика (він якимось дивом саме цього вечора виявився зарядженим) і, взявши парасольку, подався у поле за село.

Вечір перебрався у ніч - 12 годин... чи 24, чи 00, то як кому до вподоби, однак мій самотній силует подекуди осявався світлом екрану фотоапарата і притягував всіляких нічних метеликів. Страшненько трохи було, мало яка барабака із ночі крім метеликів може вискочити з темряви. Є кілька напів-підпільних фактів зустрічі із "чупакаброю", але то таке.

В тім все обійшлось. Мозаїка блискавки притягувала сильніше ніж думки про жахики. Через півтори години клацання, передивляння, видаляння і знову клацання фот нарешті я вловив таки її, от, нате (зменшена, правда, копія))

Насолодившись досхочу процесом я повернувся додому. Наступного дня сповістив друзям про нічні походеньки, продемонструвавши і результат. Та головне почалося згодом...

Наступного ранку - у вівторок, потужний розряд громоблискавки сколихнув усе село. Величезний удар енергії вдарив прямо по нас...

Між сяйво і звуком грому часового проміжку не було, а це значить прямою наводкою... Миттєво усі прилади, все що в хатах було під`єднано до електромережі чи телефонної лінії перестало працювати.

Отже в 5 годин 20 хвилин (якраз проснувся за хвилину до того) ми втрапили у позацивілізаційну яму. В когось накрився холодильник, в когось телефон, в кого ще що... А я , як на те, залишив під`єднаний провід до модема. От тобі й блискавка, от тобі і мисливець...

В одної баби хвіст блискавки пробив стіну, вдарив по Іконі. Вона відлетіла у інший куток хати і згоріла у попіл на очах бабці повністю...

Кілька днів по селі що розмов то розмов - тема, як Ви здогадуєтесь одна...

Згорів коротше кажучи модем, згоріла плата Пінаклу, згоріла материнка, згорів DVD-room (чи як там його), про блок взагалі мовчу. Капці. 6 днів ремонту, біганини по магазинах (бо запчастин таких не випускають, то тре були з бувших у використанні), переустановки системи, покупка нових запчастин. Останні ночі вже кошмарики почали снитись. Все ж на інтернет кинуто було, а тут чи не повний триндець, грошви запасу нема.

Але все, нарешті я з Вами, нарешті цивілізація повернулась, Віват ТОвариству

і... не поспішайте фотографувати блискавки, хоча як у нас кажуть "вовка боятися..." продовження за вами  

--------------

P.S.

... а я то відтепер усі контактучі проводки з компом тепер, вимикаючи комп`ютер, від`єдную